Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

іменем України

24 вересня 2019 року

м. Київ

справа № 264/2892/17

провадження № 51-265км19

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого                                               ОСОБА_1 ,

суддів                                                            ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання               ОСОБА_4 ,

прокурора                                                    ОСОБА_5 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судами першої та апеляційної інстанцій, на вирок Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 7 червня 2018 року та ухвалу Донецького апеляційного суду від 19 грудня 2018  року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42016050000000142, щодо

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с. Гришине Токмацького району Запорізької області, жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

якого визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч. 2 ст. 364 Кримінального кодексу України (далі – КК).

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області

від 7 червня 2018 року ОСОБА_6 визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч. 2 ст. 364 КК та виправдано за відсутністю події злочину.

Цим же вироком вирішено питання щодо речових доказів.

Ухвалою Донецького апеляційного суду від 19 грудня 2018 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_6 залишено без змін.

Згідно з обвинувальним актом ОСОБА_6 обвинувачувався у тому, що він, обіймаючи посаду завідуючого відділу експертизи трупів комунального закладу охорони здоров`я "Донецьке обласне бюро судово-медичної експертизи" (далі – КЗОЗ "ДОБСМЕ"), будучи службовою особою, наділеною організаційно-розпорядчими і адміністративно-господарськими функціями, зловживаючи своїм службовим становищем, знаходячись за адресою: проспект Нікопольський, 60, м.  Маріуполь, Донецька область, у невстановлений досудовим розслідуванням час, діючи умисно, в порушення пунктів 1.6, 1.7 додатку № 2 до "Правил проведення судово-медичної експертизи", затвердженого наказом № 6 Міністерства охорони здоров`я від 17 січня 1995 року, всупереч інтересам служби, з метою одержання неправомірної вигоди приватними підприємцями надав усні розпорядження підлеглим йому працівникам КЗОЗ "ДОБСМЕ" не здійснювати самостійно прийом одягу для трупів від родичів померлих, а направляти їх з цими речами відразу до приватних підприємців для оплати косметологічних та інших послуг. Будучи у прямому підпорядкуванні ОСОБА_6 , санітари КЗОЗ "ДОБСМЕ" виконували його розпорядження та доводили до відома родичів померлих незаконні умови видачі трупів.

Сприймаючи цю вимогу як обов`язкову умову для видачі трупа, громадяни вимушено звертались безпосередньо до приватних підприємств, розташованих на території орендованого КЗОЗ "ДОБСМЕ" приміщення, та лише після оплати відповідних послуг отримували тіла померлих родичів.

Протягом періоду з 2 січня 2017 року по 6 лютого 2017 року незаконними діями ОСОБА_6 спричинено тяжкі наслідки охоронюваним законом правам окремих громадян на загальну суму 345 124 грн, що складається із заподіяної 398  особам шкоди, розмір якої становить від 85 грн до 1569 грн.

Дії ОСОБА_6 кваліфіковано органом досудового розслідування за ч. 2 ст.  364 КК як зловживання службовим становищем, тобто умисне, з метою одержання неправомірної вигоди іншими особами використання свого службового становища всупереч інтересам служби, що спричинило тяжкі наслідки охоронюваним законом правам окремих громадян.

За цим обвинуваченням суд першої інстанції виправдав ОСОБА_6 за відсутністю події цього злочину.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор, який брав участь у розгляді кримінального провадження судами першої та апеляційної інстанцій (далі – прокурор), просить судові рішення щодо ОСОБА_6 скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Вважає безпідставним рішення про виправдання ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 364 КК. При цьому вказує на порушення судами першої та апеляційної інстанцій вимог ст. ст. 370, 94 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК), посилаючись на те, що не надано належної оцінки всім доказам у їх сукупності, що суттєво вплинуло на законність прийнятих ними рішень. Зазначає, що апеляційний суд безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про дослідження доказів та в порушення приписів ст. 419 КПК належно не перевірив доводи апеляційної скарги і не навів мотивів, з яких визнав її необґрунтованою.

Виправданий ОСОБА_7 подав заперечення, в якому просить касаційну скаргу прокурора залишити без задоволення, а судові рішення– без зміни.

Позиції інших учасників судового провадження

Прокурор ОСОБА_5 вважав касаційну скаргу обґрунтованою, просив її задовольнити та скасувати судові рішення щодо ОСОБА_6 і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, доводи прокурора ОСОБА_5 , перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає на таких підставах.

Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Згідно зі ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у частині першій цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412–414 цього Кодексу.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, суд першої інстанції дослідив зібрані у ньому докази в їх сукупності, перевірив доводи сторони обвинувачення та захисту, забезпечивши сторонам кримінального провадження передбачені КПК умови для реалізації їхніх процесуальних прав і виконання процесуальних обов`язків, та обґрунтовано виправдав ОСОБА_6 за ч. 2 ст.  364 КК. Вирок суду першої інстанції відповідає вимогам ст. ст. 370, 373 і 374  КПК.

Приймаючи рішення про визнання ОСОБА_6 невинуватим за пред`явленим йому обвинуваченням, суд об`єктивно з`ясував обставини кримінального провадження за критеріями, визначеними ч. 1 ст. 94 КПК, дав оцінку дослідженим доказам, зокрема, показанням свідків ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 і зазначив підстави для виправдання ОСОБА_6 із наведенням мотивів, з яких відкинув докази обвинувачення.

Так, обов`язковою ознакою об`єктивної сторони складу злочину, передбаченого ч.  2 ст. 364 КК, за якою обвинувачувався ОСОБА_6 , є спричинення тяжких наслідків охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб.

Термін "тяжкі наслідки" законодавець розглядає насамперед як конкретні матеріальні (майнові) збитки, у тому числі втрату власності на грошові кошти, яких особа позбавляється поза її волею. У пункті 4 примітки до ст. 364 КК передбачено, що тяжкими наслідками у статтях 364–367 вважаються такі наслідки, які у двісті п`ятдесят і більше разів перевищують неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Відповідно ж до п. 3 ч. 1 ст. 91 КПК вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, відносяться до тих обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні. А обов`язок доказування цих обставин покладається на слідчого, прокурора (ч. 1 ст. 92 КПК).

Таким чином, з огляду на конструкцію диспозиції ст. 364 КК стороною обвинувачення має бути чітко встановлено і в судовому засіданні беззаперечно доведено, що саме вчинення злочину (зловживання службовим становищем) стало причиною відповідних наслідків. Обчислення їх розміру також має бути належно підтверджено та не викликати сумніву.

Згідно з обвинуваченням, внаслідок зловживання ОСОБА_6 службовим становищем у період з 2 січня 2017 року по 6 лютого 2017 року громадяни вимушено сплачували приватним підприємцям кошти за надання послуг, які мали би бути надані їм безкоштовно, та лише після оплати відповідних послуг отримували тіла померлих родичів, у зв`язку з чим було спричинило тяжкі наслідки охоронюваним законом правам окремих громадян на загальну суму 345 124 грн, що складається із заподіяної 398 особам шкоди, розмір якої становить від 85 грн до 1569 грн.

Відтак, з огляду на вимоги ст. ст. 91, 92 КПК та виходячи з висунутого ОСОБА_6 обвинувачення, у цьому кримінальному провадженні стороною обвинувачення підлягало обов`язковому доказуванню те, що кошти сплачувались громадянами не добровільно, а саме всупереч їх власним інтересам, поза їхньою волею внаслідок неправомірних дійОСОБА_6 та штучно створеним останнім умов, що позбавляло їх права вибору.

Водночас, для об`єктивної сторони складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК, характерні не тільки суспільно небезпечне діяння та суспільно небезпечні наслідки у вигляді спричинення тяжких наслідків, а й причинний зв`язок між таким діянням і наслідками, який має бути необхідним і безпосереднім.

Однак, у цьому кримінальному провадженні жодну особу, якій, за версією органів досудового розслідування, злочинними діями ОСОБА_6 завдано шкоду, не визнано потерпілою, жоден цивільний позов не заявлено. Навіть у якості свідків зазначені особи (за винятком свідка ОСОБА_8 ) до участі в судовому провадженні стороною обвинувачення не залучались.

За таких обставин відсутні достатні підстави для висновку про те, що кожному з 398 осіб було завданомайнової шкоди як наслідок нав`язаних службовою особою платних послуг, що надавалися суб`єктами підприємницької діяльності, за наявності права на їх безкоштовне отримання.

Поряд з тим, суд першої інстанції дослідив показання свідка ОСОБА_8 , який вказував, що в КЗОЗ "ДОБСМЕ" родичам померлих нав`язували відповідні платні послуги для отримання тіла померлих, а в разі відмови скористатися послугами ПП "Служба ритуальних послуг "Скорбота" чинились перепони у видачі тіла померлого. Також свідок ОСОБА_8 показував, що коли 6 січня 2017 року в нього померла мати, він звернувся до прокуратури, де одержав відеоапаратуру, за допомогою якої здійснював фіксування подій в КЗОЗ "ДОБСМЕ".

Зазначені показання свідка ОСОБА_8 судправильно оцінив, звернувши увагу на те, що заяву про вимагання у нього грошейза надання послуг, передбачених законом як безкоштовних, він подав до правоохоронних органів перед тим, як звернувся до моргу за тілом померлої. Водночас показаннясвідка ОСОБА_8 не підтверджуються жодними об`єктивними даними, оскільки до суду матеріали негласної слідчої (розшукової) дії за участю цього свідка стороною обвинувачення так і не було надано.

Крім того, суд дослідив письмові докази та дійшов обґрунтованого висновку, що документами суб`єктів підприємницької діяльності лише засвідчено факт звернення громадян для отримання ритуальних послуг, але вони жодним чином не підтверджують надання ОСОБА_6 незаконних розпоряджень та заподіяння шкоди окремим громадянам.

За таких обставин колегія суддів суду касаційної інстанції вважає правильним висновок місцевого суду про те, що стороною обвинувачення не встановлено характер, розмір та неправомірність одержаної набувачами вигоди внаслідок зловживання ОСОБА_6 службовим становищем; не підтверджено належними та допустимими доказами факт заподіяння тяжких наслідків або бодай істотної шкоди охоронюваним законом правам хоча б однієї особи.

Отже, дослідивши всебічно, повно та неупереджено всі обставини кримінального провадження, суд обґрунтовано визнав ОСОБА_6 невинуватим у пред`явленому обвинуваченні та виправдав його за ч. 2 ст. 364 КК.

Суд апеляційної інстанції належно перевірив доводи апеляційної скарги прокурора, дав на них вичерпну відповідь, зазначив мотиви, з яких виходив при постановленні ухвали, і положення закону, якими керувався. З наведеними в ухвалі апеляційного суду підставами, на яких апеляційну скаргу прокурора визнано необґрунтованою, погоджується й колегія суддів суду касаційної інстанції.

З огляду на те, що апеляційним судом при перевірці вироку місцевого суду щодоОСОБА_6 з дотриманням вимог ст. 94 КПК було проаналізовано всі докази, досліджені безпосередньо судом першої інстанції, зокрема, показання свідків ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_9 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , про повторне дослідження яких в порядку ч. 3 ст. 404 КПК просив у клопотанні прокурор, то відмова у задоволенні цього клопотання жодним чином не вплинула на законність та обґрунтованість прийнятого рішення.

Отже, ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. ст. 370 і 419 КПК.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були б безумовною підставою для скасування судових рішень, не встановлено.

А тому касаційну скаргу прокурора необхідно залишити без задоволення.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441–442 КПК України, Суд

у х в а л и в:

Вирок Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 7 червня 2018 року та ухвалу Донецького апеляційного суду від 19 грудня 2018 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судами першої та апеляційної інстанцій, – без задоволення.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.

С у д д і:

ОСОБА_1                                        ОСОБА_2                                          ОСОБА_3