Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

іменем України

11 вересня 2019 року

м. Київ

справа № 161/19461/17

провадження № 51-10561км18

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого                                  ОСОБА_1 ,

суддів                                               ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю секретаря

судового засідання                        ОСОБА_4 ,

прокурора                                       ОСОБА_5 ,

засудженого                                   ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції),

захисника                                       ОСОБА_7 (у режимі відеоконференції),

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 на вирок Волинського апеляційного суду від 04 грудня 2018 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12017030130000980, щодо

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 , такого, що не має судимості,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі – КК).

Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Луцький міськрайонний суд Волинської області вироком від 26 липня 2018 року визнав винуватим і засудив ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки, з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.

На підставі ст. 75 КК ОСОБА_6 звільнено від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки і покладено на нього виконання обов`язків, передбачених ч. 1 ст. 76 цього ж Кодексу.

Ухвалено стягнути з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_8 170 000 грн моральної шкоди та 2000 грн витрат на правову допомогу.

Волинський апеляційний суд вироком від 04 грудня 2018 вирок суду першої інстанції в частині призначеного ОСОБА_6 покарання скасував та ухвалив новий вирок, яким призначив ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 286 КК покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки, з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки. В решті вирок місцевого суду залишив без змін.

За вироком суду ОСОБА_6 визнано винним і засуджено за те, що він, перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, за обставин, детально викладених у вироку, приблизно о 05 год. 30 хв. 24 вересня 2017 року на автодорозі М-19 сполученням "Доманово-Ковель-Чернівці-Тереблече", рухаючись по вул. Луцькій у с. Зміїнець Луцького району Волинської області з м. Луцька у напрямку м. Ковеля, керуючи технічно справним автомобілем "Mazda 626" р. н. НОМЕР_1 з пасажирами ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ОСОБА_11 , в порушення вимог  п.п. 1.3, 2.3 "б", 2.9, 12.1, 12.3 Правил дорожнього руху допустив зіткнення з автомобілем "Renault Scenik" р. н. НОМЕР_2 , який рухався по тій самій смузі руху під керуванням ОСОБА_12 з пасажирами ОСОБА_13 та ОСОБА_8 , внаслідок чого ОСОБА_8 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ОСОБА_11 отримали тяжкі тілесні ушкодження.

Вимоги касаційних скарг і узагальнені доводи осіб, які  їх подали

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_6 , посилаючись на невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, ставить вимогу про скасування вироку апеляційного суду і призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції. Вважає, що цим судом безпідставно враховано позицію лише потерпілої ОСОБА_8 іне повною мірою враховано позицію потерпілих ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ОСОБА_11 , а також дані про особу засудженого, що призвело до призначення йому явно несправедливого та надмірно суворого заходу примусу.

У запереченнях на касаційну скаргу засудженого потерпіла ОСОБА_8 зазначає про необхідність залишення цієї скарги без задоволення, а оскарженого вироку апеляційного суду - без зміни.

Позиції інших учасників судового провадження

У судовому засіданні засуджений та його захисник підтримали доводи касаційної скарги, прокурор заперечував проти задоволення цієї скарги.

Мотиви Суду

Відповідно до ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення у межах касаційної скарги.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні злочину, за який його засуджено, кваліфікація діяння за ч. 2 ст. 286 КК у касаційній скарзі сумніву не піддаються.

Згідно зі статтями 50, 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації це покарання за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, що його пом`якшують та обтяжують.

Як випливає зі змісту ст. 75 КК, застосування закріплених у ній правил допустиме лише за наявності обґрунтованих підстав для висновку, що виходячи з тяжкості злочину, даних про особу винного та інших обставин кримінального провадження виправлення засудженого є можливим без ізоляції від суспільства.

У цій справі, як видно з її матеріалів, не встановлено обставин, які б давали підстави вважати, що покарання ОСОБА_6 призначено з порушенням визначених у законі загальних засад.

Так, апеляційний суд разом із ступенем тяжкості злочину врахував особливу сукупність обставин цієї справи: характер винних дій засудженого, який допустив грубі порушення Правил дорожнього руху, керуючи автомобілем у стані алкогольного сп`яніння, наслідки діяння (четверо потерпілих отримали тяжкі тілесні ушкодження, а потерпіла ОСОБА_8 стала інвалідом ІІ групи), а також думку потерпілої ОСОБА_8 , яка в апеляційній скарзі наполягала на покаранні у виді реального позбавлення волі, оскільки ОСОБА_6 не виплачує їй визначений судом розмір моральної шкоди.

З огляду на зазначені обставини, що не оспорюються в касаційній скарзі засудженого, апеляційний суд дійшов мотивованого висновку про суспільну небезпечність ОСОБА_6 та неможливість його виправлення без ізоляції від суспільства, а відтак і про відсутність правових підстав для застосування ст. 75 КК.

Водночас, не залишились без оцінки суду й інші дані про особу засудженого, який раніше не судимий, характеризується позитивно, має на утриманні малолітню дитину, обставини, які пом`якшують покарання, - щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину, позицію потерпілих ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ОСОБА_11 , які не мали до нього претензій.

Саме з огляду на вказані обставини апеляційний суд призначив ОСОБА_6 основне покарання в мінімальному розмірі санкції ч. 2 ст. 286 КК.

Правових підстав вважати таке покарання явно несправедливим через суворість не вбачається.

На переконання колегії суддів, покарання, яке призначивОСОБА_6 апеляційний суд, відповідає вимогам статей 50, 65 КК, принципам індивідуалізації, справедливості та співмірності, є необхідним і достатнім для виправлення винного та попередження нових злочинів.

Касаційна скарга засудженого не містить переконливих доводів на обґрунтування надмірної суворості призначеного йому покарання, скасування вироку апеляційного суду та призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції, а також наявності підстав для застосування до призначеного йому покарання положень ст. 75 КК, а тому ця скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 437, 438, 441, 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Вирок Волинського апеляційного суду від 04 грудня 2018 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                                    ОСОБА_2                          ОСОБА_3