Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

Іменем України

03 жовтня 2019 року

м. Київ

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного кримінального суду:

головуюча                               ОСОБА_1 ,

судді:                                                 ОСОБА_2 ,

ОСОБА_3 ,

секретар судового засідання     ОСОБА_4 ,

учасники судового провадження:

прокурор                                          ОСОБА_5 ,

засуджені                                        ОСОБА_6 ,

ОСОБА_7 ,

розглянув у судовому засіданні касаційні скарги засуджених ОСОБА_6 та ОСОБА_7 на вирок Дружківського міського суду Донецької області від 05 вересня 2017 року та вирок Донецького апеляційного суду від 19 грудня 2018 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі – ЄРДР) за № 42015050000000041, стосовно

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який народився в місті Макіївка Донецької області, засудженого за ч. 2                               ст. 190 Кримінального кодексу України (далі – КК України),

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який народився в місті Дружківка Донецької області, засудженого за ч. 2 ст. 190 КК України.

1. Вимоги касаційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали

Засуджені у касаційних скаргах, доводи яких є аналогічними за змістом, виклали вимоги до суду касаційної інстанції про скасування оспорюваних судових рішень з подальшим призначенням нового судового розгляду в суді першої інстанції, які мотивували неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону.

Зазначають, що висновки судів не відповідають фактичним обставинам справи, а докази – критерію належності та взаємозв`язку для доведеності висунутого обвинувачення, з підстав наявності ознак спланованої провокаційної поведінки потерпілого співробітниками правоохоронних органів, що в свою чергу зумовило ухваленню не виправдувального вироку відносно засуджених, як єдиного, на їх думку та за даних обставин, законного, та обґрунтованого судового рішення.

Стверджують, що апеляційним судом всупереч вимогам ст. 404 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК України) належним чином не розглянуто апеляційні скарги сторони захисту, повторно не досліджено обставин, досліджених судом першої інстанції неповністю та з порушеннями, та безпідставно не задоволено вимоги щодо закриття провадження за відсутності будь-яких доказів винуватості у вчиненні інкримінованого їм кримінального правопорушення, за яке їх засуджено, натомість однобічно задоволено апеляційні вимоги сторони обвинувачення, які ґрунтувались виключно на припущеннях.

Зауважують, серед іншого, і маніпулювання органом досудового розслідування ступенем тяжкості злочину, а саме – первинне внесення відомостей до ЄРДР стосовно ОСОБА_6 та ОСОБА_7 за підозрою у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України, задля можливості у такому                    випадку проведення негласних слідчих (розшукових) дій, які в сукупності використано як джерело доказів за висунутим обвинуваченням за ч. 2 ст. 190, ч. 1 ст. 364 КК України.

На думку засуджених, все вищезазначене свідчить, що матеріали провадження були навмисно сфальсифіковані, а докази здобуті незаконним шляхом та є недопустимі, що в свою чергу змістовно вплинуло на всі прийняті судами процесуальні рішення.

2. Історія провадження (судові рішення за хронологією), зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

2.1 Суд першої інстанції, рішення якого оскаржується

За вироком Дружківського міського суду Донецької області від 05 вересня          2017 року ОСОБА_6 та ОСОБА_7 визнано винуватими за ч. 2                      ст. 190 КК України та призначено покарання у виді штрафу в розмірі ста неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить по 1700 грн кожному; одночасно визнано невинуватими у пред`явленому обвинуваченні за ч. 1                 ст. 364 КК України та виправдано, у зв`язку з відсутністю в діях складу кримінального правопорушення.

Запобіжний захід відносно ОСОБА_6 у вигляді застави у розмірі 24360 грн, після набрання вироком законної сили, ухвалено повернути заставодавцю      ОСОБА_8 .

Також вироком суду вирішено долю речових доказів.

2.2 Суд апеляційної інстанції, рішення якого оскаржується

За вироком Донецького апеляційного суду від 19 грудня 2018 року апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_6 та захисника ОСОБА_9 в інтересах ОСОБА_7 залишено без задоволення, апеляційну скаргу прокурора – задоволено частково.

Вирок Дружківського міського суду Донецької області від 05 вересня 2017 року стосовно ОСОБА_6 та ОСОБА_7 в частині призначення покарання  скасовано та ухвалено новий вирок.

ОСОБА_6 та ОСОБА_7 визнано винуватими у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України, та призначено покарання у виді обмеження волі строком три роки, на підставі ст. 55 КК України позбавлено права обіймати посади у правоохоронних органах строком три роки.

Відповідно до ч. 5 ст. 72 КК України, в редакції Закону № 838-VIII, ОСОБА_7 період з 02 лютого 2015 року по 30 березня 2015 року включно зараховано в строк відбування покарання з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі – сім місяців чотирнадцять днів, ОСОБА_6 – з 04 лютого 2015 року по 05 березня 2015 року включно – чотири місяці.

Строк відбування покарання ОСОБА_6 та ОСОБА_7 визначено рахувати з дня прибуття й постановки на облік у виправному центрі.

Заставу у розмірі 24360 грн ухвалено повернути заставодавцю ОСОБА_8 .

В решті вирок залишено без зміни.

2.3 Суд першої інстанції, рішення щодо застосування акту амністії

2.3.1 Ухвалою Дружківського міського суду Донецької області від 18 січня           2019 року на підставі пункту "в"" ст. 1 Закону України "Про амністію у 2016 році", ОСОБА_10 та ОСОБА_7 , засуджених вироком Дружківського міського суду Донецької області від 05 вересня 2017 року за ч. 2 ст. 190 КК України, з урахуванням вироку Донецького апеляційного суду від 19 грудня 2018 року, від призначеного судом покарання у вигляді обмеження волі строком три роки та додаткового покарання у вигляді позбавлення права обіймати посаду у правоохоронних органах строком три роки, – звільнено.

2.4 Обставини у кримінальному провадженні, встановлені судами

18 січня 2015 року ОСОБА_6 , маючи спеціальне звання майора міліції, обіймаючи посаду начальника сектору боротьби з незаконним обігом наркотиків Дружківського міського відділу головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області (далі – Дружківський МВ ГУМВС України) був присутній при проведенні слідчої дії в квартирі АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_11 , в ході якої  слідчим        ОСОБА_12 було виявлено та вилучено полімерний пакет з наркотичним вмістом рослинного походження зеленого кольору (конопель).

У цей час у обвинуваченого ОСОБА_6 , з корисливих мотивів, виник злочинний намір, спрямований на заволодіння грошовими коштами потерпілого             ОСОБА_11 шляхом обману, достовірно знаючи, що згідно з службовими повноваженнями, за даним фактом виявлення злочину він не мав жодних важелів впливу на хід розслідування та результат, вирішив повідомити останньому неправдиву інформацію про те, що він, як начальник сектору боротьби з незаконним обігом наркотиків Дружківського МВ ГУМВС України, може допомогти уникнути кримінальної відповідальності за незаконне зберігання наркотичних засобів за місцем проживання ОСОБА_11 , в обмін на передачу грошових коштів у сумі 2000 доларів США.

27 січня 2015 року в обідній час, продовжуючи реалізовувати свій злочинний намір, діючи з єдиним умислом, направленим на заволодіння грошовими коштами шляхом обману, під час зустрічі з потерпілим ОСОБА_11 , знаходячись у тамбурі його квартири зменшив розмір своєї пропозиції до суми 15000 грн, яку ОСОБА_6 показав останньому на екрані свого мобільного телефону, називаючи кошти словом "характеристики" та запропонував передати їх в строк до 02 лютого 2015 року.

31 січня 2015 року приблизно о 13 годині 00 хвилин, обвинувачений              ОСОБА_6 , знаходячись разом зі старшим оперуповноваженим ОСОБА_13 та потерпілим ОСОБА_11 в автомобілі "DAEWOO Lanos" біля автозаправки "Pilot" по вулиці Дружби, 86, міста Дружківка, діючи з єдиним умислом, направленим на заволодіння грошовими коштами ОСОБА_11 шляхом обману, втретє висунув пропозицію останньому про передачу в строк до 2 лютого           2015 року грошових коштів шляхом переказу на номер банківського рахунку свого знайомого ОСОБА_14 , в обмін на не притягнення до кримінальної відповідальності за незаконне зберігання наркотичних засобів, та передав через ОСОБА_13 аркуш паперу, на якому був вказаний номер цього банківського рахунку.

Цього ж дня, близько 16 години, обвинувачений ОСОБА_6 в телефонній розмові з потерпілим ОСОБА_11 знову запропонував останньому переказати грошові кошти на тих же умовах.

1 лютого 2015 року близько 19 години обвинувачений ОСОБА_6 , діючи з єдиним умислом, направленим на заволодіння грошовими коштами потерпілого ОСОБА_11 шляхом обману, повідомив йому, що 2 лютого 2015 року буде прийнято рішення по кримінальному провадженню відносно останнього, намагаючись визвати у нього впевненість у вигідності передачі йому грошових коштів, у вказаний раніше строк.

2 лютого 2015 року біля 12 години дня, обвинувачений ОСОБА_6 , знаходячись у приміщенні службового кабінету № 20 Дружківський МВ ГУМВС України по вулиці Кошового, 6а, міста Дружківка, під час зустрічі з потерпілим ОСОБА_11 , діючи з єдиним умислом, направленим на заволодіння грошовими коштами шляхом обману, запропонував останньому передати йому кошти, назвавши їх "характеристиками", через обвинуваченого ОСОБА_7 , – майора міліції, старшого слідчого Дружківського МВ ГУМВС України.

В цей же день, приблизно о 15 годині 30 хвилин, обвинувачений ОСОБА_6 у телефонній розмові з потерпілим ОСОБА_11 , побоюючись викриття своїх злочинних дій, повторно вказав, щоб останній передав обумовлені раніше грошові кошти саме ОСОБА_7 .

Обвинувачений ОСОБА_7 , достовірно знаючи, що обвинуваченим            ОСОБА_6 вчиняються протиправні дії, направлені на заволодіння грошовими коштами ОСОБА_11 шляхом обману, з корисливих мотивів, погодився на пропозицію ОСОБА_6 вступивши тим самим з ним у попередню змову, отримати зазначені грошові кошти від потерпілого.

2 лютого 2015 року приблизно о 16 годині обвинувачений ОСОБА_7 , знаходячись у дворі будинку АДРЕСА_2 , діючи умисно, з корисливих мотивів, за попередньою змовою групою осіб з обвинуваченим ОСОБА_6 , з метою заволодіння грошовими коштами потерпілого ОСОБА_11 шляхом обману, під час зустрічі повідомив останньому неправдиву інформацію, що в разі передачі йому грошових коштів, про які ОСОБА_11 домовлявся з ОСОБА_6 , він допоможе йому уникнути кримінальної відповідальності за незаконне зберігання наркотичних засобів за місцем свого проживання, на що той погодився та передав у руки ОСОБА_7 обумовлені раніше грошові кошти в сумі 15000 грн.

При цьому, обвинувачений ОСОБА_7 достовірно знав, що згідно своїх службових повноважень, він не мав жодних важелів впливу на хід і результат досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12015050260000052, розпочатого 13 січня 2015 року за ч. 1 ст. 307 КК України відносно ОСОБА_11 , яке перебувало у провадженні слідчого Дружківського МВ ГУМВС  ОСОБА_12

2 лютого 2015 року неправомірні спільні дії обвинувачених ОСОБА_7 та ОСОБА_6 були припинені працівниками внутрішньої безпеки в Донецькій області управління департаменту внутрішньої безпеки Міністерства внутрішніх справ України, під час затримання ОСОБА_7 вже після отримання останнім грошових коштів від потерпілого ОСОБА_11 .

3. Доводи інших учасників судового провадження

Засуджені в засіданні суду касаційної інстанції подані ними касаційні скарги підтримали в повному обсязі.

Прокурор просив касаційні скарги, з міркувань необґрунтованості їх доводів, залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення – без зміни.

4. Джерела права й акти їх застосування

4.1 Кримінальний процесуальний кодекс України

4.1.1 Стаття 23. Безпосередність дослідження показань, речей і документів

Частина 1. Суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно.

4.1.2 Стаття 94. Оцінка доказів

Частина 1. Слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Частина 2. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.

4.1.3 Стаття 370. Законність, обґрунтованість і вмотивованість судового рішення

Частина 1. Судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Частина 2. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.

Частина 3. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу.

4.1.4 Стаття 404. Межі перегляду судом апеляційної інстанції

Частина 3. За клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.

4.1.5 Стаття 409. Підстави для скасування або зміни судового рішення судом апеляційної інстанції

Частина 1. Підставою для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є:

1) неповнота судового розгляду;

2) невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження;

3) істотне порушення вимог кримінального процесуального закону;

4) неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.

Частина 2. Підставою для скасування або зміни вироку суду першої інстанції може бути також невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.

4.1.6 Стаття 420. Вирок, ухвала про застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру суду апеляційної інстанції

Частина 1. Суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції і ухвалює свій вирок у разі:

2) необхідності застосування більш суворого покарання;

Частина 2. Вирок суду апеляційної інстанції повинен відповідати загальним вимогам до вироків. Крім того, у вироку суду апеляційної інстанції зазначаються зміст вироку суду першої інстанції, короткий зміст вимог апеляційної скарги, мотиви ухваленого рішення, рішення по суті вимог апеляційної скарги.

4.1.7 Стаття 433. Межі перегляду судом касаційної інстанції

Частина 1. Суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

4.1.8 Стаття 436. Повноваження суду касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги

Частина 1. Суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право:

1) залишити судове рішення без зміни, а касаційну скаргу - без задоволення;

2) скасувати судове рішення і призначити новий розгляд у суді першої чи апеляційної інстанції;

3) скасувати судове рішення і закрити кримінальне провадження;

4) змінити судове рішення.

5. Мотиви та висновки Верховного Суду

З урахуванням доводів, викладених у касаційних скаргах та меж перегляду судом касаційної інстанції оскаржуваних судових рішень, встановлених КПК України, розгляд провадження судом касаційної інстанції здійснено в частині перевірки дотримання судами правильності застосування закону України про кримінальну відповідальність, відповідності вимог кримінального процесуального закону.

5.1 Щодо істотних порушень вимог кримінального процесуального закону

Доводи засуджених щодо незгоди з даною апеляційним судом оцінкою доказів, оспорювання встановлених за результатами судового розгляду фактів з викладенням власної версії обставин стосуються по суті невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, що, виходячи з вимог КПК України, не є предметом перевірки суду касаційної інстанції [4.1.7].

Таким чином, переглядаючи судові рішення, суд касаційної інстанції виходить із встановлених судовими інстанціями фактичних обставин справи.

Зі змісту касаційних скарг убачається, що засуджені ОСОБА_10 та ОСОБА_7 , посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, просять надати зібраним у справі доказам з точки зору їх достовірності іншу оцінку, ніж її дали суди першої та апеляційної інстанцій, тоді як перевірка цих обставин до повноважень касаційного суду законом не визначена. Фактичні обставини кримінального провадження були предметом дослідження судів як першої, так і апеляційної інстанцій і вони перегляду у касаційному порядку не підлягають. Неповнота судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження є підставами для скасування чи зміни відповідних судових рішень в апеляційному порядку [4.1.5].

Унаслідок касаційного розгляду встановлено, що висновок про подію злочину за детально викладених  у вироку обставин, доведеність винуватості ОСОБА_10 та ОСОБА_7 у протиправному заволодінні чужим майном шляхом обману за попередньою змовою групою осіб, суд першої інстанції зробив дотримуючись принципів змагальності, рівності сторін, на підставі доказів, детально досліджених у судовому засіданні, оцінених з точки зору належності, допустимості, достовірності й достатності та докладно наведених у вироку [4.1.1, 4.1.2].

Зокрема, такого висновку суд дійшов на підставі аналізу показань допитаних у ході судового слідства потерпілого ОСОБА_11 щодо обставин введення його в оману та посяганні на належне йому майно у вигляді грошових коштів у сумі     15000 грн.

Виконуючи вимоги закону, суд ретельно перевірив наявні у справі показання свідків щодо обставин подій. Як видно з вироку, мотивуючи висновок про вчинення ОСОБА_10 та ОСОБА_7 кримінально-караного діяння, суд проаналізував і зіставив показання свідків ОСОБА_15 , ОСОБА_16 ,          ОСОБА_17 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_18 , а також самих засуджених – ОСОБА_10 та ОСОБА_7 .

Крім того, наведені у показаннях потерпілого ОСОБА_11 фактичні обставини суд зіставив із даними, що містяться в досліджених у судовому засіданні результатах проведених негласних слідчих (розшукових) дій (далі – НСРД), зокрема, аналізу змісту телефонних розмов між ОСОБА_19 та ОСОБА_10 в період з 31 січня 2015 року по 02 лютого 2015 року, ОСОБА_11 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 02 лютого 2015 року, та інших письмових доказах, детальний зміст яких відображено у вироку. Водночас, суд перевірив дотримання органом досудового розслідування законної процедури проведення НСРД у провадженні, що в свою чергу становило основний критерій допустимості їх результатів як джерела доказів.

Ретельно розглянувши та проаналізувавши всі зібрані у справі докази в їх сукупності та взаємозв`язку, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, аргументовано визнав неспроможними твердження       ОСОБА_10 та   ОСОБА_7 про те, що вони не вчиняли інкримінованого їм кримінального правопорушення та вмотивовано спростував висунуті засудженими на свій захист версії про невинуватість у заволодінні чужим майном шляхом шахрайства, вчиненим за попередньою змовою групою осіб, про відсутність у їх діях ознак складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України. Із цими висновками погоджується і суд касаційної інстанції.

Порушень визначеного процесуальним законом порядку збирання та подання доказів, на підставі яких суд установив факт наявності оспорюваного суспільно-небезпечного діяння та винуватість у його вчиненні засуджених, під час касаційного перегляду не встановлено. З огляду на викладене, обґрунтованих сумнівів щодо об`єктивності оцінки доказів, покладених в основу обвинувального вироку, й щодо дотримання судом відповідності ухваленого судового рішення вимогам КПК України  відсутні [4.1.3].

Що стосується посилань у скаргах засуджених на неточності, які, на їх думку, містяться в складених слідчих процесуальних документах за результатами слідчих заходів, то їх перебіг, поміж тим, зафіксований на технічних носіях інформації, які є в матеріалах справи, де містяться всі необхідні дані. Тому ці доводи касаційних скарг не свідчать про допущення судом таких порушень вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення та були б підставами для його скасування.

5.2 Щодо неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність

Як випливає зі змісту статті 190 КК України, якою передбачено кримінальну відповідальність за шахрайство, тобто заволодіння чужим майном шляхом обману чи зловживання довірою, отримання майна за умови виконання якого-небудь зобов`язання належить кваліфікувати як шахрайство в тому разі, коли винна особа в момент заволодіння цим майном мала на меті його присвоїти, а зобов`язання – не виконувати. Обман як спосіб шахрайства полягає в повідомленні потерпілому неправдивих відомостей або у приховуванні відомостей про різноманітні обставини, повідомлення яких мало б суттєве значення для поведінки потерпілого. До вказаних обставин відносяться й такі, що стосуються певних подій, юридичних фактів, дій окремих осіб. Із суб`єктивної сторони шахрайство характеризується прямим умислом і корисливим мотивом.

У даному кримінальному провадженні встановлено, що ОСОБА_6 разом з ОСОБА_7 , скориставшись введенням потерпілого ОСОБА_11 в оману щодо уникнення відкримінальної відповідальності за незаконне зберігання наркотичних засобів за місцем проживання у кримінальному провадженні, розпочатому 13 січня 2015 року за ч. 1 ст. 307 КК України слідчим Дружківського МВ ГУМВС України ОСОБА_12 , вирішили заволодіти грошима ОСОБА_11 та з цією метою повідомили йому про необхідність задля такого уникнення відповідальності сплатити їм 15000 грн за цю можливість, зокрема засудженим                  ОСОБА_6  –  неодноразово, на що потерпілий погодився. Наведений приклад поведінки засуджених у поєднанні з приховуванням певних фактів та повідомленням неправдивих даних свідчить про те, що ці обставини суттєво вплинули на рішення потерпілого та спонукали про передачу 15000 грн грошових коштів, а тому висновок суду щодо прийняття останнім у справі такого рішення внаслідок обману, є обґрунтованим, а зібрані у справі докази переконливо доводять факт наявності у засуджених умислу на заволодіння чужим майном саме у вказаний спосіб.

Таким чином, за встановлених судом фактичних обставин справи діяння засуджених правильно кваліфіковано, а доводи в касаційних скаргах щодо спланованої провокаційної поведінки дій потерпілогота про відсутність в їх діях  складу злочину, вчиненого за попередньою змовою групою осіб, є неприйнятними.

Крім того, наведені в касаційних скаргах доводи про невинуватість за змістом майже аналогічні доводам, викладеним в апеляційних скаргах обвинуваченого ОСОБА_6 та захисника ОСОБА_9 в інтересах ОСОБА_7 , були предметом розгляду суду апеляційної інстанції. Під час апеляційного провадження суд з`ясував позицію сторін, ретельно перевірив доводи всіх поданих апеляційних скарг, у тому числі доводи обвинувачених щодо неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність при кваліфікації їх дій та істотних порушень вимог кримінального процесуального закону.

Що стосується посилань на вибірковість позиції суду апеляційної інстанції, який відмовив у задоволенні вимог сторони захисту, не дослідив повторно зібрані докази, водночас задовольнивши скаргу сторони обвинувачення при апеляційному оскарженні вироку, то колегія суддів вважає їх  безпідставними.

У своєму вироку суд апеляційної інстанції надав вичерпні відповіді на всі доводи апеляційних скарг, умотивовано, з посиланням на докази в цьому кримінальному провадженні, визнав вимоги сторони захисту про скасування вироку і закриття провадження безпідставними з наведенням докладних мотивів прийнятого рішення. Так, відповідно до положень ст. 404 КПК України, апеляційний суд може дослідити докази, які не досліджувались судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції [4.1.4]. Однак, як зазначив сам засуджений ОСОБА_6 , такі клопотання стороною захисту не подавались, у зв`язку з чим доводи останнього судом апеляційної інстанції не були взяті до уваги.

Водночас, доводи апеляційної скарги прокурора щодо неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення через м`якість, апеляційний суд визнав обґрунтованими та в цій частині, згідно з положеннями п. 1 ч. 1 ст. 420 КПК України, ухвалив свій вирок [4.1.6].

Також, колегія суддів вважає, що покарання ОСОБА_6 та ОСОБА_7 відповідає визначеним у статтях 50, 65 КК України меті та загальним засадам і підстав вважати призначені засудженим заходи примусу явно несправедливим унаслідок суворості немає, як і відсутні підстави для його пом`якшення з огляду на подальше звільнення засуджених від відбування покарання на підставі Закону України "Про амністію у 2016 році" [2.3.1].

Таким чином, в цьому провадженні не встановлено неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судових рішень, а також порушень вимог кримінального процесуального закону, які б перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законні та обґрунтовані судові рішення та були б підставами для їх скасування і задоволення касаційних скарг засуджених [4.1.8].

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд

у х в а л и в:

Касаційні скарги засуджених ОСОБА_6 та ОСОБА_7 на вирок Дружківського міського суду Донецької області від 05 вересня 2017 року та вирок Донецького апеляційного суду від 19 грудня 2018 року залишити без задоволення.

Вирок Дружківського міського суду Донецької області від 05 вересня 2017 року та вирок Донецького апеляційного суду від 19 грудня 2018 рокустосовно ОСОБА_6 та ОСОБА_7 залишити без зміни.

Постанова Верховного Суду є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                                     ОСОБА_2                               ОСОБА_3