Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

іменем України

17 вересня 2019 року

м. Київ

справа № 280/1320/16

провадження № 51-833км19

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду  у складі:

головуючого                                     ОСОБА_1 ,

суддів                                                 ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора                                       ОСОБА_5 ,

засудженого                                   ОСОБА_6 ,

захисника                                       ОСОБА_7 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого                   ОСОБА_6 на ухвалу Житомирського апеляційного суду від 14 січня 2019 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016060190000637, за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця               м. Чигирина Черкаської області, жителя                                     АДРЕСА_1 , раніше неодноразово судимого,

у вчиненні злочину, передбаченого частиною 3 статті 15, частиною 2 статті 185  Кримінального кодексу України (далі - КК),

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Коростишівського районного суду Житомирської області від 29 серпня 2018 року ОСОБА_6 засуджено за частиною 3 статті 15, частиною 2 статті 185  КК до покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки.

На підставі статті 71 КК до призначеного покарання частково приєднано не відбуте ОСОБА_6 покарання за вироком Апеляційного суду Черкаської області від 15 листопада 2004 року та остаточно призначено покарання у виді обмеження волі на строк 4 роки.

Строк відбуття покарання визначено обчислювати з моменту приведення вироку до виконання.

Вирішено питання щодо речових доказів.

Згідно з вироком ОСОБА_6 визнано винуватим і засуджено за таких обставин.

29 серпня 2016 року близько 15:30 ОСОБА_6 разом зі своєю співмешканкою ОСОБА_8 перебуваючи в торговельному залі магазину продуктів                   №815 "АТБ-Маркет", розташованому на вул. Київській, 63 (вул. Шевченка, 38/61), та вважаючи, що за його діями ніхто не спостерігає, заховав у кишені штанів продуктові товари на загальну суму 254,70 грн.

У подальшому він на касі вказаного магазину розрахувався за інший товар у кошику та намагався вийти з магазину з неоплаченими продуктами, однак був затриманий працівниками служби безпеки цього магазину, тобто ОСОБА_6 не вчинив усіх дій, які вважав необхідними для доведення злочину до кінця, оскільки був затриманий неподалік від каси.

Ухвалою Житомирського апеляційного суду від 14 січня 2019 вирок Коростишівського районного суду Житомирської області від 29 серпня 2018 року залишено без зміни.

Вимоги, наведені в касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі засуджений  просить скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону.

Зі змісту касаційної скарги вбачається, що засуджений вважає ухвалу апеляційного суду належним чином не вмотивованою, оскільки в ній не надано обґрунтованих відповідей на доводи, наведені в його апеляційній скарзі.

При цьому засуджений вважає неналежними та недопустимими докази на підтвердження його винуватості, яким суд апеляційної інстанції не дав відповідної оцінки, і безпідставно, на думку засудженого, залишив без зміни вирок місцевого суду.

Істотні порушення вимог кримінального процесуального закону засуджений обґрунтовує тим, що суд апеляційної інстанції всупереч вимогам чинного законодавства розглянув його апеляційну скаргу за його відсутності, чим порушив право на захист, крім того, як стверджує ОСОБА_6 , він був позбавлений належної правової допомоги.

Заслухавши доповідь судді, доводи засудженого та захисника, які підтримали касаційну скаргу, думку прокурора, яка заперечувала проти задоволення касаційної скарги, обговоривши наведені в касаційній скарзі доводи й перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає на таких підставах.

Мотиви Суду

Відповідно до частини 1 статті 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Частина 2 цієї статті вказує на те, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Зі змісту касаційної скарги вбачається, що засуджений не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, зазначає, що, переглядаючи вирок районного суду, в основу якого, на думку ОСОБА_6 , покладено неналежні та недопустимі докази, суд апеляційної інстанції не перевірив їх належним чином. Однак така позиція засудженого є хибною та не знайшла свого підтвердження під час перевірки матеріалів кримінального провадження.

Так, вказуючи на винуватість засудженого у вчиненні інкримінованого йому злочину суд першої інстанції належним чином дослідив надані стороною обвинувачення докази та обґрунтовано визнав ОСОБА_6 винуватим за вказаним обвинуваченням.

При цьому суд послався на показання свідка ОСОБА_9 , яка вказала, що із записів камер відеоспостереження стало відомо, що покупець оплатив не весь товар, який брав з полиць, тому йому запропонували пройти в кімнату охорони, де в пакеті разом з оплаченими товарами були неоплачені на касі продукти харчування. При цьому винний пояснив, що він їх викрав, і на записі з камер було видно, як він їх ховав. Свідок ОСОБА_10 суду показав, що працює охоронцем у магазині та перебував у касовій зоні, він разом зі старшим охоронцем провели ОСОБА_6 до кімнати охорони. Викрадені продукти були в пакеті та барсетці.

Також суд дослідив письмові докази, які поклав в основу обвинувального вироку, а саме: протокол огляду місця події, з якого вбачається, що під час огляду службового приміщення "АТБ-Маркет" ОСОБА_6 вказав на продукти, які лежали на столі, та сказав, що це він їх викрав; довідку магазину "АТБ-Маркет" про підтвердження вартості викрадених продуктів харчування станом на 29 серпня 2016 року на загальну вартість 254,70 грн; протокол огляду відеозапису з камер відеоспостереження магазину "АТБ-Маркет" від 26 вересня 2016 року, на якому видно, як ОСОБА_6 складає товар у корзину, а потім викладає його з кишені штанів до пакету.

Критично суд оцінив показання самого винного та свідка ОСОБА_8 , оскільки, намагаючись уникнути кримінальної відповідальності ОСОБА_6 , вони вказували, що частину товарів викрала ОСОБА_8 , а ОСОБА_6 викрав лише цукерки та ікру. При цьому суд у своєму рішенні правильно зазначив, що такі показання спростовуються зібраними у кримінальному провадженні доказами, оскільки із записів з камер відеоспостереження було видно, що всі продукти викрав саме ОСОБА_6 і що саме він перекладав їх з кишені в пакет.

Зазначені та інші докази, які повною мірою вказують на винуватість ОСОБА_6 у намаганні вчинити крадіжку, було належним чином перевірено судом апеляційної інстанції.

При цьому суд урахував усі доводи засудженого в апеляційній скарзі та зазначив, що твердження апелянта про недопустимість такого доказу, як протокол відеозапису з камер відеоспостереження, є необґрунтованими, оскільки такий відеозапис було приєднано до протоколу огляду місця події від 29 серпня            2016 року (а.п. 66), а постановою слідчого від 29 вересня 2016 року диск з двома відеозаписами від 29 серпня 2016 року з камер спостереження магазину                   "АТБ-Маркет" визнано речовими доказами у цьому кримінальному провадженні. Такий диск було добровільно надано потерпілою стороною, що не суперечить вимогам статті 56 КПК та є належним доказом.

З таким висновком суду апеляційної інстанції погоджується і колегія суддів, а доводи засудженого про недопустимість вказаного доказу є надуманими та не знайшли свого підтвердження під час перевірки матеріалів кримінального провадження.

Що стосується доводів, викладених у касаційній скарзі про істотні порушення вимог кримінального процесуального закону судом апеляційної інстанції, вони також не заслуговують на увагу з огляду на таке.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, суд апеляційної інстанції призначив кримінальне провадження до розгляду на 14 листопада 2018 року, про що належним чином повідомив учасників кримінального провадження. Захисник ОСОБА_7 , який захищав інтереси ОСОБА_6 в суді першої інстанції,                             13 листопада 2018 року подав до апеляційного суду заяву ОСОБА_6 про перенесення судового засідання на більш пізній термін у зв`язку із захворюванням обвинуваченого та надав довідку медичного закладу                            від 8 листопада 2018 року, з якої убачається, що ОСОБА_6 перебував на амбулаторному лікуванні з діагнозом "катаральний бронхіт".

Про наступні дати судового розгляду на 26 листопада 2018 року на 10 грудня 2018 року, на 17 грудня 2018 року та на 14 січня 2019 року засуджений та інші учасники кримінального провадження також були належним чином повідомлені, при цьому у своїх заявах ОСОБА_6 повідомляв про продовження лікування, надавав медичні довідки з різними діагнозами та просив зупинити провадження у справі.

З повідомлення Коростишівської центральної районної лікарні вбачається, що ОСОБА_6 перебував на амбулаторному лікуванні 20 листопада 2018 року та що за результатами лікування йому рекомендовано планове оперативне лікування (а.п.209). При цьому надані ОСОБА_6 медичні довідки вказують на його амбулаторне лікування, яке не перешкоджало останньому з`явитись за викликом до суду.

Таким чином, аналізуючи наявні у справі документи, суд апеляційної інстанції  дійшов правильного висновку, що заяви засудженого не містять вимог про відкладення апеляційного розгляду.

З такими висновками погоджується і колегія суддів та вважає, що суд апеляційної інстанції не порушив вимог кримінального процесуального закону, оскільки засуджений був належним чином повідомлений, а зміст його заяв та відсутність клопотання про відкладення апеляційного розгляду не свідчать про його бажання відкласти апеляційний розгляд, як і не вказують про обов`язкову участь засудженого під час такого розгляду.

Так, суд апеляційної інстанції протягом майже 3 місяців неодноразово відкладав апеляційний розгляд та попередив засудженого про наслідки його неявки  в судове засідання, що вказує на правомірність прийнятого судом рішення про можливість розгляду апеляційної скарги ОСОБА_6 за його відсутності.

Таким чином, доводи засудженого про істотні порушення вимог кримінального процесуального закону є неспроможними.

З огляду на викладене колегія суддів не вбачає підстав, які би вказували на можливість скасувати ухвалу апеляційного суду, оскільки таке судове рішення є законним, вмотивованим та належним чином обґрунтованим.

У зв`язку з цим касаційна скарга засудженого задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд

ухвалив:

Ухвалу Житомирського апеляційного суду від 14 січня 2019 року щодо засудженого ОСОБА_6 залишити без зміни, а його касаційну скаргу - без задоволення.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді:

___________________                    _______________________                  ________________________

ОСОБА_1                       ОСОБА_2                                   ОСОБА_3