Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

26 вересня 2019 року

м. Київ

справа № 125/522/16-к

провадження № 51-10234км18

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати

Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого                                   ОСОБА_1 ,

суддів                                                ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання   ОСОБА_4 ,

прокурора                                       ОСОБА_5 ,

засудженого                                   ОСОБА_6 ,

захисника                                        ОСОБА_7 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015020000000409, за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця і жителя м. Вінниці, неодноразово судимого,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 187, п. 6 ч. 2 ст. 115 Кримінального кодексу України (далі — КК),

за касаційними скаргами засудженого ОСОБА_6 та захисника ОСОБА_7 на вирок Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 6 травня 2018 року та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 24 вересня 2018 року.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

За вищевказаним вироком ОСОБА_6 засуджено до покарання у виді позбавлення волі:

– за ч. 4 ст.187 КК  — на строк 11 років із конфіскацією 1/2 частини майна, яке є його власністю;

– за п. 6 ч. 2 ст. 115 КК — на строк 14 років із конфіскацією частини майна, яке є його власністю.

- на підставі ст. 70 КК за сукупністю злочинів — на строк 14 років із конфіскацією 1/2 частини майна, яке є його власністю.

На підставі ст. 71 КК за сукупністю вироків частково приєднано невідбуте покарання за попереднім вироком Вінницького міського суду Вінницької областівід 17 квітня 2014 року та остаточно визначено покарання ОСОБА_6 у виді позбавлення волі на строк 15 років із конфіскацією 1/2 частини майна, яке є його власністю.

За цим же вироком засуджено ОСОБА_8 , судові рішення щодо якого в касаційному порядку не оскаржено.

Апеляційний суд Вінницької області ухвалою від 24 вересня 2018 року залишив вирок без зміни.

ОСОБА_6 визнано винуватим в умисному вбивстві ОСОБА_9 з корисливих мотивів, вчиненому в ході розбійного нападу на останнього, поєднаному із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень потерпілому, за встановлених у вироку обставин.

Так, ОСОБА_6 24 жовтня 2015 року близько 05:00 разом з   ОСОБА_8 , маючи намір на проникнення до будинку ОСОБА_9 в с. Примощаниця Барського району Вінницької області з метою таємного викрадення його майна, підійшовши до вищевказаного будинку, усвідомили, що власник перебуває всередині, у зв`язку з чим заволодіння майном носитиме відкритий характер. Через відчинені двері ОСОБА_6 проник до будинку, а ОСОБА_8 в цей час залишився ззовні з метою попередження ОСОБА_6 про можливу появу сторонніх осіб. Перебуваючи в будинку ОСОБА_9 , ОСОБА_6 , діючи з власної ініціативи, самовільно вийшов за межі домовленості про вчинення грабежу, досягнутоїз ОСОБА_8 , чим проявив ексцес виконавця, напав на ОСОБА_9 , завдав останньому численних ударів по голові та тулубу, після чого повалив на ліжко та зв`язав руки кабелем від принтера. Продовжуючи злочинні дії, ОСОБА_6 з метою протиправного заволодіння майном ОСОБА_9 , діючи умисно, з корисливих мотивів, розуміючи, що останній є людиною похилого віку, усвідомлюючи суспільну небезпеку своїх дій, наслідки у вигляді смерті потерпілого та бажаючи їх настання, знайшов у будинку матерчату ганчірку, яку обвив навколо шиї ОСОБА_9 та стискав, доки останній не перестав подавати ознаки життя.

Далі ОСОБА_6 обшукав будинок потерпілого та заволодів картинами, грошима та комп`ютерним монітором, завдавши ОСОБА_9 матеріальної шкоди на загальну суму 2108,34 грн,   після чого разом із ОСОБА_8 , не повідомляючи йому про вчинений розбійний напад та вбивство, залишив місце події.

Вимоги, викладені у касаційних скаргах, і узагальнені доводи осіб, які їх подали

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_6 , посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, неповноту судового розгляду, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування кримінального закону, змінивши вимоги, викладені в касаційній скарзі просить скасувати судові рішення та закрити кримінальне провадження у зв`язку з недоведеністю його винуватості у вчиненні кримінальних правопорушень.

Свої вимоги засуджений мотивує тим, що:

- висновки суду не відповідають фактичним обставинам провадження, судове слідство проведено неповно й однобічно, з обвинувальним нахилом;

- суд не зазначив у вироку, чому надав перевагу показанням обвинуваченого ОСОБА_8 , які є суперечливими, а його показання залишив поза увагою;

- покарання, призначене судом ОСОБА_8 , не відповідає ступеню тяжкості вчиненого злочину та його особі через м`якість;

- суд не вказав у вироку конкретної мети й мотиву вчинення злочину;

- під час досудового розслідування його не було ознайомлено з постановами про призначення експертиз до початку їх проведення, всупереч вимогам ст. 290 Кримінального процесуального кодексу України (далі — КПК) не було надано доступу до речових доказів, яких не було відкрито стороні захисту.

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_7 ,посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування кримінального закону, просить скасувати судові рішення та закрити кримінальне провадження щодо ОСОБА_6 у зв`язку з недоведеністю його винуватості у вчиненні кримінальних правопорушень.

Обґрунтовуючи свої доводи, захисник зазначає, що:

- матеріали провадження не містять належних та достатніх доказів винуватості ОСОБА_6 , тому суд мав підстави для закриття цього кримінального провадження у зв`язку з недоведеністю винуватості обвинуваченого, однак його не було закрито;

- суд безпідставно надав критичну оцінку показанням ОСОБА_6 та відмовив у задоволенні клопотання про визнання недопустимим доказом протоколу огляду місця події, оскільки поняті ОСОБА_10 іОСОБА_11 у судовому засіданні підтвердили, що під час огляду житлового будинку, в якому було виявлено труп потерпілого, до будинку не заходили, а перебували на вулиці;

- показання ОСОБА_8 в судах першої та апеляційної інстанцій не відповідають його показанням під час досудового розслідування (слідчого експерименту), є неправдивими й суперечливими, даними з метою уникнути відповідальності за більш тяжкий злочин - убивство, в якому він визнавав себе винуватим на початку досудового розслідування, та отримати звільнення від відбування покарання з випробуванням;

- апеляційний суд усупереч вимогам статей 404, 419 КПК ретельно не перевірив усіх доводів, зазначених в апеляційних скаргах сторони захисту, безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про повторне дослідження обставин, не досліджених судом першої інстанції, та не мотивував свого рішення про залишення вироку без зміни.

Позиції учасників судового провадження

У судовому засіданні засуджений та захисник підтримали вимоги касаційних скарг; прокурор вважала судові рішення законними та обґрунтованими й просила залишити їх без зміни.

Мотиви Суду

У касаційних скаргах порушується питання про перевірку судових рішень у касаційному порядку у зв`язку з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та неповнотою судового розгляду. Проте зазначені обставини відповідно до вимог ст. 438 КПК не можуть бути підставою для скасування або зміни судових рішень у касаційному порядку.

Крім того, згідно з вимогами ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

З урахуванням зазначеного суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості надавати оцінку доводам у касаційній скарзі в частині оцінки доказів, належність і допустимість яких було перевірено в суді апеляційної інстанції. Тому доводи, наведені у скаргах, у цій частині не є предметом дослідження та перевірки в касаційному суді.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, висновок суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованих йому злочинів ґрунтується на сукупності доказів, досліджених судом.

Будучи допитаними в судовому засіданні суду першої інстанції, обвинувачений ОСОБА_6 не заперечував, що перебував разом із ОСОБА_8 в с. Примощаниця Барського району Вінницької області упродовж 23-го та 24 жовтня 2015 року, що відповідає часу і місцю вчинення пограбування та вбивства потерпілого ОСОБА_9 . При цьому стверджував, що до смерті ОСОБА_9 не причетний, до його будинку не наближався і речей не викрадав; погодився на пропозицію ОСОБА_8 поїхати до села за продуктами, дізнавшись про можливість риболовлі; коли збиралися додому, ОСОБА_8 з інших дверей сараю достав пакунок з речами та закриту коробку, загорнуту у простирадло, у якій, як з`ясувалось пізніше, був монітор. Цей монітор вони разом здали до магазину на його ім`я, оскільки у нього був паспорт, а у ОСОБА_8 не було документів.

Водночас обвинувачений ОСОБА_8 в судовому засіданні чітко та послідовно повідомив про події, що передували вчиненню заволодіння майном потерпілого, про безпосередню участь його та обвинуваченого ОСОБА_12 у його вчиненні, про дії кожного з обвинувачених при скоєнні відповідних злочинів, про викрадені речі та їх подальший збут.Так, він розповів ОСОБА_6 про мешканця с. Примощаниця, який проживає один і має певні кошти, та домовився з ОСОБА_6 про відкрите заволодіння майном ОСОБА_9 . Він повіз ОСОБА_6 до села і показав будинок ОСОБА_9 , з якого раптом вийшов господар. ОСОБА_6 вдарив ОСОБА_9 та заштовхав до будинку, зачинив за собою вхідні двері. Залишившись поблизу будинку, оскільки потерпілий знав його особисто, він ( ОСОБА_8 ) чув, як ОСОБА_6 запитував ОСОБА_13 про гроші, а хвилин через 20 вийшов з указаного будинку — в руках у нього була коробка з монітором та ще якісь речі. На прохання ОСОБА_6 за ними у село приїхала на таксі його ( ОСОБА_8 ) дружина, ОСОБА_6 самостійно розрахувався з водієм, після чого здав у магазині викрадений монітор. Про події в будинку ОСОБА_6 не розповідав.

Суд першої інстанції встановив, що показання ОСОБА_8 узгоджуються з дослідженими у судовому засіданні та прийнятими до уваги доказами, зокрема, і з показаннями свідків ОСОБА_11 та ОСОБА_10 щодо виявлення ними трупа потерпілого ОСОБА_9 у будинку останнього з ознаками насильницьких дій, із зав`язаними за спиною руками та ганчіркою на шиї, що об`єктивно встановлено також у ході огляду місця події за їх участю; з показаннями свідка ОСОБА_14 стосовно її приїзду на таксі в с. Примощаниця за ОСОБА_8 та ОСОБА_6 на прохання останнього, а також указаним нею переліком майна, що мали із собою в той час обвинувачені, серед якого коробка з монітором; і з протоколом проведення слідчого експерименту від 24 грудня 2015 року, в ході якого ОСОБА_8 добровільно розповів, а згодом продемонстрував на місцевості обставини вчинення спільно з ОСОБА_6 відкритого заволодіння майном ОСОБА_9 з одноособовим проникненням із цією метою до будинку потерпілого ОСОБА_6 ; з розпискою ОСОБА_6 від 24 жовтня 2015 року про отримання ним грошових коштів за зданий монітор, викрадений із будинку ОСОБА_9 . При  цьому суд визнав аргументованими доводи обвинуваченого ОСОБА_8 щодо пояснення певних відмінностей його власних пояснень, даних під час слідчого експерименту, які зумовлюються його особистим хвилюванням, пов`язаним із його викриттям у вчиненні кримінального правопорушення, та небажанням викриття допомоги стосовно їх повернення до м. Вінниці, наданої його дружиною. Також суд установив, що винуватість ОСОБА_6 об`єктивно підтверджується іншими наведеними у вироку доказами.

На підставі аналізу вищевказаних доказів, ретельно досліджених у суді та визнаних достатніми й допустимими, суд першої інстанції, виходячи з конкретних обставин провадження, дійшов висновку, що обвинувачений ОСОБА_6 , маючи відповідну можливість за фактом свого проникнення до будинку ОСОБА_9 , самовільно вийшов за межі їх спільної домовленості з ОСОБА_8 , проявивши ексцес виконавця, умисно вчинив напад на потерпілого ОСОБА_9 та завдав йому ударів по голові й тулубу з метою заволодіння майном останнього, і, продовжуючи щодо нього свої насильницькі дії, переслідуючи мету умисно позбавити потерпілого життя, знайшов у будинку ганчірку, яку зав`язав навколо шиї ОСОБА_9 , чим перешкодив його диханню і спричинив смерть останнього внаслідок асфіксії. Після цього ОСОБА_6 обшукав будинок потерпілого та заволодів картинами, грошима та комп`ютерним монітором, з якими зник з місця вчинення правопорушення, розпорядившись ним на власний розсуд.

З такими висновками погоджується і Суд та вважає, що за встановлених судом першої інстанції обставин дії ОСОБА_6 за ч. 4 ст. 187, п. 6 ч. 2 ст. 115 КК кваліфіковано правильно.

Таким чином, підстав для закриття провадження, про що ставлять питання у касаційних скаргах засуджений та захисник, у суду не було.

Суд першої інстанції визнав безпідставними доводи сторони захисту обвинуваченого ОСОБА_6 стосовно недопустимості доказів, здобутих у ході огляду місця подій у домоволодінні потерпілого ОСОБА_9 , на підставі неналежного забезпечення участі понятих у вказаній слідчій дії, оскільки для проведення відповідного огляду згідно з протоколом від 29 жовтня 2015 року, що здійснювався слідчим у визначений законом обмежений час доби, було залучено саме необхідну кількість понятих. При цьому повідомлені свідком ОСОБА_10 обставини його особистої необізнаності як одного з понятих, щодо речей, вилучених під час вказаного огляду, на чому наголосив захисник, визначалися, на думку суду першої інстанції, виключно недостатньою особистою сумлінністю та спостережливістю вказаної особи надто в умовах обмеженої оглядовості в силу відсутності діючого стаціонарного освітлення у будинку, оскільки суду ніхто не повідомляв про створення ОСОБА_10 будь-яких навмисних обмежень чи перешкод його участі в огляді місця подій.

Крім того, суд у вироку навів зміст показань у суді свідка ОСОБА_11 , які підтверджуються аудіозаписом судового засідання, у тому числі про те, що коли приїхали слідчі, то він був запрошений як понятий для проведення слідчих дій. Пам`ятає, що під час огляду місця події слідчий вилучав багато речей, у тому числі принтер та системний блок до комп`ютера без монітора, про все, що вилучав слідчий йому як понятому повідомлялося.

Тому твердження у касаційній скарзі захисника про те, що протокол огляду місця події та всі вилучені під час цієї слідчої дії предмети слід було визнати недопустимими доказами, є необґрунтованими.

З такими висновками погодився й апеляційний суд, дослідивши матеріали кримінального провадження та ретельно проаналізувавши доводи в апеляційних скаргах.

Зокрема, в ухвалі апеляційного суду обґрунтовано зазначено про безпідставність доводів захисника ОСОБА_7 та обвинуваченого ОСОБА_6 про непричетність останнього до скоєння злочину.

Як зазначив апеляційний суд, ці доводи ОСОБА_15 спростував обвинувачений ОСОБА_8 , який вказав, на те, що через відсутність коштів вони пішки добиралися до села, де проживав потерпілий, про якого він розповідав  ОСОБА_6 ; цього разу він не їхав за продуктами, як це стверджував обвинувачений  ОСОБА_6 . Він бачив, як із будинку потерпілого  ОСОБА_6  виносив зазначені у вироку речі, не пояснюючи, як було вчинено злочини. Роздобувши кошти, ОСОБА_6  викликав таксі, кошти, отримані за монітор, забрав він же. Апеляційний судвизнав пояснення ОСОБА_8 послідовними та логічними щодо бажання отримати кошти в результаті злочину, оскільки у нього не було грошей, і він знав, що у потерпілого вони могли бути; ОСОБА_8 не мав здійснювати грабіж, оскільки потерпілий його знав особисто, а тому суд дійшов висновку, що саме докази, надані обвинуваченим ОСОБА_8 в суді, є допустимими доказами.

Пояснення обвинуваченого  ОСОБА_6 апеляційний суд визнав нелогічними. Так, збираючись порибалити, вони не ходили на рибалку; ночували в сараї, хоча могли би взяти продукти та повернутись до м. Вінниці;  ОСОБА_6  не цікавився, чому монітор, який він продавав, зберігався в сараї, не бачив, чи брав ОСОБА_8 продукти, за якими приїхали, витрачав значні кошти для малознайомого ОСОБА_8 , щоб поїхати із села на таксі до м. Вінниці; продавши монітор, усі гроші повернув ОСОБА_8 , хоча оплачував проїзд на таксі.

Всі інші докази, наведені у вироку, апеляційний суд визнавналежними та не знайшов підстав для визнання їх недопустимими.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 404 КПК суд апеляційної інстанції зобов`язаний за клопотанням учасників судового провадження повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями.

Згідно з ч. 1 ст. 412 КПК істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення.

Проте матеріали провадження не містять клопотання сторони захисту про повторне дослідження доказів. Крім того, захисник, посилаючись у касаційній скарзі на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону у зв`язку з відмовою в повторному дослідженні обставин та доказів безпосередньо у судовому засіданні апеляційного суду, не вказав, які саме обставини досліджено судом не повністю та яким чином за встановлених судом обставин вони могли вплинути на законність та обґрунтованість судових рішень.

Отже, апеляційний розгляд провадження проведено з дотриманням вимог кримінального процесуального закону. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК.

Засуджений ОСОБА_6 у касаційній скарзі посилається на те, що під час досудового розслідування його не було ознайомлено з постановами про призначення експертиз до початку їх проведення. На цей час касаційний суд позбавлений можливості перевірити ці доводи з урахуванням того, що аналогічних питань у судах першої та апеляційної інстанцій засуджений не ставив. Разом із тим, відповідно до положень ч. 1 ст. 242, ч. 1 ст. 332 КПК експертизу може бути проведено за дорученням суду, наданим за клопотанням сторони провадження. Таким правом сторона захисту за наявності в цьому потреби не скористалася. Крім того, засуджений у скарзі не зазначає, яким чином неознайомлення його з постановами про призначення експертиз вплинуло на правильність судових рішень.

Доводи ОСОБА_6 у касаційній скарзі про те, що всупереч вимогам ст. 290 КПК не було надано доступу до речових доказів, яких не було відкрито стороні захисту, спростовуються реєстром матеріалів досудового розслідування, згідно з якими стороні захисту було надано на ознайомлення всі матеріали досудового розслідування. Враховуючи те, що питання про неповне відкриття матеріалів кримінального провадження порушено засудженим лише на стадії касаційного розгляду, а у касаційного суду відсутні повноваження щодо оцінки доказів та за наявності у матеріалах кримінального провадження даних щодо дослідження судом речових доказів без будь-яких заперечень і зауважень (крім зауваження захисника ОСОБА_7 щодо недоцільності ретельного дослідження речових доказів, які відомі стороні захисту і, на його думку, не підтверджують винуватості обвинувачених), Суд не вбачає підстав вважати, що органом досудового розслідування на порушення ст. 290 КПК не відкрито стороні захисту матеріалів кримінального провадження, тому скарга в цій частині не підлягає задоволенню.

Твердження у касаційній скарзі засудженого ОСОБА_6 про те, що суд призначив ОСОБА_8 занадто м`яке покарання із застосуванням ст. 75 КК, не є предметом касаційного оскарження, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 425 КПК засуджений може подати касаційну скаргу лише в частині, що стосується його інтересів.

Таким чином, даних, які би свідчили, що суд допустив такі істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення, про що йдеться в касаційній скарзі захисника, не виявлено.

Тому з огляду на вищевказане відсутні обґрунтовані підстави для задоволення вимог, викладених у касаційних скаргах.

Керуючись статтями 369, 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд

ухвалив:

Вирок Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 6 травня 2018 року та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 24 вересня 2018 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, касаційні скарги засудженого ОСОБА_6 та захисника ОСОБА_7 — без задоволення.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                               ОСОБА_2                            ОСОБА_3