Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

Іменем України

24 вересня 2019 р.

м. Київ

Справа №755/2745/18

Провадження № 51-1378 км19

Верховний Суд  колегією суддів Другої судової палати  Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого              ОСОБА_1 ,

суддів:                          ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

секретаря

судового засідання ОСОБА_4 ,

за участю:

прокурора                  ОСОБА_5 ,

засудженого              ОСОБА_6 ,

захисника                   ОСОБА_7 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 на вирок Київського апеляційного суду від 19 грудня 2018 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018100000000057 за обвинуваченням

ОСОБА_6 ,  ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с. Поліське, Київської області, проживаючого за адресою:               АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.

Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 24 жовтня 2018 року ОСОБА_6 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк          5 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_6 звільнено від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки та покладено на нього обов`язки передбачені ст.76 КК України.

Вирішено питання щодо процесуальних витрат та речових доказів.

Київським апеляційним судом вирок місцевого суду в частині призначеного покарання скасовано і постановлено свій вирок від 19 грудня 2018 року, яким засуджено ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк   3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.

У решті вирок залишено без змін.

Згідно з вироком суду ОСОБА_6 визнано винуватим і засуджено за те, що він             23 січня 2018 року, приблизно о 06.15 год, перебуваючи в стані наркотичного сп`яніння, керуючи технічно справним автомобілем "Volkswagen LT 46", д.н.з. НОМЕР_1 , рухаючись заднім ходом по під`їзній дорозі по вул. Попудренка, зі сторони проїзної частини вищевказаної вулиці в напрямку входу до станції Київського метрополітену "Дарниця" де в цей час позаду вказаного автомобіля в напрямку станції метро "Дарниця" рухався пішохід ОСОБА_8 , в порушення вимог п.п.1.5, 2.3 підпункту "б", 2.9 підпункту "а", 10.1 та 10.9 Правил дорожнього руху України, які виразилися у тому, що ОСОБА_6 під час руху проявив неуважність до дорожньої обстановки та її змін, не переконався, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам дорожнього руху, не звернувся до інших осіб для забезпечення безпеки дорожнього руху та біля буд. № 11 по вул. Попудренка у м. Києві вчинив наїзд на пішохода ОСОБА_8 . Внаслідок даної дорожньо-транспортної пригоди         ОСОБА_8 було заподіяно тяжкі тілесні ушкодження, що спричинили його смерть.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_7 , порушує питання про скасування вироку апеляційного суду щодо засудженого ОСОБА_6 та призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції. Вважає, що апеляційний суд ухвалив необґрунтований вирок, і не застосувавши щодо засудженого положення ст. 75 КК України, неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність, що призвело до призначення занадто суворого покарання, яке не відповідає тяжкості кримінального правопорушення та даним про особу її підзахисного. Зазначає, що суд апеляційної інстанції не в повній мірі врахував наявність обставин, які пом`якшують покарання. Стверджує, що призначене ОСОБА_6 покарання судом першої інстанції буде дійсно необхідним і цілком достатнім для виправлення її підзахисного та попередженням скоєння ним нових злочинів.

Позиції інших учасників судового провадження

Захисник ОСОБА_7 і засуджений ОСОБА_6 підтримали касаційну скаргу  та просять її задовольнити.

Прокурор ОСОБА_5 вважає касаційну скаргу сторони захисту необґрунтованою та просить залишити її без задоволення.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, доводи учасників судового провадження, перевіривши матеріали провадження та доводи, наведені у касаційній скарзі, колегія суддів дійшла такого висновку.

Відповідно до вимог ст. 433 КПК України касаційний суд перевіряє законність та обґрунтованість судових рішень у тій частині, в якій вони були оскаржені.

Правильність встановлення фактичних обставин, доведеність винуватості та застосування закону України при кваліфікації дій ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 286 КК України у касаційній скарзі не заперечуються та не є предметом перегляду суду касаційної інстанції.

Що стосується доводів касаційної скарги захисника про невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та даним про особу засудженого через суворість, то вони, є необґрунтованими.

Відповідно до положень статей 370, 420 КПК України суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції та ухвалює свій вирок у разі необхідності застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення чи збільшення обсягу обвинувачення, необхідності застосувати більш суворе покарання, а також у разі скасування необґрунтованого виправдувального вироку суду першої інстанції або ж у разі неправильного звільнення обвинуваченого від відбування покарання. Таке рішення апеляційного суду має бути законним, обґрунтованим та вмотивованим.

Суд апеляційної інстанції зазначених вимог кримінального процесуального закону дотримався.

Матеріалами кримінального провадження встановлено, що прокурор подав апеляційну скаргу, в якій на обґрунтування своєї позиції щодо незаконності вироку виклав змістовні, конкретні доводи про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме положень ст. 75 КК України, що призвело до м`якості призначеного покарання, та просив  скасувати вирок місцевого суду й ухвалити новий, яким призначити ОСОБА_9 покарання, яке потрібно відбувати реально.

Відповідно до положень ст. 50 КК України покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. При цьому покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.

Згідно з вимогами ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її  виправлення та попередження нових злочинів. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, які пом`якшують і обтяжують покарання.

Призначаючи ОСОБА_6 покарання, апеляційний суд дотримався вимог                            ст. 65 КК України, врахувавши ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, дані про особу винного й навів у вироку переконливі мотиви прийнятого рішення.

Зокрема, судом апеляційної інстанції враховано, що вчинене кримінальне правопорушення відповідно до вимог ст. 12 КК України віднесено до категорії тяжких, а також, що ОСОБА_6 , будучи в стані наркотичного сп`яніння, допустив грубе порушення Правил дорожнього руху України. Окрім того, взято до уваги те, що    ОСОБА_6 неодноразово притягувався до адміністративної відповідальності за вчинення порушень в сфері безпеки дорожнього руху. Враховано судом і повне відшкодування завданої потерпілому моральної шкоди.

З огляду на ці обставини в їх поєднанні апеляційний суд обґрунтовано вирішив, що застосування до засудженого інституту умовного звільнення суперечить загальним засадам призначення покарання і не забезпечить досягнення його мети. При цьому, думка потерпілого щодо даного питання сама по собі не може бути вирішальною, оскільки це відноситься до дискреційних повноважень суду.

Крім того,  урахувавши обставини, що пом`якшують покарання, та інші обставини, на які  посилається захисник у своїй касаційній скарзі, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про можливість призначення ОСОБА_6 мінімального покарання, передбаченого санкцією частини статті, за якою його визнано винуватим, яке потрібно відбувати реально, мотивувавши належним чином своє рішення, та із наведенням у вироку відповідних мотивів обґрунтовано визнав неможливим звільнення ОСОБА_6 на підставі положень ст. 75 КК України від відбування основного покарання з випробуванням. Підстав вважати, що таке покарання є явно несправедливим через суворість немає. Переконливих обґрунтувань, які б ставили під сумнів наведені висновки апеляційного суду і доводили необхідність застосування до ОСОБА_6 положень  ст. 75 КК України, у касаційній скарзі не міститься.

Тому, колегія суддів вважає, що покарання засудженому призначено судом апеляційної інстанції відповідно до вимог закону, за своїм видом та розміром є необхідним й достатнім для його виправлення і попередження нових злочинів, відповідає вимогам            ст. 65 КК України. Підстав для скасування вироку апеляційного суду, як про це йдеться в касаційній скарзі захисника, не убачається.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону при постановленні судового рішення колегією суддів не встановлено.

Керуючись статтями 433, 436, 441, 442 КПК України, Суд

у х в а л и в:

Вирок Київського апеляційного суду від 19 грудня 2018 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 – без задоволення.

Постанова Верховного Суду є остаточною і оскарженню не підлягає.

С у д д і:

ОСОБА_1                                           ОСОБА_2                                   ОСОБА_3