Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

Іменем України

24 вересня 2019 року

м. Київ

справа № 145/878/16-к

провадження № 51-3797км18

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого                                               ОСОБА_1 ,

суддів                                                           ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання             ОСОБА_4 ,

прокурора                                                   ОСОБА_5 ,

захисника                                                   ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції),

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги захисника засудженого ОСОБА_7 – адвоката ОСОБА_6 та прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, на ухвалу Вінницького апеляційного суду від 14 лютого 2019 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015020320000538, за обвинуваченням:

ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , раніше судимого: 1) за вироком Тиврівського районного суду Вінницької області від 29 квітня 2016 року за ч. 1 ст. 309 Кримінального кодексу України (далі – КК) – до покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік 4 місяці; 2) за вироком Тульчинського районного суду Вінницької області від 12 жовтня 2016 року за ч. 3 ст. 185, ч. 3 ст. 187, ч. 1 ст. 309, ст. 70 КК – до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років із конфіскацією належного майна;

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 186 КК;

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , раніше судимого Тульчинським районним судом Вінницької області від 12 жовтня 2016 року за ч. 3 ст. 185, ч. 3 ст. 187, ст. 70 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років із конфіскацією належного майна,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 186 КК.

Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Тиврівського районного суду Вінницької області від 14 листопада 2016 року:

– ОСОБА_8 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 186 КК, та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років. На підставі ч. 4 ст. 70 КК за сукупністю злочинів шляхом часткового складання призначеного покарання, а також покарань за вироком Тиврівського районного суду Вінницької області від 29 квітня 2016 року та Тульчинського районного суду Вінницької області від 12 жовтня 2016 року остаточно призначено ОСОБА_8 покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років 2 місяці з конфіскацією всього належного майна.

– ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 186 КК, та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років. На підставі ч. 4 ст. 70 КК за сукупністю злочинів шляхом часткового складання призначеного покарання та покарання за вироком Тульчинського районного суду Вінницької області від 12 жовтня 2016 року, остаточно призначено ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років 2 місяці з конфіскацією всього належного майна.

На підставі ч. 5 ст. 72 КК у редакції Закону України від 26 листопада 2015 року № 838-VIII "Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо удосконалення порядку зарахування строку попереднього ув`язнення у строк покарання" (далі – Закон № 838–VIII) зараховано ОСОБА_8 та ОСОБА_7 у строк відбування покарання строк попереднього ув`язнення з 29 січня 2016 року (з моменту затримання) з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.

Стягнуто з ОСОБА_8 та ОСОБА_7 солідарно на користь ОСОБА_9 30 028 грн у рахунок відшкодування майнової шкоди.

Вирішено питання щодо процесуальних витрат та речових доказів у провадженні.

Згідно з вироком місцевого суду ОСОБА_8 та ОСОБА_7 визнано винуватими у тому, що вони в ніч із 7-го на 8 грудня 2015 року в період із 23-ої по 01:00, за попередньою змовою між собою, перебуваючи на території домогосподарства АДРЕСА_2 , проникли через вікно до приміщення зазначеного будинку, звідки відкрито повторно викрали належні потерпілій ОСОБА_9  гроші та майно на загальну суму 30 071,50 грн.

Апеляційний суд Вінницької області ухвалою від 27 березня 2017 року залишив без змін вирок місцевого суду.

Касаційний кримінальний суд у складі Верховного Суду 24 липня 2018 року  скасував згадану ухвалу апеляційного суду через її невідповідність вимогам ст. 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК) та призначив новий розгляд  у суді апеляційної інстанції.

За наслідками нового розгляду Вінницький апеляційний суд ухвалою від 14 лютого 2019 року вирок місцевого суду залишив без змін.

Вимоги касаційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали

У касаційній скарзі захисник засудженого ОСОБА_7 – адвокат ОСОБА_6   просить скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції через істотні порушення вимог кримінального процесуального закону. Обґрунтовуючи свої вимоги, зазначає, що апеляційний суд безпідставно не взяв до уваги показань свідка ОСОБА_10 в частині того, що він не бачив жодних предметів у ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , коли вони повернулися з с. Марківка, при цьому послався на його показання, які він надав слідчому на досудовому розслідуванні, чим порушив принцип безпосередності дослідження доказів. Вказує на те, що фотокопії протоколу обшуку від 28 січня 2016 року в домогосподарстві ОСОБА_11 , на які послалася сторона обвинувачення як на доказ винуватості ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , є недопустимим доказом, оскільки, на думку скаржника, обшук згаданого домоволодіння було проведено в межах іншого кримінального провадження. Стверджує, що  згаданий суд при повторному розгляді не  виконав вказівок суду касаційної інстанції, викладених у постанові від 24 липня 2018 року та постановив судове рішення, яке не відповідає вимогам статей 370, 419 КПК.

У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особам засуджених через м`якість, порушує питання про скасування ухвали апеляційного суду та призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції.

Свої вимоги мотивує тим, що суд апеляційної інстанції всупереч вимогам ст. 419 КПК належним чином не перевірив доводів прокурора про м`якість покарання, призначеного місцевим судом засудженим, не навів обґрунтованих мотивів на їх спростування, зокрема, не врахувавши повною мірою тяжкості вчиненого злочину та осіб винних, як це передбачено ст. 65 КК. Крім того, згаданий суд не виконав вказівок суду касаційної інстанції, викладених у постанові Верховного Суду від 24 липня 2018 року.

Позиції інших учасників судового провадження

Захисник ОСОБА_6 , який узяв участь у судовому засіданні у режимі відеоконференції, підтримав подану ним касаційну скаргу, просив скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

Прокурор не підтримала касаційні скарги сторін захисту та обвинувачення,  просила залишила без змін рішення апеляційного суду.

Мотиви Суду

Відповідно до ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення у межах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Положеннями ст. 438 КПК визначено, що підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених підстав суд касаційної інстанції керується статтями 412–414 КПК.

За змістом ст. 370 КПК ухвала апеляційного суду повинна бути законною, обґрунтованою та вмотивованою, крім того, повинна відповідати вимогам ст. 419 КПК.

Згідно з цією нормою закону в указаній ухвалі має бути зазначено мотиви, з яких суд виходив при постановленні рішення, а також положення закону, яким він керувався; при залишенні апеляційної скарги без задоволення - зазначаються підстави, на яких її було визнано необґрунтованою.

В силу приписів ч. 2 ст. 439 КПК вказівки суду, який розглянув справу в касаційному порядку, є обов`язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при новому розгляді.

У цьому кримінальному провадженні апеляційний суд за наслідками повторного розгляду апеляційних скарг сторін захисту та обвинувачення дотримався наведених вимог закону, а доводи прокурора та захисника про протилежне не можна визнати обґрунтованими.

Як убачається з матеріалів справи, обвинувачений ОСОБА_8 , його захисник ОСОБА_12 , захисник засудженого ОСОБА_7 – адвокат ОСОБА_6 ,не погоджуючись із вироком суду першої інстанції, подали апеляційні скарги, в яких наводячи доводи щодо недоведеності винуватості засуджених у вчиненні злочину, недопустимості доказів, якими суд першої інстанції обґрунтував вирок, просили апеляційний суд скасувати вказане судове рішення та закрити кримінальне провадження. Прокурор  також оскаржив вирок в апеляційному порядку через м`якість призначеного засудженим покарання.

Апеляційний суд, переглядаючи кримінальне провадження в межах, визначених ст. 404 КПК, та у порядку, встановленому ст. 405 КПК, дійшов висновку, що зазначені вище доводи в апеляційних скарг є необґрунтованими, а висновок місцевого суду про доведеність винуватості   ОСОБА_7 та ОСОБА_8 у вчиненні злочину, за який їх засуджено, ґрунтується на зібраних у справі й безпосередньо досліджених у судовому засіданні доказах, яким суд дав належну оцінку відповідно до ст. 94 КПК.

Усупереч твердженням у касаційній скарзі апеляційний суд, спростовуючи доводи сторони захисту щодо недоведеності винуватості ОСОБА_7 та ОСОБА_8 у скоєному кримінальному правопорушенні, у своєму рішенні навів і проаналізував зміст конкретних доказів, покладених в основу обвинувального вироку, зокрема: показань потерпілої ОСОБА_9 , в яких остання підтвердила факт викрадення у неї грошей, двох бутлів зі спиртним та медалі; показань свідків   ОСОБА_10 , який безпосередньо був допитаний в апеляційному суді щодо обставин провадження, а саме про те, що він не бачив жодних предметів у ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , коли вони повернулися із с. Марківка, в ході слідчого експерименту давав неправдиві показання через тиск із боку правоохоронних органів та правильно, з наведеннях обґрунтованих мотивів, їх розцінив критично, а також дав належну оцінку фактичним даним, що містяться у протоколі слідчого експерименту з ОСОБА_13 від 19 квітня 2016 року, в аналітичній довідці про опрацювання номерної інформації від оператора ПрАТ "Київстар"від 19 січня 2016 року.

При цьому суд апеляційної інстанції в ухвалі зазначив, що суд першої інстанції, обґрунтовано визнав належними та допустимими вказані докази, які узгоджуються між собою та переконливо доводять винуватість обвинувачених у вчиненні грабежу.З огляду на це суд апеляційної інстанції не встановив порушень вимог КПК, які б були підставами для скасування судового рішення у провадженні, а отже, і правовою підставою для закриття кримінального провадження.

Не залишилися без оцінки та відповіді апеляційного суду доводи сторони захисту щодо недопустимості як доказу протоколу обшуку в домоволодінні ОСОБА_8 від 28 січня 2016 року. Як зазначив згаданий суд, у цьому провадженні сам протокол не може бути доказом винуватості засуджених, а лише підтверджує той факт, що медаль на законних підставах зберігалась в Немирівському райвідділі, на підставі ухвали слідчого судді була вилучена з домоволодіння ОСОБА_8 , стала предметом експертного дослідження, після чого визнана речовим доказом в даному кримінальному провадженні, оскільки не була предметом протиправного заволодіння в іншому кримінальному провадженні.

Крім того,  суд розглянув й інші доводи захисників в апеляційних скаргах, які за суттю аналогічні викладеним у касаційній скарзі захисника ОСОБА_6 , і вмотивовано з наведенням аргументів, що ґрунтуються на матеріалах кримінального провадження, визнав ці доводи неспроможними.

Також предметом перевірки апеляційного суду були й доводи прокурора про невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особам засуджених через м`якість.

Так, апеляційний суд, погоджуючись із позицією місцевого суду щодо призначеного ОСОБА_7 та ОСОБА_8 покарання, вказав на те, що сторона обвинувачення не надала суду доказів того, що обвинувачені зловживають спиртними напоями та вживають наркотичні засоби, негативно характеризуються; при цьому цей суд зазначив, що всупереч твердженням апелянта, місцевий суд зважив на те, що злочин вчинено стосовно особи похилого віку – ОСОБА_9 , 1932 року народження.

Враховуючи наведене, апеляційний суд дійшов висновку, що  призначене судом першої інстанції покарання відповідає вимогам статей 50, 65 КК, є необхідним і достатнім для виправлення засуджених та попередження вчинення нових злочинів,як самими обвинуваченими, так і іншими особами, а тому підстав для скасування судового рішення за доводами, викладеними в апеляційній скарзі, не знайшов.

Таким чином Верховний Суд не вбачає підстав вважати вищевикладені висновки та мотиви апеляційного суду щодо законності вироку суду першої інстанції, наведені в ухвалі, сумнівними. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам статей 370, 419, 439 КПК, є обґрунтованою та належним чином умотивованою.

Істотних порушень норм права, які були би безумовними підставами для скасування оскарженої ухвали, при розгляді кримінального провадження в суді касаційної інстанції не встановлено.

Тому подані касаційні скарги слід залишити без задоволення.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Касаційні скарги захисника засудженого ОСОБА_7 – адвоката ОСОБА_6 та прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, залишити без задоволення, а ухвалу Вінницького апеляційного суду від 14 лютого 2019 року щодо ОСОБА_8 та ОСОБА_7 – без зміни.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                                    ОСОБА_2                                                ОСОБА_3