Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

Іменем України

10 жовтня 2019 року

м. Київ

Справа № 133/1444/17

Номер провадження в апеляційному суді 11-кп/801/139/2019

Провадження № 51 – 1712 км 19

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого           ОСОБА_1 ,

суддів:                       ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання               ОСОБА_4 ,

прокурора                                                    ОСОБА_5 ,

засудженого                                               ОСОБА_6 у режимі відеоконференції,

його захисника                                          адвоката ОСОБА_7 ,

розглянув у судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017020170000585 від 10 червня

2017 року,  щодо

ОСОБА_6 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Пиківець Козятинського району Вінницької області, громадянина України, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,  раніше не судимого,

за ст. 121 ч. 2 КК України,

за касаційною скаргою захисника засудженого ОСОБА_6 – адвоката

ОСОБА_7 на вирок Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від

21 вересня 2018 року та ухвалу Вінницького апеляційного суду від 17 січня 2019 року щодо ОСОБА_6 .

Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 21 вересня

2018 року ОСОБА_6 засуджено за ст. 121 ч. 2 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років.

Строк відбування покарання ОСОБА_6 вказано рахувати з моменту його затримання в порядку виконання вироку.

До набрання вироком законної сили ОСОБА_6 запобіжний захід не обирався.

Вироком суду ОСОБА_6 визнано винуватим і засуджено за те, що він

09 червня 2017 року приблизно о 20 годині в стані алкогольного сп`яніння на подвір`ї за адресою: АДРЕСА_1 , належного ОСОБА_8 , на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин спровокував бійку з останнім, у ході якої, маючи умисел на заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, кулаками рук завдав невизначену кількість ударів по голові ОСОБА_8 , в результаті яких той впав на землю. Продовжуючи свої дії, ОСОБА_6 лежачому на землі ОСОБА_8 завдав декілька ударів ногами по різним частинам тіла та голові, заподіявши тілесні ушкодження у вигляді закритої черепно-мозкової травми, що супроводжувалась переломом потиличної кістки, крововиливами під оболонки головного мозку та в речовину головного мозку, забоєм головного мозку, які відносяться до тяжких тілесних ушкоджень, небезпечних для життя в момент заподіяння, що спричинили смерть ОСОБА_8 .

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 17 січня 2019 року зазначений вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_6 залишено без зміни, а апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 – без задоволення, апеляційне провадження за апеляційною скаргою прокурора закрито у зв`язку з відмовою від апеляційної скарги.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_7 в інтересах засудженого ОСОБА_9 , даючи свою оцінку доказам у кримінальному провадженні, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_9 і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Вважає, що дії ОСОБА_9 слід кваліфікувати за ст. 119 ч. 1 КК України, оскільки у нього не було умислу на заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, з призначенням відповідного покарання із застосуванням положень ст. 75 КК України. Зазначає, що ОСОБА_9 не міг заподіяти ОСОБА_8 перелом потиличної кістки, оскільки він був взутий у гумові капці. Указує на те, що суд не надав оцінки поведінці ОСОБА_8 , який спровокував бійку, та те, що тілесні ушкодження завдавалися під час обоюдної бійки. Указує на те, що апеляційний суд не встановив та не виправив порушень суду першої інстанції, безпосередньо докази не досліджував, однак надав їм оцінку, зокрема, показанням свідків ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та відео слідчого експерименту за участю ОСОБА_9 , його рішення не відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Заперечень на касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 від учасників судового провадження не надходило.

Позиції учасників судового провадження

Засуджений ОСОБА_6 та захисник ОСОБА_7 у судовому засіданні висловили доводи на підтримання касаційної скарги, вважали касаційну скаргу  обґрунтованою та просили її задовольнити.

Прокурор у судовому засіданні вважав касаційну скаргу захисника необґрунтованою та просив залишити її без задоволення.

Мотиви Суду

Заслухавши суддю-доповідача, доводи учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла до наступних висновків.

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Обставини щодо неповноти судового розгляду, невідповідності висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, визначення яких дано у статтях 410 та 411 КПК України та на які є посилання в касаційній скарзі, не є відповідно до вимог ст. 438 ч. 1 КПК України предметом дослідження та перевірки касаційним судом.

Відповідно до ст. 94 КПК України оцінка доказів є компетенцією суду, який ухвалив вирок. Касаційний суд при перевірці матеріалів кримінального провадження встановив, що суди дотримались вимог зазначеного закону.

Суд першої інстанції ретельно дослідив докази, що мають значення для з`ясування змісту і спрямованості умислу ОСОБА_6 та на підтвердження його винуватості обґрунтовано послався на: показання самого ОСОБА_6 , який не заперечував факту бійки з ОСОБА_8 , в ході якої він завдав йому чисельних ударів, у тому числі й по голові; показання свідка ОСОБА_10 про те, що вона бачила ОСОБА_8 , який лежав на подвір`ї весь побитий, голова була розпухла, з вух була кровотеча, а над ним стояв ОСОБА_6 і трусив його, щоб той піднявся, вона з чоловіком викликали поліцію; показання свідка ОСОБА_11 , який підтвердив те, що, коли почув крики, то пішов на подвір`я та побачив ОСОБА_8 , який лежав біля возу, голова була опухла, ОСОБА_6 також напав на нього, але він втік і розповів про подію дружині, потім вони викликали поліцію; дані, які містяться у витягу з ЄРДР; протоколі слідчого експерименту від 21 липня 2017 року, вході якого ОСОБА_6 на місцевості продемонстрував як він завдавав ударів            ОСОБА_8 ; висновок судово-медичної експертизи від 13 липня 2017 року № 92 про кількість, локалізацію, механізм утворення та тяжкість виявлених на тілі ОСОБА_8 тілесних ушкоджень, які могли утворитися від дії тупих предметів за обставин, викладених у постанові про призначення судово-медичної експертизи.

Розмежування умисного тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого (ст. 121 ч. 2 КК України), і вбивства через необережність (ст. 119 ч. 1 КК України) здебільшого здійснюється за їх суб`єктивною стороною.

Умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, належить до категорії складних злочинів. З об`єктивної сторони цей злочин характеризуються суспільно небезпечними, протиправними діяннями та суспільно небезпечними наслідками, що настали для здоров`я потерпілого у вигляді спричинення тяжких тілесних ушкоджень, а також смерті. При цьому тяжкі тілесні ушкодження і смерть потерпілого перебувають у причинному зв`язку між собою та із вчиненим суспільно небезпечним діянням.

Суб`єктивна сторона цього злочину характеризується двома формами вини – умислом (прямим/непрямим) щодо суспільно небезпечного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження і необережністю (злочинною самовпевненістю чи злочинною недбалістю) щодо настання смерті потерпілого (похідні наслідки). При цьому винний усвідомлює можливість настання похідного наслідку в результаті настання первинного.

Специфіка вбивства з необережності полягає в його суб`єктивній стороні: воно має місце лише при необережній формі вини, яка може виступати у вигляді злочинної самовпевненості або злочинної недбалості.

Судом встановлено і зазначене не заперечується стороною захисту, що

ОСОБА_6 умисно завдавав ударів ОСОБА_8 , у тому числі по голові, тобто діяв з умислом на заподіяння тяжких тілесних ушкоджень та необережністю щодо настання його смерті,  заподіянні тяжкі тілесні ушкодження  знаходилися у прямому причинному зв`язку із настанням смерті останнього. Таке поєднання умислу та форми вини підтверджує правильність висновків суду першої інстанції щодо необхідності кваліфікації дій ОСОБА_6 саме за ст. 121 ч. 2 КК України та відповідно за цією ж ознакою виключає кваліфікацію дій за ст. 119 КК України. За таких обставин, доводи касаційної скарги про необхідність кваліфікації дій засудженого за ст. 119 ч. 1 КК України є необґрунтованими.

Встановивши фактичні обставини, дослідивши та проаналізувавши зібрані докази у їх сукупності, надавши їм належну оцінку, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про вчинення ОСОБА_6 зазначеного кримінального правопорушення та правильно кваліфікував його дії за ст. 121 ч. 2 КК України. При цьомусуд оцінив докази з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів – з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

При призначені покарання ОСОБА_6 суд першої інстанції з дотриманням вимог статей 50, 65 КК України врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України є тяжким злочином, дані про особу ОСОБА_6 , який раніше не судимий, його характеристики та поведінку під час досудового розслідування та судового розгляду, а також відшкодування  потерпілому заподіяної шкоду. Обставиною, яка пом`якшує покарання, суд визнав щире каяття, а обставиною, яка обтяжує покарання, – вчинення злочину в стані алкогольного сп`яніння.

Врахувавши всі зазначені обставини в їх сукупності, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про неможливість виправлення ОСОБА_6 без його ізоляції від суспільства і обґрунтовано призначив йому покарання у виді позбавлення волі в мінімальному розмірі, передбаченому в санкції ст. 121 ч. 2 КК України, мотивувавши таке рішення.

Суд апеляційної інстанції, переглянувши кримінальне провадження за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_7 на вирок місцевого суду, належним чином перевірив викладені у ній доводи, у тому числі про неправильну кваліфікацію дій ОСОБА_6 та наявність підстав для застосування ст. 75 КК України, і визнав їх необґрунтованими, належним чином мотивував своє рішення та зазначив підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Клопотань в порядку ст. 404 ч. 3 КПК України про повторне дослідження обставин, встановлених під час кримінального провадження, сторона захисту не заявляла. Апеляційний суд, мотивуючи своє рішення послався на докази, які були безпосередньо досліджені судом першої інстанції, іншої/відмінної оцінки зазначеним доказам не надавалось.

У процесі перевірки матеріалів кримінального провадження колегія суддів не встановила процесуальних порушень при збиранні, дослідженні і оцінці доказів, які б ставили під сумнів обґрунтованість висновків судів про доведеність вини

ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого

ст. 121 ч. 2 КК України, та правильність кваліфікації його дій.

Об`єктивних даних, що вказували б на вчинення злочину за інших обставин та на наявність в діяхОСОБА_6 складу злочину, передбаченого ст. 119 ч. 1 КК України, колегія суддів за матеріалами провадження не знаходить і передбачені законом підстави для перевірки цього відсутні.

Покарання, призначене ОСОБА_6 , за своїм видом та розміром є необхідним та достатнім для його виправлення і попередження нових злочинів, воно відповідає вимогам ст. 65 КК України.

Істотних порушень кримінального процесуального закону, які були б підставами для скасування чи зміни судових рішень, також не виявлено.

Враховуючи зазначене, колегія суддів підстав для задоволення касаційної скарги захисника ОСОБА_7 та скасування судових рішень щодо ОСОБА_6 не знаходить.

Керуючись ст.ст. 436, 438 КПК України, п. 15 розділу ХІ "Перехідні положення" КПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ, Суд

ухвалив:

Вирок Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 21 вересня

2018 року та ухвалу Вінницького апеляційного суду від 17 січня 2019 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу його захисника – адвоката ОСОБА_7 – без задоволення.

Постанова Верховного Суду є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                                              ОСОБА_2                                       ОСОБА_3