Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

іменем України

03 жовтня 2019 року

м. Київ

справа № 138/3715/16-к

провадження № 51-97км19

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого                                               ОСОБА_1 ,

суддів                                                           ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ,

за участю:

секретаря судового засідання            ОСОБА_4 ,

прокурора                                                    ОСОБА_5 ,

потерпілого                                                ОСОБА_6 ,

представника потерпілого                    адвоката ОСОБА_7 ,

захисника                                                   адвоката ОСОБА_8 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги прокурора ОСОБА_9 , який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, та представника потерпілого – адвоката ОСОБА_7 на вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 09 червня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 10 жовтня 2018 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016020220000433, за обвинуваченням

ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 , такого, що не має судимості,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 15 та ч. 1 ст. 115 Кримінального кодексу України (ділі – КК).

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Вінницького міського суду Вінницької області від 09 червня 2017 року ОСОБА_10 виправдано за ч. 3 ст. 15 та ч. 1 ст. 115 КК на підставі п. 2 ч. 1 ст. 373 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК) у зв`язку з недоведенням, що кримінальне правопорушення вчинено обвинуваченим.

Органами досудового розслідування ОСОБА_10 обвинувачувався у вчиненні незакінченого замаху на умисне вбивство потерпілого

ОСОБА_6 за таких обставин.

ОСОБА_10 та ОСОБА_6 тривалий час (унаслідок конфлікту, який мав місце 27 січня 2013 року) перебували у неприязних відносинах, на ґрунті чого у ОСОБА_10 виник умисел на вбивство

ОСОБА_6 . До останнього неодноразово зверталися невідомі особи, які повідомляли про те, що ОСОБА_10 має намір позбавити його життя.

Для реалізації злочинного наміру ОСОБА_10 , придбавши у невстановленої слідством особи зброю, 10 травня 2016 року близько 13:00 на автомобілі "Mercedes-Benz ML 350" (д.н.з. НОМЕР_1 ) під керуванням рідного брата – ОСОБА_11 , який не був обізнаний про злочинні наміри

ОСОБА_10 , під`їхав до будинку на вул. Полтавській у м. Могилів-Подільському Вінницької області. Побачивши ОСОБА_6 поблизу воріт, поруч з автомобілем "Volkswagen Sharan" (д.н.з. НОМЕР_2 ), який перебував у користуванні ОСОБА_12 , ОСОБА_10 з метою вбивства здійснив один постріл у напрямку потерпілого. ОСОБА_6 почав тікати в напрямку двора зазначеного будинку, а ОСОБА_10 , наздоганяючи його, здійснив ще декілька пострілів,  заподіявши ОСОБА_6 вогнепальних поранень.

Після цього, перебуваючи вже на близькій відстані від потерпілого, з метою доведення злочинного наміру до кінця, ОСОБА_10 спробував декілька раз вистрілити у груди ОСОБА_6 . З причин, що не залежали від волі ОСОБА_10 , останній не вчинив усіх дій, які вважав необхідними для доведення злочину до кінця (у вогнепальній зброї скінчилися набої).

Згідно з висновком судово-медичної експертизи ОСОБА_6 було завдано трьох вогнепальних сліпих кульових поранень в ділянку правої сідниці та стегна, які належать до легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров`я.

Відповідно до висновку судово-балістичної експертизи, вилучений із тіла ОСОБА_6 металевий предмет є частиною боєприпасу – стріляною кулею патрону калібру 5,6 мм.

Апеляційний суд Вінницької області ухвалою від 10 жовтня 2018 року вирок щодо ОСОБА_10 залишив без зміни.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор  порушує питання про скасування судових рішень та призначення нового розгляду в суді першої  інстанції.

На обґрунтування своїх вимог зазначає, що: ОСОБА_10 безпідставно виправдано у вчиненні інкримінованого злочину; апеляційний суд не взяв до уваги показань свідків ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 та

ОСОБА_16 ; усупереч вимогам ст. 23 КПК апеляційний суд безпосередньо не допитав свідків ОСОБА_12 , ОСОБА_17 , ОСОБА_11 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 та ОСОБА_21 , а лише прослухав звукозаписи їх допитів у суді першої інстанції. Стверджує, що суддя ОСОБА_22 , який входив до складу колегії суддів місцевого суду, під час перебування у нарадчій кімнаті для ухвалення вироку з 08 по 09 червня 2017 року порушив таємницю наради суддів, оскільки у ці дні постановив судові рішення у цивільних справах.

У касаційній скарзі та доповненні до неї представник потерпілого – адвокат ОСОБА_7 порушує питання про скасування судових рішень та призначення нового розгляду в суді першої  інстанції.

На обґрунтування своїх вимог зазначає, що судовими інстанціями допущено неповноту судового розгляду, а висновки не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження, що призвело до безпідставного виправдання ОСОБА_10 у вчиненні інкримінованого злочину. На думку представника, саме ОСОБА_10 з метою вбивства стріляв у потерпілого. Стверджує, що місцевий та апеляційний суди не надали належної оцінки показанням потерпілого, свідків, аналітичним довідкам. Вважає, що судові рішення не відповідають вимогам ст. 370 КПК. Крім того, представник потерпілого зазначає, що судді місцевого суду, які входили до складу колегії та розглядали справу щодо ОСОБА_10 (судді ОСОБА_22 , ОСОБА_23 та ОСОБА_24 ), порушили таємницю наради суддів, оскільки у ці дні постановили, підписали та надіслали до Єдиного державного реєстру судових рішень судові рішення в інших справах.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор підтримала касаційні скарги, просила скасувати судові рішення та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

Потерпілий та його представник підтримали доводи, наведені в  касаційних скаргах, просили скасувати судові рішення щодо ОСОБА_10 та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

Захисник виправданого – адвокат ОСОБА_8 вважав, що касаційні скарги задоволенню не підлягають, а судові рішення щодо ОСОБА_10 мають бути залишені без зміни.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Частиною 1 ст. 412 КПК передбачено, що істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог КПК, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

Зі змісту ст. 370 КПК, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судового рішення, убачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК; вмотивованим є рішення, в якому наведено належні й достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Ухвала апеляційного суду – це рішення суду вищого рівня стосовно законності, обґрунтованості та вмотивованості рішення суду першої інстанції, що перевіряється в апеляційному порядку. Отже, ухвала апеляційного суду має відповідати вимогам ст. 370 КПК.

Предметом перегляду суду апеляційної інстанції був виправдувальний вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_10 .

Як убачається зі змісту цього вироку, суд першої інстанції дійшов висновку, що стороною обвинувачення не надано жодного достовірного доказу того, що подія злочину, така, як її викладено в обвинувальному акті (час, місце, спосіб, яким ОСОБА_10 намагався позбавити життя потерпілого

ОСОБА_6 , інші обставини вчинення правопорушення) взагалі мала місце. При цьому суд першої інстанції визнав недопустимими доказами протоколи огляду місця події, протокол слідчого експерименту за участю потерпілого, висновки експертиз, речові докази.

Показання потерпілого ОСОБА_6 , очевидців події – свідків

ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_19 , інших свідків сторони обвинувачення суд першої інстанції визнав суперечливими, непослідовними, такими, що не узгоджуються з іншими доказами у справі, а тому недостовірними та недостатніми для висновку про винуватість ОСОБА_10 у  вчиненні замаху на вбивство.

На виконання вимог ст. 404 КПК суд апеляційної інстанції повторно дослідив обставини, встановлені під час кримінального провадження та повторно дослідив більшість доказів. Тому приймаючи рішення за апеляційними скаргами прокурора та представника потерпілого, суд при оцінці доказів мав дотриматися вимог ст. 94 КПК.

Зазначеною статтею передбачено, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів – з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Таким чином, критеріями оцінки доказів є їх належність, допустимість, достовірність, достатність, взаємозв`язок.

Проте апеляційний суд, повторно дослідивши обставини, встановлені під час кримінального провадження та докази, порушив зазначені правила оцінки доказів.

Так, повторно дослідивши докази сторони обвинувачення (дані протоколів огляду місця події від 10, 11 травня та 03 жовтня 2016 року, висновків експертів, речові докази), апеляційний суд дійшов висновку щодо їх допустимості, достовірності, належності й у сукупності достатніми для визнання поза розумним сумнівом доведеним факту заподіяння потерпілому ОСОБА_6 10 травня 2016 року з невстановленої слідством зброї трьох вогнепальних кульових поранень правої сідниці та стегна, які належать до легких тілесних ушкоджень.

Таким чином, суд апеляційної інстанції визнав доведеними такі зазначені в обвинувальному акті обставини події кримінального правопорушення, як час, місце отримання ОСОБА_6 кульових поранень, характер і локалізацію отриманих ним тілесних ушкоджень.

У той же час, оцінюючи показання потерпілого, свідків, дані аналітичних довідок, апеляційний суд визнав недостатніми ці докази для визнання саме ОСОБА_10 винним поза розумним сумнівом у заподіянні тілесних ушкоджень ОСОБА_6 та встановлення наявності у нього умислу на позбавлення життя потерпілого.

Так, із показань потерпілого ОСОБА_6 про обставини вчинених  щодо нього злочинних дій видно, що у нього з ОСОБА_10 склалися неприязні відносини, останній погрожував йому. 10 травня 2016 року близько 13:00 біля домоволодіння матері ОСОБА_12 на вул. Полтавській у

м. Могилів-Подільському ОСОБА_10 , який приїхав на місце події автомобілем, тримаючи в руках зброю, вистрілив у напрямку потерпілого. Той почав тікати, але ОСОБА_10 , наздоганяючи ОСОБА_6 , продовжував стріляти в останнього, висловлював погрози. Декілька куль влучили в потерпілого.

З показань свідків ОСОБА_19 , ОСОБА_20 та ОСОБА_21 (сторони обвинувачення) видно, що вони бачили ОСОБА_10 безпосередньо на місці події, чули постріли. ОСОБА_21 також бачив у руках у ОСОБА_10 зброю, бачив, як тікав ОСОБА_6 , а за ним біг ОСОБА_10 .

Як видно з ухвали, апеляційний суд, визнавши сумнівними зазначені показання, визнав їх недостатніми для висновку про заподіяння вогнепальних поранень потерпілому саме ОСОБА_10 .

Колегія суддів звертає увагу на те, що достатність доказів – завершальний етап їх оцінки, та передбачає наявність у кримінальному провадженні сукупності взаємопов`язаних належних, допустимих та достовірних доказів, яка надає можливість зробити правильний висновок про достатність (недостатність) цих доказів для прийняття того чи іншого рішення в провадженні. Отже, завершальний етап оцінки доказів передбачає їх оцінку в сукупності та взаємозв`язку, до якої входять не окремо взяті докази, а всі наявні у справі й досліджені судом.

Апеляційний суд погодився з твердженням місцевого суду щодо сумнівності показань потерпілого, оскільки останній протягом 3 місяців із моменту зазначених подій до правоохоронних органів із відповідною заявою не звертався та про участь ОСОБА_10 у зазначеній події не стверджував.

Проте, на думку колегії суддів, зазначена обставина сама собою не може ставити під сумнів показання потерпілого, тим більше, що ОСОБА_6 з цього приводу пояснював, що у нього були підстави побоюватися за своє життя й життя своєї родини.

Цим поясненням апеляційний суд належної оцінки не дав. Проте виконуючи вимоги ст.94 КПК, він був зобов`язаний співставити ці показання з показаннями дружини потерпілого – свідка ОСОБА_13 та свідків ОСОБА_15 та ОСОБА_16 про те, що ОСОБА_10 погрожував їх сім`ї розправою вже після події злочину, а також із показаннями очевидців події – свідків ОСОБА_19 , ОСОБА_20 та ОСОБА_21 щодо яких за відповідними заявами застосовані  заходи безпеки.

Оцінюючи показання свідків сторони обвинувачення, апеляційний суд, зокрема, звернув увагу на наявність у них неузгодженості, тим самим погодившись із доводами суду першої інстанції, викладеними у вироку з цього приводу (щодо кількості почутих пострілів, розташування потерпілого та обвинуваченого під час подій).

У зв`язку з цим колегія суддів зазначає, що згідно з обвинуваченням подія, яка відбулася 10 травня 2016 року близько 13:00 біля домоволодіння Рудовичів на вул. Полтавській, тривала певний час (спочатку біля будинку, а потім на його подвір`ї). Свідки ОСОБА_19 , ОСОБА_20 та ОСОБА_21 , як видно з їх показань, не були безпосередньо поруч та не спостерігали за цими подіями від самого початку і до кінця. Зазначені свідки перебували на вул. Полтавській кожен у певному місці ( ОСОБА_20 – біля магазину, ОСОБА_21 – в автомобілі, на якому він, ОСОБА_6 та ОСОБА_12 приїхали до будинку останнього, а ОСОБА_19 був на території гаража, де ремонтував автомобіль). Кожен із них давав показання щодо тих обставин, які він бачив та чув у певний проміжок часу зазначеної події зі свого місця перебування. Також певне значення у цьому випадку має особисте сприйняття свідками побаченого та почутого.

За таких обставин наявність зазначених вище певних розбіжностей у цих показаннях може мати місце. Натомість залишається незрозумілим, яким чином ця неузгодженість могла вплинути на стверджуваний свідками факт перебування ОСОБА_10 на місці вчинення злочину та здійснення ним пострілів у потерпілого.

Та обставина,  що свідки ОСОБА_19 , ОСОБА_20 та ОСОБА_21 давали показання органам досудового розслідування лише через тривалий час після події та на прохання потерпілого, не може свідчити і про їх зацікавленість.

На думку колегії суддів, апеляційний суд мав співставити показання потерпілого та свідків з іншими наявними у справі доказами, які він визнав допустимими (зокрема, з даними протоколів огляду місця події, висновків експертиз), та дати оцінку щодо достатності цих показань у сукупності з ними. Це саме стосується і показань ОСОБА_10 та свідків сторони захисту –   ОСОБА_17 та ОСОБА_18 , оцінку яким необхідно надати з урахуванням усієї сукупності доказів, у тому числі визнаних апеляційним судом допустимими.

В ухвалі апеляційний суд зазначив, що показання свідків ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 та ОСОБА_16 є показаннями з чужих слів і визнані судом першої інстанції недопустимим доказом для доведення правдивості інформації, почутої свідками від потерпілого, оскільки вона підтверджується лише самим потерпілим. Крім того, апеляційний суд зазначив, що клопотання про повторне дослідження показань цих свідків не заявлялося.

З цього приводу колегія суддів звертає увагу на те, що показання осіб не можуть бути визнані недопустимим доказом лише на тій підставі, що вони є показаннями з чужих слів. При оцінці таких показань необхідно зважити на вимоги ст. 97 КПК.

Кримінальним процесуальним законом передбачено умови допустимості показань із чужих слів як доказів у кримінальному провадженні. У цьому випадку такі докази мають відповідати вимогам, викладеним у статтях 84 – 89 КПК (ч. 2 ст. 97 КПК). Зазначена норма також містить правила, якими суду слід керуватися при вирішенні питання про допустимість показань з чужих слів як доказів. Вони стосуються значимості таких показань для кримінального провадження, характеристики осіб, що надали первинні та похідні пояснення, умов і способів їх отримання, узгодженості з іншими доказами, наявністю заінтересованості у свідків, а також можливістю перевірки показань із чужих слів шляхом допиту особи, яка надала первинні пояснення.

Зазначених вимог закону судові інстанції не дотрималися, не вирішили питання щодо використання цих свідчень з урахуванням правил ст. 97 КПК.

Так, із показань свідка ОСОБА_14 у суді першої інстанції видно, що до неї приїжджав син – ОСОБА_12 за деякими речами. Коли вона пішла у гараж, то почула постріли, а коли вибігла, побачила пораненого ОСОБА_6 . Колегія суддів звертає увагу на те, що ці показання є відомостями про події, які цей свідок сприймала безпосередньо, а тому не підпадають під поняття показань із чужих слів. І тільки її показання про те, що на запитання її сина, хто стріляв, потерпілий відповів, що це був ОСОБА_10 , можуть розглядатись як показання з чужих слів і мають бути оцінені з дотриманням вказаних вище вимог ст. 97 КПК.

Свідки ОСОБА_13 , ОСОБА_15 та ОСОБА_16 давали показання про те, як дізналися про події, як приїхали в лікарню до потерпілого, що він розповідав про отримання поранень, як подавали заяву про вчинений злочин.

Також, крім обставин, які стали відомі їм від інших осіб, зазначені свідки дали показання й щодо обставин, які в сукупності з іншими могли бути враховані для доведення або, навпаки, спростування певного факту.

Отже, на думку колегії суддів, зазначені показання мали бути досліджені апеляційним судом із наданням власної відповідної оцінки в сукупності з іншими доказами. Зокрема, клопотання про повторне дослідження показань свідка ОСОБА_14 заявляла в суді апеляційної інстанції представник потерпілого – адвокат ОСОБА_25 , апеляційна скарга якої була предметом розгляду суду (т. 4, а.с. 63).

Також необхідно врахувати те, що за змістом докази поділяються на прямі, які безпосередньо вказують на наявність або відсутність конкретної обставини, що входить до предмета доказування, та непрямі, які прямо не вказують на ці обставини, але за їх допомогою можна зробити висновок про можливість (або неможливість) існування цих обставин. Останні зазвичай можуть указувати на проміжні факти, які підтверджують предмет доказування в сукупності з іншими доказами.

Зокрема, це стосується довідок, схем, листів, які апеляційна інстанція досліджувала та оцінювала окремо (у відриві) від решті доказів, у тому числі визнаних нею допустимими.

Підсумовуючи наведене, колегія суддів констатує, що висновок суду апеляційної інстанції щодо недоведеності вчинення ОСОБА_10 інкримінованого органами досудового розслідування кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 15 та ч. 1 ст. 115 КК, за викладених касаційним судом обставин є передчасним.

Що стосується висновків апеляційного суду щодо недоведеності поза розумним сумнівом суб`єктивної сторони інкримінованого ОСОБА_10 злочину, то він також є передчасним. Питання спрямованості умислу винної особи під час вчинення певних злочинних дій може бути вирішено лише після з`ясування всіх обставин справи та перевірки їх належними, допустимим та достовірними доказами згідно з вимогами ст. 94 КПК.

Таким чином, під час перегляду матеріалів кримінального провадження щодо ОСОБА_10 апеляційний суд допустив порушення вимог кримінального процесуального кодексу, які є істотними, оскільки перешкодили суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

За таких обставин ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню із призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції, під час якого необхідно врахувати наведене та прийняти рішення, яке буде відповідати вимогам статей 370, 419 КПК.

Крім того, при новому розгляді справи апеляційному суду необхідно перевірити й дотримання колегією суддів місцевого суду вимог ст. 367 КПК під час ухвалення вироку, адже у разі їх порушення, з огляду на вимоги ст. 412 КПК, це може бути безумовною підставою для скасування судового рішення.

З огляду на викладене касаційні скарги прокурора та представника потерпілого підлягають частковому задоволенню.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд

ухвалив:

Касаційні скарги прокурора ОСОБА_9 , який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції та представника потерпілого – адвоката ОСОБА_7 задовольнити частково.

Ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 10 жовтня 2018 року  щодо ОСОБА_10 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                                  ОСОБА_2                            ОСОБА_3