Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

іменем України

11 вересня 2019 року

м. Київ

справа № 328/579/16-к

провадження № 51-2667км19

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого           ОСОБА_1 ,

суддів                        ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання               ОСОБА_4 ,

прокурора                                                   ОСОБА_5 ,

засудженого                                               ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції),

захисника                                                    ОСОБА_7 (у режимі відеоконференції),

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_6 – адвоката ОСОБА_7 на вирок Токмацького районного суду Запорізької області від 04 червня 2018 року та ухвалу Запорізького апеляційного суду від 25 лютого 2019 року в кримінальному провадженні № 12015080350001575 щодо

ОСОБА_6 ,             ІНФОРМАЦІЯ_1 ,

громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 ,

засудженого за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 121, ч. 4 ст. 296 Кримінального кодексу  України (далі-КК України),

встановив:

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Токмацького районного суду Запорізької області від 04 червня 2018 року ОСОБА_6 визнано винуватим та засуджено до покарання у виді позбавлення волі: за ч. 1 ст. 121КК України –на строк 6років; за ч. 4 ст. 296 КК– на строк 4 роки. На підставі ч. 1 ст. 70 КК шляхом часткового складання покарань остаточно визначено ОСОБА_6 покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років 1 місяць. Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_8 35 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.

За вироком суду ОСОБА_6 засуджено за те, що він 23 листопада 2015 року близько 00:10, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, на проїзній частині дороги навпроти будинку АДРЕСА_2 в ході раптово виниклої сварки з ОСОБА_8 завдав їй чотирьох ударів молотком по голові, чим заподіяв потерпілій тяжких тілесних ушкоджень.

Крім того, 23 листопада 2015 року близько 00:10  на проїзній частині дороги навпроти будинку АДРЕСА_2 ОСОБА_6 , маючи умисел на грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю, грубо порушуючи громадський порядок, безпричинно, умисно, завдав чотирьох ударів заздалегідь заготовленим для завдання тілесних ушкоджень молотком по голові ОСОБА_8 , чим заподіяв їй тяжких тілесних ушкоджень.

Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 25 лютого 2019 року апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_6 та його захисника ОСОБА_7 залишено без задоволення, а вирок місцевого суду – без змін.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

За змістом касаційної скарги захисник ОСОБА_7 , не погоджуючись із судовими рішеннями, ухваленими щодо ОСОБА_6 , через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність і невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, просить їх скасувати, кримінальне провадження закрити за невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості ОСОБА_6 в суді та вичерпанням можливості їх отримати.

Свої вимоги захисник мотивує тим, що висновки суду ґрунтуються на припущеннях та недопустимих доказах, а матеріали провадження не містять достатніх доказів винуватості ОСОБА_6 .  Вказує про те, що при формулюванні обвинувачення за ч. 4 ст. 296 КК не зазначено умислу на порушення громадського порядку та не вказано в чому саме полягала особлива зухвалість при нанесенні ударів молотком потерпілій, а також мотив дій ОСОБА_6 . Крім цього зазначає про те, що формулювання обвинувачення за ч. 1 ст. 121 КК не містить описання умислу та його спрямованість. Також вказує про те, що суд апеляційної інстанції належним чином не спростував викладених у його апеляційній скарзі доводів, що призвело до постановлення судового рішення, яке не відповідає вимогам статті 419 Кримінального процесуального кодексу України(далі-КПК України).

Позиції інших учасників судового провадження

У письмовій заяві потерпіла ОСОБА_8 просить судове рішення залишити без зміни, а касаційну скаргу –без задоволення.

У судовому засіданні засуджений ОСОБА_6 та його захисник ОСОБА_7    просили задовольнити касаційну скаргу, прокурор касаційну скаргу сторони захисту не підтримала, просила судові рішення залишити без змін.

Мотиви суду

Положенням ст. 433 КПК  визначено, що суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до вимог ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Відповідно до вимог п. 2 ч. 1 ст. 419 КПК в мотивувальній частині ухвали суду апеляційної інстанції зазначаються, зокрема: короткий зміст вимог апеляційної скарги і судового рішення суду першої інстанції; узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу; узагальнений виклад позиції інших учасників судового провадження; встановлені судом першої інстанції обставини; встановлені судом апеляційної інстанції обставини з посиланням на докази, а також мотиви визнання окремих доказів недопустимими чи неналежними; мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керувався.

Частиною 2 статті 419 КПК визначено, що при залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

Цих вимог кримінального процесуального закону суд апеляційної інстанції не дотримався.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, засуджений ОСОБА_6 та його захисник ОСОБА_7 , не погоджуючись із вироком суду першої інстанції через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, подали апеляційні скарги, в яких, із наведенням відповідних обґрунтувань, просили його скасувати та закрити кримінальне провадження у зв`язку із недоведеністю участі ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованих йому злочинів.

При цьому захисник ОСОБА_7 вказував на те, що при формулюванні обвинувачення за ч. 4 ст. 296 КК у вироку не зазначено умислу на порушення громадського порядку та не вказано в чому саме полягала особлива зухвалість при нанесенні ударів молотком потерпілій, а також мотив дій ОСОБА_6 . Крім цього зазначав про те, що формулювання обвинувачення за ч. 1 ст. 121 КК не містить мотиву та мети вчинення кримінального правопорушення, описання умислу та його спрямованість, з яким діяв ОСОБА_6 .

Суд апеляційної інстанції, залишаючи апеляційні скарги засудженого та його захисника без задоволення, зазначив в ухвалі зміст викладених доводів, при цьому належним чином їх не перевірив, не навів переконливих мотивів для їх спростування, не зазначив обґрунтованих підстав, через які залишив їх без задоволення.

Так, обґрунтовуючи свої висновки про винуватість засудженого ОСОБА_6 у  вчиненні інкримінованих злочинів, без уваги апеляційного суду залишились вимоги ст. 374 КПК щодо обов`язкового зазначення в обвинувальному вироку формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням форми вини  і мотивів кримінального правопорушення. Формулювання обвинувачення повинно містити всі ознаки складу злочину, у вчиненні якого особу визнано винною, та за своїм змістом відповідати диспозиції норми закону України про кримінальну відповідальність.

Відповідно до вимог п. 2ч.1 ст. 91 КПК, однією з обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, є форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення.

Слід зауважити, що правильне відображення фактичних обставин кримінального правопорушення має суттєве значення не тільки для аргументації висновків суду про доведеність винуватості особи, але й для реалізації права на захист.

До того ж право бути проінформованим про характер і причини обвинувачення потрібно розглядати у світлі права обвинуваченого мати можливість підготуватися до захисту, гарантованого пп. "b" п. 3 ст. 6 Конвенції (рішення у справі "Пелісьє та Сассі проти Франції" п. 54, а також "Даллос проти Угорщини", п. 47), де зазначено, що кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має бути негайно й детально проінформований зрозумілою для нього мовою про характер і причини висунутого проти нього обвинувачення.

Встановлення мотиву і мети при заподіянні умисного тяжкого тілесного ушкодження є обов`язковим, оскільки наявність певного мотиву чи мети є підставою для кваліфікації такого діяння за іншими статтями КК.

Однак при постановленні вироку щодо ОСОБА_6 вказаних приписів закону не дотримано.

Так, умисне заподіяння тяжкого тілесного ушкодженняз об`єктивної сторони характеризується протиправним посяганням на здоров`я іншої людини, шкідливими наслідками, що настали для здоров`я потерпілого у вигляді спричинення тілесних ушкоджень, встановлення причинного зв`язку між зазначеним діянням та наслідками. Із суб`єктивної сторони злочин може бути вчинений із прямим або непрямим умислом (умисна форма вини).

У формулюванні обвинувачення за ч. 1 ст. 121 КК, визнаного судом доведеним, яке зазначено в мотивувальній частині вироку, суд першої інстанції не вказав про наявність будь-якого виду умислу у діях ОСОБА_6 , мотив та мету його дій, тобто належним чином не розкрив суб`єктивну сторону кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК, в той час як ця обставина відповідно до ст.91 КПК України підлягає доказуванню у кримінальному провадженні та має бути встановлена в рішенні суду.

Крім цього, ОСОБА_6 обвинувачувався, зокрема, і у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4  ст. 296 КК , який кваліфікувався як грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалося особливою зухвалістю, вчинене групою осіб, із застосуванням предмета, заздалегідь заготовленого для нанесення тілесних ушкоджень.

З об`єктивної сторони хуліганство є суспільно небезпечною дією, що грубо порушує громадський порядок. Такими закон визнає тільки ті дії, які спричинили істотної шкоди особистим інтересам і відрізнялись особливою зухвалістю або винятковим цинізмом.

Як хуліганство зазначені дії кваліфікують лише в тих випадках, коли вони були  поєднані з очевидним для винного грубим порушенням громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства та супроводжувались особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом.

Однак, як вбачається з обвинувального вироку, суд при формулюванні обвинувачення за ч. 4 ст. 296 КК України, не вказав в яких діях ОСОБА_6 є наявність такої кваліфікуючої ознаки, як особлива зухвалість при спричиненні потерпілій тяжких тілесних ушкоджень.

Таким чином, належним чином не перевіривши доводів апеляційної скарги сторони захисту, апеляційний суд дійшов передчасного висновку про залишення вироку місцевого суду щодо ОСОБА_6 без зміни.

Суд звертає увагу, що допущення під час ухвалення судових рішень неточностей, протиріч чи суперечностей є неприпустимим, адже ставить під сумнів законність ухваленого рішення.

Формулювання обвинувачення, визнане судом доведеним у вчиненні злочинів, передбачених ч.1 ст.121 та ч.4 ст.296 КК, містить суперечності.

Так,  згідно  вироку місцевого суду та ухвали суду апеляційної інстанції   ОСОБА_6 інкримінується  вчинення однією дією двох злочинів, водночас судом у формулюванні обвинувачення зазначено різні мотиви їх вчинення (сварка та безпричинно).

Тобто, суд апеляційної інстанції не дотримався вимог статей 370, 419 КПК при формулюванні своїх висновків та постановив ухвалу, яка не відповідає вказаним вимогам закону, допустивши істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.

Наведене свідчить про те, що ухвала суду апеляційної інстанції не відповідає вимогам ст. 419 КПК, а тому підлягає скасуванню на підставі п. 1 ч. 1 ст. 438 цього Кодексу з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції, під час якого суд має врахувати викладене в цій постанові, перевірити належним чином усі доводи, наведені в апеляційних скаргах, й ухвалити законне та обґрунтоване рішення.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_6 – адвоката ОСОБА_7 , задовольнити частково.

Ухвалу Запорізького апеляційного суду від 25 лютого 2019 року щодо ОСОБА_6 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                        ОСОБА_2                            ОСОБА_3