Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

Іменем України

10 жовтня 2019 року

м. Київ

справа № 182/7501/18

провадження № 51-1920км19

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого                                   ОСОБА_1 ,

суддів                                               ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора                                       ОСОБА_5 ,

в режимі відеоконференції

захисника                                       ОСОБА_6 ,

засудженого                                  ОСОБА_7 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_7 на вирок Дніпровського апеляційного суду від 27 березня

2019 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018040000000823, за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с. Борова Лельчицького району Гомельської області Республіки Білорусь, зареєстрованого у АДРЕСА_1 , проживаючого у АДРЕСА_2 , раніше не судимого,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.

Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від

22 грудня 2018 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років, з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки. На підставі ст. 75 КК УкраїниОСОБА_7 звільнено від відбування призначеного основного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки, з покладенням певних обов`язків, передбачених ст. 76 КК України.

Згідно з вироком ОСОБА_7 визнано винним у тому, що він  02 вересня

2018 року приблизно о 18:20, керуючи технічно справним автомобілем "ДЕО МАТІЗ" реєстраційний номер НОМЕР_1 , який належить ОСОБА_8 рухався по проїзній частині автодороги зі сторони с. Базів Лук в напрямку с. Шолохове Нікопольського районну Дніпропетровської області, будучи в стані алкогольного сп`яніння, не діяв таким чином, щоб не наражати на небезпеку життя і здоров`я громадян, проявляючи крайню неуважність до дорожньої обстановки, не маючи будь-яких перешкод технічного і фізичного характеру для забезпечення безпечного руху, при відсутності зовнішніх факторів, що змушували його порушувати вимоги Правил дорожнього руху України, проявляючи злочинну самовпевненість, легковажно розраховуючи на відвернення наслідків, не обрав безпечну швидкість та не врахував дорожню обстановку, щоб мати змогу постійно контролювати рух свого транспортного засобу та безпечно керувати ним.

Внаслідок допущених порушень, водій ОСОБА_7 , перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, не впорався з керуванням автомобіля, виїхав на праве за напрямком руху узбіччя, у результаті подальшого некерованого вказаним водієм руху автомобіля допустив виїзд за межі проїзної частини, де автомобіль "ДЕО МАТІЗ" реєстраційний номер НОМЕР_1 , здійснив наїзд лівою задньою боковою частиною автомобіля на нерухому перешкоду – електроопору, внаслідок чого пасажир автомобіля, який знаходився на задньому сидінні зліва ОСОБА_9 загинув на місці пригоди, а пасажир автомобіля, який знаходився на задньому сидіння справа ОСОБА_10 отримав тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості.

Своїми діями водій ОСОБА_7 грубо порушив вимоги п. п. 1.3., 1.5., 2.3 (6), 2.9 (а) 12.1 Правил дорожнього руху України. Порушення п. 12.1. Правил дорожнього руху України водієм ОСОБА_7 знаходяться у прямому причинно-наслідковому зв`язку з настанням дорожньо-транспортної пригоди, в результаті якої було спричинено середньої тяжкості тілесні ушкодження потерпілому ОСОБА_10 , та смерть потерпілому ОСОБА_9 .

Вироком Дніпровського апеляційного суду від 27 березня 2019 року рішення місцевого суду в частині призначеного ОСОБА_7 покарання скасовано. Постановлено свій вирок, яким ОСОБА_7 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років, з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

В касаційній скарзі засуджений просить скасувати вирок апеляційного суду і призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції у зв`язку з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, зокрема не застосування положень ст. 75 КК України, що призвело до невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і його особі через суворість.

Засуджений стверджує, що апеляційний суд порушив загальні засади призначення покарання, внаслідок чого визначив йому занадто суворе покарання. Свої доводи мотивує тим, що суд не врахував конкретних обставин справи та даних про його особу, що в сукупності давало суду, на його думку, підстави застосувати ст. 75 КК України при призначенні покарання. Крім цього, засуджений не погоджується з тим, що він на час вчинення ним злочину перебував у стані алкогольного сп`яніння. Також, вказує на те, що апеляційним судом не було враховано позицію потерпілих в частині призначення йому покарання.

Позиції інших учасників судового провадження

Від учасників судового провадження заперечень на касаційну скаргу не надходило.

У судовому засіданні засуджений та його захисник підтримали касаційну скаргу засудженого, а прокурор заперечував проти її задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, думку засудженого, його захисника та прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що скарга засудженого не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального

й процесуального права при ухваленні судових рішень у тій частині, в якій їх було оскаржено.

Висновки суду про винність ОСОБА_7 та кваліфікація його дій у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення в касаційній скарзі засудженого не оспорюються.

Доводи засудженого щодо неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та щодо суворості покарання, яке йому призначено, колегія суддів вважає необґрунтованими.

Відповідно до вимог ст. 65 КК України, суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Відповідно до положень статей 370, 420 КПК України суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції та ухвалює свій вирок у разі необхідності застосувати закон про більш тяжке кримінальне правопорушення чи збільшення обсягу обвинувачення, необхідності застосувати більш суворе покарання, а також у разі скасування необґрунтованого виправдувального вироку суду першої інстанції або ж у разі неправильного звільнення обвинуваченого від відбування покарання. Таке рішення апеляційного суду має бути законним, обґрунтованим

та вмотивованим. Суд апеляційної інстанції зазначених вимог кримінального процесуального закону дотримався, про що свідчить нижченаведене.

Під час розгляду кримінального провадження за апеляційною скаргою прокурора, апеляційний суд обґрунтовуючи висновок щодо виду й розміру покарання засудженому та приймаючи рішення про необхідність скасування вироку місцевого суду в частині призначеного покарання та призначення покарання, яке

ОСОБА_7 має відбувати реально, правильно врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, який відноситься до тяжкого, дані про особу винного, конкретні обставини вчинення злочину, характер, спосіб та наслідки скоєного.

Доводи касаційної скарги засудженого про неправильне врахування апеляційним судом при ухваленні вироку обставин, які пом`якшують покарання та позитивно характеризують його особу, обґрунтованими визнати не можна.

Як убачається з вироку, суд апеляційної інстанції при визначенні виду та розміру покарання врахував дані, які характеризують особу засудженого, а також те, що він вперше притягується до кримінальної відповідальності, тяжкість кримінального правопорушення, яке згідно із положеннями ст. 12 КК України належить до тяжкого злочину, характер дій засудженого, який допустив грубі порушення Правил дорожнього руху України, керуючи транспортним засобом не маючи при собі посвідчення водія та у стані алкогольного сп`яніння, наслідки діяння, зокрема спричинення тяжких тілесних ушкоджень потерпілому

ОСОБА_11 , від яких останній помер, а потерпілому ОСОБА_10 –тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості, а також позитивну характеристику за місцем реєстрації і постійного проживання, наявність на утримання  двох неповнолітніх дітей своєї цивільної дружини та те, що засуджений має трьох неповнолітніх дітей, які хоча і не проживають спільно з ним, проте перебувають на його утриманні. Також суд зважив на наявність обставин, що пом`якшують покарання та на обставину, що його обтяжує – вчинення злочину у стані алкогольного сп`янінні, що підтверджується висновком щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння № 142 від 02 вересня 2018 року (згідно медичної картки стаціонарного хворого № 4289 КЗ "ЦМЛ м. Покрова". Крім того, судом враховано позицію потерпілих щодо визначення засудженому покарання. На підставі наведених даних апеляційний суд дійшов висновку про необхідність призначення ОСОБА_7 покарання, яке він має відбувати реально без застосування положень ст. 75 КК України, однак у межах розміру, передбаченого санкцією ч. 2 ст. 286 КК України.

Підстав вважати таке покарання явно несправедливим через суворість не вбачається та перевіркою матеріалі провадження не встановлено.

Відповідно до ч. 1 ст. 75 КК України якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Керуючись цією нормою закону про кримінальну відповідальність суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що наведені вище дані про особу винного, з урахуванням тяжкості вчиненого злочину, конкретних обставин скоєння  злочину, характер, спосіб та наслідки вчиненого не свідчать про можливість виправлення ОСОБА_7 без ізоляції від суспільства.

Рішення апеляційного суду відповідає вимогам кримінального закону, підстави для застосування до засудженого положень ст. 75 КК України відсутні.

Колегія суддів вважає, щопризначене ОСОБА_7 покарання є справедливим, необхідним та достатнім для його виправлення й попередження вчинення ним нових злочинів. Воно відповідає загальним засадам призначення покарання, визначеним статтями 50, 65 КК України.

Разом з цим, доводи касаційної скарги засудженогопро те, щовін на час вчинення злочину не перебував у стані алкогольного сп`яніння є безпідставними, оскільки не ґрунтуються на матеріалахпровадження та спростовуються висновком щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного сп`яніння № 142 від 02 вересня 2018 року та показаннями самого засудженого ОСОБА_7 , потерпілого ОСОБА_10 , даними у судовому засіданні в суді першої інстанції  про те, що 02 вересня 2018 року ОСОБА_7 вживав алкогольний напій.

Крім цього, доводи касаційної скарги засудженого про неврахування апеляційним судом позиції потерпілих в частині призначення йому покарання, колегія суддів вважає неспроможними.

Так, позиція потерпілого щодо визначення винному виду та розміру покарання є не процесуальною вимогою, а думкою потерпілого, яка може бути врахована в сукупності з іншими обставинами, однак не обмежує суд у реалізації своїх дискреційних повноважень, визначених законом про кримінальну відповідальність. Тому апеляційний суд, призначаючи засудженому покарання, діяв в межах своїх дискреційних повноважень.

Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не допущено, а призначене покарання відповідає тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого, касаційну скаргу засудженого має бути залишено без задоволення, а вирок апеляційного суду –

без зміни.

Керуючись статтями 433, 434, 436 КПК України, Суд

постановив:

Вирок Дніпровського апеляційного суду від 27 березня 2019 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу засудженого ОСОБА_7 – без задоволення.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                             ОСОБА_2                                ОСОБА_3