Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

іменем України

24 вересня 2019 року

м. Київ

справа № 686/2679/18

провадження № 51-1595км19

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати

Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого                                                          ОСОБА_1 ,

суддів                                                                       ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання                          ОСОБА_4 ,

прокурора                                                               ОСОБА_5 ,

захисника (в режимі відеоконференції)         ОСОБА_6 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги захисника ОСОБА_6 та засудженого ОСОБА_7 на вирок Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 18 вересня 2018 року та ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 12 лютого 2019 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017240010008656, за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Новочеркаська Ростовської області Російської Федерації, жителя АДРЕСА_1 , такого, що в силу ст. 89 КК не має судимостей,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15 п. 7 ч. 2 ст. 115 КК.

Зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і встановлені ними обставини

За вироком Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 18 вересня 2018 року ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК, та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.

Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до вступу вироку в законну силу було залишено без змін.

Строк відбування покарання ОСОБА_7 визначено обчислювати з 18 вересня 2018 року, до якого зараховано строк його попереднього ув`язнення з 1 грудня 2017 року до вступу вироку в законну силу, з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

Вирішено питання щодо речових доказів у кримінальному провадженні.

Цивільний позов прокурора в інтересах держави в особі Міністерства охорони здоров`я в особі Хмельницької міської лікарні залишено без розгляду.

За вироком суду ОСОБА_7 визнано винуватим у тому, що він 1 грудня 2017 року близько 18:40, перебуваючи на вул. Кам`янецькій поблизу будинку № 11 у м. Хмельницькому, перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, умисно на ґрунті неприязних відносин, що раптово виникли у нього внаслідок суперечки з подружжям ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , які співали патріотичні пісні, розкладним ножем умисно ударив ОСОБА_9 у черевну порожнину справа, завдавши потерпілій тілесних ушкоджень у вигляді проникаючого сліпого ножового поранення черевної порожнини справа, яке за своїми ознаками відноситься до тяжких тілесних ушкоджень, небезпечних для життя в момент заподіяння (завдання). Після чого намагався втекти з місця події, однак був затриманий очевидцями.

Хмельницький апеляційний суд ухвалою від 12 лютого 2019 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_7 залишив без зміни, а апеляційні скарги захисника та потерпілої – без задоволення.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційних скаргах захисник та засуджений, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, що потягло за собою невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого через суворість, просять змінити вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду в частині призначеного ОСОБА_7 покарання та призначити йому покарання із застосуванням положень ст. 69 КК у виді позбавлення волі на строк 2 роки. При цьому зазначають, що суди обох інстанцій усупереч ст. 69 КК не врахували наявності усіх обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого засудженим злочину, зокрема того, що злочин ОСОБА_7 вчинив унаслідок протиправної поведінки потерпілої та інших осіб, які перебували поряд, по відношенню до засудженого. Також суди обох інстанцій не повною мірою врахували дані, що характеризують особу засудженого, а саме його похилий вік, незадовільний стан здоров`я, те, що ОСОБА_7 в силу ст. 89 КК не судимий, є волонтером обласного благодійного фонду "Патріоти України". Крім того, зазначають про те, що місцевий та апеляційний суди безпідставно усупереч вимогам ст. 67 КК визнали обставиною, що обтяжує покарання, перебування ОСОБА_7 у стані алкогольного сп`яніння, оскільки вчинення злочину було пов`язано не з алкогольним сп`янінням засудженого, а з протиправною поведінкою потерпілої по відношенню до   ОСОБА_7 .

Наголошують на тому, що на цей час засуджений примирився з потерпілою, відшкодував завдані їй збитки, у зв`язку з чим остання просила в судах обох інстанцій призначити йому покарання, не пов`язане з позбавленням волі, що є обставинами, які пом`якшують покарання.

Додатково захисник зазначає, що суд апеляційної інстанції при залишенні апеляційних скарг захисника та потерпілої без задоволення, в яких вони не погоджувалися з призначеним ОСОБА_7 покаранням, усупереч вимогам ст. 419 КПК не перевірив належним чином усіх наведених у скаргах доводів та обґрунтованих відповідей на них не дав.

Позиції учасників судового провадження

Захисник підтримала касаційні скарги захисника та засудженого і просила їх задовольнити.

Прокурор заперечувала проти задоволення касаційних скарг і вважала вирок місцевого суду й ухвалу апеляційного суду законними та обґрунтованими.

Мотиви Суду

Відповідно до ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення у межах касаційної скарги.

Висновків суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 , правильності кваліфікації його дій у касаційних скаргах захисник та засуджений не оспорюють.

Що стосується доводів, викладених у касаційних скаргах щодо неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, що потягнуло за собою невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого через суворість, то вони є необґрунтованими.

Зі змісту скарги вбачається, що захисник та засуджений фактично порушують питання про недотримання судом визначених законом вимог, які стосуються призначення покарання і пов`язані із суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями).

Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

Підставами для судового розсуду при призначенні покарання є: кримінально-правові відносно визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважувальні норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання "може", "вправі"; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема "особа винного", "щире каяття" тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб`єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66, 67 КК), визначенні "інших обставин справи", можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування ст. 75 КК тощо; індивідуалізація покарання – конкретизація виду й розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, котра вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину та його суб`єкта.

За змістом ч. 2 ст. 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів.

Так, призначаючи ОСОБА_7 покарання, місцевий суд дотримався загальних засад, передбачених статтями 50, 65 КК, оскільки врахував ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, яке є тяжким злочином, дані про особу обвинуваченого, який у силу ст. 89 КК не судимий, мав на утриманні матір похилого віку. Обставиною, що пом`якшує покарання ОСОБА_7 , суд визнав щире каяття, добровільне відшкодування шкоди потерпілій, а обставиною, що обтяжує покарання, – вчинення кримінального правопорушення у стані алкогольного сп`яніння.

З урахуванням наведеного суд першої інстанції дійшов висновку, що необхідним й достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження нових злочинів є покарання у виді позбавлення волі в мінімальній межі санкції, передбаченої ч. 1   ст. 121 КК. При цьому, враховуючи дані про особу обвинуваченого, суд не знайшов підстав для призначення більш м`якого покарання, ніж передбачено санкцією зазначеної статті КК.

У суді апеляційної інстанції кримінальне провадження переглядалося за апеляційними скаргами захисника та потерпілої, під час розгляду якого апеляційний суд належним чином перевірив і спростував доводи, наведені у скаргах, які аналогічні доводам у касаційних скаргах.

Так, апеляційний суд зазначив, що доводи, викладені в судовому засіданні апеляційного суду захисником ОСОБА_10 в інтересах обвинуваченого щодо незадовільного стану здоров`я обвинуваченого, перебування на його утриманні матері похилого віку та інших даних про його особу, жодним чином не виправдовують характеру злочинних дій обвинуваченого, обставин вчинення ним злочину в багатолюдному місці, його поведінки під час вчинення злочину та одразу після його вчинення і не є підставою для застосування ст. 69 КК при призначенні йому покарання, а в апеляційних скаргах не наведено жодних інших обставин, які б істотно знижували ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_7 кримінального правопорушення, та даних про його особу, які б не було взято до уваги судом першої інстанції при призначенні покарання. Тому суд апеляційної інстанції не знайшов підстав для застосування ст. 69 КК та погодився з тим, що призначене обвинуваченому покарання є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нових злочинів.

Що стосується доводів захисника та засудженого у касаційних скаргах про те, що ОСОБА_7 щиро розкаявся у вчиненому, сприяв розкриттю злочину та відшкодував завдану шкоду потерпілій, що остання спровокувала його на вчинення правопорушення, не має до нього жодних претензій та просила призначати покарання, не пов`язане з позбавленням волі, то вони, з урахуванням обставин кримінального провадження, тяжкості вчиненого злочину та конкретних обставин кримінального правопорушення, не спростовують правильності висновків судів першої та апеляційної інстанцій щодо відсутності належних підстав для призначення обвинуваченому більш м`якого покарання із застосуванням положень ст. 69 КК.

Твердження захисника та засудженого про те, що суди обох інстанцій безпідставно визнали обставиною, що обтяжує покарання, перебування ОСОБА_7 в стані алкогольного сп`яніння, є необґрунтованими.

Відповідно до ст. 21 КК особа, яка вчинила злочин у стані сп`яніння внаслідок вживання алкоголю, наркотичних засобів або інших одурманюючих речовин, підлягає кримінальній відповідальності.

Стан сп`яніння є умовою вчинення багатьох злочинів, тому КК визнає вказаний стан обставиною, що обтяжує покарання. При цьому вчинення злочину особою, що перебуває в стані алкогольного сп`яніння, передбачає, що винний, вчиняючи злочин, перебування у такому стані, який виник через негативний вплив на його організм алкоголю, а суд, в свою чергу, має встановити, що скоєння злочину було зумовлено перебуванням особи у зазначеному стані.

Як убачається з матеріалів судового провадження, кримінальне правопорушення ОСОБА_7 вчинив у стані алкогольного сп`яніння, що підтверджується довідкою № 4734 від 1 грудня 2017 року, виданою лікарем-наркологом Наркологічного диспансеру (т. 1, а.к.п. 106), а також показаннями потерпілої ОСОБА_9 та свідків ОСОБА_8 , ОСОБА_11 та ОСОБА_12 , які були допитані в суді першої інстанції та підтвердили, що конфлікт і сварка були спровоковані саме обвинуваченим, який, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, почав чіплятися до потерпілої та ОСОБА_8 , який стояв поруч із нею.

Встановивши вищевказані обставини вчинення ОСОБА_7 кримінального правопорушення, місцевий суд дійшов умотивованого висновку, що вчинення засудженим злочину у стані алкогольного сп`яніння є обставиною, що обтяжує покарання. З таким висновком погодився суд апеляційної інстанції, правильним його вважає і Верховний Суд.

Апеляційний суд ретельно перевірив доводи апеляційної скарги захисника про вчинення ОСОБА_7 злочину унаслідок неправомірної поведінки потерпілої та інших осіб та визнав безпідставними, навівши докладні мотиви свого висновку, з яким погоджується і суд касаційної інстанції.

Вирок суду відповідає положенням статей 370, 374 КПК, а ухвала апеляційного суду є вмотивованою та відповідає вимогам ст. 419 КПК.

На думку Верховного Суду, покарання, призначене ОСОБА_7 , з яким обґрунтовано погодився суд апеляційної інстанції, відповідає загальним засадам призначення покарання, принципам законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, є необхідним й достатнім для виправлення засудженого та попередження вчинення нових злочинів.

Таким чином, підстав для задоволення касаційних скарг захисника й засудженого та для зміни оскаржуваних судових рішень не встановлено.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Вирок Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 18 вересня 2018 року та ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 12 лютого 2019 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційні скарги захисника ОСОБА_6 та засудженого ОСОБА_7 – без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення й оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                                       ОСОБА_2                                        ОСОБА_3