Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

Іменем України

03 жовтня 2019 року

м. Київ

справа № 156/382/17

провадження № 51-1616км19

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого                                   ОСОБА_1 ,

суддів                                               ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора                                        ОСОБА_5 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7 на вирок Іваничівського районного суду Волинської області від 22 листопада 2017 року і ухвалу Волинського апеляційного суду від 21 лютого 2019 року та касаційну скаргу прокурора на ухвалу Волинського апеляційного суду від 21 лютого 2019 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016030000000198, за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні злочину, передбаченого  ч. 3 ст. 286 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Іваничівського районного суду Волинської області від 22 листопада 2017 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 3 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 8 років з позбавленням права керувати всіма видами транспортних засобів строком на 3 роки.

Згідно з вироком ОСОБА_7 визнано винним у тому, що він 26 жовтня 2016 року приблизно о 23:55, всупереч вимогам Правил дорожнього руху України, передбачаючи можливість настання суспільно-небезпечних наслідків своїх дій, але легковажно розраховуючи на їх відвернення, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, керуючи технічно справним автомобілем марки

"VOLVO V 40", реєстраційний номерний знак Республіки Польща НОМЕР_1 , рухаючись по автодорозі сполученням "Павлівка - Іваничі", за 800 м від дорожнього знаку населений пункт смт. Іваничі Іваничівського району Волинської області, проявив безпечність та неуважність під час руху, не вибрав безпечну швидкість в даній дорожній обстановці, при виникненні небезпеки для руху - автомобіля марки "3A3-110307", реєстраційний номерний знак НОМЕР_2 , яку він об`єктивно спроможний був виявити, негайно не вжив заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного його об`їзду (обгону), в результаті чого передньою частиною свого автомобіля допустив зіткнення на правій смузі руху (по ходу руху транспортних засобів) із задньою частиною автомобіля марки "ЗАЗ-110307", реєстраційний номерний знак НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_8 , який рухався у попутному напрямку.

Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди водій автомобіля марки "ЗАЗ- 110307", реєстраційний номерний знак НОМЕР_2 ОСОБА_8 отримав тілесні ушкодження від яких наступила смерть останнього, а саме – від шоку внаслідок численної поєднаної травми тіла. Враховуючи те, що між виявленими тілесними ушкодженнями та настанням смерті є прямий причинно-наслідковий зв`язок – виявленні тілесні ушкодження мають ознаки смертельних.

Разом з цим, внаслідок ДТП пасажир автомобіля марки "ЗАЗ-110307", реєстраційний номерний знак НОМЕР_2 ОСОБА_9 отримала тілесні ушкодження від яких наступила її смерть, зокрема – від шоку внаслідок численної поєднаної травми тіла. Враховуючи те, що між виявленими тілесними ушкодженнями та настанням смерті є прямий причинно-наслідковий зв`язок – виявленні тілесні ушкодження мають ознаки смертельних.

У прямому причинному зв`язку з виникненням даної ДТП і наслідками, що настали, стало грубе порушення водієм ОСОБА_7 п.п .2.3 (б), 12.1, 12.2, 12.6 (г), 12.9 (б), 13.1 ПДР України.

Ухвалою Волинського апеляційного суду від 21 лютого 2019 року вирок місцевого суду залишено без зміни.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник у зв`язку з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону при розгляді кримінального провадження судами першої і апеляційної інстанцій, неправильним застосуванням  закону України про кримінальну відповідальність та невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість, просить скасувати судові рішення та призначити новий розгляд у суді першої інстанції. На обґрунтування своїх вимог посилається на те, що судовий розгляд у суді першої інстанції проведений неповно та однобічно, висновки суду викладені в судовому рішенні не відповідають фактичним обставинам справи. Зазначає, що засуджений не порушував Правила дорожнього руху України, а ДТП відбулося у зв`язку з втратою ним свідомості і це сталося в результаті наявних у нього захворювань. Також захисник не погоджується з тим, що засуджений на час вчинення ним злочину перебував у стані алкогольного сп`яніння. Вважає, що експертизи та висновки, які містяться в матеріалах даного кримінального провадження, проведені однобічно, на підставі попередньо наданих вихідних даних, без урахування доказів, які надавались стороною захисту. Стверджує, що відбирання біологічних зразків для встановлення стану алкогольного сп`яніння засудженого відбулося з порушенням норм закону, а тому захисник ставить під сумнів висновок про перебування засудженого в стані алкогольного сп`яніння в момент вчинення ним злочину. Зазначає, що розгляд кримінального провадження судами першої та апеляційної інстанцій був здійснений без участі потерпілого

ОСОБА_10 , який належним чином не був повідомлений про час і місце судового розгляду даного провадження. Крім цього, вказує на те, що судами не було враховано позицію зазначеного потерпілого в частині призначення засудженому покарання та вирішення питання щодо заявленого цивільного позову у кримінальному провадженні у зв`язку з його відсутністю у судових засіданнях. На зазначені порушення ним було вказано і в апеляційній скарзі, проте апеляцій суд в порушення вимог ст. 419  КПК України, не надав оцінки всім доводам його скарги.

У касаційній скарзі прокурор, не оспорюючи доведеності винуватості та правильності кваліфікації дій засудженого, порушує питання про скасування ухвали апеляційного суду та призначення нового розгляду у суді апеляційної інстанції  у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого через м`якість. При цьому зазначає, що ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 370 КПК України та у ній всупереч вимогам ст. 419 КПК України, не надано належну оцінку доводам його апеляційної скарги.

Позиції інших учасників судового провадження

Від учасників судового провадження заперечень на касаційні скарги не надходило.

У судовому засіданні прокурор підтримав подану касаційну скаргу та заперечував проти задоволення скарги захисника.

Заслухавши суддю-доповідача, думку прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження, наведені в касаційних скаргах доводи, колегія суддів дійшла висновку, що скарги засудженого та прокурора не підлягають задоволенню з таких підстав.

Мотиви Суду

Згідно із ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Як встановлено частинами 1, 2 ст. 438 КПК України, підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у частині першій цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу. Можливості скасування судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій через невідповідність їх висновків фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК України) чинним законом не передбачено.

Зі змісту касаційної скарги захисника вбачається, що він, крім іншого, посилається на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, визначення яких дано в статтях 409 та 410 КПК України, просить доказам у справі дати іншу оцінку, ніж її дали суди першої й апеляційної інстанцій, тоді як перевірку цих обставин до повноважень касаційного суду законом не віднесено.

Згідно з положеннями ст. 94 КПК України суд під час прийняття відповідного процесуального рішення за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, повинен оцінювати кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв`язку.

При перевірці матеріалів кримінального провадження касаційним судом установлено, що свої висновки про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 286 КК України, та правильність кваліфікації його дій за даними нормами кримінального закону судом першої інстанції зроблено на підставі доказів, досліджених та оцінених у сукупності з дотриманням вимог кримінального процесуального законодавства, про що у судових рішеннях наведено докладні мотиви.

Так, судом правильно зроблений висновок про винність ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому злочину, підтверджується показаннями самого засудженого, показаннями свідка ОСОБА_11 , даними, що містяться у протоколах огляду місця події, слідчого експерименту, висновках експертів та інших матеріалах.

Таким чином, зі змісту вироку місцевого суду вбачається, що суд відповідно до вимог ч. 3 ст. 374 КПК України у мотивувальній частині вироку виклав формулювання обвинувачення, визнаного доведеним, із достатньою конкретизацією встановив і зазначив місце, час, спосіб вчинення злочину, його наслідки.

У вироку суду відповідно до вимог ч. 3 ст. 374 КПК України наведено докази, на яких ґрунтується висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 , досліджених та оцінених із дотриманням положень ст. 94 КПК України. В основу обвинувального вироку покладені виключно ті докази, які не викликають сумнівів у своїй достовірності.

При цьому суд оцінив докази з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Встановивши фактичні обставини, дослідивши та проаналізувавши зібрані докази у їх сукупності, надавши їм належну оцінку, суд першої інстанції правильно кваліфікував дії засудженого за ч. 3 ст. 286 КК України.

Доводи касаційної скарги захисника про те, що засуджений не порушував Правиладорожнього рухуУкраїни, апричиною зіткнення транспортних засобів була втрата ним свідомості не ґрунтуються на матеріалах провадження, оскількивони єбезпідставними таспростовуються матеріаламисправи.

Так, як вбачається з матеріалів кримінального провадження, суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, спростовуючи зазначені вище доводи обґрунтовано послався на те, що згідно висновку комісійної судово-медичної експертизи № 83 від 12 грудня 2016 року слідує, що ОСОБА_7 захворювань, які могли б призвести до втрати свідомості під час керування транспортним засобом, немає; відповідно до висновку судово-психіатричної експертизи № 251 від

25 листопада 2016 року ОСОБА_7 визнаний осудним, на будь-яке психічне захворювання не страждає.

Разом зцим, напротивагу вказаномувище, судправильно невзяв доуваги показаннясвідка ОСОБА_11 про те, що засудженийперед зіткненнямтранспортних засобіввтратив свідомість, так як ОСОБА_11 є братомзасудженого, атому зацікавленийу підтвердженнітакої версіїсторони захисту.

Також судом встановлено, що саме порушення ОСОБА_11 правил дорожнього руху перебуває в причинному зв'язку з наслідками ДТП.

Так, згідно з висновком судової-транспортної експертизи № 418 від 23 грудня 2016 року автомобіль марки "VOLVO V 40", яким керував ОСОБА_7 , на момент ДТП перебував в технічно-справному стані.

Також висновком інженерно-транспортної експертизи № 102 від 17 березня

2017 року встановлено, що в дорожній ситуації, яка виникла, водій автомобіля марки "VOLVO V 40" реєстраційний знак Республіки Польща НОМЕР_1 ОСОБА_7 повинен був діяти у відповідності до вимог пунктів 12.2, 12.3, 12.6 г , 12.9 (б) ПДР України, згідно яких рухатися даним автомобілем із швидкістю не більше

90 км/год., а в момент об'єктивного виявлення рухомої перешкоди (автомобіля

"ЗАЗ-110307") негайно вжити заходів для зменшення швидкості до швидкості руху автомобіля, який рухався попереду в попутному напрямку та безперечно виконати його об'їзд (обгін). Йому заборонялося перевищувати швидкість руху 90 км/год. Крім того, водій ОСОБА_7 мав технічну можливість уникнути зіткнення з автомобілем марки "ЗАЗ–110307", реєстраційний номерний знак НОМЕР_2 .

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що причиною настання суспільно небезпечного наслідку у виді смерті двох осіб є саме порушення засудженим вказаних вище пунктів ПДР України у конкретній дорожній ситуації, і між діянням засудженого та наслідками є причинний зв`язок, з таким висновком суду першої інстанції погодився апеляційний суд та погоджується і колегія суддів.

Що стосується доводів захисника про те, що на час вчинення злочину ОСОБА_7 не перебував у стані алкогольного сп`яніння, то вони також були предметом перевірки як суду першої інстанції, так і апеляційного суду, які обґрунтовано визнали ці доводи неспроможними, оскільки вони спростовуються наявним в матеріалах провадження висновком щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного сп`яніння № 85 від 27 жовтня 2016 року, проведеним лікарем Іваничівської центральної районної лікарні, з якого вбачається, що 27 жовтня 2016 року о  03:35 ОСОБА_7 перебував у стані гострої алкогольної інтоксикації. Даний факт також підтверджується дослідженням

№ 2339 від 28 жовтня 2016 року на наявність алкоголю у пробі крові засудженого, проведеним у лабораторії Волинського обласного наркологічного диспансеру, згідно якого вміст алкоголю в крові ОСОБА_7 становить 2,5 проміле.

Доводи сторони захисту щодо незаконного отримання біологічних зразків за результатами досліджень яких було встановлено стан алкогольного сп`яніння ОСОБА_7 є безпідставними з огляду на наступне.

Той факт, що на час вчинення злочину ОСОБА_7 перебував у стані алкогольного сп`яніння встановлено судом першої інстанції та підтверджено висновком щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного сп`яніння

№ 85 від 27 жовтня 2016 року, проведеним лікарем Іваничівської центральної районної лікарні і дослідженням № 2339 від 28 жовтня 2016 року на наявність алкоголю у пробі крові засудженого, проведеним у лабораторії Волинського обласного наркологічного диспансеру.

Так, 27 жовтня 2016 року ОСОБА_7 відповідно до п. 8 Розділу І "Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції", затвердженої Наказом МВС України, МОЗ України від 09 листопада 2015 року № 1452/735, був доставлений до Іваничівської ЦРЛ, де у відповідності до вимог зазначеної Інструкції було здійснено забір крові з метою виявлення у нього стану алкогольного сп`яніння. Разом з цим, 28 жовтня 2016 року відібрана проба крові ОСОБА_7 була доставлена із Іваничівської ЦРЛ до лабораторії Волинського обласного наркологічного диспансеру для дослідження на наявність алкоголю у крові засудженого.

Таким чином, біологічні зразки ОСОБА_7 за результатами досліджень яких було встановлено стан його алкогольного сп`яніння були отримані відповідно до норм чинного законодавства.

Крім того, з показань засудженого ОСОБА_7 , свідків ОСОБА_11 ,

ОСОБА_12 , даними у судовому засіданні в суді першої інстанції  вбачається, що ввечері 26 жовтня 2016 року ОСОБА_7 вживав алкогольні напої.

Стосовно посилання у касаційній скарзі захисника на те, що  розгляд кримінального провадження судами першої та апеляційної інстанцій був здійснений без участі потерпілого ОСОБА_10 , який належним чином не був повідомлений про час і місце судового розгляду даного провадження не заслуговують на увагу.

Так, у матеріалах кримінального провадження наявні судові повістки, направлені за адресою проживання потерпілого ОСОБА_10 та в подальшому отримані останнім, що свідчить про виконання судами обов`язку щодо завчасного поінформування останнього про час і місце судового розгляду. Водночас, у своїй касаційній скарзі захисник не вказує, яким чином розгляд провадження без участі потерпілого ОСОБА_10 порушило права останнього та вплинуло на законність прийнятих судових рішень.

Крім цього, доводи касаційної скарги захисника про неврахування судами позиції потерпілого ОСОБА_10 в частині призначення засудженому покарання та вирішення питання щодо заявленого цивільного позову у кримінальному провадженні у зв`язку з його відсутність у судових засіданнях, колегія суддів вважає неспроможними.

Так, позиція потерпілого щодо визначення винному виду та розміру покарання є не процесуальною вимогою, а думкою потерпілого, яка може бути врахована в сукупності з іншими обставинами, однак не обмежує суд у реалізації своїх дискреційних повноважень, визначених законом про кримінальну відповідальність. Тому суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, призначаючи засудженому покарання, діяв в межах своїх дискреційних повноважень. Разом з цим, вказаний вище потерпілий цивільний позов про стягнення з засудженого матеріальної та моральної шкоди у даному кримінальному провадженні не заявляв. Крім цього, потерпілий

ОСОБА_10 не оскаржував вирок суду першої інстанції в апеляційному порядку, як і не оскаржив рішення судів першої та апеляційної інстанцій в касаційному порядку.

Щодо доводів прокурора про м`якість покарання, яке призначено засудженому, колегія суддів вважає їх необґрунтованими.

Висновки суду про винність ОСОБА_7 та кваліфікація його дій у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення в касаційній скарзі прокурора не оспорюються.

Згідно з положеннями ст. 65 КК України, призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

З мотивувальної частині вироку місцевого суду слідує, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, при обранні виду та розміру покарання ОСОБА_7 суд врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, який відповідно до ст. 12 КК України є тяжким злочином та вчинений з необережності, дані про особу винного, зокрема, що засуджений вчинив злочин вперше, його позитивну характеристику за місцем проживання те, що засуджений є учасником АТО та інвалідом ІІІ групи, обставину, що пом`якшує покарання – щире каяття та обставину, що обтяжує його – вчинення злочину в стані алкогольного сп`яніння, а також суд урахував конкретні обставини вчинення злочину, характер і спосіб скоєного.

Врахувавши всі зазначені обставини в сукупності, суд обґрунтовано дійшов висновку, що виправлення засудженого не можливе без ізоляції від суспільства та  призначив йому покарання в межах санкції ч. 3 ст. 286 КК України у виді позбавлення волі строком на 8 років з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки.

Крім цього, доводи касаційної скарги прокурора про неврахування апеляційним судом позицій потерпілої ОСОБА_13 в частині призначення засудженому покарання, колегія суддів вважає безпідставними.

Так, позиція потерпілого щодо визначення винному виду та розміру покарання хоча і може враховуватися судом при призначенні покарання, однак не є визначальною та не обмежує суд у реалізації своїх дискреційних повноважень, визначених законом про кримінальну відповідальність. Таким чином, апеляцій суд, переглядаючи кримінальне провадження, погодившись з рішенням суду першої інстанції в частині призначеного засудженого покарання, діяв в межах своїх дискреційних повноважень.

Таким чином, доводи касаційної скарги та матеріали кримінального провадження не містять достатніх даних про порушення судом першої або апеляційної інстанцій при розгляді провадження в частині призначення покарання норм кримінального процесуального закону, які ставили би під сумнів обґрунтованість прийнятих рішень.

Колегія суддів вважає, щопризначене ОСОБА_7 покарання є справедливим, необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нових злочинів. Воно відповідає загальним засадам призначення покарання, визначеним ст. ст. 50, 65 КК України.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд відповідно до вимог ст. 419 КПК України дав належну оцінку викладеним в апеляційних скаргах прокурора та захисника доводам, в тому числі і тим на які вони послались у касаційних скаргах, та обґрунтовано відмовив у їх задоволенні. При цьому порушень процесуального порядку збирання, дослідження та оцінки наведених судом у вироку доказів апеляційним судом не встановлено. Свій висновок апеляційний суд переконливо мотивував в ухвалі, і вважати його необґрунтованим чи сумнівним немає підстав.

Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. ст. 370, 419 КПК України.

Інші доводи касаційних скарг захисника і прокурора та матеріали кримінального провадження не містять вказівки на порушення судом першої або апеляційної інстанцій при розгляді провадження норм кримінального процесуального закону, які ставили би під сумнів обґрунтованість прийнятих рішень.

Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не допущено, а призначене покарання відповідає тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого, касаційні скарги захисника та прокурора мають бути залишені без задоволення, а судові рішення - без зміни.

Керуючись статтями 433, 434, 436 КПК України, Суд

ухвалив:

Вирок Іваничівського районного суду Волинської області від 22 листопада

2017 року й ухвалу Волинського апеляційного суду від 21 лютого 2019 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційні скарги

захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7 та прокурора – без задоволення.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                                  ОСОБА_2                                      ОСОБА_3