Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

«У касаційній скарзі прокурор ставить питання про скасування ухвали апеляційного суду щодо ОСОБА_1 (ч. 2 ст. 186 КК), і призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції. За доводами касаційної скарги неправильне застосування кримінального закону полягає у безпідставному застосуванні положень ст. 69 КК. Зазначає, що апеляційний суд не врахував повною мірою тяжкість вчиненого злочину та особу обвинуваченого, як це передбачено ст. 65 КК. Окрім того, усупереч вимогам ст. 419 КПК апеляційний суд не перевірив та не надав оцінки доводам апеляційної скарги прокурора про безпідставне застосування до ОСОБА_1 положень ст. 69 КК, що потягло м’якість призначеного покарання, та залишив апеляційну скаргу без задоволення. Учасникам судового провадження було належним чином повідомлено про дату, час та місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з’явилися. Клопотань про його відкладення не надходило. Верховний Суд ухвалу апеляційного суду скасував та призначив новий розгляд в суді апеляційної інстанції. Виходячи з приписів ст. 419 КПК, суд апеляційної інстанції зобов’язаний проаналізувати й зіставити з наявними у справі та додатково поданими матеріалами всі доводи, наведені в апеляційній скарзі, і дати на кожен із них вичерпну відповідь, пославшись на відповідну норму права. При залишенні заявлених вимог без задоволення в ухвалі має бути зазначено підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою. Недотримання цих положень є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, яке тягне за собою скасування судового рішення. Однак, суд апеляційної інстанції зазначених вимог кримінального процесуального закону не дотримався. Матеріалами кримінального провадження підтверджується, що, зокрема, прокурор подавав апеляційну скаргу, в якій на обґрунтування своєї позиції щодо незаконності вироку виклав конкретні доводи про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме положень ст. 69 КК, що призвело до м’якості призначеного покарання, та просив скасувати вирок місцевого суду й ухвалити новий, яким призначити ОСОБА_1 покарання в межах санкції ч. 2 ст. 186 КК. Залишаючи вищевказану апеляційну скаргу без задоволення, апеляційний суд усупереч вимогам ст. 419 КПК в ухвалі не навів належних обґрунтувань на спростування викладених у ній доводів щодо неправильності застосування до ОСОБА_1 місцевим судом положень ст. 69 КК, й, у зв’язку з цим, – м’якості призначеного покарання. Відповідно до положень ст.ст. 50, 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації, це покарання за своїм видом та розміром повинно бути відповідним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. Згідно зі ст. 69 КК, суд вправі застосувати її положення і призначити основне покарання нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (частини статті), лише за наявності кількох обставин, що пом’якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з обов’язковим урахуванням особи винного. Проте суд апеляційної інстанції, погоджуючись із рішенням місцевого суду щодо призначеного ОСОБА_1 покарання, не перевірив, чи було дотримано приписів ст.ст. 65, 69 КК. Як вбачається зі змісту ухвали, мотивуючи свої висновки щодо правильного застосування до засудженого положень ст. 69 КК при призначенні покарання за ч. 2 ст. 186 КК і належності обраного ОСОБА_1 заходу примусу, апеляційний суд погодився зі встановленими судом першої інстанції обставинами, які пом’якшують покарання, а саме такими як щире каяття та добровільне відшкодування завданої шкоди. Разом із тим, як слушно зазначено у касаційній скарзі прокурора, без належної оцінки суду апеляційної інстанції залишилися ступінь тяжкості вчиненого засудженим кримінального правопорушення, яке відповідно до вимог ст. 12 КК є тяжким, а також дані про особу винного, що підлягають обов’язковому врахуванню, зокрема, щодо його попередніх судимостей. Окрім того, апеляційним судом не мотивовано визнано обставини, які пом’якшують покарання, як такі, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, для застосування положень ст. 69 КК. Отже, висновок апеляційного суду щодо наявності підстав для застосування до засудженого положень ст. 69 КК є необґрунтованим, його було зроблено без урахування особливостей застосування цієї норми матеріального права. Таким чином, поза увагою суду апеляційної інстанції залишилася кримінально-правова оцінка обставин, які мають враховуватися при визначенні виду покарання та впливають на його розмір. Ураховуючи викладене, ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції, під час якого необхідно врахувати наведене вище: перевірити доводи, викладені в апеляційній скарзі; належно оцінити всі обставини, що мають правове значення при виборі виду та розміру покарання; за наявності підстав мотивувати, які з них істотно зменшують ступінь тяжкості вчиненого злочину, й ухвалити справедливе рішення, яке відповідає положенням ст.ст. 370, 419 КПК. При цьому потрібно врахувати, що за встановлених тих самих фактичних обставин, даних про особу засудженого та обставин, що пом’якшують покарання, призначене йому покарання із застосуванням положень ст. 69 КК потрібно вважати необґрунтованим. Постанова від 15.08.2019 Справа № 222/1822/17 Провадження № 51-10290км18 Колегія суддів Першої судової палати У касаційній скарзі прокурор просить скасувати ухвалу апеляційної інстанції та призначити новий розгляд в апеляційному суді. На обґрунтування своїх доводів прокурор посилається на те, що апеляційний суд: – на порушення вимог ст. 370 КПК не навів переконливих мотивів для залишення без задоволення апеляційної скарги прокурора, в якій ставилося питання про неправильне застосування судом ст.»