Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

Іменем України

19 вересня 2019 року

м. Київ

справа № 748/2076/18

провадження № 51-1522 км 19

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого                                                          ОСОБА_1 ,

суддів                                                                       ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання                           ОСОБА_4 ,

прокурора                                                               ОСОБА_5 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора ОСОБА_6 на ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 08 січня 2019 року у кримінальному провадженні № 12018270270000668 від 05 липня 2018 року за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та мешканця АДРЕСА_1 ,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК України.

Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Чернігівського районного суду Чернігівської області від 26 вересня 2018 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 2 ст. 185 КК України до покарання у виді

позбавлення волі строком на 2 роки.

Згідно з вироком ОСОБА_7 визнано винуватим у тому, що він 05 липня 2018 року приблизно о 04:40, керуючись корисливим мотивом, умисно, повторно викрав майно потерпілої ОСОБА_8 , чим заподіяв останній майнової шкоди на суму 456 грн.

Ухвалою Чернігівського апеляційного суду від 08 січня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_7 задоволено частково, вирок місцевого суду змінено.

Ухвалено пом`якшити ОСОБА_7 покарання та призначити йому за ч. 2 ст. 185 КК України покарання у виді арешту строком на 6 місяців.

В решті вирок місцевого суду залишено без змін.

Вимоги, викладені у касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор порушує питання про скасування ухвали апеляційного суду і призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції у зв`язку з невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через м`якість. При цьому посилається на ту обставину, що апеляційний суд повною мірою не врахував дані про особу засудженого, наявність судимостей, а також характер та ступінь суспільної небезпеки вчиненого злочину.

Позиції інших учасників судового провадження

На зазначену касаційну скаргу засуджений ОСОБА_7 подав заперечення, в яких посилається на те, що прокурор в своїй касаційній скарзі не навів обґрунтованих підстав для скасування рішення апеляційного суду.

У судовому засіданні прокурор підтримав касаційну скаргу та просив її задовольнити.

Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи та дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви суду

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права при ухваленні судових рішень у тій частині, в якій їх було оскаржено.

Як установлено частиною 1 ст. 438 КПК України, однією з підстав для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Згідно з ч. 2 ст. 438 КПК України у зв`язку з наявністю підстави, зазначеної у п. 3 ч. 1 вказаної статті, суд касаційної інстанції має керуватися ст. 414 цього Кодексу.

Висновок суду про доведеність винуватості та кваліфікації дій засудженого ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 185 КК України у касаційній скарзі не оспорюється, а тому у касаційному порядку не перевіряється.

Що стосується доводів касаційної скарги прокурора щодо невідповідності призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через м`якість, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до статей 50, 65 КК України особі, яка вчинила злочин, повинно бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Виходячи із принципів співмірності й індивідуалізації це покарання за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують та обтяжують.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, місцевий суд, обґрунтовуючи висновок щодо виду та розміру покарання ОСОБА_7 , виходив з того, що засуджений раніше судимий, вчинив злочин середньої тяжкості, а також врахував особу обвинуваченого, його стан здоров`я, відсутність офіційного джерела доходу та вчинення двох адміністративних правопорушень.

Обставинами, що пом`якшують покарання засудженому, судом визнано щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину. Обставиною, що обтяжує покарання, судом визнано рецидив злочинів.

Апеляційний суд, змінюючи вказаний вирок та пом`якшуючи ОСОБА_7 покарання, зазначив, що місцевий суд не в повній мірі врахував обставини вчиненого злочину, розмір, вартість і значимість викраденого майна, дані про особу обвинуваченого, який вину свою визнав повністю та щиро розкаявся, його хворобливий стан здоров`я, а також думку потерпілої, яка претензій матеріального та морального характеру до ОСОБА_7 не заявляла та просила призначити покарання, не пов`язане з позбавленням волі. Судом також прийнято до уваги, що відповідно до пенсійного посвідчення ОСОБА_7 є інвалідом 3 групи.

Призначене апеляційним судом засудженому ОСОБА_7 покарання відповідає вимогам закону, за своїм видом та розміром є необхідним та достатнім для виправлення засудженого і попередження нових злочинів, справедливим та таким, що не суперечить ст. 65 КК України.

На переконання колегії суддів, призначене апеляційним судом покарання у виді арешту строком на 6 місяців, з огляду на вимоги ст. 50 КК України узгоджується із загальними засадами закону України про кримінальну відповідальність, відповідає основній його меті як заходу примусу. Таким чином, підстав вважати призначене засудженому ОСОБА_7 покарання явно несправедливим через його м`якість, про що прокурор вказує у своїй касаційній скарзі, не вбачається.

Колегія суддів вважає, що апеляційний суд відповідно до вимог статей 370, 419 КПК України дав належну оцінку викладеним в апеляційній скарзі ОСОБА_7 доводам та обґрунтовано задовольнив їх в частині призначеного покарання, призначивши засудженому покарання у виді арешту строком на 6 місяців.

Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, а призначене апеляційним судом покарання відповідає тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого, касаційну скаргу прокурора слід залишити без задоволення, а ухвалу суду апеляційної інстанції – без зміни.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Суд

ухвалив:

Ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 08 січня 2019 року щодо ОСОБА_7 залишити без змін, а касаційну скаргу прокурора ОСОБА_6 – без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                                    ОСОБА_2                                  ОСОБА_3