Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

Іменем України

26 вересня 2019 року

м. Київ

справа № 353/1056/14-к

провадження № 51-6825км18

Верховний Суд колегією суддів Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого                                      ОСОБА_1 ,

суддів                                                  ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання      ОСОБА_4 ,

прокурора                                            ОСОБА_5 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом першої інстанції, на вирок Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 07 грудня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від

20 березня 2018 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42014090240000018, за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, уродженки та жительки АДРЕСА_1 , раніше не судимої,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 190 Кримінального кодексу України (далі – КК України).

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Тисменицького районного суду Івано-Франківської області

від 07 грудня 2017 року ОСОБА_6 визнано невинуватою в пред`явленому обвинуваченніза ч. 1 ст. 190 КК України та виправдано через недоведеність вчинення нею кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України.

Як зазначено у вироку, за обставин, встановлених органом досудового розслідування та викладених у обвинувальному акті, ОСОБА_6 заволоділа чужим майном шляхом обману, тобто вчинила шахрайство за таких обставин.

12 січня, 04 липня 2012 року та 02 липня 2013 року ОСОБА_6 для придбання права на отримання державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім`ям звернулась із заявами до Управління праці та соціального захисту населення Тлумацької райдержадміністрації. Приймаючи  у ОСОБА_6 документи, працівники Управління праці та соціального захисту населення повідомили їй, що в разі зміни обставин, які можуть вплинути на отримання соціальної допомоги, компенсації, субсидій та пільг, вона зобов`язана повідомити про ці зміни органи праці та соціального захисту населення. Також її було попереджено про відмову в призначенні або про припинення виплати призначеної соціальної допомоги та повернення нарахованих коштів у разі подання недостовірних відомостей чи приховування відомостей про доходи та майновий стан сім`ї, які вплинули або могли б вплинути на встановлення права на соціальну допомогу та визначення її розміру. Після ознайомлення з вищезазначеним ОСОБА_6 у своїх заявах власноручно проставила свій підпис та дату. Проте на порушення ст. 7 Закону України від 01 червня 2000 р. № 1763-ІІІ "Про державну соціальну   допомогу малозабезпеченим сім`ям" та  п. 10 постанови Кабінету Міністрів України

від 24 лютого 2003 р. № 250 "Про затвердження Порядку призначення виплати державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім`ям" ОСОБА_6 шахрайським способом, знаючи про те, що на момент її звернення до Управління праці та соціального захисту населення  її чоловік – ОСОБА_7 перебуває на сезонних роботах за межами України і майновий стан її сім`ї став вищим від прожиткового мінімуму, а також про те, що внаслідок перебування її чоловіка в період з 04 серпня 2011 року по 08 жовтня 2012 року та з 06 червня

по 25 листопада 2013 року на сезонних роботах за межами України він не здійснює догляду за особою, яка досягла 80-річного віку, – ОСОБА_8 ,

1929 року народження, і виплата йому допомоги по догляду за перестарілим проводиться з порушенням п. 15 Порядку призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2004 року № 558, використала недостовірні відомості, які внесла у декларації про доходи та майновий стан особи, що звернулась за призначенням усіх видів соціальних допомог,

та подала відповідні документи (заяви, декларації) до Управління праці

та соціального захисту населення, які стали підставою для призначення

їй соціальної допомоги, як малозабезпеченій сім`ї.

На підставі поданих ОСОБА_6 документів їй проведено безпідставне нарахування та виплату соціальної допомоги за січень–червень 2012 року в сумі 8499,69 грн, за липень–грудень 2012 року – 11 291,58 грн, за липень–грудень 2013 року – 13 342,99 грн, тобто вона шахрайським способом, шляхом обману заволоділа бюджетними коштами без законних на те підстав у сумі безпідставно нарахованої та виплаченої соціальної допомоги в розмірі

33 134,26 грн.

Апеляційний суд Івано-Франківської області ухвалою від 20 березня 2018 року вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_6 залишив без змін.

У цьому кримінальному провадженні були постановлені такі судові рішення.

Вироком Тлумацького районного суду Івано-Франківсьої області від 17 січня 2015 року ОСОБА_6 визнано винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України, і їй призначено  покарання у виді штрафу в дохід держави у розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 грн.

Ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 15 квітня 2015 року вирок місцевого суду від 17 січня 2015 року щодо ОСОБА_6 скасовано і призначено новий розгляд у суді першої інстанції.

Вироком Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від

17 лютого 2016 року ОСОБА_6 у пред'явленому обвинуваченні за ч. 1

ст. 190 КК України визнано невинуватою та виправдано.

Ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 15 квітня 2016 року вирок місцевого суду від 17 лютого 2016 року щодо ОСОБА_6 скасовано і призначено новий розгляд у суді першої інстанції.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, ставить вимоги скасувати судові рішення і призначити новий розгляд у суді першої інстанції через істотні порушення норм кримінального процесуального закону. Вважає, що у вироку районного суду не зазначено, чому суд взяв до уваги одні докази і відкинув інші,  перерахувавши докази, не проаналізував їх. Зокрема, суд не надав ніякої оцінки показанням свідків

ОСОБА_9 і ОСОБА_10 та деяким письмовим доказам. Прокурор вважає, що ухвала суду апеляційної інстанції не відповідає вимогам ст. 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі –  КПК України), оскільки належних доводів на спростування аргументів прокурора суд не навів, достатніх підстав, з яких погодився з рішенням про виправдання ОСОБА_6 не зазначив.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор ОСОБА_5 не підтримала касаційну скаргу прокурора.

Іншим учасникам було належним чином повідомлено про судовий розгляд, але в судове засідання вони не з`явилися.

Мотиви Суду

Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до

ст. 94 цього Кодексу.

Пунктом 1 ч. 3 ст. 374 КПК України передбачено, що мотивувальна частина виправдувального вироку повинна містити формулювання обвинувачення, пред`явленого особі й визнаного судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого із зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення. За змістом цієї норми закону в мотивувальній частині виправдувального вироку має бути викладено результати дослідження, аналізу й оцінки доказів у справі, зібраних сторонами обвинувачення та захисту, в тому числі й поданих у судовому засіданні.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК України виправдувальний вирок ухвалюється в разі, якщо не доведено, що в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення.

За статтею 62 Конституції України, положеннями ст. 17 КПК України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності винності особи тлумачаться на її користь.

Суд може постановити обвинувальний вирок лише в тому випадку, коли винуватість обвинуваченої особи доведено поза розумним сумнівом. Тобто дотримуючись засади змагальності й виконуючи свій професійний обов`язок, передбачений ст. 92 КПК України, сторона обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія, якою розумна та безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред`явлено обвинувачення.

Як видно з матеріалів кримінального провадження, суд першої інстанції зі свого боку забезпечив сторонам усі можливості для реалізації своїх прав у судовому засіданні в межах кримінального процесуального закону.

Ретельно перевіривши зібрані під час досудового розслідування та надані прокурором докази, на підставі яких ОСОБА_6 було пред`явлено обвинувачення, суд навів детальний аналіз усіх досліджених доказів і дав належну оцінку кожному з них та їх сукупності у взаємозв`язку.

При цьому суд установив, що надані прокурором докази, а також показання свідків у судовому засіданні ні кожен окремо, ні у своїй сукупності не доводять того, що ОСОБА_6 вчинила заволодіння чужим майном шляхом обману, тобто шахрайство.

Суд дав належну оцінку доказам, наданим сторонами кримінального провадження. У судовому засіданні були допитані свідки ОСОБА_9

і ОСОБА_10 , досліджені письмові докази. Зокрема, свідок ОСОБА_10 – головний державний фінансовий інспектор Тисменицької міжрайонної державної фінансової інспекції – показала, що на підставі листа прокуратури Тлумацького району проводила перевірку щодо правильності призначення, нарахування і виплати субсидії та соціальних допомог сім`ям з дітьми, малозабезпеченим сім`ям впродовж 2011–2013 років. За результатами перевірки була складена довідка від 02 червня 2014 року про безпідставність призначеної та виплаченої соціальної допомоги малозабезпеченій сім`ї ОСОБА_6 . Дані, отримані з цієї довідки, суд першої інстанції визнав недопустимим доказом. При цьому суд апеляційної інстанції правильно зазначив, що вони не впливають на висновок про доведеність вини обвинуваченої.

На думку колегії суддів, місцевий суд у вироку правильно зазначив, що в судовому засіданні не були підтверджені належними та допустимими доказами посилання сторони обвинувачення на те, що чоловік обвинуваченої отримав доходи у розмірах, які б не давали підстав для отримання державної соціальної допомоги малозабезпеченій сім'ї, і те, що обвинувачена використала недостовірні відомості, які внесла у декларації про доходи та майновий стан сім`ї. Зокрема, правильним є висновок про те, що сам факт перебування чоловіка ОСОБА_6 за кордоном на сезонних роботах не доводить того, що дохід сім`ї став вищим за прожитковий мінімум. А зазначення ОСОБА_6 у деклараціях правдивих даних про розмір отриманої її чоловіком допомоги по догляду за перестарілою ОСОБА_8 , 1929 року народження, також не свідчить про надання нею недостовірних даних про дохід сім'ї.

За таких обставин висновок суду про те, що твердження обвинувачення про наявність у сім'ї ОСОБА_6 доходу, який не вказаний у деклараціях, не доведено поза розумним сумнівом, є правильним.Суд згідно зі ст. 94 КПК України повно та всебічно дослідив усі докази, дав їм оцінку з точки зору належності, допустимості, достовірності, а їх сукупність – з точки зору достатності та взаємозв`язку, і дійшов правильного висновку про необхідність виправдання ОСОБА_6 у зв'язку з недоведеністю вчинення нею кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України.

При перегляді кримінального провадження в апеляційному порядку суд відповідно до вимог ст. 419 КПК України ретельно перевірив доводи, викладені в апеляційній скарзі прокурора, і дав на них мотивовані відповіді. Зазначив, на яких підставах апеляційну скаргу прокурора визнав необґрунтованою.

Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які би були підставою для скасування судових рішень, про що йдеться у касаційній скарзі прокурора, у результаті перевірки кримінального провадження не встановлено.

За таких обставин касаційна скарга прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом першої інстанції, задоволенню не підлягає.

Ураховуючи викладене, керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд

ухвалив:

Вирок Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 07 грудня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від

20 березня 2018 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, – без задоволення.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                            ОСОБА_2                              ОСОБА_3