Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

Іменем України

02 жовтня 2019 року

м. Київ

справа № 629/3958/15-к

провадження № 51-2999км19

Верховний Суд  колегією суддів Третьої судової палати  Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого               ОСОБА_1 ,

суддів:                          ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

секретаря

судового засідання   ОСОБА_4 ,

за участю:

прокурора                   ОСОБА_5 ,

захисника                   ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції),

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом першої інстанції, на ухвалу Харківського апеляційного суду від 16 квітня 2019 року у кримінальному провадженні №12015220380001144 щодо

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Сірноводська Сунженського району Чечено-Інгушської Республіки, без реєстрації і місця постійного проживання, раніше судимого:01 червня 2012 року Лозівським міськрайонним судом Харківської області за частиною 2 статті 185, частиною 3 статті 185, частиною 1 статті 70 Кримінального кодексу України (далі – КК) до позбавлення волі на строк 4 роки 2 місяці; звільненого 04 червня 2015 року на підставі ухвали Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 27 травня 2015 року умовно - достроково на невідбутий строк 11 місяців 3 дні,

засудженого за вчинення злочину, передбаченого частиною 1 статті 115 КК.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 29 березня 2018 року ОСОБА_7 визнано винним у скоєнні злочину, передбаченого частиною 1 статті 115 КК, і призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років. На підставі частини 4 статті 81, частини 1 статті 71 КК до призначеного покарання частково у виді позбавлення волі на строк 6 місяців приєднано невідбуту ОСОБА_7 частину покарання за вироком Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 01 червня 2012 року і остаточно призначено покарання у виді позбавлення волі на строк  8 років 6 місяців.

Вирішено питання щодо процесуальних витрат у провадженні та речових доказів по справі.

Так, згідно з вироком 11 липня 2015 року ОСОБА_7 разом із ОСОБА_8 у будинку, який належить останньому, вживали спиртні напої. Через деякий час, під час розпивання алкоголю, між ними виникла сварка, в ході якої засуджений, перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, в ході раптово виниклого умислу, спрямованого на умисне протиправне спричинення смерті іншій людині, схопив кухонний ніж, що лежав на столі, і умисно завдав ним 3 удари в ділянку грудної клітини та 1 удар у ділянку обличчя ОСОБА_8 .

Заподіяні потерпілому проникаючі колото-різані поранення передньої і бокової поверхні грудної клітини з пошкодженням внутрішніх органів належать до тяжких тілесних ушкоджень, небезпечних для життя в момент заподіяння, поверхневі рани - до легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров`я.

Від отриманих тілесних ушкоджень ОСОБА_8 помер у реанімаційному відділенні Лозівської ЦРЛ. Причиною смерті стали проникаючі колото-різані поранення грудної клітини з пошкодженням внутрішніх органів.

Ухвалою Харківського апеляційного суду від 16 квітня 2019 року апеляційні скарги прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_9 та захисника ОСОБА_6 залишено без задоволення, а вирок Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 29 березня 2018 року стосовно ОСОБА_7 - без змін.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор, не оспорюючи висновків суду щодо доведеності вини засудженого та кваліфікації його дій, просив скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд в апеляційному суді у зв`язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок м`якості, а також істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.

Посилався на те, що при призначенні покарання не враховано вимог частин 1 та 2 статті 65 та статті 50 КК.

А саме не враховано того, що ОСОБА_7 визнаний винним у вчиненні кримінального правопорушення, яке належить, до особливо тяжких та вчинив злочин у період дії терміну умовно-дострокового звільнення.

Крім того не надано належної оцінки обставинам, які обтяжують покарання, а саме: вчинення злочину в стані алкогольного сп`яніння та рецидив злочинів, а також належним чином не враховано даних, які характеризують особу. Зазначив, що ОСОБА_7 вини в інкримінованому злочині не визнав повністю і не розкаявся у вчиненому злочині.

Позиції інших учасників судового провадження

Прокурор підтримав доводи у касаційній скарзі, вважає, що призначене покарання не відповідає вимогам статті 50 та пункту 3 частини 1 статті 65 КК,  а саме не враховано ступеня тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставин, що пом`якшують і обтяжують покарання. Істотними порушеннями вимог КПК вважає необґрунтованість у рішенні суду призначеної міри покарання.

Захисник ОСОБА_6 вважає, що рішення є законним та обґрунтованим. Зазначила, що міра покарання відповідає ступеню тяжкості вчиненого злочину, особі винного та обставинам, що пом`якшують і обтяжують покарання. Наголосила на тому, що ОСОБА_7 є інвалідом.

Інші учасники судового провадження були належним чином повідомлені про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання не з`явилися. Клопотань про особисту участь у касаційному розгляді, заперечень або повідомлень про поважність причин їх неприбуття до Суду від них не надходило.

Мотиви Суду

Висновків суду про доведеність винуватості  ОСОБА_7 та правильність кваліфікації його дій у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 115 КК, за обставин, установлених судом, прокурор у касаційній скарзі не оскаржує.

Доводи прокурора щодо істотного порушення судом вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування судом закону України про кримінальну відповідальність та невідповідності призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення і особі обвинуваченого через м`якість Суд, ураховуючи надані матеріали кримінального провадження, не може взяти до уваги як обґрунтовані з огляду на таке.

Відповідно до вимог статті 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний врахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом`якшують і обтяжують покарання.

Як убачається з судових рішень, призначаючи покарання, суд врахував:

- ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, який відповідно до статті 12 КК є особливо тяжким;

- обтяжуючі покарання обставини - вчинення  злочину в стані алкогольного сп`яніння, рецидив злочинів;

- відсутність пом`якшуючих покарання обставин.

Водночас суд врахував дані про особу ОСОБА_7 , який раніше неодноразово судимий, на обліку у лікаря-психіатра не перебуває, з 2002 року перебуває на обліку у лікаря-нарколога з приводу синдрому залежності від алкоголю, не військовозобов`язаний, неодружений, дітей не має, за місцем останнього відбування покарання характеризується позитивно.

Суд врахував процесуальну позицію потерпілої ОСОБА_10 , яка будь-яких претензій матеріального та морального характеру до обвинуваченого не має, питання щодо вирішення виду та розміру покарання залишила на розсуд суду. Також суд зважив на те, що обвинувачений є особою з інвалідністю III групи; до робіт в установі виконання покарання не може бути залучений за станом здоров`я, в 1986 році переніс ампутацію лівої стопи, за час проживання на території Панютинської селищної ради скарг від членів родини та сусідів не надходило.

Саме з урахуванням зазначених обставин у їх сукупності суд дійшов висновку, що виправлення і перевиховання обвинуваченого неможливі без ізоляції від суспільства, тому призначив покарання у виді позбавлення волі в межах санкції частини 1 статті 115 КК. При цьому суд зазначив, що саме таке покарання є справедливим, а також необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження вчинення ним нового злочину.

За таких обставин доводи у касаційній скарзі прокурора щодо недотримання судом під час призначення покарання положень статей 50, 65 КК не заслуговують на увагу.

Відповідно до статті 65 КК та роз`яснень, наведених у пункті 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року № 7  "Про практику призначення судами кримінального покарання", призначаючи покарання у кожному конкретному випадку, суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.

Апеляційний суд, розглядаючи апеляційну скаргу прокурора в частині призначеного обвинуваченому покарання, дійшов переконливого висновку, що призначене ОСОБА_7 покарання за своїм видом та розміром є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нових злочинів, а тому не знайшов підстав для задоволення скарги прокурора щодо погіршення становища обвинуваченого та збільшення йому розміру покарання.

Під час дослідження матеріалів кримінального провадження встановлено, що апеляційний розгляд кримінального провадження проведено з дотриманням вимог кримінального процесуального закону. Ухвала відповідає вимогам статті 419 КПК.

Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій і вважає, що з урахуванням обставин провадження, наслідків вчиненого злочину, даних про особу обвинуваченого, стану здоров`я призначене ОСОБА_7 покарання відповідає загальним засадам призначення покарання, принципам законності, справедливості та індивідуалізації покарання, є обґрунтованим, необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження вчинення ним нових злочинів.

Керуючись статтями 433, 436, 441, 442 Кримінального процесуального кодексу України, Суд

у х в а л и в:

Касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження в суді першої інстанції, залишити без задоволення, а ухвалу Харківського апеляційного суду від 16 квітня 2019 року щодо ОСОБА_7 – без зміни.

Постанова Верховного Суду є остаточною і оскарженню не підлягає.

С у д д і:

ОСОБА_1                                             ОСОБА_2                         ОСОБА_3