Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

Іменем України

12 вересня 2019 року

м. Київ

справа № 140/2428/16-к

провадження № 51-2205км18

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати

Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого                                              ОСОБА_1 ,

суддів                                                           ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання               ОСОБА_4 ,

прокурора                                                   ОСОБА_5 ,

захисника

(в режимі відеоконференції)                   ОСОБА_6 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 на вирок Вінницького апеляційного суду від 26 грудня 2018 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016020240000602, за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Вінниця, жителя АДРЕСА_1 , неодноразового судимого, останнього разу за вироком Апеляційного суду Вінницької області від 10 червня 2015 року за ч. 1 ст. 309 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік, звільненого 08 липня 2016 року після відбуття покарання,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 186 КК.

Зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і встановлені обставини

За вироком Немирівського районного суду Вінницької області від 28 лютого 2017 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 3 ст. 186 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.

На підставі ст. 75 КК його звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки та покладено обов`язки, передбачені пунктами 1, 2 ч. 1, п. 2 ч. 2 ст. 76 КК.

Вирішено питання щодо процесуальних витрат і речових доказів у кримінальному провадженні.

За вироком суду ОСОБА_7 визнано винуватим у тому, що він 07 жовтня 2016 року близько 10:00 у стані алкогольного сп`яніння прийшов на територію домоволодіння ОСОБА_8 на АДРЕСА_2 та вимагав у власника відчинити вхідні двері будинку, а після відмови вирвав віконну раму та проник усередину, звідки відкрито викрав належні потерпілому 4000 грн.

Апеляційний суд частково задовольнив апеляційну скаргу прокурора, скасував вирок місцевого суду в частині звільнення ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням і ухвалив свій вирок, яким постановив вважати останнього засудженим за ч. 3 ст. 186 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки, а в решті вирок місцевого суду залишив без змін.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник порушує питання про скасування вироку апеляційного суду та призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції на підставах істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність й невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок суворості. ОСОБА_6 зазначає, що апеляційний суд не врахував обставин, які пом`якшують покарання ОСОБА_7 (щире каяття й активне сприяння розкриттю злочину, визнання вини, позитивні характеристики, відшкодування завданої шкоди, відсутність претензій з боку потерпілого та його позицію щодо необхідності призначення несуворого покарання, перебування на утриманні у засудженого двох неповнолітніх дітей тощо) та призначив йому занадто суворе покарання у виді реального позбавлення волі на тривалий термін. Захисник вважає, що апеляційний суд не вмотивував свого вироку відповідно до вимог статей 374, 420 КПК, зокрема не обґрунтував неможливості застосування до ОСОБА_7 положень ст. 75 КК та не врахував його зразкової поведінки після вчинення злочину.

Позиції учасників судового провадження

Захисник підтримав подану касаційну скаргу, а прокурор заперечував проти її задоволення, просив оскаржуване судове рішення залишити без змін.

Мотиви Суду

Відповідно до ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення у межах касаційної скарги.

Висновків суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 , правильності кваліфікації його дій у касаційній скарзі захисник не оспорює.

Зі змісту скарги убачається, що ОСОБА_6 фактично порушує питання про недотримання судом визначених законом вимог, що стосуються призначення покарання і пов`язані із суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями).

Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

Підставами для судового розсуду при призначенні покарання є:              кримінально-правові відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважувальні норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання "може", "вправі"; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема "особа винного", "щире каяття" тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб`єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66, 67 КК), визначенні "інших обставин справи", можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування ст. 75 КК тощо; індивідуалізація покарання – конкретизація виду й розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, котра вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину та його суб`єкта.

За змістом ч. 2 ст. 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Скасовуючи вирок місцевого суду в частині звільнення ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням, апеляційний дійшов обґрунтованого висновку про безпідставність застосування до засудженого ст. 75 КК. При цьому апеляційний суд урахував ступінь тяжкості та конкретні обставини вчиненого ОСОБА_7 злочину, який останній скоїв у стані алкогольного сп`яніння щодо особи похилого віку, маючи дві непогашені судимості, в тому числі за вчинення злочину проти власності, – отже, не зробив для себе належних висновків і не став на шлях виправлення.

Встановлені ж судом першої інстанції обставини, які пом`якшують покарання засудженого, – щире каяття й активне сприяння розкриттю злочину, відшкодування завданих збитків, відсутність претензій з боку потерпілого, його позицію в суді, позитивні характеристики ОСОБА_7 , інші дані про його особу, перелічені захисником у касаційній скарзі, – стали підставами для призначення засудженому мінімального покарання згідно санкції ч. 3 ст. 186 КК.

Згідно довідки, виданої виконавчим комітетом Боблівської сільської ради (а.п. 88), ОСОБА_7 із сім`єю не проживає. Даних про те, що він утримує двох неповнолітніх дітей, сторона захисту не надала.

Колегія суддів касаційного суду погоджується з вищезазначеним висновком апеляційного суду і вважає, що призначене ОСОБА_7 цим судом покарання відповідає вимогам статей 50, 65 КК, принципу індивідуалізації призначеного покарання, є достатнім та необхідним для виправлення засудженого й попередження вчинення нових злочинів.

Отже, оскаржений вирок апеляційного суду відповідає вимогам статей 374, 420 КПК та є вмотивованим.

Враховуючи наведене, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що подану касаційну скаргу слід залишити без задоволення.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Вирок Вінницького апеляційного суду від 26 грудня 2018 року щодо ОСОБА_7 залишити без змін, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 – без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення й оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                                        ОСОБА_2                                            ОСОБА_3