Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2019 року

м. Київ

справа № 311/908/17

провадження № 51-9311км18

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати

Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого                                                          ОСОБА_1 ,

суддів                                                                       ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання                           ОСОБА_4 ,

прокурора                                                               ОСОБА_5 ,

захисника (в режимі відеоконференції)          ОСОБА_6 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_7 — ОСОБА_8 на вирок Василівського районного суду Запорізької області від 29 листопада 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 11 липня 2018 року в межах кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017080190000115, за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Товстолуг Тернопільського району Тернопільської області, зареєстрованого у АДРЕСА_1 , жителя АДРЕСА_2 , такого, що немає судимостей,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 Кримінального кодексу України (далі — КК).

Рух справи, зміст судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Василівського районного суду Запорізької області від 29 листопада 2017 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 1 ст. 115 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років. На підставі ч. 5 ст.72 КК (в редакції Закону від 26 листопада 2015 року № 838-VIII "Про внесення зміни до Кримінального кодексу України щодо удосконалення порядку зарахування судом строку попереднього ув`язнення у строк покарання"; далі — Закон № 838-VIII) ОСОБА_7 зараховано у строк покарання термін попереднього ув`язнення з 18 січня 2017 року по 20 червня 2017 року з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі, а з 21 червня 2017 року по день набрання вироком законної сили — з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

Згідно з вироком ОСОБА_7 визнано винуватим і засуджено за те, що він за встановлених судом першої інстанції обставин та детально наведених у вироку, 17 січня 2017 року приблизно о 16:00 за місцем свого проживання у будинку АДРЕСА_2 , будучи у стані алкогольного сп`яніння, на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин з мотивів ревнощів, тримаючи у правій руці кухонний ніж, маховим рухом ударив ОСОБА_9 указаним ножем в лівий бік тулуба. Після цього ОСОБА_7 взяв з підлоги фрагмент деревини та у той момент, коли ОСОБА_9 лежала на підлозі на спині, вдарив ним 10 разів у голову жінки. Унаслідок дій ОСОБА_7 потерпіла ОСОБА_9 отримала тілесні ушкодження, від яких настала її смерть.

Апеляційний суд Запорізької області ухвалою від 11 липня 2018 року залишив вирок місцевого суду щодо ОСОБА_7 без змін.

Ухвалою Запорізького районного суду Запорізької області від 22 листопада 2018 року частково задоволено клопотання засудженого ОСОБА_7 і зараховано останньому у строк покарання термін попереднього ув`язнення з 21 червня 2017 року по 11 липня 2018 року включно з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.

Вимоги касаційної скарги і доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_8 , не оскаржуючи фактичних обставин справи, доведеності винуватості засудженого ОСОБА_7 та юридичної кваліфікації його дій, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність й невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість, просить скасувати постановлені щодо ОСОБА_7 судові рішення і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Обґрунтовуючи наведене, захисник указує на те, що місцевий суд, призначаючи ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років, яке, на його думку, є занадто суворим, належним чином не врахував обставин, що пом`якшують покарання засудженого, та даних про його особу. Так, поза увагою суду залишилося те, що ОСОБА_7 частково визнав себе винним у вчиненні інкримінованого йому злочину, щиро розкаявся, активно сприяв розкриттю злочину, під час судового слідства відшкодував заподіяні матеріальні збитки. Зазначені обставини місцевий суд безпідставно не визнав такими, що пом`якшують покарання ОСОБА_7 . Також суд належним чином не врахував того, що ОСОБА_7 раніше не був судимий та за місцем проживання характеризується задовільно. Зазначене, на думку захисника, свідчить про можливість призначення його підзахисному більш м`якого покарання, ніж призначено судом. Крім того, ОСОБА_8 зазначає, що при вирішенні питання про зарахування ОСОБА_7 у строк покарання терміну попереднього ув`язнення суди не врахували положення ст. 5 КК щодо зворотної дії цього закону в часі та безпідставно не зарахували відповідно до положень ч. 5 ст. 72 КК (в редакції Закону № 838-VIII) у строк покарання строк попереднього ув`язнення з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі по день набрання вироком законної сили. Також захисник зазначає, що апеляційний суд усупереч вимогам кримінального процесуального закону належним чином не розглянув його апеляційної скарги, не дав вичерпних та переконливих відповідей на викладені в ній доводи.

Позиції інших учасників судового провадження

У судовому засіданні прокурор, навівши відповідні пояснення, заперечив проти задоволення касаційної скарги захисника і просив залишити постановлені щодо ОСОБА_7 судові рішення без зміни.

Захисник ОСОБА_8 підтримав подану ним касаційну скаргу, просив її задовольнити на підставах, указаних у касаційній скарзі.

Іншим учасникам судового провадження було належним чином повідомлено про дату, час та місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися. Клопотань про особисту участь у касаційному розгляді або повідомлень про поважність причин їх неприбуття до Суду від них не надходило.

Мотиви Суду

За ч. 1 ст. 438 Кримінального процесуального кодексу України (далі –КПК) підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Висновку суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому злочину, правильності кваліфікації його дій за ч. 1 ст. 115 КК Верховний Суд не перевіряв, оскільки законності й обґрунтованості судового рішення в цій частині захисник не оскаржує.

Твердження в касаційній скарзі захисника ОСОБА_8 про невідповідність призначеного ОСОБА_7 покарання тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення та його особі через суворість є безпідставними з огляду на таке.

Положеннями ч. 2 ст. 50 КК визначено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

Відповідно до вимог ст. 65 ККособі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний урахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом`якшують і обтяжують покарання.

Статті 65—73 КК є кримінально-правовими нормами, що визначають загальні засади та правила призначення покарання.

Питання призначення покарання визначають форму реалізації кримінальної відповідальності в кожному конкретному випадку з огляду на суспільну небезпечність і характер злочину, обставини справи, особу винного, а також обставини, що пом`якшують або обтяжують покарання тощо.

Вирішення цих питань належить до дискреційних повноважень суду, що розглядає кримінальне провадження по суті, який і повинен з урахуванням всіх перелічених вище обставин визначити вид і розмір покарання та ухвалити рішення.

Разом із тим, як уже зазначав Верховний Суд раніше, дискреційні повноваження суду щодо призначення покарання або прийняття рішення про звільнення від його відбування мають межі, визначені статтями 409, 414, 438 КПК, які передбачають повноваження судів апеляційної та касаційної інстанцій скасувати або змінити судове рішення у зв`язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, зокрема, коли покарання за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість (див., наприклад, постанову Верховного Суду від 12 липня 2018 року у справі № 745/398/16-к).

Згідно зі ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

Термін "явно несправедливе покарання" означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання (див. постанови Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 740/5424/15-к, від 05 лютого 2019 року у справі № № 753/24474/15-к та інші).

Повертаючись до обставин цієї справи, Верховний Суд звертає увагу на те, що суд першої інстанції при призначенні ОСОБА_7 покарання врахував: характер та ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, який відноситься до особливо тяжких злочинів, особу засудженого, котрий є пенсіонером, раніше не був судимий, неповнолітніх та непрацездатних особі на своєму утриманні не має, за місцем проживання характеризується задовільно. Врахував суд і те, що ОСОБА_7 свою вину визнав частково та добровільно відшкодував матеріальну шкоду. При цьому вчинення злочину у стані алкогольного сп'яніння правильно визнано судом обставиною, що обтяжує покарання засудженого. Також місцевий суд урахував і обставини вчинення злочину, наслідки, які настали у вигляді смерті потерпілої ОСОБА_9 , та позицію потерпілого, котрий просив призначити ОСОБА_7 покарання на розсуд суду.

З урахуванням наведеного суд першої інстанції не порушив загальних засад призначення покарання, встановлених Кримінальним кодексом України, і дійшов правильного висновку про необхідність призначення засудженому покарання в межах санкції статті, за якою його засуджено. Своє рішення місцевий суд належним чином мотивував.

Неможливо визнати прийнятними доводи сторони захисту про те, що суди не звернули увагу на наявність пом`якшуючих покарання обставин - щире каяття й активне сприяння розкриттю злочинів.

Розкаяння передбачає, крім визнання особою факту вчинення злочину, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому певному злочині, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, готовність нести покарання. Факт щирого каяття особи у вчиненні злочину повинен знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження.

З останніх убачається, що засуджений вину у вчиненому визнавав частково, не визнав наявності умислу на вбивство потерпілої, а тому твердження захисту про щире каяття ОСОБА_7 є формальним, оскільки не підтверджується поведінкою винного як під час судового розгляду, так і після постановлення вироку у справі.

Що стосується активного сприяння розкриттю злочинів, то матеріали кримінального провадження також не містять даних про активне (ініціативне) сприяння засудженого розкриттю злочинів, оскільки уся інформація щодо вчинення ОСОБА_7 кримінального правопорушення та неспростовні докази його винуватості були здобуті органом досудового розслідування без ініціативного сприяння останнього.

З огляду на викладене Верховний Суд вважає, що висновок суду першої інстанції, залишений без змін апеляційним судом, у частині визначення виду і розміру призначеного засудженому покарання відповідає принципам законності, індивідуалізації та справедливості, а тому Верховний Суд не вбачає підстав вважати таке покарання явно несправедливим через суворість.

Із матеріалів кримінального провадження убачається, що засуджений ОСОБА_7 та його захисник ОСОБА_8 не погоджуючись із вироком місцевого суду, подали апеляційні скарги, в яких засуджений наводив доводи щодо невідповідності призначеного йому судом покарання через суворість, а захисник зазначав про невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження та істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.

Апеляційний суд під час розгляду кримінального провадження в апеляційному порядку перевірив доводи, викладені стороною захисту в апеляційних скаргах, і, не встановивши підстав для скасування або зміни вироку місцевого суду, вмотивовано відмовив у задоволенні заявлених апеляційних вимог, навівши достатні аргументи й підстави для прийняття такого рішення.

Касаційна скарга захисника не містить доводів на спростування цих висновків апеляційного суду.

Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам статей 370, 419 КПК, містить достатні відповіді на доводи, викладені в апеляційних скаргах з наведенням мотивів, з яких суд виходив при постановленні рішення.

Відхиляє Верховний Суд і доводи захисника про необхідність зарахування його підзахисному ОСОБА_7 у строк покарання терміну попереднього ув`язнення з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі по день набрання вироком законної сили на підставі положень ч. 5 ст. 72 КК (в редакції Закону № 838-VIII), оскільки вказане питання вже вирішено місцевим судом у порядку, передбаченому статтями 537, 539 КПК, і ухвалою Запорізького районного суду Запорізької області від 22 листопада 2018 року ОСОБА_7 зараховано у строку покарання термін попереднього ув`язнення з 21 червня 2017 року по 11 липня 2018 року (дати набрання вироком законної сили) з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.

Таким чином, Верховний Суд дійшов висновку, що захисник у своїй касаційній скарзі не навів переконливих доводів, які би ставили під сумнів законність постановлених у кримінальному проваджені судових рішень, а під час розгляду кримінального провадження в суді касаційної інстанції не встановлено істотних порушень вимог кримінального процесуального закону або неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які би були безумовними підставами для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене і керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційну скаргу засудженої необхідно залишити без задоволення, а постановлені у кримінальному провадженні судові рішення — без зміни.

На цих підставах Верховний Суд ухвалив:

Касаційну скаргу захисника ОСОБА_8 залишити без задоволення, а вирок Василівського районного суду Запорізької області від 29 листопада 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 11 липня 2018 року щодо ОСОБА_7 — без зміни.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.

Судді

ОСОБА_1                              ОСОБА_2                              ОСОБА_3