Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

Іменем України

19 вересня 2019 року

м. Київ

справа № 135/249/15-к

провадження № 51-4358км18

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого                                      ОСОБА_1 ,

суддів                                                  ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання      ОСОБА_4 ,

прокурора                                            ОСОБА_5 ,

засудженого                                      ОСОБА_6 ,

захисника                                          ОСОБА_7 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги засудженого ОСОБА_6 та його захисника ОСОБА_8 на вирок Апеляційного суду Вінницької області від 12 січня 2018 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за

№ 12014020070000139, за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця і жителя АДРЕСА_1 , раніше неодноразово судимого, останнього разу – за вироком Гайсинського районного суду Вінницької області від 1 грудня 2014 року за ч. 3 ст. 152,

ч. 2 ст. 186, ст. 70 Кримінального кодексу України (далі – КК України) до позбавлення волі на строк 10 років,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Тростянецького районного суду Вінницьої області від

8 червня 2016 року ОСОБА_6 визнано невинуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України, та на підставі п. 2 ч. 1 ст. 373 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК України) виправдано за недоведеністю вчинення ним злочину. Вирішено питання щодо речових доказів. Цивільні позови прокурора та в.о. прокурора

м. Ладижина Вінницької області залишено без розгляду.

Вироком Апеляційного суду Вінницької області від 12 січня 2018 року  скасовано вирок районного суду щодо ОСОБА_6 . Визнано ОСОБА_6 винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України, та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 14 років

з конфіскацією всього належного йому майна.

На підставі ч. 4 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення  призначеним покаранням за цим вироком покарання, призначеного за вироком Гайсинського районного суду Вінницької області від 1 грудня 2014 року, остаточне покарання ОСОБА_6 призначено у виді позбавлення волі на строк 14 років

з конфіскацією всього належного йому майна.

Відповідно до ч. 5 ст. 72 КК України засудженому ОСОБА_6 зараховано у строк покарання строк його попереднього ув`язнення з 12 грудня 2016 року по 12 січня 2018 року включно з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.

Вирішено питання щодо речових доказів.

Цивільні позови прокурора та в.о. прокурора м. Ладижина Вінницької області задоволено. Постановлено стягнути з ОСОБА_6 на користь місцевого бюджету м. Ладижина  637,54 грн витрат, понесених Ладижинським МТМО на лікування ОСОБА_9 , на користь Вінницького обласного бюджету – 2221,52 грн витрат, понесених Вінницькою обласною психоневрологічною лікарнею імені академіка О.І. Ющенка на лікування ОСОБА_9 .

Згідно з вироком ОСОБА_6 визнано винуватим у вчиненні злочину за таких обставин.

15 липня 2014 року близько 21:00 ОСОБА_6 біля дочірнього підприємства "Екстра", яке розташоване на вул. Леніна в м. Ладижині Вінницької області в районі містка через р. Сільниця, сховавшись у кущах для здійснення нападу з метою заволодіння чужим майном, поєднаним із насильством, небезпечним для життя чи здоров`я особи, умисно, із застосуванням заздалегідь приготованого для нападу молотка, здійснив напад на потерпілу

ОСОБА_9 . При цьому ОСОБА_6 завдав потерпілій декілька ударів металевою робочою частиною молотка в ділянку голови, заподіявши тілесні ушкодження у вигляді важкої відкритої черепно-мозкової травми – забійної рани – гематоми лівої лобної (надбрівної) ділянки голови, перелому лівої лобної кістки з переходом на орбіту ока, компресією очного яблука, забою головного мозку, забійних ран ділянок волосяної частини голови, які згідно з висновком судово-медичної експертизи належать до тяжких тілесних ушкоджень, небезпечних для життя в момент заподіяння. Отримавши зазначені тілесні ушкодження, потерпіла ОСОБА_9 відштовхнула від себе ОСОБА_6 та втікла.

Вказані дії ОСОБА_6 стороною обвинувачення кваліфіковано за

ч. 4 ст. 187 КК України як напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний із насильством, небезпечним для життя чи здоров`я особи, яка зазнала нападу (розбій), кваліфікуючою ознакою якого є розбій, поєднаний із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_8 в інтересах засудженого ОСОБА_6 просить вирок апеляційного суду щодо підзахисного скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції через істотні порушення вимог кримінального процесуального закону. Зазначає, що у вироку апеляційного суду не зазначено речей, якими намагався заволодіти ОСОБА_6 , не встановлено їх переліку, не визначено їхньої вартості у порядку ст. 242 КПК України. Вважає, що районний суд правильно визнав докази недопустимими, оскільки вони здобуті неуповноваженими слідчими. Стверджує, що апеляційний суд безпідставно посилається на показання свідків ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 .

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_6 просить вирок апеляційного суду скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції через істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного судом покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. Зазначає, що апеляційний суд неправильно тлумачив положення статей 39, 40, 110, 228 КПК України і відповідно ухвалив неправильне рішення щодо визнання допустимими доказів, які поклав в основу його обвинувачення. Стверджує, що у матеріалах кримінального провадження відсутні протоколи впізнання обвинуваченого потерпілою та свідком ОСОБА_17 . Вважає закінченим злочин, передбачений

ч. 4 ст. 187 КК України, з моменту заволодіння майном, а тому, на думку засудженого, апеляційний неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність. Також засуджений вважає, що призначене йому цим судом покарання не відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та його особі внаслідок суворості.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор ОСОБА_5 заперечувала проти задоволення касаційних скарг захисника та засудженого.

Засуджений ОСОБА_6 та захисник ОСОБА_7 підтримали касаційні скарги.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

При цьому відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Зі змісту ст. 370 КПК України, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судового рішення, вбачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу.

Відповідно до статей 404, 407, 420 КПК України апеляційний суд переглядає судові рішення в межах апеляційної скарги і за наслідками її розгляду має право скасувати вирок суду першої інстанції повністю чи частково та ухвалити новий, у якому зобов`язаний навести належні й достатні мотиви та підстави прийнятого рішення з урахуванням ст. 409 КПК України.

Вирішуючи питання про зміну або скасування вироку суду першої інстанції, апеляційний суд має враховувати приписи статей 408, 420 КПК України.

Згідно зі ст. 370 КПК України вирок апеляційного суду має бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, відповідати вимогам, зазначеним у статтях 374, 420 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 420 КПК України вирок суду апеляційної інстанції повинен відповідати загальним вимогам до вироків. Крім того, у вироку суду апеляційної інстанції зазначаються зміст вироку суду першої інстанції, короткий зміст вимог апеляційної скарги, мотиви ухваленого рішення, рішення по суті вимог апеляційної скарги.

Зі змісту вказаних норм та статей 7, 404, 419 КПК України у їх взаємозв`язку убачається, що суд апеляційної інстанції зобов`язаний перевірити всі доводи, викладені в апеляційній скарзі, а також аргументи, наведені стороною захисту під час апеляційного провадження, дати на все вичерпну відповідь й у випадку незгоди з ними зазначити підстави їх необґрунтованості.

При перегляді вироку суду першої інстанції щодо ОСОБА_6 апеляційний суд  дотримався зазначених вимог.

Стаття 86 КПК України встановлює, що доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.

Суд апеляційної інстанції правильно зазначив, що висновок місцевого суду про виправдання ОСОБА_6 у пред`явленому йому органом досудового розслідування обвинуваченні у зв`язку з недоведеністю його винуватості є помилковим. Місцевий суд визнав недопустими докази винуватості ОСОБА_6 як такі, що отримані внаслідок проведення слідчих дій на порушення вимог статей 38–40 КПК України, оскільки слідчі проводили слідчі дії без відповідних постанов керівника органу досудового розслідування.

Перевіряючи доводи прокурора про помилковість висновку суду першої інстанції в частині визнання доказів недопустимими, апеляційний суд з посиланням на положення ст. 39 КПК України зробив правильний висновок, що зазначена норма не передбачає обов'язкового винесення керівником органу досудового розслідування мотивованої постанови про визначення слідчого, який здійснюватиме досудове розслідування. Така постанова виноситься лише у випадку відсторонення слідчого від проведення досудового розслідування згідно з п. 2 ч. 2 ст. 39 КПК України та відповідно до п. 6 ч. 2 зазначеної статті керівник органу досудового розслідування уповноважений здійснювати досудове розслідування, користуючись повноваженнями слідчого.

Водночас відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 40 КПК України слідчий уповноважений починати досудове розслідування за наявності підстав, передбачених цим Кодексом.

За змістом ч. 1 ст. 214 КПК України підставами для початку досудового розслідування можуть бути заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або самостійне виявлення слідчим з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення.

Як убачається з матеріалів цього кримінального провадження саме таким чином діяли слідчі, отримавши заяву ОСОБА_9 про вчинений щодо неї злочин.

Доводи у касаційній скарзі засудженого ОСОБА_6 про безпідставність визнання апеляційним судом допустими доказами даних, що містяться у протоколах впізнання за фотознімками, проведеного з потерпілою ОСОБА_9 та свідком ОСОБА_17 , є неспроможними.

На думку колегії суддів, суд апеляційної інстанції правильно зазначив, що

ст. 228 КПК України, яка регламентує порядок проведення пред`явлення особи для впізнання, не містить імперативної вимоги обов`язкового проведення впізнання наживо з підозрюваною особою.

Відповідно до ч. 6 ст. 228 КПК України за необхідності впізнання може провадитися за фотознімками, матеріалами відеозапису з додержанням вимог, зазначених у частинах 1 і 2 цієї статті.

У цьому кримінальному провадженні потерпіла ОСОБА_9 тривалий час перебувала у лікарні, боялася зустрічі з ОСОБА_6 , підозрюваний ОСОБА_6 перебував у СІЗО, а тому впізнання за фотознімками з потерпілою, а також свідком ОСОБА_17 проведено відповідно до вимог кримінального процесуального закону, про що у своєму вироку зазначив суд апеляційної інстанції.

З урахуванням наведеного суд апеляційної інстанції зробив правильний висновок про визнання належними та допустимими доказами, зокрема, даних, що містяться у протоколах: огляду місця події від 16 липня 2014 року

(т. 1 а.с. 113–118), огляду предмета (спортивної кофти) від 17 липня 2014 року (т. 1 а.с. 120–121), огляду місця події від 17 липня 2014 року (т. 1 а.с. 124–134), слідчого експерименту від 23 липня 2014 року (т. 1 а.с. 150–152), пред`явлення особи для впізнання за фотознімками потерпілій ОСОБА_9

від 18 жовтня 2014 року (т. 1 а.с. 181–185), пред`явлення особи для впізнання за фотознімками свідку ОСОБА_17 від 18 жовтня 2014 року (т. 1 а.с. 176–180), отримання зразків крові у ОСОБА_9 для експертизи від 21 липня

2014 року (т. 1 а.с. 145); даних, що містяться у висновках судово-медичних експертиз: від 08 серпня 2014 року № 350 (т. 1 а.с. 159–161), від 24 липня

2014 року № 223 (т. 1 а.с. 162–163), від 23 вересня 2014 року № 211

(т. 1 а.с. 169–171).

Суд апеляційної інстанції, повторно дослідивши у порядку ч. 3 ст. 404  КПК України письмові докази, допитавши потерпілу ОСОБА_9 , свідків

ОСОБА_17 та ОСОБА_18 , проаналізувавши показання свідків ОСОБА_15 ,

ОСОБА_16 , ОСОБА_13 , ОСОБА_12 , ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , зробив обґрунтований висновок про доведеність винуватості ОСОБА_6

у вчиненні нападу з метою заволодіння чужим майном, поєднаного з насильством, небезпечним для життя чи здоров`я особи, яка зазнала нападу (розбій), та із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень. Кваліфікація дій

ОСОБА_6 за ч. 4 ст. 187 КК України є правильною.

Доводи засудженого про те, що злочин, передбачений ч. 4 ст. 187 КК України, вважається закінченим з моменту заволодіння майном, є безпідставними. За змістом ст. 187 КК України розбій – усічений склад злочину, він вважається закінченим з моменту нападу, поєднаного із застосуванням або з погрозою застосування насильства, небезпечного для життя чи здоров`я, незалежно від того, чи заволоділа винна особа чужим майном. Тому і доводи у касаційній скарзі захисника ОСОБА_8 про необхідність зазначення у вироку суду апеляційної інстанції речей, якими намагався заволодіти ОСОБА_6 , та визначення їхньої вартості відповідно до вимог ст. 242 КПК України, є необґрунтованими.

Доводи в касаційній скарзі про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, у зв`язку з яким призначене судом покарання не відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість, колегія суддів вважає немотивованими.

Відповідно до ст. 65 КК України при призначенні покарання суд ураховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів.

Суд апеляційної інстанції зазначених вимог закону про кримінальну відповідальність дотримався.

Як видно з вироку апеляційного суду,  призначаючи покарання ОСОБА_6 , суд урахував характер та ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного, конкретні обставини справи, відсутність обставин, які пом`якшують покарання.  Зокрема, суд урахував, що ОСОБА_6 вчинив кримінальне правопорушення, яке згідно зі ст. 12 КК України є особливо тяжким злочином, обвинувачений раніше судимий за вчинення особливо тяжких і тяжкого злочинів. Обставинами, які обтяжують покарання ОСОБА_6 , відповідно до ст. 67 КК України, є рецидив злочинів та вчинення злочину з особливою жорстокістю.

Таким чином, колегія суддів вважає, що призначене ОСОБА_6 покарання відповідає вимогам ст. 65 КК України, є необхідним і достатнім для виправлення засудженого і попередження нових злочинів.

Вирок апеляційного суду відповідає вимогам статей 370, 420 КПК України.

Колегія суддів не має підстав вважати рішення суду апеляційної інстанції таким, що суперечить нормам процесуального права щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості  судового рішення.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону в кримінальному провадженні щодо ОСОБА_6 колегією суддів не встановлено, а тому підстав, передбачених ст. 438 КПК України, для скасування оскаржуваного судового рішення та задоволення касаційних вимог засудженого ОСОБА_6 і його захисника немає.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд

ухвалив:

Вирок Апеляційного суду Вінницької області від 12 січня 2018 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційні скарги засудженого ОСОБА_6 та його захисника ОСОБА_8 – без задоволення.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                             ОСОБА_2                               ОСОБА_3