Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

іменем України

18 вересня 2019 року

м. Київ

справа № 761/7751/16

провадження № 51-2454 км 19

Верховний Суд колегією суддів Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого                                   ОСОБА_1 ,

суддів                                               ОСОБА_2 ,   ОСОБА_3 ,

за участю секретаря

судового засідання                        ОСОБА_4 ,

прокурора                                        ОСОБА_5 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 на вирок Київського апеляційного суду від 14 лютого 2019 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015100100013630, за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с. Ахалі Самбулі Гардаманського району(Республіка Грузія), жителя м. Києва,

у   вчиненні  злочину,  передбаченого   ч. 3  ст. 185  Кримінального  кодексу  України

(далі – КК).

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Шевченківський районний суд м. Києва вироком від 05 жовтня 2018 року визнав винуватим і засудив ОСОБА_7 за ч. 3 ст. 185 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.

На підставі ст. 75 КК ОСОБА_7 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки і покладено на нього виконання обов`язків, передбачених ч. 1 та п. 2 ч. 3 ст. 76 цього ж Кодексу.

Ухвалено стягнути з ОСОБА_7 :

- на користь ОСОБА_8 –  43 125, 87 грн у рахунок відшкодування матеріальної шкоди та 65 000 грн  моральної шкоди;

- на користь держави – 3696 грн у рахунок відшкодування процесуальних витрат.

Також ухвалено звернути суму застави в рахунок відшкодування майнових стягнень на користь ОСОБА_8 , а саме в розмірі 43 125, 87 грн у рахунок відшкодування матеріальної шкоди та 10 000 грн  моральної шкоди, а також 3696 грн – на користь держави у рахунок відшкодування процесуальних витрат.

Київський апеляційний суд вироком від 14 лютого 2019 року частково задовольнив апеляційну скаргу прокурора, скасував вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_7 в частині призначеного покарання та звільнення від призначеного покарання, ухвалив новий вирок, яким призначив ОСОБА_7 за ч. 3 ст. 185 КК покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.

На підставі ч. 5 ст. 72 КК (в редакції Закону від 26 листопада 2015 року № 838-VIII) ОСОБА_7 зараховано у строк відбування покарання строк попереднього ув`язнення з 03 по 09 грудня 2015 року з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.

У решті вирок місцевого суду залишив без змін.

За вироком суду ОСОБА_7 визнано винним і засуджено за те, що він за обставин, детально викладених у вироку, діючи за попередньою змовою з не встановленою слідством особою, 13 листопада 2015 року приблизно о                      16 год. 00 хв. за допомогою не встановленого слідством предмета відчинив двері та незаконно проник до квартири АДРЕСА_1 , звідки таємно викрав майно ОСОБА_8 на загальну суму 43 125, 87 грн.

Вимоги касаційних скарг і узагальнені доводи осіб, які  їх подали

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 , посилаючись на невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, ставить вимогу про зміну оскарженого вироку апеляційного суду та призначення ОСОБА_7 покарання із застосуванням положень ст. 75 КК, оскільки вважає, що цей суд повною мірою не врахував даних про особу останнього, наявності обставин, які пом`якшують покарання, та відсутності обставин, які його обтяжують, а також думки потерпілої.

Позиції інших учасників судового провадження

У судовому засіданні прокурор заперечувала проти задоволення касаційної скарги, захисник та засуджений наполягали на необхідності задоволення касаційної скарги.

Мотиви Суду

Відповідно до ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення у межах касаційної скарги.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні злочину, за який його засуджено, кваліфікація діяння за ч. 3 ст. 185 КК у касаційній скарзі захисника сумніву не піддаються.

Згідно зі статтями 50, 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації це покарання за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, що його пом`якшують та обтяжують.

Як випливає зі змісту ст. 75 КК, застосування закріплених у ній правил допустиме лише за наявності обґрунтованих підстав для висновку, що виходячи з тяжкості злочину, даних про особу винного та інших обставин кримінального провадження виправлення засудженого є можливим без ізоляції від суспільства.

У цій справі, як видно з її матеріалів, не встановлено обставин, які б давали підстави вважати, що покарання ОСОБА_7 призначено з порушенням визначених у законі загальних засад.

Так, апеляційний суд разом із ступенем тяжкості злочину врахував особливу сукупність обставин цієї справи, зокрема те, що з метою викрадення чужого майна обвинувачені, діючи у співучасті групою осіб, проникли до помешкання потерпілої за допомогою спеціальних засобів, тобто будучи заздалегідь підготовленими до вчинення злочину, що свідчить про підвищену суспільну небезпечність діяння, а такожурахував те, що на момент апеляційного розгляду цього кримінального провадження ОСОБА_7 притягується до кримінальної відповідальності за вчинення корисливих злочинів в інших провадженнях, які перебувають на розгляді місцевих судів міста Києва.

Крім цього, під час апеляційного розгляду в судовому засіданні потерпіла ОСОБА_8 повідомила, що заподіяної  їй шкоди на даний час не відшкодовано, при тому, що суму застави було звернуто в рахунок відшкодування лише частини майнових стягнень із ОСОБА_7 на користь ОСОБА_8 .

З огляду на зазначені обставини, що не піддавалися сумніву під час апеляційного розгляду та не оспорюються в касаційній скарзі захисника ОСОБА_6 , апеляційний суд дійшов мотивованого висновку про суспільну небезпечність ОСОБА_7 та неможливість його виправлення без ізоляції від суспільства, а отже і про відсутність правових підстав для застосування ст. 75 КК.

Водночас не залишилися без оцінки суду й інші дані про особу засудженого, який раніше не судимий, на обліку в лікарів нарколога та психіатра не перебуває, обставина, яка пом`якшує покарання, – щире каяття, відсутність обставин, які обтяжують покарання, та думка потерпілої про необхідність призначення покарання, не пов`язаного з реальним позбавленням волі.

Саме з огляду на вказані обставини апеляційний суд призначив ОСОБА_7 покарання в мінімальному розмірі санкції ч. 3 ст. 185 КК.

Правових підстав вважати таке покарання явно несправедливим через суворість не вбачається.

На переконання колегії суддів, покарання, яке призначив апеляційний суд ОСОБА_7 , відповідає вимогам статей 50, 65 КК, принципам індивідуалізації, справедливості та співмірності, є необхідним і достатнім для виправлення винного та попередження нових злочинів.

Касаційна скарга захисника ОСОБА_6 не містить переконливих доводів на обґрунтування надмірної суворості призначеного ОСОБА_7 покарання, зміни вироку апеляційного суду та наявності підстав для застосування положень ст. 75 КК, а тому ця скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 437, 438, 441, 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Вирок Київського апеляційного суду від 14 лютого 2019 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 – без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                              ОСОБА_2                          ОСОБА_3