Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

Іменем України

17 вересня 2019 року

м. Київ

Справа №161/7321/17

Провадження № 51-933км19

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого            ОСОБА_1 ,

суддів:                       ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

секретаря

судового засідання ОСОБА_4 ,

за участю:

прокурора                 ОСОБА_5 ,

засудженого             ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції),

захисника                  ОСОБА_7

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 на вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 23 травня 2018 року та ухвалу Волинського апеляційного суду від 29 листопада 2018 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017030000000091, за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с. Глушни Гродненської області Республіки Білорусь, фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України,

Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 23 травня 2018 року ОСОБА_6 визнано винуватим і  засуджено  за ч. 1 ст. 115 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 11 років.

Вирішено питання процесуальних витрат та речових доказів.

Ухвалою Волинського апеляційного суду від 29 листопада 2018 року зазначений вирок щодо ОСОБА_6 залишено без змін.

Згідно з вироком суду першої інстанції ОСОБА_6 засуджено за вчинення кримінального правопорушення за таких обставин.

В період із 21:00 год. 12 березня 2017 року до 08:00 год. 13 березня 2017 року                        ОСОБА_6 , знаходячись в приміщенні квартири АДРЕСА_2 , перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, під час сварки зі своєю співмешканкою ОСОБА_8 , яка виникла на ґрунті особистих неприязних відносин, з метою умисного вбивства наніс їй два удари господарським ножем в область грудної клітини та шість ударів тупим твердим предметом по голові.

Від отриманих тілесних ушкоджень ОСОБА_8 померла.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_7 стверджує про незаконність постановлених щодо ОСОБА_6 судових рішень, які просить скасувати, призначивши новий розгляд в суді першої інстанції. Зазначає, що суд неправильно кваліфікував дії ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 115 КК України, оскільки його дії слід було кваліфікувати за ст. 118 КК України. Вказує, що висновок судово-психіатричного експертизи № 95 від          30 березня 2017 року, на який послався суд у вироку, є недопустимим доказом. Посилається на безпідставну відмову суду апеляційної інстанції в дослідженні доказів та на незаконність ухвали суду апеляційної інстанції, який не спростувавши доводи, наведені в апеляційній скарзі сторони захисту, помилково визнав її безпідставною, постановивши ухвалу, яка не відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Позиції інших учасників судового провадження

Засуджений ОСОБА_6 і захисник ОСОБА_7 підтримали доводи касаційної скарги та просили її задовольнити.

Прокурор ОСОБА_5 заперечив проти задоволення касаційної скарги.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, доводи учасників судового провадження,  перевіривши матеріали провадження та доводи, наведені у касаційній скарзі, колегія суддів дійшла такого висновку.

Згідно з вимогами ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

При розгляді кримінального провадження суд касаційної інстанції виходить із фактичних обставин, встановлених судом.

Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 в умисному вбивстві відповідає з`ясованим судом обставинам, встановлених під час кримінального провадження, підтверджений перевіреними у судовому засіданні і детально наведеними у вироку доказами, яким суд дав належну оцінку, і є обґрунтованим.

При цьому не знайшли свого підтвердження доводи сторони захисту, які висловлювались в судах першої та апеляційної інстанцій, про те, що ОСОБА_6 захищався від неправомірних дій ОСОБА_8 , у зв`язку з чим його дії необхідно кваліфікувати за ст. 118 КК України, а не ч. 1 ст. 115 КК України.

За нормативним визначенням умисне вбивство (ст. 115 КК України) з об`єктивної сторони характеризується дією або бездіяльністю у вигляді протиправного посягання на життя людини, наслідками у вигляді смерті та причинним зв`язком між зазначеними діяннями та наслідками, а з суб`єктивної сторони - умисною формою вини (прямим або непрямими умислом), коли винний усвідомлює, що може заподіяти смерть особі, передбачає такі наслідки і бажає або свідомо припускає їх настання.

Такі самі ознаки об`єктивної та суб`єктивної сторони характерні і для умисного вбивства, вчиненого при перевищенні меж необхідної оборони (ст. 118 КК України). Проте, на відміну від умисного вбивства, відповідальність за вчинення якого передбачена ст. 115 КК України, обов`язковою ознакою суб`єктивної сторони злочину, передбаченого ст. 118 КК України, є мотив діяння – захист винною особою охоронюваних законом прав та інтересів від суспільно небезпечного посягання.

Згідно із ч. 1ст. 36 КК України необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.

Перевищенням меж необхідної оборони визнається умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту (ч. 3ст. 36 КК України).

До критеріїв визначення правомірності необхідної оборони належать: наявність суспільно небезпечного посягання, його дійсність та об`єктивна реальність, межі захисних дій, які б не перевищували меж необхідності, а шкода особі, яка здійснює посягання, не перевищувала б ту, яка для цього необхідна.

Для вирішення питання про кваліфікацію складу злочину, пов`язаного з умисним позбавленням життя особи, зокрема щодо відсутності чи наявності стану необхідної оборони, перевищення її меж, суд у кожному конкретному випадку, враховуючи конкретні обставини справи, повинен здійснити порівняльний аналіз та оцінити наявність чи відсутність акту суспільно небезпечного посягання й акту захисту, встановити їх співвідношення, відповідність чи невідповідність захисту небезпечності посягання.

У разі, коли визначальним у поведінці особи було не відвернення нападу та захист, а бажання спричинити шкоду потерпілому (розправитися), такі дії за своїми ознаками не становлять необхідної оборони, вони набувають протиправного характеру і мають розцінюватись на загальних підставах.

При кваліфікації дій ОСОБА_6 як умисне вбивство місцевим судом, з яким погодився суд апеляційної інстанції,  враховано конкретні обставини провадження з яких вбачається, що ОСОБА_6 , наніс ОСОБА_8 два удари господарським ножем в ділянку грудної клітки, заподіявши тілесні ушкодження у вигляді проникаючих колото-різаних поранень грудної клітки зліва з пошкодженням восьмого ребра, без пошкодження легені та умисно наніс по голові останньої шість ударів тупим твердим предметом з обмеженою контактуючою поверхнею, чим спричинив тілесні ушкодження у вигляді шести забійних ран волосистої ділянки голови, крововиливів на внутрішній поверхні м`яких тканин голови в проекції ран на шкірі, трьох вдавлених зламів кісток склепіння черепа, забоїв-розмізження головного мозку.

Колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що немає підстав вважати, що ОСОБА_6 , завдаючи потерпілій таку кількість ударів зі значною силою, перебував в стані необхідної оборони, але перевищив її межі,  у тому числі, з урахуванням обстановки та умов, за яких було вчинено вбивство                               ОСОБА_8 , а також пасивної поведінки ОСОБА_6 після вчинення ним злочину.

За встановлених фактичних обставин дії ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 115 КК України кваліфіковано правильно.

У касаційній скарзі не наведено доводів щодо істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, які б перешкодили судам постановити законні та обґрунтовані судові рішення.

При цьому судами першої та апеляційної інстанцій належним чином перевірялися і не знайшли свого підтвердження доводи сторони захисту про недопустимість як доказу висновку судово-психіатричного експертизи №95 від 30 березня 2017 року, а у касаційній скарзі не наведено інших тверджень, які б ставили під сумнів висновки судів із зазначеного питання.

В суді апеляційної інстанції клопотання учасників провадження, у тому числі щодо повторного дослідження доказів, розглядались в установленому законом порядку з постановленням відповідних рішень.

Суд апеляційної інстанції, розглядаючи скарги учасників судового розгляду та залишаючи їх без задоволення, повною мірою перевірив і спростував доводи, викладені в них, у тому числі, щодо неправильності кваліфікації дій ОСОБА_6 , а постановлена апеляційний судом ухвала відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України.

Відповідно до ст. 65 КК України суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів, а згідно з ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених.

Призначаючи ОСОБА_6 покарання, яке є необхідним і достатнім для його виправлення та запобігання вчиненню нових злочинів, суд врахував тяжкість вчиненого злочину, який відноситься до категорії особливо тяжких злочинів, дані про особу засудженого, який за місцем фактичного проживання характеризувався виключно негативно, неодноразово притягувався до адміністративної відповідальності за вчинення сімейно-побутових конфліктів.

З огляду на викладене, касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 433, 436, 441, 442 КПК України, Суд

у х в а л и в:

вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 23 травня 2018 року та ухвалу Волинського апеляційного суду від 29 листопада 2018 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 –без  задоволення.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.

С у д д і:

ОСОБА_1                                 ОСОБА_2                                ОСОБА_3