Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

іменем України

2 жовтня 2019 року

м. Київ

справа № 740/479/16-к

провадження № 51-1130 км 19

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого                                              ОСОБА_1 ,

суддів                                                           ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання             ОСОБА_4 ,

прокурора                                                 ОСОБА_5 ,

захисника                                                  ОСОБА_6 ,

потерпілого                                               ОСОБА_7 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_8 – адвоката ОСОБА_9 на вирок Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 30 травня 2018 року та ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 27 листопада 2018 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015270180001847, щодо

ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,

громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 , зареєстрованого там само, раніше судимого, останнього разу – 22 грудня 2015 року за вироком Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області за ч. 1 ст. 309  Кримінального кодексу України (далі – КК) на підставі ст. 71 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років 1 місяць,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 115, ч. 3 ст. 357, ч. 2 ст. 309 КК.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 30 травня 2018 року ОСОБА_8 засуджено: за ч. 1 ст. 115 КК – до покарання у виді позбавлення волі на строк 13 років; за ч. 3 ст. 357 КК – до покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки; за ч. 2 ст. 309 КК – до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки, а на підставі ст. 70 КК  шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим визначено за сукупністю злочинів покарання у виді позбавлення волі на строк 13 років. На підставі ч. 4 ст. 70 КК  до призначеного покарання за цим вироком частково приєднано невідбуте покарання за вироком Ніжинського міськрайонного суду від 22 грудня 2015 року й остаточно визначено покарання у виді позбавлення волі на строк 14 років.

Цивільний позов ОСОБА_7 задоволено частково. Стягнуто із  ОСОБА_8 на користь ОСОБА_7   200 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди. В задоволенні позовних вимог про стягнення матеріальної шкоди відмовлено.

Згідно з ч. 5 ст. 72 КК зараховано ОСОБА_8 у строк покарання строк попереднього ув?язнення з 14 грудня 2015 року до 20 червня 2017 року з розрахунку один день попереднього ув?язнення за два дні позбавлення волі.

Вирішено питання щодо речових доказів та судових витрат у кримінальному провадженні.

Чернігівський апеляційний суд ухвалою від 27 листопада 2018 року частково задовольнив апеляційні скарги ОСОБА_8 та його захисника ОСОБА_10 , змінив зазначений вирок суду і відповідно до ч. 5 ст. 72 КК зарахував

ОСОБА_8 у строк покарання строк його попереднього ув`язнення з 14 грудня 2015 року по 27 листопада 2018 року включно з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі. У решті вирок суду першої інстанції залишено без зміни.

ОСОБА_8 визнано винуватим у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 115, ч. 3 ст. 357, ч. 2 ст. 309 КК за таких обставин.

13 грудня 2015 року близько 13:00 ОСОБА_8 у будинку на

АДРЕСА_2 , де проживала ОСОБА_11 ,

ІНФОРМАЦІЯ_2 під час конфлікту на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки у вигляді заподіяння смерті ОСОБА_11 та бажаючи їх настання, з метою умисного вбивства штовхнув потерпілу на підлогу, від чого вона при падінні ударилася головою, та завдав їй дерев`яною палицею, яку відшукав у приміщенні будинку, не менше трьох ударів по голові, внаслідок чого ОСОБА_11 від закритої черепно-мозкової травми померла на місці події.

Після вчинення вбивства ОСОБА_8 викрав паспорт громадянки України ОСОБА_11 та з місця вчинення злочину зник.

Крім того, за невстановлених обставин, ОСОБА_8 незаконно придбав медичний шприц ємністю 5 мл з особливо небезпечним наркотичним засобом, обіг якого заборонено – опієм ацетильованим, який повторно незаконно зберігав при собі у квартирі АДРЕСА_3 для власного вживання без мети збуту до його виявлення та вилучення 14 грудня 2015 року близько 11:45 співробітниками Ніжинського ВП ГУНП в Чернігівській області.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_9 просить скасувати постановлені щодо засудженого ОСОБА_8   вирок та ухвалу і закрити кримінальне провадження. Суть доводів захисника зводиться до тверджень про те, що за ч. 1

ст. 115, ч. 2 ст. 309 КК  ОСОБА_8   засуджено необґрунтовано й у справі відсутні належні та допустимі докази, які би підтверджували його винуватість за вказаними обвинуваченнями. Крім того, зазначає, що ОСОБА_8 не мав наміру вбивати потерпілу, про що свідчать наявні у справі докази, яким суд при постановленні вироку дав неправильну оцінку. На думку захисника, висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, суд не в повному обсязі дослідив обставини події та докази у справі, не встановив мети й мотиву вчинення злочину, знаряддя злочину. Також скаржник указує на те, що слідчі дії у справі проводилися з численними порушеннями, без відеофіксації цих дій, а наявний у матеріалах провадження відеозапис слідчого експерименту неможливо відтворити. Оскільки апеляційний суд залишив усе це поза увагою, захисник вважає  ухвалу також незаконною.

Прокурор, подав на касаційну скаргу захисника заперечення, в яких просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення щодо ОСОБА_8   без зміни.

Позиції учасників судового провадження

У судовому засіданні захисник – адвокат ОСОБА_6 підтримала подану касаційну скаргу та просила її задовольнити.

Прокурор та потерпілий ОСОБА_7 заперечували щодо задоволення касаційної скарги захисника та просили залишити судові рішення щодо ОСОБА_8   без зміни.

Мотиви Суду

Згідно з ч. 2 ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_8   у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 357 КК, кваліфікація його дій за цим законом та міра призначеного покарання у касаційній скарзі захисника не піддаються сумніву.

Згідно з положеннями ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Статтею 433 КПК визначено, що суд касаційної інстанції переглядає рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому він наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, а також правильності правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Згідно зі ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.

Тому суд касаційної інстанції не перевіряє судових рішень у частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження.

Як видно з матеріалів кримінального провадження, доводи в касаційній скарзі захисника ОСОБА_9 про необґрунтованість засудження ОСОБА_8   за ч. 1 ст. 115, ч. 2 ст. 309 КК  були предметом ретельної перевірки судів першої та апеляційної інстанцій, які обґрунтовано визнали ці доводи безпідставними, оскільки вони не знайшли свого підтвердження. Колегія суддів погоджується з таким висновком судів попередніх інстанцій.

Висновок місцевого суду про доведеність винуватості ОСОБА_8   у вчиненні злочинів, передбачених  ч. 1 ст. 115, ч. 2 ст. 309 КК, зроблено з дотриманням

ст. 23 КПК на підставі об`єктивного з`ясування всіх обставин, які підтверджено доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду й оціненими відповідно до ст. 94 вказаного Кодексу.

За матеріалами цього провадження в ході судового розгляду ОСОБА_8 відмовився давати показання, однак суду повідомив, що мети та умислу на вбивство ОСОБА_11 у нього не було, і вважав, що його дії в цій частині необхідно кваліфікувати за ст. 116 КК, оскільки він вчинив цей злочин у стані афекту. Зазначав, що вилучені за його місцем проживання наркотичні засоби йому не належать, оскільки квартира, звідки їх було вилучено, була орендованою.

Суд, з`ясувавши позицію ОСОБА_8 , належним чином обґрунтував своє рішення про винуватість засудженого в умисному вбивстві ОСОБА_11 та незаконному придбанні й зберіганні наркотичних засобів без мети збуту, вчинених повторно. Зокрема, такого висновку суд дійшов на підставі аналізу: показань допитаних упродовж судового слідства потерпілого ОСОБА_7 , експерта ОСОБА_12 ; даних протоколів огляду місця події, слідчого експерименту; даних висновку судово-медичної експертизи від 14 грудня 2015 року № 317, висновку експерта від 29 грудня 2015 року № 142(х), зміст яких докладно відображено у вироку.

Доводи сторони захисту про відсутність у засудженого мети й мотиву вчинення умисного вбивства потерпілої є безпідставними.

Суб`єктивна сторона умисного вбивства характеризується виною у формі умислу, тобто при вчиненні умисного вбивства винний усвідомлює, що своїми діями посягає на життя потерпілого та бажає настання його смерті. Виходячи з положень статей 23, 24 КК умисел є однією з форм вини, яка включає в себе інтелектуальну та вольову ознаки: усвідомлення характеру свого діяння, передбачення його наслідків та бажання чи свідоме допускання їх настання. Питання про наявність умислу необхідно вирішувати виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки. Мотив злочину – це усвідомлене особою внутрішнє спонукання, яке викликає намір діяти певним чином. Мету становить конкретно сформульоване уявлення про бажаний наслідок свого діяння та спрямованість на його досягнення в обраний спосіб.

Як убачається з даних, які містяться в протоколі слідчого експерименту

від 16 грудня 2015 року, ОСОБА_8 у присутності захисника – адвоката ОСОБА_13 та за участю понятих самостійно розповів конкретні відомості щодо причин конфлікту між ним та потерпілою ОСОБА_11 , а також про обставини вбивства останньої. Відобразити відеозапис цієї слідчої дії не вдалося у зв`язку з несправністю відеокамери, але інформації, зафіксованої в протоколі слідчого експерименту від 16 грудня 2015 року, учасники процесу не оспорювали.

Суд обґрунтовано визнав протокол проведення слідчого експерименту належним та допустим доказом, оскільки він відповідає вимогам ст. 170 КПК.

Крім того, експерт ОСОБА_12 в судовому засіданні зазначила, що вона була у складі слідчо-оперативної групи при виявленні трупа жінки, у якої вона помітила тілесні ушкодження; викладені нею в акті судово-медичної експертизи висновки підтримує та стверджує, що смерть ОСОБА_11 настала від комплексу отриманих травм, а саме, як від падіння з висоти свого зросту, так і від не менше трьох ударів, які було завдано потерпілій палицею по голові. Також експерт зазначила, що була присутня при проведенні слідчого експерименту, під час якого ОСОБА_8 показував, як він завдавав ударів палицею потерпілій та куди саме, зазначав, що спочатку він штовхнув ОСОБА_11 , від чого вона впала, а потім ударив її.

Показання експерта ОСОБА_12 не викликають жодних сумнівів у колегії суддів, оскільки вони за своїм змістом відтворюють обставини, а також повністю узгоджуються як між собою, так і з іншими доказами винуватості ОСОБА_8 в інкримінованому йому злочині, передбаченому ч. 1 ст. 115 КК.

Згідно з висновком судово-медичної експертизи від 14 грудня 2015 року № 317 у ОСОБА_11 було виявлено тілесні ушкодження у вигляді: закритої внутрішньочерепної травми, а саме забоїв головного мозку лівої скроневої, лівої тім`яної та правої скроневої долей мозку, субарахноїдальних гематом та енцефаломаляції ділянки забою речовини головного мозку з явищами деструктуризації обох лобних долей та півкуль мозочка, субдуральної гематоми лівої гемісфери, лінійного перелому склепіння черепа, забійної рани голови, крововиливів у м`які тканини голови, синців обличчя, а також синців шиї. Ці тілесні ушкодження виникли внаслідок дії тупого предмета (предметів) за механізмом удару. З кількості виявлених тілесних ушкоджень видно, що потерпіла піддавалась не менше як п`ятьом травматичним діям, зокрема в ділянці голови, видно, що потерпіла піддавалась не менше як чотирьом травматичним діям у ділянку голови, які безпосередньо і спричинили смерть потерпілої.

Таким чином, характер і динамічність дій ОСОБА_8 , його поведінка під час вчинення злочину, а також поведінка після вчинення злочину, у сукупності свідчать про те, що ОСОБА_8 у цьому випадку діяв із прямим умислом на позбавлення життя потерпілої ОСОБА_11 , усвідомлював свої дії, передбачав їх наслідки і свідомо допускав їх настання, оскільки під час раптово виниклого конфлікту він спочатку зі значною силою штовхнув 84-річну ОСОБА_11 , яка в силу свого віку була позбавлена можливості чинити опір, від чого вона впала, вдарилася головою об відро та не могла встати, після чого ОСОБА_8 відшукав палицю, якою почав цілеспрямовано бити по життєво важливому органу – голові потерпілої, при чому ударів завдавав із такою силою, що вони призвели до крововиливів у різні ділянки головного мозку потерпілої та в кінцевому результаті спричинили внутрішньочерепну травму і смерть ОСОБА_11 , а після цього потерпілій допомоги не надав і залишив місце події.

Не знайшли свого підтвердження і доводи сторони захисту про необґрунтованість засудження ОСОБА_8 за ч. 2 ст. 309 КК.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що під час проведення огляду місця події від 14 грудня 2015 року у квартирі

АДРЕСА_3 ОСОБА_8 із правої задньої кишені штанів дістав медичний шприц ємністю 5 мл, який частково був заповнений рідиною коричневого кольору, та пояснив, що там – опій. Указану слідчу дію було проведено у присутності понятих, про що було складено відповідний протокол із фототаблицею до нього.

Згідно з висновком експерта від 29 грудня 2015 року № 142(х) надана на експертизу рідина у пластиковому медичному шприці ємністю 5 мл, вилучена у ОСОБА_8 , містить у своєму складі опій ацетильований вагою 0,127 г.

Суд першої інстанції обґрунтовано визнав указані докази належними та допустимими, такими, що повною мірою спростовують позицію обвинуваченого щодо того, що наркотичні засоби йому не належать і з`явились у квартирі після того, як туди прийшли працівники поліції.

Зіставивши докази в їх взаємозв`язку, місцевий суд умотивовано визнав, що показання учасників судового процесу, як і дані, що містяться у протоколах слідчих дій та в експертних висновках, у силу ст. 84 КПК є процесуальними джерелами доказів, і правомірно поклав їх в основу вироку.

Надані сторонами та досліджені у судовому засіданні протоколи проведених у справі слідчих дій, оформлені під час досудового розслідування та підписані засудженим, не містять заяв чи повідомлень останнього про неправдивість зазначених у них даних. Зокрема, протоколи огляду місця події від 14 грудня

2015 року у вищевказаній квартирі та слідчого експерименту за участю

ОСОБА_8 останній підписав без жодних зауважень та заперечень.

Відомостей про оскарження засудженим чи захисником у встановленому законом порядку дій службових осіб правоохоронних органів згадані матеріали не містять, і сторона захисту такої інформації не надала.

Таким чином, суд правильно встановив обставини кримінального правопорушення та виклав їх у вироку. Зазначене у вироку формулювання обвинувачення, визнане судом доведеним, відповідає диспозиціям норм кримінального закону, якими встановлено кримінальну відповідальність за вчинені ОСОБА_8 дії, передбачені ч. 1 ст. 115, ч. 2 ст. 309 КК.

У процесі вивчення матеріалів кримінального провадження не було виявлено порушень вимог кримінального процесуального закону під час збирання й закріплення цих доказів, які б викликали сумніви в їх достовірності. Всі докази, покладені судом в основу обвинувачення, відповідають вимогам закону щодо їх допустимості, достовірності й достатності.

Призначене  ОСОБА_8 покарання відповідає вимогам статей 50, 65 КК і, на переконання колегії суддів, є необхідним та достатнім для виправлення засудженого й попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.

Апеляційний суд, належним чином перевіривши доводи в апеляційних скаргах засудженого та сторони захисту, визнав обґрунтованим висновок місцевого суду про доведеність винуватості ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень, а правову кваліфікацію його дій – правильною. На усі доводи в апеляціях суд надав обґрунтовані відповіді. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам статей 370, 419 КПК.

Істотних порушень норм права, які могли би бути безумовними підставами для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень, з наведених у скарзі підстав, при розгляді справи в суді касаційної інстанції не встановлено. Тому Суд вважає за необхідне залишити касаційну скаргу захисника без задоволення.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Вирок Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 30 травня

2018 року та ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 27 листопада 2018 року щодо ОСОБА_8 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_8 – адвоката ОСОБА_9 – без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                                ОСОБА_2                                       ОСОБА_3