Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

Іменем України

01 жовтня 2019 року

м. Київ

справа № 704/158/16-к

провадження № 51-9521км18

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого                                              ОСОБА_1 ,

суддів                                                           ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання             ОСОБА_4 ,

прокурора                                                   ОСОБА_5 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за

№12015250240000413 від 08 вересня 2015 року, за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , зареєстрованого у цьому АДРЕСА_2 , раніше не судимого,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 296 КК України,

за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_6 на вирок Тальнівського районного суду Черкаської області від 25 жовтня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 17 липня 2018 року.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Тальнівського районного суду Черкаської області від 25 жовтня 2017 року ОСОБА_6 засуджено за ч. 4 ст. 296 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_6 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 1 рік та покладено на нього обов`язки, передбачені ст. 76 цього Кодексу.

На підставі ч. 5 ст. 72 КК України у строк відбування ОСОБА_6 покарання зараховано строк попереднього ув`язнення з 21 квітня по 21 липня 2016 року включно з розрахунку один день тримання під вартою за два дні позбавлення волі.

Вирішено питання про долю речових доказів.

За вироком місцевого суду ОСОБА_6 визнано винуватим і засуджено за те, що він 05 вересня 2015 року близько 23:00 на автомобільній заправній станції "Добробут" у м. Тальному (вул. Соборна, 121) у стані алкогольного сп`яніння з хуліганських мотивів з особливою зухвалістю умисно двічі вдарив

ОСОБА_7 розбитою скляною пляшкою по голові та по лівому плечу, завдавши йому легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров`я.

Продовжуючи хуліганські дії, ОСОБА_6 двічі кинув уламки скляних пляшок в автомобіль марки ВАЗ—2104 (д.н.з. НОМЕР_1 ), який належить потерпілому ОСОБА_8 , внаслідок чого розбив вітрове скло дверцят водія вартістю 130 грн та деформував метал даху автомобіля.

Апеляційний суд Черкаської області ухвалою від 17 липня 2018 року залишив без зміни вирок місцевого суду.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала, а також позиції інших учасників кримінального провадження

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_6 , посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та істотне порушення кримінального процесуального закону, просить змінити судові рішення, перекваліфікувати його дії з ч. 4 ст. 296 на ч. 2 ст. 125 КК України.

Обґрунтовуючи свої вимоги, засуджений вважає, що в його діях відсутній склад злочину, передбаченого ч. 4 ст. 296 КК України, оскільки при формулюванні обвинувачення, визнаного місцевим судом доведеним, не зазначено умислу на порушення громадського порядку та не вказано, в чому саме полягала особлива зухвалість його дій. Крім того, зазначає про те, що місцевий суд при призначенні покарання безпідставно визнав обставиною, що обтяжує покарання, вчинення злочину особою, що перебуває в стані алкогольного сп`яніння.

Засуджений указує на те, що суд апеляційної інстанції належним чином не спростував викладених у його апеляційній скарзі доводів, що призвело до постановлення судового рішення, яке не відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Позиції учасників судового провадження в судовому засіданні суду касаційної інстанції

Прокурор вважала, що доводи в касаційній скарзі засудженого є безпідставними, а постановлені у кримінальному провадженні судові рішення — законними та обґрунтованими.

Мотиви Суду

Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, а також правильність правової оцінки обставин.

Суд касаційної інстанції є судом права, а не факту. Згідно з ч. 1 ст. 438 цього Кодексу підставами для скасування або зміни судових рішень є лише істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.

Колегія суддів касаційного суду вважає, що висновок місцевого суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 у грубому порушенні громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалось особливою зухвалістю, вчиненому із застосуванням предмета, спеціально пристосованого для завдання тілесних ушкоджень, тобто у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 296 КК України, є правильним і ґрунтується на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджено доказами, оціненими за критеріями, визначеними ч. 1 ст. 94 КПК України.

Свій висновок місцевий суд мотивував показаннями потерпілих ОСОБА_7 та ОСОБА_8 (про обставини, за яких ОСОБА_6 заподіяв ОСОБА_7 тілесних ушкоджень та пошкодив скло автомобіля). Такі показання потерпілих повністю узгоджуються з показаннями свідків працівників поліції ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 (про відомі їм обставини вчинення ОСОБА_6 хуліганських дій, а також про перебування останнього у стані алкогольного сп`яніння на місці події), а також із даними, що містяться у протоколах слідчих дій, у висновку судово-медичної експертизи та в інших письмових доказах.

Визнавши зазначені докази достовірними й допустимими, а в сукупності — достатніми, місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого йому злочину і правильно кваліфікував його дії за ч. 4 ст. 296 КК України, а тому доводи засудженого про відсутність у його діях ознак складу злочину, передбаченого ч. 4 ст. 296 КК України, через те, що він із метою попередження вчинення протиправних дій незнайомими особами та самозахисту від них помилково двічі вдарив ОСОБА_7 , колегія суддів касаційного суду вважає необґрунтованими.

З об`єктивної сторони хуліганство є суспільно небезпечною дією, що грубо порушує громадський порядок. Такими закон визнає дії, якими було завдано істотної шкоди особистим інтересам і які характеризувались особливою зухвалістю або винятковим цинізмом.

Грубе порушення громадського порядку передбачає недотримання встановлених правил поведінки у громадських місцях. Оцінювати порушення як грубе слід з урахуванням кількості його учасників, території, на якій мало місце порушення, кількості потерпілих, тривалості порушення тощо.

Суб`єктивна ж сторона хуліганства характеризується умисною виною та мотивом явної неповаги до суспільства. При цьому неповага до суспільства — це прагнення показати свою зневагу до існуючих правил і норм поведінки в суспільстві, самоутвердитися за рахунок приниження інших осіб, протиставити себе іншим громадянам, суспільству, державі. Вказана неповага має бути явною, тобто очевидною, безсумнівною як для винної особи, так і для очевидців його дій.

Під особливою зухвалістю слід розуміти нахабне поводження, буйство, поєднане з насильством, що спричинило завдання тілесного ушкодження чи знущання над потерпілим, знищення або пошкодження майна, тривале порушення спокою громадян тощо.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що подія сталася на автомобільній заправній станції, що є громадським місцем, у присутності потерпілих ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , котрі, подорожуючи на автомобілі, випадково зупинилися, щоб купити воду, а також у присутності інших сторонніх осіб, які перебували поруч. ОСОБА_6 ж у стані алкогольного сп`яніння умисно безпричинно завдав розбитими пляшками ударів ОСОБА_7 та пошкодив автомобіль, належний

ОСОБА_8 .

Установлені судом фактичні обставини кримінального провадження свідчать про наявність у ОСОБА_6 умислу на вчинення хуліганства, а його дії — про грубе порушення ним громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалось особливою зухвалістю.

Переконливих аргументів на спростування вказаних висновків суду щодо оцінки доказів у касаційній скарзі засудженого немає.

За ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

Відповідно до вимог ст. 65 зазначеного Кодексу суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного, а також обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження скоєння нових злочинів.

Положення ст. 75 КК України застосовуються в тому випадку, коли суд при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п`яти років, ураховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, має обґрунтовані підстави для висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.

Як убачається з матеріалів провадження, суд першої інстанції, призначаючи засудженому ОСОБА_6 покарання згідно з указаними положеннями, врахував характер і ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, обставини вчинення кримінального правопорушення, дані про особу засудженого, а також суд зважив на обставини, що пом`якшують покарання, — наявність на утриманні засудженого малолітньої дитини й те, що він є потерпілим унаслідок Чорнобильської катастрофи, та на обставину, що його обтяжує, — вчинення злочину в стані алкогольного сп`яніння.

Доводи засудженого ОСОБА_6 щодо неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність у ході призначення йому покарання, зокрема щодо необґрунтованого визнання місцевим судом обставиною, що обтяжує покарання, — вчинення злочину в стані алкогольного сп`яніння, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки такі доводи засудженого спростовуються наявними в матеріалах кримінального провадження доказами.

Зокрема, свідки ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , будучи попередженими про кримінальну відповідальність за дачу неправдивих показань, кожен окремо дали показання суду про те, що того дня, приїхавши за викликом на автомобільну заправну станцію "Добробут", застали на місці події нетверезого ОСОБА_6 і, доставили останнього до лікарні, де він відмовився від проходження освідування на стан сп`яніння.

Колегія суддів касаційної інстанції вважає, що з урахуванням усіх обставин кримінального провадження в сукупності, покарання у виді й розмірі, визначених місцевим судом ОСОБА_6 , є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових злочинів.

Вирок суду відповідає вимогам статей 370, 374 КПК України та є законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Доводи ОСОБА_6 стосовно безпідставності його засудження за ч. 4

ст. 296 КК України, аналогічні доводам, наведеним в апеляційній скарзі, ретельно перевірив суд апеляційної інстанції та надав на них вичерпну відповідь.

Згідно з вимогами ч. 3 ст. 404 КПК повторне дослідження доказів є обов`язковим, коли суд першої інстанції обставини провадження дослідив не повністю або з порушеннями вимог процесуального закону. Тобто повторне дослідження доказів апеляційним судом не повинно дублювати дослідження доказів, проведене судом першої інстанції.

Зі змісту апеляційної скарги засудженого вбачається, що вона не містить конкретних доводів про невідповідність вимогам кримінального процесуального закону дослідження, проведеного місцевим судом.

Так само в касаційній скарзі не зазначено, у чому конкретно полягає неповнота дослідження обставин кримінального провадження та які саме норми процесуального закону порушив місцевий суд при їх дослідженні. По суті засуджений наводить власну оцінку доказів і викладає свою позицію щодо обставин кримінального провадження.

Апеляційний суд дотримався положень статей 404, 405, 407 КПК України

при розгляді поданої засудженим апеляційної скарги, його ухвала відповідає вимогам ст. 419 цього Кодексу.

Таких істотних порушень кримінального процесуального закону

чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які були би безумовними підставами для скасування постановлених у цьому кримінальному провадженні судових рішень, колегія суддів не встановила, тому касаційна скарга засудженого задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд

ухвалив:

Вирок Тальнівського районного суду Черкаської області від 25 жовтня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 17 липня 2018 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 — без задоволення.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                                    ОСОБА_2                                   ОСОБА_12