Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

Іменем України

26 вересня  2019 року

м. Київ

справа № 758/9194/16-к

провадження № 51- 2249  км18

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого                                         ОСОБА_1 ,

суддів                                                      ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання         ОСОБА_4 ,

прокурора                                            ОСОБА_5 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 на ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 30 листопада 2017 року у кримінальному провадженні внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за  № 12016100070003592, за обвинуваченням

ОСОБА_6 ,   ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця Запорізької області, проживаючого у АДРЕСА_1 , раніше  неодноразово судимого, останнього разу,  10 липня 2014 року Дарницьким районним судом міста Києва за ч.2 ст. 186 КК України до покарання у виді позбавлення волі  на строк 3 роки 3 місяці, покарання відбув;

у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч.2 ст.15, ч.2 ст.186  КК  України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком  Подільського районного суду міста Києва від 04 травня 2017 року  ОСОБА_6 засуджено за ч.2 ст.15, ч.2 ст.186 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.

На підставі  ч.5 ст.72 КК України, ОСОБА_6 в строк відбування покарання зараховано строк попереднього ув`язнення з 31 травня 2016 року  до набрання вироком законної сили, з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.

Вирішено питання про  речові докази та процесуальні витрати  у провадженні.

Цим же вироком засуджено ОСОБА_7 за  ч.2 ст.15, ч.2 ст.186  КК  України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки, судові рішення щодо якого не оскаржуються.

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 30 листопада 2017 року вирок місцевого суду  залишено без зміни.

За вироком суду ОСОБА_6 визнаний винуватим у тому, що він, 31 травня 2016 року, приблизно о 04:24 годині, перебуваючи біля магазину "АТБ" по проспекту Правди, 12- в м. Києві, діючи повторно, за попередньою змовою з ОСОБА_7 ,  по черзі нанесли удари кулаком по потилиці та в обличчя потерпілого ОСОБА_8 , а також ногами по різних частинах тіла останнього,  чим спричинили йому легкі тілесні ушкодження. Потім, подолавши опір з боку потерпілого, ОСОБА_7 взяв з кишені штанів ОСОБА_9 мобільний телефон LG Т-370, вартістю 340 гривень, та грошові кошти в сумі 211 гривень, всього на загальну суму 551 гривня. Після цього, ОСОБА_6 із ОСОБА_7 з викраденим майном намагалися зникнути з місця вчинення злочину, виконавши усі дії, які вважали за необхідне для відкритого викрадення чужого майна, однак, свій злочинний умисел не довели до кінця з причин, які не залежали від їх волі, так як були затримані працівниками поліції.

Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_6 просить скасувати ухвалу апеляційного суду та  призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції. В обґрунтування своїх вимог зазначає, що умислу на грабіж у нього не було, а суд за наявності підстав для закриття кримінального провадження, цього не зробив.В решті наводить доводи, які за своїм змістом стосуються оскарження фактичних обставин справи. Крім того, стверджує, що апеляційний суд, всупереч вимог ст.404 КПК України,  повторно не дослідив докази, які підтверджують його невинуватість, ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 370 КПК України, через її необґрунтованість та невмотивованість.

Позиції інших учасників судового провадження

Прокурор у судовому засіданні заперечив проти задоволення скарги засудженого.

Мотиви суду

Відповідно до ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Із будь-яких інших підстав касаційний суд не вправі втручатися у рішення судів нижчих ланок. При перевірці доводів, наведених у касаційній скарзі, колегія суддів виходить із фактичних обставин, встановлених місцевим та апеляційним судами.

При перевірці оскаржуваного судового рішення не встановлено обставин, які би ставили під сумнів законність і обґрунтованість висновків судів першої та апеляційної інстанцій про винуватість  ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, за яке його засуджено.

Твердження засудженого ОСОБА_6 про відсутність у нього  умислу на грабіж спростовуються встановленими фактичними обставинами, що підтверджені доказами, яким місцевий суд у порядку ст. 94 КПК України дав оцінку з точки зору їх належності, допустимості, достовірності, а сукупності цих доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку і прийняв обґрунтоване рішення про доведеність винуватості ОСОБА_6  у вчиненні інкримінованого йому злочину.

Суб`єктивна сторона злочину характеризується наявністю у винної особи прямого умислу на протиправне заволодіння чужим майном і корисливим мотивом. Змістом умислу грабіжника охоплюється усвідомлення того факту, що вчинювані ним дії здійснюються в умовах очевидності – тобто, вони мають відкритий для потерпілого або інших осіб характер. При цьому винний ігнорує цю обставину.

Під насильством, що не є небезпечним для життя чи здоров`я потерпілого, слід розуміти заподіяння легкого тілесного ушкодження, що не призвело до короткочасного розладу здоров`я або короткочасної втрати працездатності, а також вчинення інших насильницьких дій (нанесення ударів, побоїв, обмеження чи незаконне позбавлення волі за умови, що вони не були небезпечними для життя чи здоров`я в момент заподіяння). Такі насильницькі дії, вчинені в процесі грабежу, повністю охоплюються ч. 2 ст. 186 КК України.

Так, судами правильно враховано, що ОСОБА_6 , діючи спільно, за попередньою змовою із знайомим ОСОБА_7 , вчиняли  протиправні дії  щодо  незнайомого їм потерпілого ОСОБА_8 саме з корисливим мотивом, з метоюзаволодіння майном останнього. Про це свідчить характер їх дій, адже вони узгоджено та злагоджено, по черзі, наносили удари потерпілому поки не подолали опір ОСОБА_9 та не досягли бажаного результату –  заволоділи грішми та телефоном останнього. Крім того, вчинювані ними дії здійснювалися в умовах очевидності, оскількивони мали відкритий характер як для потерпілого так і для інших осіб, зокрема, для свідка ОСОБА_10 (продавець магазину біля якого сталася подія).Більше того, будучи поміченими на місці вчинення злочину ОСОБА_10 , котра вимагала припинити бійку інакше викличе поліцію, вони проігнорували це та продовжили вчиняти протиправні дії щодо ОСОБА_9 ,  при цьому погрожували та кричали на   ОСОБА_10 , щоб вона їм не заважала. Засуджений ОСОБА_6 спільно з ОСОБА_7 намагалися втекти з викраденим у потерпілого майном, однак злочинний умисел не довели до кінця з причин, що не залежали від їх волі, адже були затримані працівниками поліції.

Таким чином, суди дійшли обґрунтованого переконання про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні ним інкримінованого кримінального правопорушення  та правильно кваліфікували його дії за ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 186 КК, тобто закінчений замах на відкрите викрадення чужого майна (грабіж), поєднаний з насильством, яке не є небезпечним для життя та здоров'я потерпілого, вчинений повторно, за попередньою змовою групою осіб.

Є не прийнятними і доводи ОСОБА_6 про порушення судом апеляційної інстанції вимог ст.404 КПК.

Згідно з приписами ч. 3 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції зобов`язаний за клопотанням учасників судового провадження повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями. Повнота дослідження судом апеляційної інстанції доказів щодо певного факту має бути забезпечена у випадках, коли під час апеляційного розгляду даний факт встановлюється в інший спосіб, ніж це було здійснено у суді першої інстанції.

Із матеріалів провадження видно, що передбачених наведеною нормою процесуального закону підстав для повторного дослідження доказів стороною захисту наведено не було й апеляційним судом не встановлено. Обмежившись у своїй ухвалі аналізом доказів, безпосередньо сприйнятих судом першої інстанції, апеляційний суд не порушив установленого законом порядку апеляційного розгляду. За результатами перегляду вироку, суд апеляційної інстанції погодився з оцінкою зазначених доказів, даною місцевим судом, а відтак застосована ним процедура не суперечила встановленій ст. 23 КПК України засаді безпосередності судового розгляду.

Що стосується посилань у касаційній скарзі на неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, то наведене,  з огляду на положення як ст.438, так і ст. 433 КПК України, не є предметом перегляду  суду касаційної інстанції.

Поміж тим, вказані доводи ОСОБА_6 були предметом ретельної перевірки суду апеляційної інстанції, який розглянув апеляційні скарги засудженого та його захисника, відповідно до вимог ст. 419 КПК,  належним чином перевірив усі їхні доводи та прийняв правильне рішення про обґрунтованість вироку місцевого суду. Крім того, виклав аналіз доказів і навів детальні мотиви прийнятого рішення, спростувавши твердження сторони захисту щодо безпідставності засудження ОСОБА_6 .

Ухвала апеляційного суду є законною, обґрунтованою та вмотивованою, адже в повній мірі відповідає  вимогам статей 370, 419 КПК України. Тому касаційні доводи засудженого в цій частині теж є безпідставними.

Матеріали провадження не містять даних про порушення вимог кримінального процесуального чи неправильне застосування кримінального законів, які були б безумовними підставами для зміни або скасування оскаржуваного судового рішення, а тому підстав для задоволення  скарги немає.

З огляду на викладене та керуючись статтями 434, 436, 438, 441,442 КПК України, Суд вважає, що касаційну скаргу засудженого слід залишити без задоволення.

З цих підстав Суд ухвалив:

Ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 30 листопада 2017 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу засудженого– без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                                         ОСОБА_2                                      ОСОБА_11