Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

Іменем України

24 вересня 2019 року

м. Київ

справа № 211/5545/17

провадження № 51-8958км18

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого                                              ОСОБА_1 ,

суддів                                                           ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання               ОСОБА_4 ,

прокурора                                                   ОСОБА_5 ,

засудженого                                                ОСОБА_6 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_6 на вирок Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 04 квітня 2018 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 03 липня 2018 року за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та мешканця                                АДРЕСА_1 , громадянина України, з вищою освітою, одруженого, такого, що має на утриманні неповнолітнього сина ІНФОРМАЦІЯ_2 , пенсіонера, раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 04 квітня 2018 року ОСОБА_6  визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК, та засуджено до покарання у виді арешту на 4 (чотири) місяці.

Згідно з вироком,   ОСОБА_6 , 08 жовтня 2017 року, приблизно о 13 год. 40 хв. під час проведення товариської зустрічі з футболу,  знаходячись поруч зі стадіоном Криворізької загально-освітньої школи І-ІІІ ступенів №94, що розташована за адресою: вул. Промислова, 1А в Довгинцівському районі м. Кривого Рогу, запідозрив малолітнього ОСОБА_7 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ) у викраденні м`яча, у зв`язку з чим, реалізовуючи свій злочинний намір, спрямований на спричинення малолітньому ОСОБА_7 тілесних ушкоджень, в період часу з 13:40 годин до 13:50 годин, умисно завдав малолітньому ОСОБА_7 один удар ногою у живіт, від чого малолітній впав на землю. Надалі ОСОБА_6 схопив ОСОБА_7 та завдав один удар рукою у ніс. Після чого, засуджений схопив ОСОБА_7 за ліве плече та повів малолітнього на стадіон КЗОШ №94, де проходив товариський матч по футболу.  В результаті умисних дій ОСОБА_6 малолітньому ОСОБА_7 спричинено умисні тілесні ушкодження у вигляді: ділянки забою м`яких тканин, синця та перелому кісток носу, які відносяться до легких тілесних ушкоджень, що викликали короткочасний розлад здоров`я, та тілесні ушкодження у вигляді синця та садна лівого плеча, які відносяться до легких тілесних ушкоджень.

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 03 липня 2018 року  вирок суду першої інстанції залишено без змін.

Вимоги касаційних скарг і узагальнені доводи осіб, які їх подали

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_6 , посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, істотні порушення кримінального процесуального закону, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, внаслідок суворості, просить скасувати вирок та ухвалу і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. В обґрунтування своїх вимог посилається на неповноту та однобічність судового розгляду, а також невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, недоведеність його винуватості у вчиненні інкримінованого йому злочину, вважає, що малолітній потерпілий обмовив його.

Позиції інших учасників судового провадження

У судовому засіданні засуджений ОСОБА_6 підтримав свою касаційну скаргу та просив задовольнити її у повному обсязі.

Прокурор просив залишити без задоволення касаційну скаргу засудженого, а судові рішення без зміни, посилаючись на їх законність та обґрунтованість.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваження лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.

Отже, касаційний суд не перевіряє судові рішення в частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження. Натомість зазначені обставини були предметом перевірки суду апеляційної інстанції.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення зроблено з дотриманням вимог ст. 23 КПК на підставі об`єктивного з`ясування всіх обставин, підтверджених доказами, які було досліджено та перевірено під час судового розгляду, а також оцінено відповідно до ст. 94 КПК.

В основу вироку суд обґрунтовано поклав показання потерпілого ОСОБА_7 , свідків ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 ,                    ОСОБА_12 . Також, судом було досліджено дані, які містяться у висновках судово-медичних експертиз №1884 від 09.11.2017 року, висновку експерта №2021 від 28.11.2017 року, протоколі слідчого експерименту від 14.11.2017 року та фототаблицях до нього. Як встановив суд першої інстанції, наявні в матеріалах кримінального провадження докази, є логічними, послідовними, узгоджуються між собою, а тому об`єктивних підстав не довіряти їм немає.

Посилання засудженого ОСОБА_6 у касаційній скарзі на те, що малолітній потерпілий пролазив під парканом та впав, внаслідок чого у нього виникли синці, садна та інші ушкодження, а у засудженого не було умислу на заподіяння тілесних ушкоджень, суперечать матеріалам провадження та не ґрунтуються на законі.

Так, відповідно до висновків експертів №1884 від 09.11.2017 року та №2021від 28.11.2017 року виникнення тілесних ушкоджень у потерпілого при падінні з висоти власного зросту малоймовірне, потерпілому завдано не менше 2-х прикладень фізичної сили, можливо внаслідок удару кулаками, взутими ногами, а синець на плечі не виключений від здавлювань пальцями рук. Для виникнення перелому кісток носу необхідне більш значне прикладення фізичної сили, тощо.

Оцінивши усі зібрані докази відповідно до ст. 94 КПК з точки зору їх належності та допустимості, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості   ОСОБА_6 в умисному спричиненні легких тілесних ушкоджень і правильно кваліфікував його дії за ч. 2 ст. 125 КК .

Вирок суду є законним, обґрунтованим та відповідає вимогам ст. 374 КПК.

З таким висновком погодився і суд апеляційної інстанції, який у межах своїх повноважень та з дотриманням вимог ст. 404 КПК розглянув апеляційну скаргу захисника, дав в ухвалі, відповідно до вимог ст. 419 КПК, вмотивовані відповіді на усі доводи, наведені апеляційній скарзі захисника, та прийняв обґрунтоване рішення про залишення вироку суду першої інстанції  без зміни, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_6 про невідповідність призначеного йому покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, внаслідок суворості, є неспроможними.

Так, згідно зі статтями 50, 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, небезпечності та даним про особу винного.

Як убачається зі змісту вироку суду, вирішуючи питання про покарання, суд врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного, те, що  ОСОБА_6 свою вину не визнав, відсутність обставин, що пом`якшують покарання і наявність обставини, що обтяжує покарання – вчинення злочину щодо малолітньої дитини, та прийшов до обґрунтованого висновку про обрання ОСОБА_6 покарання  саме у  виді арешту.

Призначене засудженому покарання відповідає вимогам закону, за своїм видом та розміром є необхідним та достатнім для виправлення ОСОБА_6 і попередження вчинення ним нових злочинів, справедливим, і таким, що не суперечить ст. 65 КК України, узгоджується із загальними засадами закону України про кримінальну відповідальність, відповідає основній його меті як заходу примусу.

Таким чином, підстав вважати призначене засудженому покарання явно несправедливим через його суворість, про що засуджений вказує у своїй касаційній скарзі, не вбачається.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були б безумовною підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, не встановлено.

За таких обставин, касаційна скарга засудженого не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, пунктом 4 параграфа 3 розділу 4 Закону України № 2147- VIII від 03 жовтня 2017 року,

ухвалив:

Вирок Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 04 квітня 2018 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 03 липня 2018 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 – без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення й оскарженню

не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                                  ОСОБА_2                                   ОСОБА_3