Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

Іменем України

04 вересня 2019 р.

м. Київ

справа № 601/1143/16

провадження № 51-2996км19

Верховний Суд колегією суддів Третьої  судової палати  Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого –                                                                   ОСОБА_1 ,

суддів:                                                                                  ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

секретаря судового засідання                                      ОСОБА_4

за участю:

прокурора                                                                           ОСОБА_5

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 на вирок Кременецького районного суду Тернопільської області від 05 грудня 2018 року та ухвалу Тернопільського апеляційного суду від 20 березня 2019 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12013210020000180, за  обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого, у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.

Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної  інстанцій обставини

За вироком Кременецького районного суду Тернопільської області від 05 грудня 2018 року ОСОБА_7  засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки.

На підставі пункту "в" ст. 1 Закону України "Про амністію у 2016 році" № 1810-VIII від 22 грудня 2016 року ОСОБА_7 звільнено від відбування призначеного основного та додаткового покарання.

Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_8 300000 гривень в рахунок відшкодування моральної шкоди. Стягнуто з ОСОБА_7 на користь                  ОСОБА_9 243268 гривень в рахунок відшкодування моральної шкоди. Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_10 243268 гривень в рахунок відшкодування моральної шкоди.

Ухвалено стягувати з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_10 матеріальну шкоду по 573 гривні 50 копійок щомісячно з 20 серпня 2013 року по 12 березня 2025 року.

Вирішено питання щодо речових доказів та судових витрат.

Згідно з вироком ОСОБА_7 визнано винуватим та засуджено за те, що він 19 серпня 2013 року о 22.00 год, керуючи автомобілем "VOLKSWAGEN Transporter", реєстраційний номер НОМЕР_1 , та рухаючись автодорогою "Доманове-Ковель-Чернівці-Тереблече" зі сторони с. Підлісці Кременецького району Тернопільської області в напрямку м. Тернопіль на 252 км.+200 м., в порушення вимог пунктів 2.3 (б, д), 1.5, 12.2, 12.3, 12.4, 12.9.6 Правил дорожнього рухуУкраїни, проявив неуважність, не стежив належно за дорожньою обстановкою, щоб, в разі її зміни, своєчасно відреагувати та не створювати своїми діями загрози безпеці дорожнього руху, допустив наїзд на пішохода ОСОБА_11 . Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_11 отримав тяжкі тілесні ушкодження, від яких помер.

Ухвалою Тернопільського апеляційного суду від 20 березня 2019 року апеляційні скарги захисника ОСОБА_6 та прокурора залишено без задоволення, а вирок місцевого суду щодо ОСОБА_7 – без зміни.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7 просить судові рішення скасувати й на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України закрити кримінальне провадження щодо ОСОБА_7 за недоведеністю вини останнього у вчиненні кримінального правопорушення.

Свої вимоги мотивує тим, що, на його думку, висновки судів про винуватість ОСОБА_7 у вчиненні злочину обґрунтовані недопустимими доказами.

Зокрема у касаційній скарзі захисника зазначено, що показання ОСОБА_7 , надані ним в якості свідка, були використані при проведенні слідчих експериментів 29 серпня 2013 року та 18 вересня 2015 року, й стали вихідними даними при проведенні експертиз № 5-439/13 від 15.10.2013, № 5-512/15 від 23.10.2015 та № 1/164 від 24.02.2016, висновки яких  покладено в основу обвинувального вироку.

Також захисник зазначає, що під час слідчого експерименту 29 серпня 2013 року ОСОБА_7 був залучений в якості підозрюваного, хоча фактично йому підозра тоді ще не висувалася, а вперше про підозру йому було повідомлено 23 травня 2016 року. Однак дані вказаного слідчого експерименту були використані як доказ його винуватості у вчиненні злочину, що є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону. Також зазначає, що судом апеляційної інстанції проігноровано його клопотання про повторне дослідження доказів.

Прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, та представники потерпілої ОСОБА_9 адвокати ОСОБА_12 та ОСОБА_13 , подали до Верховного Суду заперечення на касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 , просили відмовити в задоволенні касаційної скарги.

Прокурор у своєму запереченні просив вирок Кременецького районного суду Тернопільської області від 05 грудня 2018 року та ухвалу Тернопільського апеляційного суду від 20 березня 2019 року залишити без міни, а касаційну скаргу захисника – без задоволення.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Інші учасники судового провадження були належним чином повідомлені про дату, час та місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися. Клопотань про його відкладення не надходило.

Мотиви Суду

Згідно з вимогами п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК України підставою для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції є, зокрема, істотне порушення кримінального процесуального закону.

При цьому ст. 412 КПК України передбачено, що істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог КПК, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

Відповідно до ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженим під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Ухвала апеляційного суду є рішенням суду вищого рівня стосовно законності й обґрунтованості рішення суду першої інстанції, яке перевіряється в апеляційному порядку, і повинна відповідати вимогам ст.ст.370, 419 КПК України.

Відповідно до вимог ст. 419 КПК України в мотивувальній частині ухвали, зокрема, зазначається короткий зміст вимог апеляційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала, а при залишенні апеляційної скарги без задоволення мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою. Усі доводи, що містяться в апеляційних скаргах, мають бути проаналізовані з урахуванням наявних у справі доказів з тим, щоб жоден з них не залишився нерозглянутим.

Однак цих законодавчих вимог апеляційний суд не дотримався.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, на вирок Кременецького районного суду Тернопільської області від 05 грудня 2018 року захисник ОСОБА_7 адвокат ОСОБА_6 та прокурор подали апеляційні скарги. Захисник у апеляційній скарзі просив повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження та скасувати оскаржуваний вирок і закрити кримінальне провадження щодо ОСОБА_7 на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України, у зв`язку з не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді.

Крім іншого, захисник ОСОБА_6 , діючи в інтересах ОСОБА_7 , не погодившись із вироком суду першої інстанції через невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, неповноту судового розгляду та істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, в апеляційній скарзі посилався на те, що місцевий суд не проаналізував докази у їх сукупності, не надав їм належну оцінку з точки зору допустимості.

Захисник в апеляційній скарзі конкретно зазначав, що суд у вироку, обґрунтовуючи доведеність вини ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, послався на докази, які є недопустимими. Зокрема зазначав, що у протоколі проведення слідчого експерименту від  29 серпня 2013 року зазначено процесуальний статус ОСОБА_7 як підозрюваного, хоча фактично йому про підозру не повідомлялося, тому сторона захисту вважає, що цей доказ є недопустимим.

Також захисник ОСОБА_6 зазначав, що результати цього слідчого експерименту і показання, надані ОСОБА_7 при його проведенні, та в якості свідка були використані в подальшому при проведенні слідчого експерименту 18 вересня 2015 року та надані серед інших як вихідні дані при призначенні експертиз, тому висновки експертиз  № 5-512/15 від 23 жовтня 2015 року та № 1/164 від 24 лютого 2016 року теж, на думку захисника, мають бути  визнані недопустимими доказами.

Таким чином, на обґрунтування своїх апеляційних вимог захисник зазначав конкретні аргументи щодо недопустимості конкретних доказів, покладених в основу обвинувального вироку, які підлягали обов`язковій ретельній перевірці під час апеляційного розгляду.

Однак, суд апеляційної інстанції з достатньою повнотою не перевірив зазначені доводи захисника, вичерпних, аргументованих та конкретних відповідей на них не дав, не провів ретельного аналізу і оцінки обставин, на які посилалась сторона захисту, в контексті положень п. 1 ч. 3 ст. 87 КПК України.

Колегія суддів апеляційного суду обмежилась виключно посиланням на те, що доведеність винуватості ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 286 КК України підтверджується сукупністю достатніх, допустимих доказів, зібраних у встановленому законом порядку, яким дана належна оцінка. При цьому усупереч вимогам ч. 2 ст. 419 КПК України суд не зазначив, чому доводи сторони захисту щодо недопустимості конкретних доказів визнаються необґрунтованими.

За таких обставин ухвала апеляційного суду не може вважатися законною й обґрунтованою, а допущені цим судом порушення вимог кримінального процесуального закону у силу положень ч. 1 ст. 412 КПК України є істотними.

Враховуючи це, ухвала суду апеляційної інстанції не відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України, а тому підлягає скасуванню на підставі п. 1 ч. 1 ст. 438 цього Кодексу з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 434, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 задовольнити частково.

Ухвалу Тернопільського апеляційного суду від 20 березня 2019 року щодо ОСОБА_7 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                                                  ОСОБА_2                                             ОСОБА_3