Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

іменем України

10 вересня 2019 року

м. Київ

справа №  344/1024/18

провадження № 51-9830 км 18

Верховний Суд колегією суддів Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого                                  ОСОБА_1 ,

суддів                                               ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю секретаря

судового засідання                        ОСОБА_4 ,

прокурора                                       ОСОБА_5 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, на ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 15 серпня 2018 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12013090010002107, за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Мошонмадьяровар (Угорщина), жителя м. Чернівців, раніше неодноразово судимого, останнього разу - за вироком Першотравневого районного суду м. Чернівців від 14 червня 2016 року за ч. 2 ст. 185, ч. 3 ст. 185, ст. 70 Кримінального кодексу України (далі – КК) до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки 6 місяців,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області вироком від 11 травня 2018 року визнав ОСОБА_6 винуватим і засудив за ч. 2 ст. 186 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки 8 місяців.

На підставі ч. 4 ст. 70 КК шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_6 призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки 8 місяців. У строк цього покарання зараховано покарання, відбуте повністю за вироком Першотравневого районного суду м. Чернівців від 04 червня 2014 року.

На підставі ч. 5 ст. 72 КК (у редакції Закону від 26 листопада 2015 року № 838-VIII) ОСОБА_6 зараховано у строк відбування покарання строк попереднього ув`язнення з 07 березня по 21 липня 2014 року з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.

Апеляційний суд Івано-Франківської області ухвалою від 15 серпня 2018 року залишив апеляційну скаргу прокурора без задоволення, а вирок суду першої інстанції - без змін.

За вироком суду ОСОБА_6 визнано винним і засуджено за те, що він за обставин, детально викладених у вироку, 09 липня 2013 року приблизно о 08 год. 30 хв. повторно відкрито заволодів майном ОСОБА_7 на загальну суму 373 грн, яке знаходилось в автомобілі "Toyota Prado" р. н. НОМЕР_1 , що стояв біля будинку № 38 на вул. Зарічній у с. Крихівці Івано-Франківської міської ради.

Вимоги касаційних скарг і узагальнені доводи осіб, які  їх подали

У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, ставить вимогу про скасування оскарженої ухвали апеляційного суду та призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції. Вважає, що суд апеляційної інстанції повною мірою не врахував доводів прокурора в апеляційній скарзі щодо невиправданої м`якості призначеного ОСОБА_6 покарання, а також безпідставно не зарахував останньому на підставі ч. 5 ст. 72 КК (у редакції Закону від 26 листопада 2015 року № 838-VIII) у строк відбування покарання строк попереднього ув`язнення з моменту повідомлення ОСОБА_6 про підозру по день набрання вироком законної сили з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.

Позиції інших учасників судового провадження

У судовому засіданні прокурор ОСОБА_5 підтримала касаційну скаргу прокурора, зазначала про необхідність скасування ухвали апеляційного суду та призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції.

Мотиви Суду

Відповідно до ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення у межах касаційної скарги.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні злочину, за який його засуджено, кваліфікація діяння за ч. 2 ст. 186 КК у касаційній скарзі прокурора сумніву не піддаються.

Згідно зі ст. 50 КК покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

Положеннями ст. 65 КК передбачено, що суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного й обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів.

Призначаючи покарання ОСОБА_6 , суд першої інстанції з достатньою повнотою врахував конкретні обставини кримінального провадження, ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного, який раніше неодноразово судимий за вчинення корисливих злочинів, обставини, які пом`якшують та обтяжують покарання, та дійшов обґрунтованого висновку про необхідність призначення ОСОБА_6 покарання, передбаченого санкцією частини статті, за якою його засуджено.

Також суд першої інстанції правильно призначив ОСОБА_6 остаточне покарання на підставі ст. 70 КК.

Апеляційний суд переглянув вирок суду першої інстанції за апеляційною скаргою прокурора (який посилався на невиправдану м`якість призначеного ОСОБА_6 покарання) та, врахувавши незначний розмір викраденого майна, думку потерпілого, який не заявляв цивільного позову, повне відшкодування шкоди потерпілому, незадовільний стан здоров`я ОСОБА_6 , постановив мотивовану ухвалу, якою залишив цю скаргу без задоволення, а вирок суду першої інстанції - без змін. При цьому доводи, викладені в апеляційній скарзі прокурора, зокрема ті, на які прокурор посилається в касаційній скарзі, були предметом розгляду суду апеляційної інстанції, який мотивовано їх спростував.

На переконання колегії суддів, призначене ОСОБА_6 покарання відповідає вимогам статей 50, 65 КК, принципам індивідуалізації, справедливості та співмірності, є необхідним і достатнім для виправлення винного та попередження нових злочинів.

Касаційна скарга прокурора не містить переконливих доводів на обґрунтування невиправданої м`якості призначеного ОСОБА_6 покарання, а тому в цій частині задоволенню не підлягає.

Відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

З матеріалів справи видно, що прокурор в апеляційній скарзі не зазначав про неправильне застосування положень ч. 5 ст. 72 КК, а тому це питання не було предметом розгляду в суді апеляційної інстанції.

Отже, доводи прокурора в касаційній скарзі про безпідставне незастосування апеляційним судом норми цього закону не можна визнати обґрунтованими.

Ухвала апеляційного суду є достатньо мотивованою та відповідає вимогам ст. 419 КПК.

У касаційній скарзі прокурор зазначає про необхідність зарахування ОСОБА_6 на підставі ч. 5 ст. 72 КК (у редакції Закону від 26 листопада 2015 року № 838-VIII) у строк відбування покарання строк попереднього ув`язнення з 22 січня 2018 року (момент повідомлення ОСОБА_6 про підозру) по 15 серпня 2018 року (день набрання вироком законної сили) з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.

Положеннями ч. 5 ст. 72 КК (в редакції Закону від 26 листопада 2015 року № 838-VIII) визначено строки, які мають бути зараховані у строк попереднього ув`язнення.

При цьому необхідність зарахування у строк попереднього ув`язнення строку, який починається з моменту повідомлення обвинуваченого про підозру, положеннями цієї статті не передбачено.

Отже, доводи касаційної скарги прокурора про неправильне застосування положень ч. 5 ст. 72 КК також не можна визнати обґрунтованими.

Разом із цим слід зауважити, що вирішення цього питання можливе в порядку статей 537, 539 КПК.

Враховуючи викладене, істотного порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які були би підставою для зміни чи скасування оскарженої ухвали апеляційного суду, у справі не встановлено.

За таких обставин касаційна скарга прокурора не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 437, 438, 441, 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 15 серпня 2018 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, – без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                               ОСОБА_2                              ОСОБА_3