Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2019 року

м. Київ

справа № 638/3014/15-к

провадження № 51-623 км 17

Колегія суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду у складі:

головуючої                                               ОСОБА_1 ,

суддів                                                         ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю

секретаря судового засідання           ОСОБА_4 ,

засудженого                                              ОСОБА_5 (у режимі відеоконференції),

захисника                                                  ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції),

прокурора                                                ОСОБА_7 ,

розглянула в судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 на вирок Дзержинського районного суду м. Харкова від 4 лютого 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 4 квітня 2017 року щодо

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 ,

засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 Кримінального кодексу України (далі – КК).

Короткий зміст оскаржених судових рішень та встановлені фактичні обставини

За вказаним вироком, залишеним без змін апеляційним судом,   ОСОБА_5 було засуджено за ч. 1 ст. 115 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 11 років.

На підставі ст. 71 КК частково приєднано до призначеного покарання за цим вироком покарання за вироком Дзержинського районного суду м. Харкова від 12 грудня 2014 року та визначено остаточне – у виді позбавлення волі на строк 13 років.

Постановлено стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_8 та  ОСОБА_9 кожному в рахунок відшкодування завданої злочином матеріальної та моральної шкоди по 2460 грн та по 50 000 грн відповідно.

Вирішено питання щодо речових доказів у кримінальному провадженні.

ОСОБА_5 визнано винуватим у вчиненні умисного вбивства за обставин, викладених у вироку.

Як установив місцевий суд, 8 січня 2015 року о 23:30 у комунальній квартирі АДРЕСА_2 ОСОБА_5 у стані алкогольного та наркотичного сп`яніння під час спільного вживання алкогольних напоїв зі своєю співмешканкою ОСОБА_10 на ґрунті особистих неприязних стосунків завдав останній ногою удару по тулубу, а також декількох ударів руками по обличчю. Попри намагання  присутніх на місці події свідків припинити наведені протиправні дії ОСОБА_5 він перетягнув ОСОБА_10 до кімнати, де, продовжуючи сваритися, завдав їй декількох ударів  руками по обличчю та тулубу. В ході цієї сварки 9 січня 2015 року о 01:00 ОСОБА_5 руками задушив ОСОБА_10 . Смерть потерпілої настала від механічна асфіксії внаслідок здавлювання органів шиї.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка їх подала

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 , посилаючись на неповноту слідства, упередженість суду та невідповідність висновків у вироку фактичним обставинам справи, просить скасувати на підставі пунктів 1, 2 ч. 1 ст. 438 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК) постановлені щодо ОСОБА_5 судові рішення і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Суть доводів скаржника зводиться до тверджень про те, що засуджений не вчиняв умисного вбивства, а суди нижчих інстанцій обґрунтували свою позицію про доведеність винуватості ОСОБА_5 в інкримінованому злочині недопустимими доказами, яким не дали належної правової оцінки. На думку захисника, оспорюваний вирок не відповідає приписам ст. 374 КПК, а ухвала апеляційного суду суперечить вимогам ст. 370 цього Кодексу. Крім того, захисник зазначає, що ОСОБА_5 не мав можливості користуватися ефективною правовою допомогою.

Позиції учасників судового провадження

У суді касаційної інстанції засуджений та його захисник підтримали подану касаційну скаргу; прокурор заперечив обґрунтованість касаційних вимог сторони захисту.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши матеріали кримінального провадження, доводи, викладені в касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Відповідно до ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. На будь-яких інших підставах суд касаційної інстанції не вправі скасувати чи змінити оскаржувані рішення.

У поданій касаційній скарзі захисник, серед іншого, заперечує повноту слідства, не погоджується з установленими у вироку фактичними обставинами кримінального провадження, тоді як їх перевірки в силу ст. 433 КПК до повноважень суду касаційної інстанції законом не віднесено.

Разом із тим, у результаті касаційного перегляду було встановлено, що висновок суду про винуватість ОСОБА_5 у вчиненні злочину, за який його засуджено, підтверджується зібраними у кримінальному провадженні й безпосередньо дослідженими в судовому засіданні доказами.

Зокрема, такого висновку місцевий суд дійшов на підставі аналізу: показань допитаних у судовому засіданні потерпілих ОСОБА_8 та  ОСОБА_9 , свідків ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , судово-медичного експерта ОСОБА_15 ;  фактичних даних, що містяться у протоколах огляду місця події та трупа від 9 січня 2015 року, у протоколах огляду місця події від 9-го та 12 січня 2015 року, відібрання зразків для експертизи від 12 січня 2015 року, пред`явлення особи для впізнання від 9 січня 2015 року, слідчого експерименту від 18 січня 2016 року; розглянутих у ході судового слідства наявних у справі експертних досліджень (судово-медичного від 17 лютого 2015 року № 117-ДМ/15, судово-імунологічних        від 5, 6, 9 та 10 лютого 2015 року № 160-И/15, 157-И/15, 158-И/15, 159-И/15, судово-цитологічного від 6 лютого 2015 року № 60-ц/2015, судово-наркологічного від 4 лютого 2015 року № 752, судово-психіатричного від 9 лютого 2015 року № 101), а також на підставі інших зібраних у справі доказів, зміст яких докладно відображено у вироку.

Крім того, виконуючи законодавчі приписи, суд першої інстанції допитав   ОСОБА_5 і з`ясував його позицію стосовно пред`явленого обвинувачення, відповідно до якої останній, не оспорюючи факту сварки з ОСОБА_10 й неодноразового хапання її за шию, заперечив заподіяння цим смерті потерпілій та вважав, що вона померла від вжитих  наркотичних засобів.

За результатами судового слідства таку версію ОСОБА_5 суд визнав неспроможною та  спростував її у вироку, навівши конкретні докази, й належним чином обґрунтувавши своє рішення про винуватість засудженого у вчиненні суспільно небезпечного діяння проти життя і здоров`я особи.

Як убачається з матеріалів провадження, у своїх показаннях суду свідки ОСОБА_11 та ОСОБА_12 зазначали про те, що   ОСОБА_5  вдарив ОСОБА_10 ногою в груди, а також завдав ударів рукою по обличчю;  попри зауваження свідків засуджений узяв потерпілу під руки й затягнув до кімнати, де надалі її було виявлено мертвою. На місці подій ОСОБА_5 незважаючи на непритомний стан ОСОБА_10 не тільки відмовився викликати швидку допомогу, але й потім утік із квартири.

Те, що ОСОБА_5 застосовував до ОСОБА_10 фізичну силу, підтвердила суду і свідок ОСОБА_16 .

Відповідно до наявного у провадженні протоколу огляду місця події та трупа від 9 січня 2015 року на дивані у кімнаті квартири АДРЕСА_3 виявлено труп ОСОБА_10 з численними крововиливами  на обличчі, тулубі та кінцівках, у тому числі з крововиливами переривчастого характеру на передній та боковій поверхнях шиї.

Згідно з висновком судово-медичної експертизи при дослідженні трупа ОСОБА_10 було виявлено садна та крововиливи обличчя, тулубу та нижніх кінцівок, рвану рану верхньої губи, прямий перелом 8-го ребра справа, а також численні крововиливи на передній поверхні шиї справа та зліва, численні крововиливи м`яких тканин шиї, розташовані циркулярно, крововилив у корінь язика, згинаючі переломи правого та лівого великих рогів під`язикової кістки, неповний розрив суглоба великого рога під`язикової кістки. Ушкодження на шиї виникли незадовго до настання смерті від дії тупого твердого предмета – вірогідно, рук людини – і мають ознаки тяжкого тілесного ушкодження. Причиною смерті ОСОБА_10 є механічна асфіксія внаслідок здавлювання органів шиї. Між ушкодженням органів шиї та настанням смерті є прямий причинний зв`язок.

Допитаний у ході судового розгляду справи судово-медичний експерт ОСОБА_15 наполягав на тому, що смерть ОСОБА_10 , яка перебувала у стані тяжкого алкогольного сп`яніння, настала саме від механічної асфіксії через здавлювання руками органів шиї. За твердженням експерта, він не мав підстав для висновку про перебування ОСОБА_10 у стані наркотичного сп`яніння,  оскільки за результатами проведення токсикологічного дослідження трупа таких об`єктивних даних не було встановлено.

Натомість згідно з висновками судово-наркологічної експертизи від 4 лютого 2015 року № 752 ОСОБА_5 , окрім того, що зловживає алкоголем, має ще й синдром залежності від опіатів та потребує примусового лікування від наркоманії. Водночас за висновком судово-психіатричної експертизи ОСОБА_5 є осудним.

У цій справі показання осіб, експертні висновки та процесуальні документи, покладені в основу вироку, отримано в порядку, визначеному законом, вони в силу ст. 84 КПК є процесуальними джерелами доказів, а посилання захисника в касаційній скарзі на протилежне є неспроможними.

З`ясувавши упродовж розгляду кримінального провадження всі обставини, які відповідно до ст. 91 вказаного Кодексу належать до предмета доказування, і  проаналізувавши одержані фактичні дані, суд установив, що смерть ОСОБА_10 настала від механічної асфіксії через здавлювання засудженим шиї потерпілої. При цьому зважаючи на характер цілеспрямованих дій засудженого при застосуванні  до ОСОБА_10 насильства, заподіяння їй тілесних ушкоджень із силою, достатньою для переломуфрагментів під`язичної кістки, суд дійшов обґрунтованого висновку про спрямованість умислу ОСОБА_5 саме на вбивство потерпілої.

Отже, ретельно дослідивши й зіставивши зібрані у кримінальному провадженні фактичні дані, давши їм оцінку з точки зору належності, допустимості та достовірності, місцевий суд обґрунтовано вирішив, що вони в їх сукупності та взаємозв`язку є достатніми для ухвалення обвинувального вироку стосовно ОСОБА_5 . Всупереч доводам захисника у касаційній скарзі істотних порушень порядку збирання (формування) й оцінки доказів в аспекті ст. 94 КПК не вбачається.

За встановлених фактичних обставин кримінального провадження вчинене засудженим діяння правильно   кваліфіковано  за ч.  1 ст. 115 КК.

З урахуванням конкретних обставин справи, характеру вчинених суспільно небезпечних дій та особи ОСОБА_5 призначене засудженому покарання є справедливим, відповідає його меті й загальним засадам, визначеним у статтях 50, 65 КК. Аргументів про протилежне в касаційній скарзі не міститься, не наведено їх і в судовому засіданні під час здійснення касаційного провадження. У поданій скарзі також немає заперечень щодо правильності застосування ст. 71 КК.

Вирок суду не суперечить вимогам ст. 374 КПК.

Що стосується тверджень захисника про незабезпечення засудженому можливості користуватись ефективною правовою допомогою, то їх не можна визнати прийнятними.

Так, відповідно до практики Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ) п. "с" ч. 3 ст. 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) вимагає "призначення" захисника, який би в інтересах обвинуваченого здійснював юридичну допомогу практично й ефективно, забезпечуючи достатній захист. Оцінити, чи було це юридичне представництво практичним та ефективним, можна лише на основі конкретних обставин справи, розглядаючи процес у цілому (рішення ЄСПЛ "Артіко проти Італії" від 13 травня 1980 року, "Імбріоша проти Швейцарії" від 24 листопада 1993 року, "Дауд проти Португалії" від 21 квітня 1998 року, "Куліковський проти Польщі" від 21 грудня 2010 року). Як вважає ЄСПЛ, ведення захисту, по суті, є справою обвинуваченого та його адвоката, тобто це переважно питання взаємовідносин між ними, незалежно від того, чи призначається захисник у межах надання правової допомоги, чи оплачується приватно, а відповідно до згаданої норми Конвенції втручання компетентних державних органів вимагається лише в тих випадках, коли факт незабезпечення адвокатом ефективного представництва є очевидним або будь-яким чином переконливо доведений до їх відома (рішення ЄСПЛ "Санніно проти  Італії" від 27 квітня 2006 року, "Кускані проти Сполученого Королівства" від 24 вересня 2004 року).

Всупереч доводам у касаційній скарзі у цій справі не встановлено даних, які би переконливо свідчили про незабезпечення ОСОБА_5 ефективного захисту його інтересів під час судового провадження.

За матеріалами справи, у тому числі згідно з даними, відображеними на носіях інформації, на яких зафіксовано перебіг судових засідань, для здійснення захисту ОСОБА_5 в порядку ст. 49 КПК було залучено за призначенням захисника ОСОБА_17 . При цьому ОСОБА_5 за його клопотанням надавалася можливість реалізувати право на заміну захисника за правилами ст. 54 вказаного Кодексу, у зв`язку з чим суд відкладав розгляд справи. Однак згодом ОСОБА_5 відмовився від заміни захисника, довіривши захист своїх інтересів адвокату ОСОБА_17 , а після задоволення судом її самовідводу  було залучено за призначенням захисника ОСОБА_18 , проти участі якої ОСОБА_5 не заперечував і не повідомляв суду фактів про неефективність надання останньою правової допомоги. При цьому упродовж судового розгляду стороні захисту було забезпечено можливість скористатись її процесуальними правами, у тому числі ставити запитання свідкам та експерту, всі заявлені клопотання було розглянуто за процедурою, визначеною законом.

Отже, підстав вважати, що було порушено право ОСОБА_5 на справедливий суд, передбачене ст. 6 Конвенції, не вбачається.

Крім того, аналогічні доводи сторони захисту  з питань додержання під час судового провадження норм права, справедливості та законності засудження ОСОБА_5 за умисне вбивство перевірялись апеляційним судом, який, належним чином умотивувавши своє рішення, залишив вирок без змін, а заявлені стороною захисту апеляційні вимоги – без задоволення.

Зміст ухвали суду апеляційної інстанції відповідає статтям 370, 419 КПК, а переконливих аргументів на спростування висновків цього суду в поданій скарзі не зазначено.

Істотних порушень норм права, які були би безумовними підставами для скасування оскаржених вироку та ухвали із призначенням нового розгляду в суді першої інстанції,  про що  йдеться в касаційній скарзі, при розгляді справи в порядку касаційної процедури не встановлено.

Тому касаційну скаргу захисника слід залишити без задоволення.

Керуючись статтями 433, 436, 441, 442 КПК, п. 15 розділу ХІ "Перехідні положення" КПК (у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII), колегія суддів

у х в а л и л а:

Вирок Дзержинського районного суду м. Харкова від 4 лютого 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 4 квітня 2017 року щодо ОСОБА_5 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 – без задоволення.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_2                                ОСОБА_1                                ОСОБА_3