Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

іменем України

12 вересня 2019 року

м. Київ

справа №  286/8919/14-к

провадження № 51-4716км18

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального

суду у складі:

головуючого                       ОСОБА_1 ,

суддів                                   ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового

засідання                            ОСОБА_4 ,

прокурора                           ОСОБА_5 ,

захисника                            ОСОБА_6 ,

засудженого                       ОСОБА_7 (в режимі відеоконференції),

потерплих                            ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ,

(в режимі відеоконференції),

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу з доповненнями засудженого ОСОБА_7 та касаційну скаргу його захисника ОСОБА_6 на вироки Овруцького районного суду Житомирської області від 16 серпня 2017 року та Апеляційного суду Житомирської області від 20 грудня 2017 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12014060250000752, за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с. Прилуки Овруцького району Житомирської області, жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого п. 1 ч. 2 ст. 115 КК.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком місцевого суду ОСОБА_7 засуджено за п. 1 ч. 2 ст. 115 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 13 років. На підставі ч. 5 ст. 72 КК зараховано ОСОБА_7 у строк відбування покарання строк його попереднього ув`язнення з 26 вересня 2014 року по 20 червня 2017 року включно, з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі. Судом вирішено цивільні позови, долю речових доказів та судових витрат.

Згідно з вироком суду ОСОБА_7 25 вересня 2014 року приблизно о 23:00 вийшов зі своєї квартири ( АДРЕСА_1 ) у під`їзд, де на сходовому майданчику побачив дружину ОСОБА_10 зі знайомим ОСОБА_11 . Оскільки ОСОБА_7 підозрював дружину у подружній невірності, він будучи розгніваним вдарив ОСОБА_11 по обличчю, на що останній разом із ОСОБА_10 тікаючи від засудженого побігли вниз до виходу з будинку, а ОСОБА_7 повернувся до квартири. Через нетривалий проміжок часу ОСОБА_7 почув за дверима шум, він взяв господарський ніж і вийшов у під`їзд, де знову побачив дружину з ОСОБА_11 та підозрюючи їх у інтимному зв`язку, розгнівавшись поведінкою потерпілих, перебуваючи на сходинковому майданчику між третім та четвертих поверхами, завдав ножем удару в грудну клітку ОСОБА_11 , заподіявши йому тяжких тілесних ушкоджень від яких настала смерть. Одразу після цього, ОСОБА_7 , перебуваючи на сходинковому майданчику між четвертим та п`ятим поверхами, завдав ножем удару в грудну клітку ОСОБА_10 заподіявши їй тяжких тілесних ушкоджень від яких настала смерть.

Апеляційний суд задовольнив апеляційну скаргу прокурора, частково задовольнив апеляційні скарги потерпілих ОСОБА_12 , ОСОБА_9 , ОСОБА_8 , ОСОБА_13 та залишив без задоволення апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 . Вирок місцевого суду скасував в частині призначеного покарання та ухвалив в цій частині новий вирок, яким призначив ОСОБА_7 за п. 1 ч. 2 ст. 115 КК покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років. На підставі ч. 5 ст. 72 КК зараховував ОСОБА_7 у строк відбування покарання строк його попереднього ув`язнення з 21 червня по 20 грудня 2017 року, з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі. В решті вирок місцевого суду залишив без зміни.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі з доповненнями засуджений, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, просить скасувати судові рішення і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Вказує на те, що при призначенні йому покарання не було враховано пом`якшуючі обставини та безпідставно не застосовано положення ст. 69 КК, а вирок апеляційного суду постановлено упередженим та незаконним складом суду. На думку засудженого, він вчинив злочин в стані вираженого емоційного збудження під впливом сильного душевного хвилювання, викликаним аморальними діями потерпілих та за відсутності прямого умислу, що є пом`якшуючими покарання обставинами. Також йому було неправильно зараховано у строк відбування покарання строк його попереднього ув`язнення.

У касаційній скарзі захисник, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість, просить змінити судові рішення та пом`якшити призначене покарання ОСОБА_7 . Вказує на те, що засуджений в момент вчинення кримінального правопорушення перебував у стані вираженого емоційного збудження, що свідчить про відсутність у нього завчасного планування будь-яких конкретних дій та наміру до них, а тому і про відсутність прямого умислу на вбивство потерпілих. Враховуючи викладене, його дії слід кваліфікувати за ч. 2 ст. 121 КК, а не за ст. 115 КК. Зазначає, що призначаючи покарання суди не врахували всіх пом`якшуючих обставин, особу винного та безпідставно не застосували положення ст. 69 КК. Зазначає, що стороною обвинувачення не доведено факт того, що в момент вчинення злочину ОСОБА_7 перебував в стані алкогольного сп`яніння, тому визнання цього обставиною, що обтяжує покарання є неправильним. На думку захисника, суди дійшли невірного висновку про задоволення позову потерпілого ОСОБА_13 в частині стягнення моральної шкоди, а також засудженому неправильно зараховано у строк відбування покарання строк його попереднього ув`язнення.

Позиції учасників судового провадження

Засуджений підтримав свою та захисника касаційні скарги і просив їх задовольнити. Захисник підтримав свою та засудженого касаційні скарги і просив їх задовольнити. Прокурор та потерпілі заперечували проти задоволення касаційних скарг.

Мотиви Суду

Відповідно до ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. На будь-яких інших підставах суд касаційної інстанції не вправі скасувати чи змінити оскаржувані рішення.

У поданій касаційній скарзі засуджений, серед іншого, не погоджується з установленими у вироку фактичними обставинами кримінального провадження, тоді як у силу ст. 433 КПК їх перевірки до повноважень суду касаційної інстанції законом не віднесено.

Разом із тим, на думку колегії суддів, висновки суду про винуватість ОСОБА_7 у вчиненні умисного вбивства потерпілих ОСОБА_11 та ОСОБА_10 , за викладених у вироку обставин ґрунтуються на повному, всебічному й об`єктивному дослідженні всіх обставин справи та підтверджені сукупністю доказів, яким суд дав належну оцінку.

Так, будучи допитаним у суді першої інстанції засуджений ОСОБА_7 повністю визнав винуватість у вчиненні кримінального правопорушення та пояснив, що в день події приблизно о 23:00 він перебував вдома, однак не пам`ятає чи вживав алкогольні напої. Почувши крики він вийшов з квартири й побачив на сходинковому майданчику між третім і четвертим поверхами дружину з ОСОБА_11 , він ударив останнього кулаком по голові. ОСОБА_11 і ОСОБА_10 побігли вниз, а він повернувся у квартиру. Через хвилин 15-20, а може й 30 він знов почувши шурхіт під дверима, схопив ніж та ударом плеча відчинив двері і побачив потерпілих. Розгніваний він спочатку ударив ножем у груди ОСОБА_11 , а потім дружину. Після чого повернувся в квартиру, ніж поклав на стіл та вживав алкоголь.

Окрім того, винуватість ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого злочину підтверджується показаннями допитаних у суді потерпілих ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_9 , ОСОБА_8 , а також свідків ОСОБА_14 ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 тощо.

Також, в основу вироку суд обґрунтовано поклав фактичні данні, що містяться у: протоколі огляду місця події від 26 вересня 2014 року, згідно з яким у квартирі де проживає ОСОБА_7 було виявлено та вилучено ніж у чохлі; на сходинкову майданчику, де розташована квартира та в інших місцях на сходинках у під`їзді виявлені численні плями бурого кольору, а на сходинковому майданчику п`ятого поверху виявлено труп ОСОБА_10 , на одежі якої були сліди схожі на кров та наскрізне пошкодження; висновках судово-медичних експертиз від 28 листопада 2014 року з яких убачається, що від завданих ОСОБА_11 і ОСОБА_10 ударів ножем їм було заподіяно тяжких тілесних ушкоджень від яких настала смерть потерпілих, а відповідно до висновку судово-медичного експерта від 21 листопада 2014 року вказані ушкодження могли бути заподіяні потерпілим при обставинах, зазначених засудженим при проведенні слідчого експерименту з його участю; висновках судово-медичної експертизи речових доказів від 4 листопада 2014 року, експерта-цитолога від 21 жовтня 2014 року, експерта-імунолога від 31 жовтня 2014 року, судової криміналістичної експертизи від 11 грудня 2014 року, якими встановлено, що кров, виявлена на ножі при огляді місця події, одежі потерпілих та джинсових штанах засудженого ОСОБА_7 , може належати як ОСОБА_11 , так і ОСОБА_10 , а пошкодження на одязі останніх співпадають по розташуванню з пошкодженнями на їх тілах і могли бути утворені від наданого на дослідження ножа.

Суд першої інстанції, з`ясувавши передбачені ст. 91 КПК обставини, що належать до предмета доказування, встановив факт наявності суспільно небезпечного діяння й обґрунтовано визнав доведеною винуватість ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого п. 1 ч. 2 ст. 115 КК.

Колегія суддів погоджується з таким висновком та водночас вважає безпідставними доводи сторони захисту щодо неправильної кваліфікації дій з огляду на відсутність в останнього наміру вбивати потерпілих.

Так, відповідно до ст. 115 КК умисним вбивством є умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині. Для відмежування умисного вбивства від умисного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого (ч. 2 ст. 121 КК), суди повинні ретельно досліджувати докази, що мають значення для з`ясування змісту і спрямованості умислу винного. Питання про умисел необхідно вирішувати виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки. Визначальним при цьому є суб`єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій: при умисному вбивстві настання смерті охоплюється умислом винного, а в разі заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого, ставлення винного до її настання характеризується необережністю.

З матеріалів кримінального провадження видно, що висновок суду відносно спрямованості умислу засудженого ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні доказів з точки зору їх належності, допустимості, достовірності та достатності.

Таким чином, знаряддя злочину – ніж, завдання ним цілеспрямованих ударів потерпілим в життєво важливі органи, взаємовідносини між засудженим та потерпілими, обставини вчиненого діяння свідчать про те, що ОСОБА_7 діяв з умислом на вбивство як ОСОБА_11 , так і ОСОБА_10 .

Згідно з висновком амбулаторної судово-психіатричної експертизи ОСОБА_7 є осудною особою. В момент вчинення кримінального правопорушення він міг усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними та по своєму психічному стану не потребує застосування щодо нього примусових медичного характеру.

Отже, наведене свідчить про правильність кваліфікації дій ОСОБА_7 за п. 1 ч. 2 ст. 115 КК.

Крім того, доводи захисника, аналогічні за змістом доводам викладеним у його та засудженого касаційних скаргах, були предметом перевірки суду апеляційної інстанції, який належним чином розглянув їх, визнав ці доводи неспроможними і відмовив у задоволенні заявлених вимог, навівши обґрунтування прийнятого рішення.

Зокрема, апеляційний суд зазначив, що з урахуванням знаряддя спричинення потерпілим тілесних ушкоджень – ножа, який він заздалегідь взяв із собою виходячи у під`їзд для з`ясування стосунків, наявність попереднього конфлікту ОСОБА_7 , його дружиною та ОСОБА_11 , локалізацію ушкоджень, які у обох потерпілих розташовані в лівій частині грудної клітки та послідуючу поведінку засудженого, котрий залишив потерпілих без допомоги і повернувся у квартиру, місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про спрямованість умислу ОСОБА_7 на вбивство двох осіб. Крім того, відповідно до висновку судово-психіатричної експертизи, ОСОБА_7 в момент вбивства в стані психологічного афекту не знаходився, а ситуація для нього не носила афектогенного характеру та була звичайною для взаємовідносин в сім`ї.

Відповідно до вимог ст. 65 ККсуд при призначенні покарання повинен урахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що обтяжують і пом`якшують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів, а згідно з ч. 2 ст. 50 ККпокарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого.

Суд першої інстанції, обґрунтовуючи висновок щодо виду і міри покарання ОСОБА_7 та призначаючи йому покарання у виді позбавлення волі на строк 13 років, вищезазначені вимоги закону врахував не в повній мірі, на що звернув увагу суд апеляційної інстанції.

Переглядаючи справу за апеляційною скаргою прокурора, суд апеляційної інстанції констатував, що дані про особу винного, які врахував місцевий суд, (раніше не судимий, позитивно характеризується за попереднім місцем роботи, є пенсіонером та постраждалим від наслідків аварії на ЧАЕС 3 категорії й інвалідом 3 групи), наявність пом`якшуючої покарання обставини (активне сприяння розкриттю злочину), свідчить про можливість призначення ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років, з огляду на те, що вчинений засудженим злочин є особливо тяжким за який передбачено найтяжке покарання у виді довічного позбавлення волі, на призначенні якого наполягали потерпілі.

Також суд апеляційної інстанції погодився з висновком місцевого суду про доведеність факту вчинення ОСОБА_7 злочину в стані алкогольного сп`яніння. При цьому суд обґрунтовано послався на наявну в матеріалах справи медичну карту від 26 вересня 2014 року, відповідно до якої у засудженого через незначний час після вчинення злочину у крові було виявлено значний рівень алкоголю – 3% проміле, що з урахуванням інших доказів (показань свідків ОСОБА_15 , ОСОБА_20 ) у кримінальному провадженні свідчить про вживання останнім алкоголю перед вчиненням злочину.

З висновками суду апеляційної інстанції щодо призначеного ОСОБА_7 покарання погоджується і суд касаційної інстанції, в зв`язку з чим, твердження в касаційній скарзі засудженого про наявність достатніх підстав для пом`якшення призначеного покарання із застосуванням ст. 69 КК, колегія суддів вважає непереконливими.

Доводи касаційної скарги захисника про неправильне вирішення цивільного позову ОСОБА_13 також перевірялись апеляційним судом, якій визнав їх неспроможними, зазначивши в своєму рішенні про відсутність підстав для скасування вироку в цій частині.

Вирок апеляційного суду містить належні й достатні мотиви та підстави прийнятого рішення і за своїм змістом відповідає вимогам ст. 420 КПК, а твердження засудженого про упередженість та незаконність складу суду, є безпідставними та спростовуються матеріалами кримінального провадження.

Доводи засудженого та його захисника про неправильне зарахування ОСОБА_7 у строк відбування покарання строку його попереднього ув`язнення, на думку Суду, є обґрунтованими з огляду на таке.

За ч. 2 ст. 4 КК злочинність і караність, а також інші кримінально-правові наслідки діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, що діяв на час вчинення цього діяння. Згідно з ч. 3 ст. 4 КК часом вчинення злочину визнається час вчинення особою дії або бездіяльності, передбаченої законом про кримінальну відповідальність.

Відповідно до правового висновку, який міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 серпня 2018 року, щодо правозастосування положення ч. 5 ст. 72 КК стосовно правил зарахування попереднього ув`язнення до строку позбавлення волі чи інших видів покарань, передбачених у ч. 1 ст. 72 КК, визначають "інші кримінально-правові наслідки діяння" у розумінні ч. 2 ст. 4 цього Кодексу. Якщо особа вчинила злочин до 20 червня 2017 року (включно), то під час зарахування попереднього ув`язнення у строк покарання застосуванню підлягає ч. 5 ст. 72 КК у редакції Закону України № 838-VIII  на підставі як прямої, так і зворотної дії кримінального закону в часі.

Якщо особа вчинила злочин до 20 червня 2017 року (включно) і до неї продовжували застосовуватися заходи попереднього ув`язнення після 21 червня 2017 року, тобто після набрання чинності Законом України від 18 травня 2017 року № 2046-VIII "Про внесення зміни до Кримінального кодексу України щодо правила складання покарань та зарахування строку попереднього ув`язнення" (далі – Закон № 2046-VIII), то під час зарахування попереднього ув`язнення у строк покарання застосуванню підлягає ч. 5 ст. 72 КК в редакції Закону № 838-VIII. У такому разі він має переживаючу (ультраактивну) дію. Застосування до таких випадків Закону № 2046-VIII є неправильним, оскільки його зворотна дія як такого, що "іншим чином погіршує становище особи", відповідно до ч. 2 ст. 5 КК не допускається.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, ОСОБА_7 вчинив кримінальне правопорушення 25 вересня 2014 року, а 26 вересня 2014 року його було затримано.

За вироком місцевого суду ОСОБА_7 зараховано на підставі ч. 5 ст. 72 КК у строк відбування покарання строк його попереднього ув`язнення лише із 26 вересня 2014 року по 20 червня 2017 року включно з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі, а вироком апеляційного суду йому зараховано з 21 червня по 20 грудня 2017 року з розрахунку один день попереднього ув'язнення за день позбавлення волі

Однак, з огляду на вищевикладені вимоги закону та правовий висновок Великої Палати, при зарахуванні ОСОБА_7 у строк покарання строку його попереднього ув`язнення суди мали застосувати правила ч. 5 ст. 72 КК у редакції Закону № 838-VIII стосовно всього періоду попереднього ув`язнення засудженого, а саме із  26 вересня 2014 року по 20 грудня 2017 року включно, тобто до набрання вироком законної сили (з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі). Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що судові рішення підлягають зміні в цій частині.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу з доповненнями засудженого ОСОБА_7 та касаційну скаргу його захисника ОСОБА_6 задовольнити частково.

Вироки Овруцького районного суду Житомирської області від 16 серпня 2017 року та Апеляційного суду Житомирської області від 20 грудня 2017 року щодо ОСОБА_7 змінити. На підставі ч. 5 ст. 72 КК (в редакції Закону № 838-VIII) додатково зарахувати ОСОБА_7 у строк відбування покарання строк його попереднього ув`язнення з 21 червня по 20 грудня 2017 року включно з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.

У решті судові рішення щодо ОСОБА_7  залишити без зміни.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                                      ОСОБА_2                                       ОСОБА_3