Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

Іменем України

02 жовтня 2019 р.

м. Київ

справа № 205/10742/13-к

провадження № 51-3260км19

Верховний Суд колегією суддів Третьої  судової палати  Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого –                                                                   ОСОБА_1 ,

суддів:                                                                                  ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

секретаря судового засідання                                      ОСОБА_4

за участю:

прокурора                                                                           ОСОБА_5

захисника                                                                           ОСОБА_6

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 03 квітня 2019 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12013040690006010, за  обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Дніпропетровська, жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України.

Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної  інстанцій обставини

За вироком Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 27 квітня 2018 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 1 ст. 115 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 13 років.

Зараховано ОСОБА_7 в строк відбування покарання період попереднього ув`язнення з 28 жовтня 2013 року по 20 червня 2017 року включно з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.

Зараховано ОСОБА_7 в строк відбування покарання період попереднього ув`язнення з 21 червня 2017 року по 27 квітня 2018 року включно з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_8 27 705,79 грн. на відшкодування матеріальної шкоди та 500 000 грн. – моральної шкоди.

Вирішено питання щодо речових доказів та судових витрат.

Згідно з вироком, ОСОБА_7 визнано винуватим і засуджено за те, що він 07 жовтня 2013 року, маючи намір на навмисне вбивство ОСОБА_9 , який виник на ґрунті особистих неприязних відносин, озброївшись не встановленим слідством пістолетом, на автомобілі "Kia Sorento", державний номер НОМЕР_1 , прибув до будинку АДРЕСА_2 , де став чекати прибуття ОСОБА_9 , який проживав у будинку АДРЕСА_3 . Приблизно о 19.20 год. ОСОБА_9 на автомобілі прибув до свого будинку, після чого на цьому автомобілі від будинку попрямував до гаражного кооперативу "Новий", що по вул. Електрозварювальній 2Г в м. Дніпропетровську. ОСОБА_7 , реалізуючи свої злочинні наміри, на своєму автомобілі проїхав за автомобілем ОСОБА_9 на територію гаражного кооперативу. Там ОСОБА_9 , перебуваючи на території гаражного кооперативу, приблизно о 19.30 год. вийшов з автомобіля. В цей же час                     ОСОБА_7 , який знаходився неподалік, також залишив салон свого автомобіля і наблизився до ОСОБА_9 , після чого, маючи умисел на позбавлення його життя, дістав наявний при ньому не встановлений слідством пістолет і зробив не менш п`яти пострілів в тіло ОСОБА_9 , чим заподіяв останньому тілесні ушкодження, від яких він помер. Після цього ОСОБА_7 з місця вчинення злочину на належному йому автомобілі зник.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 03 квітня 2019 року апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7 залишено без задоволення, а вирок місцевого суду – без зміни.

На підставі ч. 5 ст. 72 КК України зараховано ОСОБА_7 термін його попереднього ув`язнення з 21 червня 2017 року по 03 квітня 2019 року включно з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7 просить скасувати ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 03 квітня 2019 року і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції, у зв`язку з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону. Вважає, що суд апеляційної інстанції не дав вичерпної відповіді на всі доводи сторони захисту, викладені в апеляційній скарзі захисника, тому вважає, що ухвала апеляційного суду постановлена з порушенням вимог ст. 372 та ч. 2 ст. 419 КПК України.

На обґрунтування своїх вимог сторона захисту зазначає, що суд апеляційної інстанції не дав відповіді, серед іншого, на  факт порушення права ОСОБА_7 на захист при відібранні у нього змивів з шиї та обличчя, зокрема те, що ця слідча дія була проведена без участі захисника при тому, що на цей час ОСОБА_7 , з його слів, вже був фактично затриманий.

Враховуючи викладене, захисник вважає, що судом апеляційної інстанції допущено істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, яке перешкодило суду ухвалити законне і обґрунтоване рішення, а ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України.

Позиції учасників судового провадження

Захисник підтримав подану касаційну скаргу.

Прокурор вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Інші учасники судового провадження були належним чином повідомлені про дату, час та місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися. Клопотань про його відкладення не надходило.

Мотиви Суду

Згідно з вимогами п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК України підставою для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції є, зокрема, істотне порушення кримінального процесуального закону.

При цьому ст. 412 КПК України передбачено, що істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог КПК України, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

Відповідно до ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженим під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Положеннями ст. 404 КПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції вправі вийти за межі апеляційних вимог, якщо цим не погіршується становище обвинуваченого.

Ухвала апеляційного суду є рішенням суду вищого рівня стосовно законності й обґрунтованості рішення суду першої інстанції, яке перевіряється в апеляційному порядку, і повинна відповідати вимогам ст.ст.370, 419 КПК України.

Відповідно до вимог ст. 419 КПК України в мотивувальній частині ухвали, зокрема, зазначається короткий зміст вимог апеляційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала, а при залишенні апеляційної скарги без задоволення мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою. Усі доводи, що містяться в апеляційних скаргах, мають бути проаналізовані з урахуванням наявних у справі доказів з тим, щоб жоден з них не залишився нерозглянутим.

Однак цих законодавчих вимог апеляційний суд не дотримався.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, при постановленні обвинувального вироку Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 27 квітня 2018 року суд як на доказ, який підтверджує винуватість ОСОБА_7 у вчиненні злочину, крім іншого, послався на протокол про відібрання зразків для проведення експертизи від 28 жовтня 2013 року, де вказано, що у ОСОБА_7 взято змиви з шиї та обличчя, та висновок експертизи вибухових речовин та продуктів пострілу № 70/23-2673 від 04 листопада 2013 року, яка була проведена за наслідками відібрання вказаних зразків і яка встановила, що на змивах з обличчя та шиї ОСОБА_7 виявлені сліди дифеніламіну, який може входити до продуктів пострілу. (т. 6, а.с. 81)

Не погоджуючись з цим вироком суду, захисник ОСОБА_7 адвокат ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, у якій зазначав про необхідність скасування оскаржуваного судового рішення та постановлення виправдувального вироку. Захисник у апеляційній скарзі вказував, що досліджені і проаналізовані в судовому засіданні докази не доводять винуватості ОСОБА_7 у вчиненні злочину і спростовуються іншими доказами, які доводять непричетність його до злочину. Крім іншого, захисник ОСОБА_6 в апеляційній скарзі посилався на те, що місцевий суд не проаналізував докази у їх сукупності, не надав їм належну оцінку з точки зору належності, достовірності та допустимості.

Зокрема, захисник в апеляційній скарзі конкретно зазначав, що суд у вироку не звернув увагу на порушення права засудженого на захист. Обґрунтовуючи свої доводи, захисник в апеляційній скарзі посилався на положення ч. 1 ст. 42 КПК України, які передбачають, що підозрюваним є особа, яка затримана за підозрою у вчиненні злочину, та ст. 209 КПК України, в якій визначено, що особа є затриманою з моменту, коли вона силою або через підкорення наказу змушена залишатись поряд із уповноваженою службовою особою чи в приміщенні, визначеному уповноваженою службовою особою. Захисник в апеляції вказував, що фактично ОСОБА_7 був затриманий працівниками на той час міліції о 8.47 год. 28 жовтня 2013 року і з цього часу перебував в приміщенні Ленінського РВ ДМУ УМВС України в Дніпропетровській області, хоча в протоколі затримання від 28 жовтня 2013 року вказаний час затримання 20.00 год. (т. 1, а.с. 136-138).

Захисник указував, що саме в період часу з моменту фактичного затримання ОСОБА_7 до оформлення протоколу затримання і допуску захисника на підставі постанови прокурора про відібрання біологічних зразків від 28 жовтня 2013 року з 15.40 до 15.45 год. у ОСОБА_7 без участі захисника було відібрано зразки змивів з шиї та обличчя, що було оформлено відповідним протоколом від 28 жовтня 2013 року (т. 1 а.с. 125).

З огляду на це, сторона захисту наполягала в апеляційній скарзі на необхідності, з їх точки зору, визнання цього протоколу і, як наслідок, висновку експертизи № 70/23-2673 від 04 листопада 2013 року недопустимими доказами (т. 6, а.с. 170-172).

Таким чином, на обґрунтування своїх апеляційних вимог захисник зазначав конкретні аргументи щодо недопустимості конкретних доказів, покладених в основу обвинувального вироку, які підлягали обов`язковій ретельній перевірці під час апеляційного розгляду.

Однак, суд апеляційної інстанції з достатньою повнотою не перевірив зазначені доводи захисника, вичерпних, аргументованих та конкретних відповідей на них не дав, не провів ретельного аналізу і оцінки обставин, на які посилалась сторона захисту, щодо допустимості таких доказів, натомість, повторно перерахував ці докази в ухвалі апеляційного суду як такі, що, на думку суду апеляційної інстанції, підтверджують винуватість особи.

Спростовуючи ці доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду обмежилась виключно посиланням на те, що жодних зауважень, заяв та скарг під час досудового розслідування та підготовчого провадження в суді від обвинуваченого та сторони захисту не надходило, обвинувачений був забезпечений захисником під час всього досудового розслідування та судового розгляду. При цьому усупереч вимогам ч. 2 ст. 419 КПК України суд не зазначив, чому доводи сторони захисту щодо недопустимості конкретних доказів визнаються необґрунтованими.

За таких обставин ухвала апеляційного суду не може вважатися законною й обґрунтованою, а допущені цим судом порушення вимог кримінального процесуального закону у силу положень ч. 1 ст. 412 КПК України є істотними.

Враховуючи це, ухвала суду апеляційної інстанції не відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України, а тому підлягає скасуванню на підставі п. 1 ч. 1 ст. 438 цього Кодексу з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції.

Інші доводи касаційної скарги захисника колегія суддів вбачає передчасними й такими, що можуть бути перевірені при новому апеляційному розгляді з урахуванням указаних вище обставин. Тому касаційна скарга вбачається такою, що має бути задоволена частково.

Крім цього, не вирішуючи наперед питання про винуватість чи невинуватість ОСОБА_7 , з метою запобігання ризику його переховування від суду, ураховуючи особливості касаційного розгляду, передбачені главою 32 КПК, Верховний Суд вважає за необхідне обрати ОСОБА_7 запобіжний захід у виді тримання під вартою на строк 60 днів.

Керуючись ст. ст. 434, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 задовольнити частково.

Ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 03 квітня 2019 року щодо ОСОБА_7 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Обрати ОСОБА_7 запобіжний захід у виді тримання під вартою строком на 60 днів, а саме до 30 листопада 2019 року.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                                              ОСОБА_2                                           ОСОБА_3