Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

Іменем України

01 жовтня 2019 року

м. Київ

Справа №754/1780/17

Провадження № 51-10118км18

Верховний Суд  колегією суддів Другої судової палати  Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого            ОСОБА_1 ,

суддів:                       ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

секретаря

судового засідання ОСОБА_4 ,

за участю:

прокурора                 ОСОБА_5 ,

захисника                 ОСОБА_6 ,

виправданого          ОСОБА_7

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у судовому провадженні в судах першої та апеляційної інстанцій, на ухвалу Житомирського апеляційного суду від 27 лютого 2019 року, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12010100030005536щодо

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Київ, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

виправданого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286КК України,

Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Деснянського районного суду м. Києва від 18 травня 2018 року  ОСОБА_7   визнано невинуватим та виправдано за ч. 2 ст. 286 КК України.

Ухвалою Житомирського апеляційного суду від 27 лютого 2019 року вирок суду щодо ОСОБА_7 залишено без зміни.

Органом досудового розслідування ОСОБА_7 обвинувачувався у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, за таких обставин.

Органом досудового розслідування ОСОБА_7 пред`явлено обвинувачення в тому, що він 28 квітня 2016 року приблизно о 20.40 год., керуючи технічно-справним автомобілем марки "SSANG YONG", державний номерний знак НОМЕР_1 , рухаючись по пр. Маяковського зі сторони вул. Сабурова в напрямку вул. Драйзера в м. Києві, порушив пункти 1.3, 2.3.б, 14.6.а, 18.1 Правил дорожнього руху, був не уважним, не стежив за дорожньою обстановкою, вчасно не реагував відповідним чином на її зміну, не зупинився перед нерегульованим пішохідним переходом, що знаходиться біля будинку №43/2 по пр. Маяковського в м. Києві, не надав перевагу для руху пішоходу ОСОБА_8 , яка переходила проїзну частину дороги по нерегульованому пішохідному переходу справа наліво відносно руху транспортного засобу, де вчинив наїзд на останню, в результаті чого ОСОБА_8 отримала тілесні ушкодження, які за своїми наслідками призвели до невиправного знівечення обличчя та відносяться до тяжкого тілесного ушкодження.

Ухвалюючи виправдувальний вирок, суд першої інстанції, дослідивши докази в їх сукупності та взаємозв`язку, врахувавши зовнішній вигляд обличчя потерпілої ОСОБА_8 , виходячи із загальноприйнятих уявлень про вигляд людини, а також враховуючи думку потерпілої ОСОБА_8 , яка не виявляла у себе знівечення обличчя, дійшов висновку, що хоча тілесні ушкодження, які спричинені потерпілій                   на обличчі, є непоправними (за медичним критерієм), вони не характерні для знівечення обличчя, тому не визнав їх таковими.

При цьому суд констатував, що сама по собі непоправність ушкодження, яка без хірургічного втручання не зникне, не може свідчити про наявність тяжкого тілесного ушкодження за критерієм знівечення обличчя, оскільки тяжким тілесним ушкодженням за ознакою непоправного знівечення обличчя слід вважати одночасну наявність двох обставин – таких патологічних змін обличчя, які його спотворюють, надають огидливості, відвертають від себе, та для усунення цих змін необхідне хірургічне втручання.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор, який брав участь у судовому провадженні в судах першої та апеляційної інстанцій, указавши, що касаційна скарга подана на ухвалу Житомирського апеляційного суду від 27 лютого 2019 року, порушує питання про скасування судових рішень щодо ОСОБА_7 і призначення нового розгляду в суді першої інстанції. Зазначає, що апеляційний суд безпідставно відмовив в задоволенні клопотання сторони обвинувачення про долучення до матеріалів провадження фотознімків потерпілої після ДТП із якими сторона захисту ознайомилася до початку апеляційного розгляду. Посилається на те, що ухвала апеляційного суду є незаконною через невідповідність висновків суду фактичним обставинам провадження та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність. Вказує, що апеляційний суд дійшов необґрунтованого висновку про відсутність знівечення обличчя потерпілої ОСОБА_8 , виходячи з її зовнішнього вигляду на час ухвалення вироку та не врахував позицію з цього питання, викладену в постанові Верховного Суду від 29 листопада 2018 року (справа №711/9632/16-к). Стверджує, що порушення, допущені апеляційним судом потягли незастосування закону, який підлягав застосуванню – ч. 2 ст. 286 КК України.

На касаційну скаргу прокурора захисником ОСОБА_6 надані заперечення в яких зазначені доводи щодо безпідставності поданої касаційної скарги.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор ОСОБА_5 підтримав касаційну скаргу та просив її задовольнити.

Виправданий ОСОБА_7 та захисник ОСОБА_6 заперечили проти задоволення касаційної скарги.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, доводи учасників судового розгляду, перевіривши матеріали провадження та доводи, наведені у касаційній скарзі, колегія суддів дійшла такого висновку.

Згідно з вимогами ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції в межах касаційної скарги перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Невідповідність висновків фактичним обставинам, про які йдеться у касаційній скарзі, відповідно до вимог ст. 438 КПК України не є підставою для зміни або скасування судових рішень судом касаційної інстанції.

Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу.

Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Згідно зі ст. 374 ч. 3 п. 1 КПК України мотивувальна частина виправдувального вироку повинна містити формулювання обвинувачення, яке пред`явлене особі і визнане судом недоведеним, а також підстави для виправдання з зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення.

За змістом цієї норми закону в мотивувальній частині виправдувального вироку мають бути викладені результати дослідження, аналізу та оцінки доказів у справі, як тих, що були зібрані стороною захисту так і тих, що зібрані стороною обвинувачення, в тому числі і поданих у судовому засіданні.

Цих вимог закону суд дотримався.

З матеріалів провадження убачається, що суд розглянув кримінальне провадження щодо ОСОБА_7 , дотримуючись принципів змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Суд у судовому засіданні, відповідно до вимог кримінального процесуального закону, повно перевірив докази сторони захисту та докази, зібрані на досудовому слідстві, на підставі яких ОСОБА_7 було пред`явлене обвинувачення і які були надані прокурором.

У касаційній скарзі прокурор посилається на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, оскільки вважає, що ОСОБА_7 , порушивши правила безпеки дорожнього, заподіяв потерпілій тяжкі тілесні ушкодження за ознакою непоправного знівечення обличчя, а тому дії ОСОБА_7 містять склад злочину, передбачений ч. 2 ст. 286 КК України.

Травма може бути розцінена, як тяжке тілесне ушкодження, якщо її буде визнано такою, що знівечила обличчя, а непоправним знівечення обличчя визнається у тих випадках, коли ушкодження обличчя потерпілого не може бути виправленим.

Під поправністю ушкодження слід розуміти значне зменшення вираженості патологічних змін (рубця, деформації, порушення міміки тощо) з часом чи під дією не хірургічних засобів. Коли ж для усунення необхідне хірургічне втручання (косметична операція), то ушкодження обличчя вважається непоправним.

Поняття знівечення – не медичне, тому право кваліфікувати ушкодження обличчя як знівечення належить до компетенції слідчого та суду. Водночас судово-медичний експерт визначає вид ушкодження, його особливості, механізм утворення і встановлює, чи є це ушкодження поправним або непоправним. Коли ушкодження обличчя виправне, ступінь тяжкості його визначається з огляду на критерії, викладені у Правилах судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень; при непоправності нарівні із визначенням ступеня тяжкості ушкодження за звичним порядком експерт зазначає, що ушкодження може бути розцінене як тяжке, якщо буде визнане таким, що знівечило обличчя.

Непоправне знівечення обличчя може бути результатом: обливання обличчя кип`ятком, кислотою чи іншою речовиною; заподіяння глибоких чи значної кількості мілких шрамів за допомогою гострих предметів; обрізання вух чи носа, тощо. Такі ушкодження надають обличчю вигляд ненормальний, не властивий людському образу і незвичний для сторонніх осіб, неприємний, страхітливий, огидливий та такий, що відштовхує. При цьому крім фізичної шкоди, такі ушкодження заподіюють потерпілому значну психічну травму, оскільки ця обставина принижує потерпілого, викликає в нього тяжкі душевні переживання, муки.

З матеріалів провадження вбачається, що потерпілій ОСОБА_8 в результаті ДТП було спричинено ушкодження обличчя, яке було непоправним, що не заперечується ні нею, ні судом.

Разом з тим, сама потерпіла в суді першої інстанції та в апеляційному суді, заперечуючи проти задоволення апеляційної скарги прокурора, стверджувала, що вона не вважає, що отримана нею травма знівечує обличчя.

При цьому суд, оцінивши зовнішній вигляд потерпілої,  урахувавши її позицію,  дійшов висновку, що отримані тілесні ушкодження є не характерними для знівечення обличчя.

Прокурором до матеріалів провадження в установленому законом порядку не було додано доказів, оцінивши які, суд міг дійти іншого висновку.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду про відсутність в діях ОСОБА_7 складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України. З цим висновком правильно погодився суд апеляційної інстанції, якому потерпіла письмово та усно вказала про обґрунтованість ухвалення місцевим судом виправдувального вироку щодо ОСОБА_7 , засвідчивши, що не вважає отримані нею ушкодження обличчя такими, що його знівечують.

Водночас, колегія суддів не погоджується з доводами прокурора про необхідність врахування іншої позиції з цього питання, викладену в постанові Верховного Суду від 29 листопада 2018 року (справа №711/9632/16-к), ухвалену за результатом розгляду касаційних скарг прокурора та представника потерпілої, оскільки обставини цього провадження та викладені в указаному судовому рішенні частково різні.

Так, ухвалюючи постанову у справі №711/9632/16-к, Верховний Суд при визначенні наявності тяжкого тілесного ушкодження за ознакою знівечення обличчя, указав про необхідність, окрім іншого, врахувати не тільки медичний критерій непоправності обличчя, а й зовнішній вигляд потерпілої особи, якій ушкодження обличчя потягло  його неприємний та огидливий вигляд,  що впливає не тільки на фізичний а й психологічний стан потерпілої. За змістом указаного судового рішення, касаційний суд дійшов висновку про неправильність застосування закону України про кримінальну відповідальність, в результаті неправильної оцінки доказів, наданих стороною обвинувачення, та позиції потерпілої,  яка наполягала, що наявне у неї ушкодження обличчя спричинило ускладнення у виконанні професійних обов`язків, вплинуло на психологічний стан у родині.

В даному кримінальному провадженні апеляційний суд, дотримуючись вимог статей 404, 405, 407, 412-414 КПК України, переглянувши вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_7 за апеляційною скаргою сторони обвинувачення, ретельно перевірив зазначені в ній доводи, проаналізував їх, дав на них достатньо переконливі відповіді, зазначивши в ухвалі підстави, через які визнав їх необґрунтованими. Ухвала апеляційного суду є законною, обґрунтованою і вмотивованою, та відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

З технічного запису судового засідання вбачається, що апеляційний суд належним чином розглянув клопотання сторони обвинувачення про долучення до матеріалів провадження,  поданих на стадії апеляційного розгляду фотокарток  потерпілої після ДТП. При цьому прокурор апеляційному суду підтвердив, що фотокартки, надані потерпілою слідчому, який проводив розслідування, не долучалися до матеріалів провадження, стороні захисту в порядку ст. 290 КПК України не відкривалися. Відмовляючи у задоволенні клопотання про долучення до матеріалів указаних фотокарток , апеляційний суд вказав мотиви свого рішення, зокрема те, що ці докази були в розпорядженні сторони обвинувачення на стадії досудового розслідування, стороні захисту в порядку ст. 290 КПК України не відкривались і місцевим судом не досліджувалися.

Також прокурор при поданні клопотання про повторне дослідження доказів не заперечив, що всі докази були  повно дослідженні місцевим судом.

Сама наявність клопотання про повторне дослідження того чи іншого доказу не зобов`язує суд апеляційної інстанції досліджувати всю сукупність доказів, оцінених у суді першої інстанції. Разом з тим у ч. 2 ст. 23 КПК України  зазначено, що не можуть бути визнані доказами відомості, які містяться в показаннях, речах та документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду. Але у разі, коли суд першої інстанції дослідив усі можливі докази з дотриманням засад безпосередності, а суд апеляційної інстанції погодився з ними, апеляційний суд не має потреби знову досліджувати ці докази в такому ж порядку, як це було зроблено в суді першої інстанції.

У зв`язку з тим, що сторона обвинувачення лише не погоджувалася з оцінкою наданих доказів, не заперечуючи повноти їх дослідження, апеляційний суд правильно відмовив у повторному дослідженні доказів.

Істотних порушень кримінального процесуального закону чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які були б безумовними підставами для скасування ухвали суду апеляційної інстанції, колегією суддів не встановлено, а тому підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Керуючись статтями 433, 436, 441, 442 КПК України, Суд

ухвалив:

Ухвалу Житомирського апеляційного суду від 27 лютого 2019 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора, який брав участь у судовому провадженні в судах першої та апеляційної інстанцій, – без задоволення.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                      ОСОБА_2                                      ОСОБА_3