Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

29 серпня 2019 року

м. Київ

справа № 585/1106/17

провадження № 51-8416 км 18

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати

Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого судді                               ОСОБА_1 ,

суддів                                              ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря

судового засідання              ОСОБА_4 ,

прокурора                             ОСОБА_5 ,

захисника                              ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції),

розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за касаційною скаргою захисника ОСОБА_6 на вирок Роменського міськрайонного суду Сумської області від 15 червня 2018 року та ухвалу Полтавського апеляційного суду від 27 листопада 2018 року стосовно

ОСОБА_7 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 ,

уродженця та мешканця

АДРЕСА_1 ,

засудженого за вчинення злочинів, передбачених ч. 3 ст. 185; ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 185; ч. 2 ст. 185; ч. 2 ст. 289 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Роменського міськрайонного суду Сумської області від 15 червня 2018 року, залишеним без зміни ухвалою Полтавського апеляційного суду від 27 листопада 2018 року, ОСОБА_7 засуджено за вчинення злочинів, передбачених:

- ч. 3 ст. 185 КК України, до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 1 місяць;

- ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 185 КК України, до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки;

- ч. 2 ст. 186 КК України, до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки;

- ч. 2 ст. 289 КК України, до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років без конфіскації майна.

Згідно ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно визначено ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років без конфіскації майна.

У пред`явленому обвинуваченні за вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України, ОСОБА_7 виправдано.

Цим же вироком визнано винуватим та засуджено ОСОБА_8 за ч. 3 ст. 185, ст. 69 КК України, судові рішення стосовно якого в касаційному порядку не оскаржуються.

За вироком суду ОСОБА_7 визнано винуватим у тому, що він 02 березня 2017 року, за попередньою змовою з ОСОБА_8 , знаходячись на АДРЕСА_2 , таємно викрали з приміщення Роменської ЗОШ І-ІІІ ступенів № 2 майно, що належить школі, заподіявши тим самим навчальному закладу матеріальної шкоди на загальну суму 2 231 грн.

22 березня 2017 року ОСОБА_7 , знаходячись на АДРЕСА_3 , проник до будинку та намагався таємно викрасти майно загальною вартістю 1 294 грн, що належить ОСОБА_9 , однак злочин не довів до кінця з причин, що не залежали від його волі, оскільки був викритий власником будинку.

04 квітня 2017 року ОСОБА_7 , знаходячись на території двору загального користування буд. АДРЕСА_4 , проник до сараю, що належить ОСОБА_10 , та незаконно заволодів мопедом "Honda Pax Club", державний номер НОМЕР_1 , вартістю 6 756 грн 16 коп.

05 квітня 2017 року ОСОБА_7 , знаходячись біля магазину "Еко" на       б-рі Свободи, 2 в м. Ромни Сумської області, із салону автомобіля  "GeelyEmgrant FЕ-1", державний номер НОМЕР_2 , відкрито, повторно викрав майно ОСОБА_11 , заподіявши потерпілому майнової шкоди на загальну суму 4 096 грн.

Після чого, ОСОБА_7 , скориставшись тим, що ОСОБА_11 відійшов від місця події, використавши ключ запалення, незаконно заволодів вищевказаним транспортним засобом вартістю 185 054 грн 46 коп, який знаходиться у користуванні ОСОБА_11 .

Крім того, органом досудового розслідування ОСОБА_7 обвинувачувався у тому, що він 05 квітня 2017 року, знаходячись біля магазину "Еко" на б-рі Свободи, 2 в Ромни Сумської області, у салоні автомобіля "GeelyEmgrant FЕ-1", а потім біля нього, в ході конфлікту, який виник між ним та ОСОБА_11 , наніс потерпілому декілька ударів кулаком та ногою в обличчя, в результаті чого останній отримав легкі тілесні ушкодження, які потягли за собою короткочасний розлад здоров`я.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі з доповненнями до неї захисник ОСОБА_6 , не погоджуючись із судовими рішеннями стосовно ОСОБА_7 через істотне порушення норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Свої вимоги захисник мотивує тим, що суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, неправильно кваліфікував дії ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 186 КК України, оскільки потерпілий ОСОБА_11 не бачив викрадення у нього речей, свідок ОСОБА_12 не був допитаний у судовому засіданні, а тому дії його підзахисного мають бути кваліфіковані за ч. 2 ст. 185 КК України. Посилається на те, що ОСОБА_7 викрав автомобіль ОСОБА_11 , діючи в умовах крайньої необхідності, щоб уникнути неправомірних дій з боку потерпілого та свідка. Вказує також на те, що призначене ОСОБА_7 покарання є надмірно суворим, вирок суду першої інстанції не відповідає вимогам статей 370, 374 КПК України, а ухвала суду апеляційної інстанції – ст. 419 КПК України. Крім того, захисник зазначає про те, що під час розгляду кримінального провадження не було перевірено повноваження слідчого і судді на розслідування та розгляд кримінального провадження стосовно неповнолітніх.

Позиції учасників судового провадження

Захисник підтримав подану ним касаційну скаргу, просив її задовольнити, скасувати судові рішення і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

Прокурор заперечив проти задоволення касаційної скарги захисника, просив залишити скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення – без зміни.

Мотиви Суду

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визначати доведеними обставини, що були встановлені в оскаржуваному судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Частиною 2 ст. 433 КПК України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Обвинувальний вирок ухвалюється судом лише в тому випадку, коли вина обвинуваченої особи доведена поза розумним сумнівом.

Тобто, дотримуючись засади змагальності, та виконуючи, свій професійний обов`язок, передбачений ст. 92 КПК України, сторона обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме – винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред`явлено обвинувачення.

Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розуміння пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був учинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.

У поданій касаційній скарзі захисник, не оспорюючи доведеності винуватості та правильності кваліфікації дій ОСОБА_7 за ч. 3 ст. 185; ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 185, ч. 2 ст. 289 (щодо викрадення мопеду) КК України, порушує питання про неправильну кваліфікацію дій останнього у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 186, ч. 2 ст. 289 (щодо заволодіння автомобілем) КК України.

Проте зазначені доводи захисника не ґрунтуються на матеріалах кримінального провадження.

Так, свій висновок про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 186, ч. 2 ст. 289 КК України, та правильність кваліфікації його дій за даними нормами кримінального закону суд першої інстанції зробив на підставі доказів, досліджених та оцінених у сукупності з дотриманням вимог кримінального процесуального закону.

Той факт, що засуджений ОСОБА_7 вчинив повторне відкрите викрадення майна та повторне незаконне заволодіння транспортним засобом потерпілого ОСОБА_11 , підтверджується, зокрема, показаннями потерпілого ОСОБА_11 , показаннями свідків ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , даними, що містяться в протоколах огляду місця події, пред`явлення особи для впізнання за фотознімками, слідчого експерименту.

Крім того, ОСОБА_7 у судовому засіданні 31 травня 2018 року підтвердив факт відкритого викрадення майна потерпілого ОСОБА_11 , указавши, що свідок ОСОБА_17 бачив момент викрадення  грошових коштів і мобільного телефону у потерпілого, а також вказав, що забрав автомобіль потерпілого, щоб покататись.

Також, як убачається з матеріалів кримінального провадження, місцевий суд був позбавлений можливості безпосередньо допитати свідка ОСОБА_17 через його смерть, тому доводи захисника про допущене судом порушення безпосередності дослідження доказів (показань указаного свідка) не заслуговують на увагу.

Порушень процесуального порядку збирання наведених у вироку доказів за матеріалами кримінального провадження не встановлено та судом правильно вирішено питання про їхню належність та допустимість, з урахуванням положень статей 85, 86, 94 КПК України.

Суд уважає, що висновки суду першої інстанції про винуватість ОСОБА_7 у вчиненні злочинів, передбачених саме ч. 2 ст. 186, ч. 2 ст. 289 КК України, належним чином обґрунтовані та вмотивовані, а його вирок відповідає вимогам статей 370, 374 КПК України.

При цьому Суд не встановив обставин, які виключали можливість участі слідчого в здійсненні розслідування провадження стосовно неповнолітнього, та судді суду першої інстанції – в розгляді кримінального провадження зазначеної категорії, а доводи захисника про можливу неповноважність слідчого та судді ґрунтуються виключно на його припущеннях.

Що стосується доводів касаційної скарги захисника про суворість призначеного ОСОБА_7 покарання, то вони також не заслуговують на увагу.

Відповідно до вимог ст. 65 КК України при призначенні покарання суд повинен ураховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Як убачається з мотивувальної частини вироку, суд першої інстанції, призначаючи ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі на певний строк, врахував характер і ступінь тяжкості вчинених злочинів, наявність обставин, що пом`якшують покарання – щирого каяття, вчинення злочинів неповнолітнім, дані про особу винного, тобто дотримався вимог статей 65-67, 70 КК України, та обґрунтовано не знайшов підстав для застосування положень як ст. 69 так і ст. 75 КК України, з чим погоджується й Суд.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи вирок суду першої інстанції за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_6 , доводи якої вцілому аналогічні до доводів касаційної скарги, відповідно до вимог статей 404, 405, 407, 412-414 КПК України, перевірив і проаналізував їх, дав на них вичерпну відповідь, зазначивши в ухвалі достатні підстави, через які залишив їх без задоволення.

Під час апеляційного перегляду суд апеляційної інстанції підтвердив правильність висновків суду першої інстанції, який здійснив ретельне дослідження доказів і надав ґрунтовну оцінку доводам як сторони обвинувачення, так і сторони захисту.

Перегляд кримінального провадження в апеляційному порядку здійснювався відповідно до вимог кримінального процесуального закону.

Ухвала суду апеляційної інстанції відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Тих істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які передбачені ст. 412 КПК України та які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, Судом не встановлено.

Керуючись статтями 441, 442 КПК України, Суд

постановив:

Касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 залишити без задоволення, а вирок Роменського міськрайонного суду Сумської області від 15 червня 2018 року та ухвалу Полтавського апеляційного суду від 27 листопада 2018 року стосовно ОСОБА_7 – без зміни.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                            ОСОБА_2                          ОСОБА_3