Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова                                                                                                Іменем України

11 вересня  2019 року

м. Київ

справа № 185/8507/14

провадження № 51-4040км18

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати                                Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого                       ОСОБА_1 ,

суддів                                    ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,                                                                                                    за участю секретаря                                                                                                                           судового засідання                 ОСОБА_4 ,                                                                прокурора                          ОСОБА_5 ,                                                                         захисників                                    ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 (в режимі

відеоконференції),

розглянув касаційні скарги заступника прокурора Дніпропетровської області та захисника ОСОБА_7 на ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 15 вересня 2016 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12014040370001522, щодо

ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,                   уродженця с. Василівка Дніпропетровської обл., жителя АДРЕСА_1 ,

ОСОБА_10 ,                                                    ІНФОРМАЦІЯ_2 ,                                   уродженця і жителя АДРЕСА_2 ,

ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ,                                     уродженця м. Кишинева (Республіки Молдова), жителя АДРЕСА_3 ,

засуджених кожного за пунктами 6, 12 ч. 2 ст. 115; ч. 2 ст. 289 Кримінального кодексу України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 15 вересня  2015 року засуджено:

ОСОБА_9   – за пунктами 6, 12  ч. 2 ст. 115 КК – до покарання у виді  позбавлення волі на строк 15 років; за ч. 2 ст. 289 КК – до покарання у виді  позбавлення волі на строк 7 років з конфіскацією всього його майна.  На підставі ч. 1 ст. 70 КК остаточно визначено покарання у виді  позбавлення волі на строк 15 років з конфіскацією всього його майна.

ОСОБА_10 – за пунктами 6, 12  ч. 2 ст. 115 КК – до покарання у виді  позбавлення волі на строк 12 років; за ч. 2 ст. 289 КК – до покарання у виді  позбавлення волі на строк 7 років з конфіскацією всього його майна.  На підставі ч. 1 ст. 70 КК остаточно визначено покарання у виді  позбавлення волі на строк 12 років з конфіскацією всього його майна. На підставі ст. 72 КК вирок Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 16 липня 2013 року, яким призначено покарання у виді штрафу в сумі 1000 грн, ухвалено виконувати самостійно.

ОСОБА_11 – за пунктами 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК – до покарання у виді  позбавлення волі на строк 12 років; за ч. 2 ст. 289 КК – до покарання у виді  позбавлення волі на строк 7 років з конфіскацією всього його майна.  На підставі ч. 1 ст. 70 КК визначено покарання у виді  позбавлення волі на строк 12 років з конфіскацією всього його майна. На підставі ч. 1 ст. 71 КК остаточно призначено покарання у виді  позбавлення волі на строк 12 років 6 місяців  з конфіскацією всього його майна.

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 15 вересня 2016 року вирок Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 15 вересня 2015 року стосовно ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та  ОСОБА_11 змінено: доповнено мотивувальну частину вироку словами: "Висновками експертів № 615 від 20 червня 2014 року, № 614 від 18 червня 2014 року, № 436 від 24 червня 2014 року, № 433 від 25 червня 2014 року"; виключено з кваліфікації дій ОСОБА_9 , ОСОБА_11 та ОСОБА_10 за ч. 2 ст. 289 КК кваліфікуючу ознаку "заподіяння значної матеріальної шкоди". У решті вирок залишено без змін.

За вироком суду ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 засуджені за те, що вони 31 травня 2014 року, діючи за попередньою змовою, з метою умисного вбивства раніше незнайомого ОСОБА_12 з корисливих мотивів, домовилися з ним про поїздку на його автомобілі таксі "Опель Астра", (який належить ОСОБА_13 ), державний номерний знак НОМЕР_1 , з м. Тернівки до дачного товариства "Самарчанка", розташованого за с. Богданівка Павлоградського району Дніпропетровської області. Приблизно о 16:20 зазначені особи прибули на таксі потерпілого приблизно за 1500 м від шахти "Самарська" у напрямку руху до с. Богданівка Павлоградського району Дніпропетровської області, де  ОСОБА_10 , вибравши безлюдне місце  і переконавшись у відсутності зустрічного і попутного транспорту та сторонніх осіб, попросив ОСОБА_12 зупинити автомобіль на узбіччі, а ОСОБА_9 заздалегідь заготовленим ножем умисно завдав потерпілому не менше 4 ударів у живіт. Потерпілий намагався втекти, однак ОСОБА_9 наздогнав його та завдав не менше 5 ударів ножем в груди і шию. Від отриманих тілесних ушкоджень потерпілий ОСОБА_12 помер ІНФОРМАЦІЯ_4 приблизно о 17:00 на місці скоєння злочину. У цей час ОСОБА_11 став обшукувати автомобіль таксі. Після вчинення умисного вбивства засуджені  заволоділи особистим майном потерпілого: грошовими коштами в сумі 370 грн, а з метою приховування скоєного злочину – транспортним засобом "Опель Астра", заподіявши потерпілому значної матеріальної шкоди на суму 80 774,10 грн.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_7 ставить вимогу про скасування ухвали апеляційного суду стосовно ОСОБА_9 і призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції. Вважає, що ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК). Зазначає, що поза увагою суду апеляційної інстанції залишилося те, що доказами у кримінальному провадженні не підтверджується причетність ОСОБА_9 до злочинів, за які він засуджений. Вказує, що суд апеляційної інстанції безпідставно відмовив у задоволенні клопотання сторони захисту про допит у судовому засіданні експертів імунолога і цитолога. Звертає увагу на відсутність у провадженні звукозапису судового засідання від 10 грудня 2014 року.

У касаційній скарзі прокурор ставить вимогу про скасування ухвали апеляційного суду стосовно ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_11 і призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції. Посилається на те, що апеляційним судом належним чином не перевірено та не надано обґрунтованих відповідей на всі доводи в апеляційних скаргах. Зокрема, вказує, що поза увагою апеляційного суду залишилися аргументи апеляційної скарги ОСОБА_9 про  застосування до нього фізичного та психічного насильства, внаслідок якого він був змушений обмовити себе у вчиненні злочинів, та аналогічні доводи про це в судовому засіданні засуджених ОСОБА_10 та ОСОБА_11 . При цьому зазначає, що апеляційний суд формально послався на перевірку таких доводів судом першої інстанції, оскільки не звернув уваги, що слідчим шляхом з приводу доводів засуджених, які висували небезпідставні скарги про погане поводження з боку суб`єктів владних повноважень, не було проведено ефективного розслідування.

Позиції учасників судового провадження

У судовому засіданні захисники вважали, що касаційні скарги підлягають задоволенню. Прокурор заперечила проти задоволення касаційної скарги захисника та не підтримала касаційну скаргу прокурора.

Мотиви Суду

Згідно із ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування цими судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Вирішення цих питань процесуальним законом покладено на суди першої та апеляційної інстанцій.

Суд апеляційної інстанції фактично виступає останньою інстанцією, яка надає можливість сторонам перевірити повноту судового розгляду та правильність встановлення фактичних обставин кримінального провадження судом першої інстанції, і це покладає на апеляційний суд певний обов`язок щодо дослідження й оцінки доказів з урахуванням особливостей, передбачених ст. 404 КПК.

Ухвала апеляційного суду є рішенням вищого суду стосовно законності й обґрунтованості вироку, що перевіряється в апеляційному порядку, та повинна відповідати тим же вимогам, що і вирок суду першої інстанції.

Згідно зі ст. 419 КПК в ухвалі апеляційного суду повинні бути зазначені мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, а також положення закону, яким він керувався. При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

Переглядаючи вирок щодо ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_11 в апеляційному порядку, апеляційний суд не дотримався вказаних вимог закону.

З матеріалів кримінального провадження видно, що засуджений ОСОБА_9 у своїй апеляційній скарзі вказував на порушення судом першої інстанції вимог кримінального процесуального закону. Зокрема, зазначав, що поза увагою суду залишилися його доводи про недопустимість певних доказів сторони обвинувачення у зв`язку з тим, що вони отримані внаслідок застосування органом досудового розслідування фізичного та психічного впливу щодо обвинувачених. Про застосування недозволених методів ведення досудового розслідування засуджений пояснював і в судовому засіданні суду апеляційної інстанції.

Апеляційний суд, залишаючи без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_9 , формально зазначив у своїй ухвалі, що доводи засудженого є надуманими та безпідставними, оскільки спростовуються матеріалами кримінального провадження. Водночас не вказав, на підставі яких саме доказів він дійшов висновку про необґрунтованість доводів засудженого.

Слід звернути увагу, що в доповненні до апеляційної скарги засудженого ОСОБА_11 також йшлося про те, що докази, надані суду стороною обвинувачення, були отримані внаслідок застосування недозволених методів ведення досудового розслідування.

Викладаючи  в ухвалі зміст доводів апеляційної скарги ОСОБА_11 , апеляційний суд вказав, що він зазначив про порушення на досудовому слідстві, які залишилися поза увагою суду. Однак не вказав, на які саме порушення посилався останній, і не навів жодних мотивів на спростування доводів засудженого.

Натомість апеляційний суд зазначив, що висновки суду про винуватість ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_11 у вчиненні інкримінованих їм злочинів підтверджуються даними, що містяться у протоколах проведення слідчих експериментів за участю засуджених. При цьому поза увагою суду залишилося те, що законність саме цих доказів оспорювалася в апеляційних скаргах і саме на тих підставах, що їх отримано внаслідок застосування щодо засуджених фізичного та психічного тиску з боку правоохоронних органів.

Таким чином, суд апеляційної інстанції залишив поза увагою доводи засуджених про застосування щодо них незаконних методів ведення досудового розслідування та за відсутності проведення належної перевірки таких доводів шляхом офіційного розслідування, зазначив про їх безпідставність. Такий підхід у контексті положень статті 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також усталеної практики Європейського суду з прав людини є неприпустимим.

Виходячи зі змісту статті 3 Конвенції, за обставин, коли особа висуває небезпідставну скаргу на жорстоке поводження з нею, а саме застосування недозволених методів під час проведення слідства, у поєднанні із загальним обов`язком держави за статтею 1 Конвенції, слід провести ефективне офіційне розслідування. Це означає, що таке розслідування повинно бути ретельним, а органи влади завжди повинні добросовісно намагатися з`ясувати те, що трапилось, та не покладатися на поспішні та необґрунтовані висновки, а тим більше обґрунтовувати ними свої рішення.

Згідно з практикою Європейського суду допустимість як доказів свідчень, отриманих за допомогою катувань, з метою встановлення відповідних фактів у кримінальному провадженні зводить нанівець саму суть права обвинуваченого не свідчити проти себе та призводить до несправедливості кримінального провадження в цілому.

Забезпечення перевірки заяви про застосування недозволених методів шляхом проведення уповноваженим органом офіційного розслідування щодо можливих порушень прав людини, гарантованих статтями 27, 28 Конституції України, є обов`язковим, що не було дотримано судом апеляційної інстанції під час розгляду кримінального провадження щодо ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та  ОСОБА_11 .

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що апеляційний суд, переглядаючи кримінальне провадження в межах поданих апеляційних скарг, не надав відповідей на усі доводи поданих апеляцій та належним чином не мотивував своїх висновків.

Наведене є істотним порушенням кримінального процесуального закону, яке перешкодило апеляційному суду ухвалити законне й обґрунтоване судове рішення, що є підставою для скасування ухвали апеляційного суду з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції.

Що стосується інших доводів, зокрема, наведених у касаційній скарзі захисника ОСОБА_7 , то вони мають бути перевірені під час нового розгляду кримінального провадження, під час якого апеляційному суду необхідно врахувати вищевикладене та за результатом розгляду постановити законне й обґрунтоване рішення.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, пунктами 11, 15 розділу XI "Перехідні положення" КПК та параграфом 3 Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", Верховний Суд

ухвалив:

Касаційні скарги заступника прокурора Дніпропетровської області та захисника ОСОБА_7 задовольнити.

Ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 15 вересня 2016 року щодо ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                       ОСОБА_2                            ОСОБА_3