Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

Іменем України

01 жовтня 2019 р.

м. Київ

Справа № 489/176/17

Провадження № 51-2243 км 19

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого            ОСОБА_1 ,

суддів:                       ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

секретаря

судового засідання ОСОБА_4 ,

за участю:

прокурора                 ОСОБА_5 ,

засудженого            ОСОБА_6

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого                                 ОСОБА_6 на вирок Ленінського районного суду м. Миколаєва від 13 грудня 2017 року та ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 06 лютого 2019 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016150040006401 за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Миколаєва, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , не судимого,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 296, ч. 1 ст. 263 КК України.

Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Ленінського районного суду м. Миколаєва від 13 грудня 2017 року ОСОБА_6 визнано винуватими і засуджено:

– за ч. 1 ст. 263 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки;

– за ч. 2 ст. 125 КК України до покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік.

Відповідно до ст. 70 КК України ОСОБА_6 визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_6 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки та покладено на нього обов`язки, передбачені ст.76 КК України.

Ухвалено стягнути з ОСОБА_6 :

– на користь ОСОБА_7 та ОСОБА_8 по 4000 грн кожному на відшкодування моральної шкоди;

– судові витрати в розмірі 1587,72 грн за проведення судової балістичної експертизи.

Вирішено питання зарахування строку попереднього ув`язнення в строк відбування покарання та речових доказів.

Ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 06 лютого 2019 року вирок щодо ОСОБА_6 залишено без змін.

Згідно з вироком суду ОСОБА_6 засуджено за вчинення кримінальних правопорушень за таких обставин.

18 листопада 2014 року ОСОБА_6 придбав гладкоствольний самозарядний газовий пістолет "ПГШ 790Т", калібру 9 мм, серії " НОМЕР_1 , який в подальшому в період часу з моменту придбання до 20 листопада 2016 року (точний час та дата в ході досудового розслідування не встановлена) невстановленою особою при невстановлених обставинах, шляхом викручування втулки з розсіювачем, був перероблений на ручну короткоствольну гладкоствольну придатну для стрільби вогнепальну зброю, яку ОСОБА_6 незаконно зберігав і носив при собі, без передбаченого законом дозволу.

20 листопада 2016 року о 13:30 год. ОСОБА_6 , знаходячись на території ринку "Спортек", розташованого по вул. Троїцькій у м. Миколаєві, зустрівся з раніше наглядно знайомим ОСОБА_9 , під час розмови з яким у них виникла суперечка з приводу боргових зобов`язань. У процесі цієї суперечки ОСОБА_6 дістав вказану вогнепальну зброю, кілька раз вистрілив в землю та спробував залишити територію ринку.

В цей час побачивши, що біжить ОСОБА_6 , а за ним люди, охоронці ринку                     ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , намагалися зупинити та затримати ОСОБА_6 , однак останній, діючи умисно, з метою уникнення затримання, з вищезазначеного

пістолету, спорядженого патронами (нелетальної) травматичної дії, вистрілив у вказаних охоронців, заподіявши їм легкі тілесні пошкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров`я.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі ОСОБА_6 просить вирок і ухвалу щодо нього скасувати та закрити кримінальне провадження у зв`язку з відсутністю в діях складу злочинів, передбачених ч. 2 ст. 125, ч. 1 ст. 263 КК України. Вказує, що ОСОБА_7 і                          ОСОБА_8 , не маючи на одязі упізнавальних написів "Охорона", несподівано напали на нього після конфлікту з Горіними, а тому він не міг об`єктивно оцінити ситуацію і заподіяв потерпілим легкі тілесні ушкодження, перебуваючи в стані необхідної оборони. Надаючи оцінку доказам, зазначає, що пістолет, який виявили у нього, переробці не піддавався, виготовлений вітчизняним виробником та є подвійного призначення: газовий та травматичний. При цьому експерт при складанні висновку  не врахував, що конструктивні особливості пістолету дають можливість в побутових умовах легко зняти втулку з розсіювачем, а також те, що цим пістолетом виключена можливість здійснення пострілів бойовими патронами, що виключає в його діях складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України. Звертає увагу, що у вироку, який не відповідає вимогам статей 370, 374 КПК України, відсутні мотиви неврахування показань свідків ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 і доказів, наданих стороною захисту, а також не зазначені підстави для часткового задоволення цивільних позовів потерпілих ОСОБА_8 і ОСОБА_7 . Посилається на неправильність рішення суду про стягнення з нього судових витрат. Стверджує про невідповідність ухвали суду апеляційної інстанції вимогам ст. 419 КПК України.

Позиції інших учасників судового провадження

Засуджений ОСОБА_6 підтримав касаційну скаргу та просив її задовольнити.

Прокурор висловив доводи, заперечуючи проти задоволення касаційної скарги.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, доводи засудженого та прокурора, перевіривши матеріали провадження та доводи, наведені у касаційній скарзі, колегія суддів дійшла такого висновку.

Згідно з вимогами ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 у незаконному носінні і зберіганні вогнепальної зброї (крім гладкоствольної мисливської), без передбаченого законом дозволу та в заподіянні умисного легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров`я, відповідає обставинам, з`ясованим судом, встановлених під час кримінального провадження, підтверджений ретельно перевіреними у судовому засіданні і детально наведеними у вироку доказами, яким суд дав належну оцінку, і є обґрунтованим.

При цьому є необґрунтованими твердження, викладені у касаційній скарзі засудженого, про те, що пістолет, який виявили у нього, подвійного призначення (газовий та травматичний), а експерт при складанні висновку судово-балістичної експертизи не врахував, що пістолет переробці не піддавався, конструктивні особливості пістолету дають можливість в побутових умовах легко зняти втулку з розсіювачем, а також те, що цим пістолетом виключена можливість здійснення пострілів бойовими патронами, з огляду на що в його діях немає складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України.

З матеріалів провадження вбачається, що зазначені вище доводи сторони захисту були предметом ретельної перевірки судами першої та апеляційної інстанцій і свого підтвердження не знайшли.

Відповідно до висновку експерта №2323 від 12 грудня 2016 року предмет, вилучений 20 листопада 2016 року в ході проведення огляду місця події на авторинку "Спортек", розташованого по вул. Троїцькій у м. Миколаєві, є гладкоствольним самозарядним пістолетом, переробленим з газового пістолету моделі "ПГШ790Т" серії НОМЕР_1 , калібру 9 мм Р.А., виробництва СП "Шмайсер" (Україна, Київська область, м. Вишневе), шляхом викручування втулки з розсіювачем, що перешкоджає вильоту снаряду із каналу ствола. Предмет, вилучений 20 листопада 2016 року в ході проведення огляду місця події на авторинку "Спортек", розташованого по вул. Троїцька в м. Миколаєві у наданому на експертизу стані, є ручною короткоствольною вогнепальною зброєю.

Цей висновок містить докладний опис проведених експертом досліджень та зроблені за їх результатами висновки, мотивовані, науково обґрунтовані відповіді на поставлені запитання, які експерт підтвердив у судовому засіданні.

У колегії суддів немає підстав сумніватися в правильності висновків, зроблених експертом, який попереджений про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивого висновку, а у касаційній скарзі засудженого таких доводів не наведено.

Також не знайшли свого підтвердження посилання засудженого на відсутність в його діях складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України, з огляду на те, що він заподіяв ОСОБА_7 і ОСОБА_8 легкі тілесні ушкодження, перебуваючи в стані необхідної оборони, вважаючи, що ці особи напали на нього.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 36 КК України  необхідною обороною визнаються дії,  вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних  інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони. Кожна особа має право на необхідну оборону незалежно від можливості уникнути суспільно небезпечного посягання або звернутися за допомогою до інших осіб чи органів влади.

При цьому слід відрізняти необхідну оборону від уявної, під якою розуміється заподіяння шкоди за таких обставин, коли реального суспільно небезпечного посягання не було,  але особа,  неправильно оцінюючи дії потерпілого, помилково припускала наявність такого посягання. При уявній обороні кримінальна відповідальність за  заподіяну шкоду виключається лише у випадках, коли обстановка, що склалася, давала особі підстави вважати, що мало місце реальне посягання, і вона не усвідомлювала й не могла усвідомлювати помилковість свого припущення. Питання про те, чи дійсно в особи були підстави для помилкового висновку про наявність суспільно небезпечного посягання, вирішується з урахуванням конкретних обставин справи.

З вироку суду вбачається, що ОСОБА_6 засуджено за спричинення легких тілесних ушкоджень, що потягли короткочасний розлад здоров`я, охоронцям ринку ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , які намагалися затримати ОСОБА_6 після здійснення ним пострілів при конфлікті з ОСОБА_9 , побачивши, що останній біжить з території ринку, а за ним люди.

У судовому засіданні ОСОБА_6 підтвердив, що ОСОБА_7 та ОСОБА_8 намагалися його затримати після інциденту з батьком і сином Горіними. Разом з тим, ОСОБА_6 зазначав, що ОСОБА_7 та ОСОБА_8 на одягу не мали розпізнавальних знаків, які б підтверджували, що вони охоронці, а тому він перебував в стані необхідної оборони.

Ці показання засудженого спростовуються показаннями потерпілих ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , свідка ОСОБА_14 , які зазначали, що на їх камуфляжних бушлатах були позначки "Охорона".

Одночасно за показаннями свідка ОСОБА_15 , наданих суду, вбачається, що він на ринку бачив батька з сином ОСОБА_16 та ОСОБА_6 , який стояв за метр від них з пістолетом, направленим в землю. Він запитав у ОСОБА_17 чи викликати охорону, і, коли той відповів схвально, то він викликав охорону ринку, повідомивши їм про те, що на ринку є чоловік зі зброєю.

Свідки ОСОБА_18 та  ОСОБА_14 вказували, що вони знаходилися у приміщенні охорони ринку і їх покликав ОСОБА_15 , повідомивши що на території ринку знаходиться чоловік, який погрожує пістолетом. Біля приміщення охорони, пробігав ОСОБА_6 із пістолетом та ОСОБА_15 вказав на останнього, після чого вони побігли за обвинуваченим та кричали йому зупинитись. ОСОБА_19 знаходився при в`їзді до ринку та хотів зупинити рукою ОСОБА_6 , але отримав кулю в плече. Потім пролунав другий постріл.

Потерпілі ОСОБА_8 та ОСОБА_7 в суді першої інстанції показали, що вони працюючи охоронцями, знаходились на авторинку коли побачили, як в їх сторону біжать люди та кричать про затримання ОСОБА_6 . ОСОБА_8 крикнув ОСОБА_6 "Стій!", на що останній вистрілив та з другого разу влучив ОСОБА_8 в ліве плече. ОСОБА_7 зробив ОСОБА_6 підніжку, той впав і падаючи вистрілив потерпілому в живіт. Пізніше ОСОБА_6 затримали люди та відібрали зброю.

За таких обставин, місцевий суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшли правильного висновку про те, що ОСОБА_6 не перебував в стані оборони, заподіюючи тілесні ушкодження ОСОБА_7 та ОСОБА_8 .

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_6 не наводить інших мотивованих тверджень, які б ставили під сумнів доведеність його винуватості у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 125, ч.1 ст. 263 КК України, та правильність кваліфікації його дій  за вказаними частинами статей закону України про кримінальну відповідальність.

Вирок суду відповідає вимогам статей 370, 374 КПК України.

З матеріалів кримінального провадження убачається, що не погоджуючись із постановленим вироком, обвинувачений ОСОБА_6 звернувся з апеляційною скаргою на вказане судове рішення.

При цьому ОСОБА_6 обґрунтовував незаконність оскаржуваного судового рішення,  наводячи доводи, які аналогічні тим, що наведені в касаційній скарзі.

Суд апеляційної інстанції, розглядаючи цю скаргу, повною мірою перевірив твердження, викладені в ній, надав мотивовані відповіді на всі доводи апеляційної скарги, постановивши ухвалу, яка відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України.

Згідно з частиною першою статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до ч. 2 ст. 23 ЦК України моральна шкода, окрім іншого, може полягати у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я, в душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Сталою судовою практикою визначено, що, розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

З матеріалів провадження вбачається, що до початку розгляду провадження потерпілі  ОСОБА_7 та ОСОБА_8 подали цивільні позови, в яких моральну шкоду, оцінену в 30000 грн, обґрунтували душевними стражданнями, пов`язаними зі вчиненням злочину, неможливістю вести звичний уклад життя (працювати, спілкуватися з близькими та знайомими).

Разом з тим, суд правильно частково задовольнив цивільні позови потерпілих, визначивши розмір заподіяної потерпілим моральної шкоди у сумі по 5000 грн кожному  та врахувавши, що ОСОБА_6 відшкодував потерпілим по 1000 грн.

Визначений судом розмір відшкодування моральної шкоди відповідає вимогам розумності та справедливості за обставин цього провадження.

При цьому також є безпідставними доводи, наведені в касаційній скарзі, щодо  неправильності рішення суду про стягнення судових витрат на залучення експерта, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 124 КПК України у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта, що і було правильно зроблено судом.

З огляду на викладене, касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 433, 436, 441, 442 КПК України, Суд

у х в а л и в:

вирок Ленінського районного суду м. Миколаєва від 13 грудня 2017 року та ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 06 лютого 2019 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу засудженого – без задоволення.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

С у д д і:

ОСОБА_1                                         ОСОБА_2                                       ОСОБА_3