Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

іменем України

25 вересня 2019 року

м. Київ

справа № 536/1465/17

провадження № 51-2929км19

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого            ОСОБА_1 ,

суддів                        ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання                ОСОБА_4 ,

прокурора                                                    ОСОБА_5 ,

засудженої                                                   ОСОБА_6 ,

захисника                                                     ОСОБА_7 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги з доповненнями засудженої ОСОБА_6 та її захисника – адвоката ОСОБА_7 на вирок Кременчуцького районного суду Полтавської області від 27  лютого 2018 року та ухвалу Полтавського апеляційного суду від 05 березня 2019 року в кримінальному провадженні № 12017170220000530 стосовно

ОСОБА_6 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 ,

громадянки України, уродженки та жительки АДРЕСА_1 , раніше не судимої,

засудженої за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 Кримінального кодексу України (далі–КК).

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Кременчуцького районного суду Полтавської області від 27 лютого 2018 року ОСОБА_6 визнано винуватою та засуджено за ч. 1 ст. 121 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років. Стягнуто з ОСОБА_6 на користь фінансового управління виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області витрати на стаціонарне лікування потерпілого в розмірі 3221,46 грн, а на користь ОСОБА_8 – матеріальну шкоду в розмірі 7635,11 грн і моральну шкоду в розмірі 10 000 грн.

За вироком місцевого суду ОСОБА_6 засуджено за те, що вона 16 червня 2017  року близько 17:00, перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння після розпиття спиртних напоїв разом із потерпілим ОСОБА_8 та іншими особами на АДРЕСА_1 під час сварки з потерпілим, на ґрунті виниклих раптово неприязних стосунків  взяла в приміщенні літньої кухні, за вказаною адресою кухонний ніж та умисно завдала ним один удар у ділянку живота потерпілому ОСОБА_8 , спричинивши останньому тяжких тілесних ушкоджень.

Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 05 березня 2019 року апеляційні скарги обвинуваченої ОСОБА_6 та її захисника ОСОБА_7 залишено без задоволення, а вирок місцевого суду – без змін.

Вимоги касаційних скарг і узагальнені доводи осіб, які їх подали

За змістом касаційної скарги з доповненнями до неї захисник ОСОБА_7 , не погоджуючись із судовими рішеннями, ухваленими щодо ОСОБА_6 через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженої, просить їх скасувати та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

На обґрунтування своєї позиції зазначає, що суд першої інстанції неправильно кваліфікував дії ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 121 КК та вважає, що дії необхідно кваліфікувати за ст. 124 або за ст. 128 КК, оскільки вона оборонялася від протиправних дій потерпілого. Стверджує, що прокурор, який брав участь під час розгляду провадженя в суді апеляційної інстанції, не мав на те повноважень. Вказує, що в матеріалах провадження відсутні докази перебування ОСОБА_6 у стані алкогольного сп`яніння під час вчинення злочину.Крім того, зазначає, що суди не  повною мірою врахували обставини, які пом`якшують покарання, а саме: віктимну поведінку потерпілого, вчинення злочину в разі перевищення меж необхідної оборони, позитивну характеристику за місцем проживання, вчинення злочину вперше, що призвело до призначення надто суворого покарання, та вважає, що всі ці обставини дають можливість призначити покарання ОСОБА_6 із застосуванням положень статей 69, 75 КК.

У касаційній скарзі, у якій викладено доводи, що аналогічні доводам у касаційній скарзі з доповненнямиїї захисника ОСОБА_7 , засуджена ОСОБА_6 просить скасуватисудові рішення щодо неї, виправдати її за ч. 1 ст. 121 КК або призначити новий розгляд у суді першоїінстанції узв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та невідповідністю призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та її особі. Додатково засуджена вказує про те, що суд першої інстанції поклав в основу вироку показання потерпілого, які суперечать іншим доказам у справі.

Позиції інших учасників судового провадження

У письмових запереченнях на касаційні скарги засудженої ОСОБА_6 та її захисника ОСОБА_7 потерпілий ОСОБА_8 просить касаційні скарги залишити без задоволення, а судові рішення – без зміни.

У судовому засіданні засуджена ОСОБА_6 та її захисник ОСОБА_7 підтримали касаційні скарги з доповненнями та просили їх задовольнити, прокурор заперечив проти задоволення касаційних скарг.

Мотиви Суду

Згідно з вимогами ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, а також вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Зі змісту касаційних скарг засудженої та її захисника вбачається, що вони не погоджуються з наданою судами оцінкою доказам та заперечують правильність установлених фактичних обставин кримінального провадження, що на підставі статей 433, 438 КПК не є предметом перевірки суду касаційної інстанції.

Відповіднодо ст. 370 КПК  судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу.

Згідно з положеннями ст. 94 КПК суд під час прийняття відповідного процесуального рішення за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, повинен оцінювати кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів – із точки зору достатності та взаємозв`язку.

При перевірці матеріалів кримінального провадження касаційний суд установив, що свої висновки про доведеність винуватостіОСОБА_6 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК, та правильність кваліфікації її дій за цією нормою кримінального закону суд зробив на підставі доказів, досліджених та оцінених у  сукупності з дотриманням вимог кримінального процесуального законодавства, про що в судовому рішенні наведено докладні мотиви.

На думку колегії суддів, висновки суду першої інстанції про винуватість ОСОБА_6 , а саме у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК, належним чином обґрунтовані та вмотивовані.

Вирок місцевого суду є законним, обґрунтованим та відповідає вимогам статей 370, 374 КПК.

Доводи сторони захисту і засудженої про необхідність перекваліфікації дій ОСОБА_6 на ст. 124 КК, оскільки вона заподіяла тяжкі тілесні ушкодження при перевищенні меж необхідної оборони,  захищаючись  від протиправних дій потерпілого, є безпідставними.

Стан необхідної оборони виникає як у момент вчинення суспільно небезпечного посягання, так і у разі створення реальної загрози заподіяння шкоди. При з`ясуванні наявності такої загрози необхідно враховувати поведінку нападника, зокрема спрямованість умислу, інтенсивність і характер його дій, що дають особі, яка захищається, підстави сприймати загрозу як реальну.

Для кваліфікації злочину за ст. 124 КК заподіяння тяжкого тілесного ушкодження повинно бути вчиненоз метою захисту охоронюваних правом інтересів від суспільно небезпечних посягань,  але з перевищенням меж необхідної оборони. Перебування винного при вчиненні цього діяння у стані необхідної оборони є обов'язковою умовою.

Під час розгляду кримінального провадження суди нижчих інстанцій  не встановили  обставин, які би свідчили про перебування засудженої  у стані необхідної оборони, зокрема, не встановили наявності дійсного суспільно небезпечного посягання.

У тому випадку, коли визначальним у поведінці особи було не відвернення нападу та захист, а бажання спричинити шкоду потерпілому (розправитися), такі дії за своїми ознаками не становлять необхідної оборони, вони мають протиправний характер  і повинні розцінюватись на загальних підставах.

Так, ні з показань обвинуваченої, потерпілого чи свідка, ні з письмових доказів, досліджених безпосередньо в судах першої та апеляційної інстанцій, не вбачається, що потерпілий ОСОБА_8 у ході бійки застосовував якісь предмети або значну силу для вчинення протиправного діяння щодо ОСОБА_6 .

Суди ретельно перевірили версію засудженої та її захисника щодо заподіяння потерпілому умисного тяжкого тілесного ушкодження при перевищенні меж необхідної оборони та визнали її безпідставною, оскільки в обстановці, яка склалася між потерпілим та засудженою, не було реальної загрози життю ОСОБА_6 , не відбулося такого посягання, яке б викликало у неї невідкладну необхідність заподіяти потерпілому шкоди здоров`ю, необхідної для негайного відвернення посягання. Тілесних ушкоджень, характерних для виникнення їх у результаті самооборони, у ОСОБА_6 не виявлено.

Версія засудженої та її захисника спростовується показаннями потерпілого ОСОБА_8 , згідно яких 16 червня 2017 року біля 17 години при з`ясуванні у ОСОБА_9 про  місцезнаходження велосипеда виникла сварка, в ході якої потерпілий пішов за ОСОБА_6 .. При   відкритті  ним дверей сараю, ОСОБА_6  нанесла йому удар ножем в живіт.

Зазначені показання потерпілого ОСОБА_8 узгоджуються з даними висновку експерта №547 від 18 липня 2017 року, згідно якого у потерпілого виявлено тілесні ушкодження  у вигляді  проникаючої колото-різаної рани  передньої черевної стінки з пошкодженням тонкого кішківника, поверхневої та загальної клубової артерії, заочеревинної гематоми, гемоперитоніуму, геморрагічного шоку, які могли утворитися від дії колюче-ріжучого предмету, можливо в результаті нанесення удару ножем і за ступенем тяжкості відносяться до тяжких тілесних ушкоджень, як небезпечних для життя в момент заподіяння; даними, викладеними в протоколах слідчого експерименту від 28 липня 2017 року за участі потерпілого ОСОБА_8 ,   ОСОБА_6 , згідно яких  під час входу до сараю ОСОБА_6 нанесла один удар ножем в живіт ОСОБА_8 справа знизу; даними висновків експерта №503 від 20 червня 2017 року та №504 від 20 червня 2017 року, згідно яких тілесних ушкоджень на тілі ОСОБА_6 , які характерні для самооборони не виявлено.

Крім того, у колегії суддів не викликає сумнівів правильності кваліфікації дій  ОСОБА_6   за ч. 1 ст. 121 КК з огляду на те, що засуджена використала таке знаряддя злочину, як ніж, заподіяланожовий удар у життєво-важливий орган, свідомо припускала настання тяжких наслідків від таких своїх дій, проте байдуже ставилася до їх настання, тобто вчинила злочин з непрямим умислом.

Наведені дані свідчать, що ОСОБА_6 не перебувала у стані необхідної оборони і не перевищувала її меж, оскільки в цей момент з боку потерпілого не було реальної загрози і не існувало суспільно небезпечного посягання на її життя і здоров`я.

Водночас не заслуговують на увагу і доводи про те, що ОСОБА_6 вчинила злочин, передбачений ст. 128 КК, тобто необережне тяжке тілесне ушкодження.

Так, умисне заподіяння тяжкого тілесного ушкодження  (ст. 121 КК) з об`єктивної сторони характеризується протиправним посяганням на здоров`я іншої людини, шкідливими наслідками, що настали для здоров`я потерпілого у вигляді спричинення тілесних ушкоджень, встановлення причинного зв`язку між зазначеним діянням та наслідками.

Розмежування умисного заподіяння тяжких тілесних ушкоджень (ч. 1 ст. 121 КК) і необережного заподіяння тяжких тілесних ушкоджень (ст. 128 КК ) здійснюється як за об`єктивною, так і суб`єктивною сторонами цих злочинів. Крім того, при визначенні ступеня тяжкості заподіяних тілесних ушкоджень за способом вчинення діяння враховуються локалізація, характер, механізм утворення травм та ушкоджень, які можуть бути визнані тяжкими, в тому числі й небезпечними для життя в момент заподіяння, а зміст і характер інтелектуального та вольового критеріїв вини у зазначених злочинах із матеріальним складом обумовлюються усвідомленням особою характеру вчиненого злочинного діяння, передбаченням його негативних наслідків та ставленням до цих наслідків.

Зі встановлених як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій обставин справи вбачається, що ОСОБА_6 у ході сварки завдала потерпілому удар ножем. За даними висновку судово-медичної експертизи у потерпілого виявлено тілесні ушкодження, які належатьдо тяжких за критерієм небезпеки для життя.

Наведені обставини в сукупності з даними про локалізацію і характер утворення тілесних ушкоджень свідчать про те, що ОСОБА_6 , умисно завдаючи удару ножем потерпілому, розраховувала на можливе поранення потерпілого,  хоча не бажала, але свідомо припускала такі наслідки. При чому тяжкість цих наслідків у її свідомості не була конкретизована, тобто вона діяла з невизначеним (непрямим) умислом. У такому випадку є всі підстави констатувати наявність непрямого умислу в діях ОСОБА_6 щодо спричинення потерпілому тяжкого тілесного ушкодження, за якого особа, хоча не бажає, але свідомо припускає спричинення шкоди здоров`ю потерпілого, однак при цьому не конкретизує точними межами у своїй свідомості тяжкості цієї шкоди. У таких випадках особа має відповідати за той результат (шкоду), який фактично було заподіяно, тобто умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень.

Зазначені обставини вказують на наявність у діях ОСОБА_6 складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК, і виключають можливість кваліфікації її діяння за ознаками необережного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження.

Не ґрунтуються на вимогах закону доводи засудженої та її захисника про те, що прокурор, який бравучасть під час розгляду провадження у суді апеляційної інстанції, не мав на те повноважень, оскільки відповідно до вимог ч. 4 ст. 36 КПК у судовому провадженні з перегляду судових рішень в апеляційному чи касаційному порядку за нововиявленими або виключними обставинами можуть брати участь прокурори органу прокуратури вищого рівня.

Не було підтвердженоі доводів засудженої та її захисника про те, що в матеріалах провадження відсутні докази перебування ОСОБА_6 у стані алкогольного сп`яніння під час вчинення злочину, аджевони спростовуються показаннями самоїзасудженої, яка в судових засіданнях як судів першої та апеляційної інстанцій вказала, що того дняразом із потерпілим розпивала спиртні напої.

Доводи сторони захисту та засудженої про невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженої внаслідок суворості є необґрунтованими.

Положеннями ст. 50 КК  визначено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Визначені у ст. 65 КК  загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору покарання, ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.

Згідно ст. 414 КПКневідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

Як убачається із копій судових рішень, суд першої інстанції під час призначення покарання ОСОБА_6 , дотримуючись наведених вимог кримінального закону,  обґрунтовано врахувавступінь тяжкості вчиненого нею кримінального правопорушення, який відповідно до ст. 12 КК належать до категорії тяжких злочинів, особу засудженої, яка характеризується посередньо, на обліку в лікарів нарколога та психіатра не перебуває, страждає хронічним алкоголізмом ІІ ступеня, добровільно частково відшкодувала заподіяну матеріальну шкоду, тривалий час не займається суспільно корисною працею, обставини, які пом`якшують покарання, – щире каяття відсутність судимостей, обставину, яка обтяжує покарання, – вчинення злочину особою, що перебуває в стані алкогольного сп`яніння.

При цьому суд врахував і думку потерпілого, який просив призначити суворе покарання, та висновок органу пробації, що ризик небезпеки для суспільства ОСОБА_6 оцінюється як високий.

Урахувавши усі обставини, які за законом мають правове значення, суд дійшов обґрунтованого висновку про неможливість виправлення винної без реального відбування неюпризначеного покарання.

На думку колегії суддів, є правильним висновок суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, про необхідність призначення засудженій мінімального покарання, передбаченого санкцією статті. Водночас суд апеляційної інстанції обґрунтовано зазначив, що наведені дані про особу винної, конкретні обставини справи, те, що вона вчинила злочин у стані алкогольного сп`яніння, свою вину визнала частково, не є підставами для застосування до ОСОБА_6 положень ст. 75 КК.

Суд вважає, що покарання засудженій призначено з дотриманням вимог статей 50, 65 КК, за своїм видом та розміром воно є необхідним і достатнім для її виправлення та попередження вчинення нею нових злочинів, і не вбачає підстав для застосування положень статей 69, 75 КК.

Крім того, аналогічні доводи захисника та засудженої були предметом розгляду судом апеляційної інстанції, який ретельно перевірив та проаналізував їх, дав на них вичерпну відповідь, зазначивши в ухвалі достатні підстави, на яких визнав ці доводи необґрунтованими та не встановив істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б перешкодили суду першої інстанції правильно встановити обставини вчиненого.

Перегляд судового рішення в апеляційному порядку здійснювався відповідно до вимог кримінального процесуального закону.

Ухвала апеляційного суду є достатньо мотивованою та відповідає вимогам ст. 419 КПК.

Тих істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які передбачено ст. 412 КПК, та які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, у тому числі й тих, на які вказували засуджена та її захисник у своїх касаційних скаргах, Суд не встановив.

Касаційні скарги з доповненнями засудженої та її захисника не містять доводів, які би давали підстави для сумнівів у законності й обґрунтованості висновків судів першої та апеляційної інстанцій про винуватість ОСОБА_6 у  вчиненні кримінального правопорушення, за який її засуджено.

Враховуючи викладене, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення касаційнихскарг з доповненнями засудженої та її захисника.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд

ухвалив:

Вирок Кременчуцького районного суду Полтавської області від 27 лютого 2018 року та ухвалу Полтавського апеляційного суду від 05 березня 2019 року стосовно ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційні скарги з доповненнями засудженої ОСОБА_6 та її захисника – адвоката ОСОБА_7 – без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                         ОСОБА_2                             ОСОБА_3