Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

Іменем України

03 жовтня 2019 року

м. Київ

справа № 761/16702/16-к

провадження № 51-111 км 19

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого                                      ОСОБА_1 ,

суддів                                                   ОСОБА_2 , ОСОБА_3

за участю:

секретаря судового засідання    ОСОБА_4 ,

прокурора                                          ОСОБА_5 ,

потерпілого                                       ОСОБА_6

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 на вирок Київського апеляційного суду від 10 жовтня 2018 року у кримінальному провадженні № 12015100100015354 за обвинуваченням

ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця смт. Варва Чернігівської області, жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 06 жовтня 2017 року ОСОБА_8 засуджено за ч. 3 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_8 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки та покладено на нього обов`язки, передбачені п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК України.

Постановлено стягнути з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_6 26 987 грн у рахунок відшкодування матеріальної шкоди та 10 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.

Вироком Київського апеляційного суду від 10 жовтня 2018 року вирок місцевого суду скасовано в частині призначення ОСОБА_8 покарання із застосуванням ст.ст. 75, 76 КК України. Ухвалено новий вирок, яким ОСОБА_8 призначено за ч. 3 ст. 185 КК України покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.

В решті вирок місцевого суду залишено без зміни.

За вироком суду ОСОБА_8 визнаний винуватим у тому, що він 18 грудня 2015 року приблизно о 00:30 год умисно, таємно, шляхом проникнення до приміщення кіоску на АДРЕСА_2 , викрав гроші та майно потерпілого ОСОБА_6 на загальну суму 26 987 грн.

Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник просить змінити вирок апеляційного суду та звільнити ОСОБА_8 від  відбування призначеного  покарання з випробуванням на підставі      ст. 75 КК України. Зазначає, що апеляційний суд не взяв до уваги усіх даних про особу винного та обставин, що пом`якшують покарання, зокрема, визнання вини, щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, наявність на утриманні малолітньої дитини. Також вказує, що суд апеляційної інстанції безпідставно послався на те, що засуджений неодноразово притягувався до адміністративної відповідальності, ухилявся від явки до суду, будучи приватним підприємцем, ніякої діяльності не здійснював, заходів по відшкодуванню завданої шкоди не вживав.

Позиції інших учасників судового провадження

Прокурор у судовому засіданні заперечував проти задоволення скарги та просив залишити судове рішення без зміни.

Потерпілий заперечував проти задоволення скарги захисника та наполягав на позбавленні волі засудженого.

Мотиви суду

Згідно ст. 433 КПК Українисуд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_8 та кваліфікація його дій у касаційному порядку не оскаржуються. При перевірці доводів, наведених у касаційній скарзі, колегія суддів виходить із фактичних обставин, встановлених місцевим та апеляційним судами.

Положеннями статті 50 КК України передбачено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Визначені у ст. 65 КК Українизагальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.

Згідно із ст. 414 КПК України, невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, у значенні ст. 414 КПК України, означає з`ясування судом, насамперед, питання про те, до злочинів якої категорії тяжкості відносить закон вчинене у конкретному випадку злочинне діяння.

Беручи до уваги те, що у ст. 12 КК України дається лише видова характеристика ступеня тяжкості злочину, що знаходить своє відображення у санкції статті, встановленій за злочин цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.

Під особою обвинуваченого, у контексті ст. 414 КПК України, розуміється сукупність фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових, морально-етичних та інших ознак індивіда, щодо якого ухвалено обвинувальний вирок, які існують на момент прийняття такого рішення та мають важливе значення для вибору покарання з огляду мети та засад його призначення.

Термін "явно несправедливе покарання" означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.

Положеннями ст. 75 КК України передбачено, якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема, у справі "Довженко проти України"), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів та меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів з огляду на відповідність таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення у процесуальному документі суду.

Звільняючи ОСОБА_8 від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України, місцевий суд належним чином не вмотивував, які саме обставини справи та дані про особу винного дають підстави для висновку про можливість його виправлення та перевиховання без ізоляції від суспільства.

Скасовуючи вирок місцевого суду в частині призначеного покарання, постановляючи свій вирок та призначаючи ОСОБА_8 покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки, суд апеляційної інстанції зазначив, що підставами для звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням стали ті самі обставини, які були враховані місцевим судом при визначенні йому виду та розміру покарання. Інших обставин суд першої інстанції не навів.

При цьому апеляційний суд, дотримуючись вимог кримінального закону, врахував усі обставини справи, в тому числі й ступінь тяжкості вчиненого злочину, конкретні обставини скоєного, зокрема, розмір викраденого майна, а також ту обставину, що жодних дій по відшкодуванню завданої шкоди винний не здійснив. Крім того суд дослідив дані про особу засудженого, який   раніше не судимий, однак  неодноразово притягувався до адміністративної відповідальності, не сприяв у розкритті злочину, ухилявся від явки до суду, внаслідок чого до нього неодноразово застосовувався привід у судові засідання , а також  він був оголошений у розшук, що свідчить про його підвищену суспільну небезпечність. Також судом враховано чітку позицію потерпілого, який наполягав на призначенні засудженому покарання у виді реального позбавленні волі.

Посилання захисника на те, що засуджений ОСОБА_8 є приватним підприємцем та отримує дохід не заслуговують на увагу.Усі дані про особу засудженого, які мають значення при призначенні йому покарання, повинні знайти своє відображення у матеріалах кримінального провадження. Проте, матеріали кримінального провадження не містять жодних даних про те, що засуджений, будучи зареєстрованим як суб`єкт підприємницької діяльності, здійснює таку діяльність та отримує дохід.

Таким чином, взявши до уваги усі зазначені обставини, в тому числі й ті, на які посилається захисник у касаційній скарзі, а також дані про особу винного, відношення до скоєного, суд касаційної інстанції погоджується з рішенням апеляційного суду про можливість виправлення засудженого та його перевиховання лише в умовах ізоляції від суспільства. Призначене ОСОБА_8 мінімальне покарання, передбачене санкцією ч. 3 ст. 185 КК України, відповідає загальним засадам призначення покарання.

Касаційний суд вважає, що призначене ОСОБА_8 покарання є законним, справедливим, воно буде відповідати тяжкості правопорушення, сприятиме виправленню винного та попередженню вчинення ним нових злочинів, а також не буде становити "особистий надмірний тягар для особи", адже відповідатиме справедливому балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи.

Вирок апеляційного суду відповідає вимогам статей 420, 374 КПК України і підстав вважати його невмотивованим, колегія суддів не вбачає.

Урахувавши наведене, Суд дійшов висновку, що касаційна скарга захисника не підлягає задоволенню. У зв`язку із цим та керуючись статтями 434, 436 КПК України, колегія суддів вважає за необхідне залишити судове рішення без зміни.

З цих підстав суд ухвалив:

Вирок Київського апеляційного суду від 10 жовтня 2018 року щодо ОСОБА_8 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 – без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                                                   ОСОБА_9                                               ОСОБА_3