Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

іменем України

17 вересня 2019 року

м. Київ

справа № 236/2520/17

провадження № 51-473км19

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого                                               ОСОБА_1 ,

суддів                                                            ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання               ОСОБА_4 ,

прокурора                                                    ОСОБА_5 ,

захисника                                                    ОСОБА_6 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги захисників ОСОБА_7 та ОСОБА_6 на вирок Донецького апеляційного суду від 10 грудня 2018 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42017051720000157, за обвинуваченням

ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, уродженки та жительки АДРЕСА_1 , раніше не судимої,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 190 Кримінального кодексу України

(далі – КК).

Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Краснолиманського міського суду Донецької області від 10 травня 2018 року ОСОБА_8 визнано невинуватою у пред`явленому обвинуваченні за ч. 1 ст. 190 КК та виправдано у зв`язку з відсутністю в її діянні складу злочину.

Вироком Донецького апеляційного суду від 10 грудня 2018 року вирок Краснолиманського міського суду Донецької області від 10 травня 2018 року щодо ОСОБА_8 скасовано та ухвалено новий вирок, яким ОСОБА_8 визнано винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК, та призначено їй покарання у виді штрафу в розмірі 50  неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 грн.

На підставі ч. 5 ст. 74 КК звільнено ОСОБА_8 від призначеного покарання у зв`язку із закінченням строків давності, визначених п. 2 ч. 1 ст. 49 КК.

Цим же вироком вирішено питання щодо речових доказів та процесуальних витрат.

Згідно з вироком апеляційного суду ОСОБА_8 визнано винуватою у тому, що вона 3 квітня 2015 року та 9 жовтня 2015 року, діючи умисно, з корисливих мотивів, з метою незаконного заволодіння державними коштами, достовірно знаючи про відсутність у неї права на отримання соціальної допомоги згідно з вимогами ст. 7 Закону України від 1 червня 2000 року № 1768-III"Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім`ям" (далі – Закон № 1768-III) в зв`язку з придбанням 6 березня 2015 року житлового будинку і земельної ділянки, а 7 квітня 2015 року – автомобіля, під час звернення до Управління соціального захисту населення (далі – УСЗН) у м. Лиман Донецької області, розташованого за адресою: вул. Лесі Українки, 20а, м. Лиман, Донецька область, будучи повідомленою про необхідність внесення достовірних даних до декларації про доходи та майновий стан, оскільки вони вплинуть на рішення про надання соціальної допомоги, правові наслідки внесення недостовірних відомостей, розуміючи, що її витрати унеможливлять отримання нею соціальної допомоги, не вносила ці дані у декларації, що дало можливість для безпідставного нарахування їй соціальної допомоги з 1 квітня 2015 року по 31  березня 2016 року, внаслідок чого шляхом обману заволоділа державними коштами на суму 16834 грн 32 коп.

Вимоги касаційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_7 просить вирок апеляційного суду щодо ОСОБА_8 скасувати і закрити кримінальне провадження на підставі п. 2 ч.  1 ст. 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК) за відсутністю в її діянні складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК. Вважає, що всупереч вимогам ст. ст. 23, 370, 404 КПК апеляційний суд, не з`ясувавши всіх обставин кримінального провадження, не дослідивши безпосередньо докази, дав їм іншу оцінку, ніж суд першої інстанції. Стверджує, що в діях ОСОБА_8 відсутні ознаки шахрайства і вона може нести лише цивільно-правову відповідальність.

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 просить вирок апеляційного суду щодо ОСОБА_8 скасувати і закрити кримінальне провадження. Вказує про необґрунтованість засудження його підзахисної за ч. 1 ст. 190 КК. Вважає, що апеляційним судом не було з`ясовано, до призначення якого виду соціальної допомоги ОСОБА_8 зверталась до УСЗН і не доведено наявність у неї умислу на заволодіння майном, а також вказує, що остання мала б нести цивільно-правову відповідальність, виходячи з положень Закону № 1768-III. Зазначає про здійснення досудового розслідування з порушенням вимог КПК, зокрема, посилається на відсутність доручення прокурора на проведення досудового розслідування, оголошення підозри неуповноваженою особою, проведення експертизи судовим експертом без письмової вказівки керівника експертної установи та ставить під сумнів кваліфікацію експерта. Вважає, що протокол тимчасового доступу до речей і документів від 13 липня 2017 року є недопустимим доказом, посилаючись на те, що додатку до нього в справі немає. Вказує про порушення вимог ст. 290 КПК, мотивуючи тим, що протокол про надання доступу до матеріалів досудового розслідування не містить переліку цих матеріалів, а строк ознайомлення з ними було обмежено.

На касаційну скаргу надійшов відзив від представника потерпілого – начальника управління соціального захисту населення Лиманської міської ради ОСОБА_9 , в якому вона просить касаційні скарги задовольнити в повному обсязі.

Позиції інших учасників судового провадження

Прокурор ОСОБА_5 вважала, що касаційні скарги необхідно залишити без задоволення, а вирок апеляційного суду щодо ОСОБА_8 – без зміни.

Захисник ОСОБА_6 просив свою та захисника ОСОБА_7 касаційні скарги задовольнити.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, доводи захисника ОСОБА_6 , прокурора ОСОБА_5 , перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що касаційні скарги задоволенню не підлягають на таких підставах.

Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Обставини щодо неповноти судового розгляду, невідповідності висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, визначення яких дано у ст. ст. 410 та 411 КПК та на які є посилання в касаційних скаргах, не є відповідно до вимог ч. 1 ст. 438 цього Кодексу предметом дослідження та перевірки касаційним судом.

Судом першої інстанції ОСОБА_8 визнано невинуватою у пред`явленому обвинуваченні за ч. 1 ст. 190 КК та виправдано у зв`язку з відсутністю в її діянні складу злочину.

На обґрунтування цього рішення суд послався на те, що в діях ОСОБА_8 відсутні суб`єктивна та об`єктивна сторона шахрайства, оскільки мають місце цивільно-правові відносини, а тому вона може нести лише цивільно-правову відповідальність.

Здійснюючи апеляційний розгляд кримінального провадження, апеляційний суд впорядку ч. 3 ст. 404 КПК за клопотанням прокурора повторно дослідив обставини, встановлені під час кримінального провадження, з дотриманням вимог ст. ст. 23, 94 КПКдав належну оцінку як окремим доказам, так і їх сукупності, навів детальний аналіз досліджених доказів, перевірив всі доводи апеляційної скарги прокурора, забезпечивши сторонам кримінального провадження передбачені КПК умови для реалізації їхніх процесуальних прав і виконання процесуальних обов`язків, та дійшов правильного висновку про необґрунтованість виправдувального вироку щодо ОСОБА_8 , у зв`язку з чим скасував його й ухвалив свій вирок, яким визнав ОСОБА_8 винною у вчиненні шахрайства.

З наведеними у судовому рішенні мотивами, з яких апеляційний суд виходив при ухваленні вироку,погоджується й колегія суддів касаційного суду.

Так, суд апеляційної інстанції на підтвердження винуватості ОСОБА_8 у вчиненні шахрайства послався на дані, що містяться у рішеннях УСЗН від 9 квітня 2015 року та від 26 листопада 2015 року про призначення ОСОБА_8 державної соціальної допомоги малозабезпеченій сім`ї; заявахі деклараціях про доходи та майновий стан осіб, які звернулися за призначенням усіх видів соціальної допомоги від 3 квітня 2015 року та від 9 жовтня 2015 року, з яких вбачається, що ОСОБА_8 зверталась до УСЗН в м. Лиман з метою отримання державноїсоціальної допомоги малозабезпеченим сім`ям та у вказаних деклараціях засвідчила, що в період з 1 жовтня 2014 року по 31 березня 2015 року та в період з квітня по вересень 2015 року жодних витрат, здійснених протягом 12  місяців перед зверненням, у виді придбання земельних ділянок, будинків чи транспорту вона не мала. Крім того, в цих же документах ОСОБА_8 засвідчила, що усвідомлює те, що надані нею відомості щодо майнового стану, які вплинули чи могли вплинути на рішення про призначення соціальної допомоги будуть перевірені згідно з чинним законодавством і у разі зміни цих обставин вона зобов`язана повідомити про це УСЗН.

Також на обґрунтування вироку апеляційний суд вказав на лист начальника Регіонального сервісного центру МВС в Донецькій області, Інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно,договір купівлі-продажу, відповідно до яких 7  квітня 2015 року ОСОБА_8 придбано автомобіль, вартість якого становить 101 990 грн, а 6  березня 2015 року – житловий будинок та земельну ділянку вартістю 149 000  грн.

У листі начальника УСЗН Лиманської міської ради від 28 липня 2017  року зазначено, що ОСОБА_8 не мала права на отримання державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім`ям; розмір надміру виплачених коштів складає 16834 грн 32 коп.

Водночас апеляційний суд, допитавши свідка ОСОБА_10 , правильно оцінив та врахував дані, які містяться в протоколі тимчасового доступу до речей і документів

від 13 липня 2017 року, зазначивши, що виїмка відомостей в УСЗН відбувалась за участю заступника начальника ОСОБА_10 , яка в день проведення цієї процесуальної дії отримала опис вилучених документів, засвідчивши опис та протокол своїм підписом.

Крім того, з матеріалів кримінального провадження вбачається, що тимчасовий доступ до речей і документів, що знаходилися у службових осіб УСЗН та які підтверджували поданняОСОБА_8 документів для призначення їй державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім`ям, здійснювався на підставі ухвали слідчого судді Краснолиманського міського суду Донецької області від 6 липня 2017 року. За результатами цієї слідчої (розшукової) дії складався протокол та опис вилучених документів, якими було зафіксовано факт вилучення документів у кількості 94 аркушів. Відомості про здійснення цього виду заходу забезпечення кримінального провадження відображено в Реєстрі матеріалів досудового розслідування; опис документів, вилучених із особової справиОСОБА_8 , що є додатком до протоколу тимчасового доступу до речей і документів від 13 липня 2017 року, стороною обвинувачення надавався суду та був досліджений.

У зв`язку з наведеним, доводи захисника ОСОБА_6 про те, що в матеріалах кримінального провадження відсутній додаток до протоколу тимчасового доступу до речей і документів від 13 липня 2017 року, є безпідставними.

Поряд з цим апеляційний суд перевірив доводи сторони захисту про визнання недопустимим доказом висновку почеркознавчої експертизи, відповідно до якого підписи, виконані від імені ОСОБА_8 в заявах та деклараціях від 3 квітня 2015 року та від 9 жовтня 2015 року виконані саме нею, та навів мотиви, з яких визнав ці доводи необґрунтованими.

З огляду на те, що в ході досудового розслідування ОСОБА_8 та її захисник не були позбавленні можливості ставити питання про експертне дослідження для збору доказів за допомогою спеціальних знань, тому колегія суддів вважає безпідставними доводи захисника про порушення права ОСОБА_8 на захист через те, що вже після закінчення досудового розслідування було повідомлено про проведення експертного дослідження.

Виходячи з наведеного, апеляційний суд правильно зазначив про наявність уОСОБА_8 прямого умислу на незаконне заволодіння державними коштами в момент їх отримання шляхом обману, пославшись на те, що вона, отримуючи з 2010 року соціальну допомогу, кожні півроку подає відповідну заяву та декларацію і кожного разу її попереджають про необхідність зазначення достовірних відомостей щодо доходів та майна. ПротеОСОБА_8 , здійснивши купівлю будинку та земельної ділянки 6 березня 2015 року, подала 3  квітня 2015 року відомості про відсутність таких витрат, а після придбання 7  квітня 2015 року автомобіля фактично проігнорувала необхідність повідомлення УСЗН про зміну обставин, що можуть вплинути на отримання нею соціальної допомоги, та в подальшому вже 9 жовтня 2015 року, ввівши в оману працівників УБСН щодо здійснення нею протягом 12 місяців перед зверненням витрат, знову подає в УСЗН неправдиві відомості щодо свого майнового стану.

Водночас матеріалами кримінального провадження підтверджується, що ОСОБА_8 зверталась до УСЗН в м. Лиман з метою отримання державноїсоціальної допомоги малозабезпеченим сім`ям, а тому доводи захисника про те, що судом не було з`ясовано, до призначення якого виду соціальної допомоги ОСОБА_8 зверталась до УСЗН, є необґрунтованими.

Також апеляційним судом правильно зазначено, що відображення ОСОБА_8 недостовірних відомостей у деклараціях має прямий причинний зв`язок з отриманою неправомірною вигодою, що усвідомлювалось нею в момент вчинення вказаних вище дій, а тому факт наявності механізму щодо повернення надміру виплачених коштів, зазначений у Законі № 1768-IIIта п. 27 Порядку призначення і виплати державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім`ям, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 лютого 2003  року № 250, не свідчить про неможливість застосування до неї належної правової процедури у виді кримінального переслідування та подальшого притягнення до відповідальності згідно з вимогами кримінального закону.

Між тим, у касаційних скаргах захисники вказують на положення ст. 7 Закону №  1768-III, згідно з якими, якщо сім`єю навмисно подано недостовірні відомості чи приховано відомості, що вплинули або могли вплинути на встановлення права на державну соціальну допомогу та на визначення її розміру, виплата призначеної державної соціальної допомоги припиняється з місяця, в якому виявлено порушення. На наступний строк державна соціальна допомога може бути призначена не раніше ніж через шість місяців починаючи з першого числа місяця виявлення порушення.

Однак, доводи захисників про те, що дії ОСОБА_8 підлягають цивільно-правовій відповідальності у вигляді позбавлення права на отримання державної соціальної допомоги впродовж шести місяців і це, на їх думку, виключає притягнення засудженої до кримінальної відповідальності, є безпідставними.

Відповідно до ст. 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Зазначена конституційна норма закріплена у ч. 3 ст. 2 КК, в якій визначено, що ніхто не може бути притягнений до кримінальної відповідальності за той самий злочин більше одного разу.

Ці положення відповідають міжнародно-правовим зобов`язанням, які взяла на себе держава Україна, що містяться у п. 7 статті 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права: "Ніхто не повинен бути вдруге засуджений чи покараний за злочин, за який він уже був остаточно засуджений або виправданий відповідно до закону і кримінально-процесуального права кожної країни", та п. 1 ст.  4 Протоколу № 7 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод: "Нікого не може бути вдруге притягнено до суду або покарано в порядку кримінального провадження під юрисдикцією однієї і тієї самої держави за правопорушення, за яке його вже було остаточно виправдано або засуджено відповідно до закону та кримінальної процедури цієї держави".

Відтак зазначений принцип забороняє двічі (повторно) притягати особу за одне й теж саме кримінальне правопорушення до кримінальної відповідальності, тобто до відповідальності одного й того ж виду. Проте він не звільняє особу від інших видів юридичної відповідальності. Відмінність у складі правопорушення (як в цілому, так і в конкретних його елементах) дає підстави для притягнення особи до різних видів юридичної відповідальності (наприклад, до кримінальної та цивільно-правової відповідальності).

Отже, оцінивши докази з точки зору належності, допустимості та достовірності, апеляційний суд правильно встановив обставини кримінального провадження та обґрунтовано дійшов висновку про доведеність винуватості ОСОБА_8 у вчиненні шахрайства.

Вирок апеляційного суду належним чином мотивовано та відповідає вимогам ст. ст.  370 і 420 КПК.

Дії ОСОБА_8 за ч. 1 ст. 190 КК кваліфіковані правильно.

Доводи захисникаОСОБА_6 у касаційній скарзі про оголошення ОСОБА_8 підозри неуповноваженою особою позбавлені підстав, оскільки з даних повідомлення про підозру від 26 липня 2017 року вбачається, що повідомлення про підозру та пам`ятку про процесуальні права і обов`язки було вручено їй прокурором ОСОБА_11 , який здійснював процесуальне керівництво у кримінальному провадженні.

Також у матеріалах кримінального провадження міститься доручення від 26 липня 2017 року прокурора ОСОБА_11 старшому слідчому Лиманського ВП Слов`янського ВП ГУНП в Донецькій області ОСОБА_12 про внесення відповідних відомостей про повідомлення про підозру ОСОБА_8 до Єдиного реєстру досудових розслідувань.

Апеляційним судом перевірялись доводи сторони захисту й про відсутність доручення прокурора на проведення досудового розслідування та обґрунтовано визнано їх безпідставними, оскільки після внесення прокурором відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань було визначено підслідність цього кримінального провадження за Лиманським ВП Слов`янського ВП ГУНП в Донецькій області, якому було доручено проведення досудового розслідування.

Згідно з даними протоколу ознайомлення з матеріалами досудового розслідування, підозрюваній ОСОБА_8 та захиснику ОСОБА_7 було надано доступ до матеріалів досудового розслідування, що становило три томи, з 13-ої год 00 хв до 13-ої год 45 хв. Як зазначено у протоколі, підозрювана та її захисник ознайомилися з матеріалами досудового розслідування в повному обсязі, будь-яких заяв та клопотань не заявляли, про що зазначили в протоколі і розписались, а також вони не вказували про обмеження у часі при ознайомленні з матеріалами досудового розслідування.

Тому доводи захисника ОСОБА_6 про недотримання вимог ст. 290 КПК є безпідставними, оскільки стороною захисту було реалізовано право на доступ до матеріалів досудового розслідування у прийнятний для них спосіб.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були б безумовною підставою для скасування судового рішення, не встановлено.

Отже, касаційні скарги захисників ОСОБА_7 та ОСОБА_6 необхідно залишити без задоволення.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441–442 КПК України, Суд

у х в а л и в:

Вирок Донецького апеляційного суду від 10 грудня 2018 року щодо ОСОБА_8 залишити без зміни, а касаційні скарги захисників ОСОБА_7 та ОСОБА_6 – без задоволення.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.

С у д д і:

ОСОБА_1                                        ОСОБА_2                                          ОСОБА_3