Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

«У касаційній скарзі прокурор не погоджується з вироком апеляційного суду просить його скасувати та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. В обґрунтування своїх вимог зазначає, що апеляційний суд, змінивши кваліфікацію дій засуджених ОСОБІ_1 (ч. 2 ст. 187 КК), ОСОБІ_2 (ч. 2 ст. 187 КК), при цьому не виклав у своєму рішенні формулювання обвинувачення, визнане судом доведеним та належним чином не мотивував своє рішення про виключення з обвинувачення кваліфікуючої ознаки «проникнення у приміщення». Поміж іншого, призначене засудженим покарання із застосуванням положень ст. 69 КК, є надто м’яким та неспіврозмірним тяжкості вчиненого ними злочину, що призвело до їх безпідставного звільнення від відбування покарання з випробуванням. Захисник у поданій скарзі не погоджується з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій. В обґрунтування своїх вимог зазначає, що, в діях ОСОБИ_1 та ОСОБИ_2 міститься склад злочину, передбачений ч. 2 ст. 186 КК, а тому погоджуючись з місцевим судом в частині кваліфікації дій засуджених як грабіж, вважає необґрунтованим визнання доведеною кваліфікуючу ознаку «проникнення до приміщення». Апеляційний суд, на думку скаржника, усуваючи неправильне застосування місцевим судом норм матеріального права, допустився помилки, перекваліфікувавши дії ОСОБИ_1 та ОСОБИ_2 на розбій. Верховний Суд вирок апеляційного суду скасував і призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції. У поданих на адресу суду касаційних скаргах прокурор та захисник оскаржують, у тому числі, правильність кваліфікації дій засуджених, з огляду на врахування/неврахування судами попередніх інстанцій кваліфікуючої ознаки «проникнення у приміщення» та «насильства, яке є небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого». Як убачається з матеріалів кримінального провадження у ході судового розгляду в суді першої інстанції, досліджені показання, надані потерпілою ОСОБА_3 під час досудового розслідування, щодо обставин та механізму отримання нею тілесних ушкоджень. Вказані обставини були оцінені місцевим судом як такі, що свідчать про відсутність об’єктивних даних, які б підтверджували обвинувачення щодо застосування засудженими насильства небезпечного для життя чи здоров’я ОСОБА_3. Переглядаючи кримінальне провадження, апеляційний суд дійшов до протилежного висновку з огляду на таке. Пункт 9 постанови Пленуму Верховного суду України від 06 листопада 2009 року №10 «Про судову практику у справах про злочини проти власності» передбачає, що небезпечним для життя чи здоров'я насильством у розумінні ст. 187 КК є умисне заподіяння потерпілому легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я або незначну втрату працездатності, середньої тяжкості або тяжке тілесне ушкодження, а також інші насильницькі дії, які не призвели до вказаних наслідків, але були небезпечними для життя чи здоров'я в момент їх вчинення. До них слід відносити, зокрема, і насильство, що призвело до втрати свідомості чи мало характер мордування, придушення за шию, скидання з висоти, застосування електроструму, зброї, спеціальних знарядь тощо. «Придушення за шию» у значенні, яке йому надано зазначеною постановою має створювати реальну небезпеку для життя і здоров’я особи, яка зазнає нападу, та за своєю інтенсивністю, характером і можливими наслідками бути подібним до інших проявів насильства, які небезпечні для життя чи здоров'я, що кваліфікуються за ст. 187 КК. Допитана під час апеляційного розгляду потерпіла ОСОБА_3 зазначила, що засуджений ОСОБА_1, сівши за місце клієнта, розпилив сльозогінний аерозоль їй у очі, від чого вона перестала бачити та після того як вона впала на підлогу, взяв її за шию рукою, притулив тканину до рота, від чого вона почала задихатися і кашляти. Після вказаних подій, у неї боліла шия, вона кашляла кров’ю. Надані потерпілою показання щодо способу отримання нею ушкоджень повністю узгоджуються з даними протоколів огляду місця події, слідчих експериментів та висновком експерта, відповідно до якого, у ході огляду у потерпілої виявлено легкі тілесні ушкодження, які не спричинили короткочасного розладу здоров’я чи незначної стійкої втрати працездатності. З огляду на викладене, апеляційний суд дійшов висновку, що в даному випадку вбачається прояв насильства, яке хоча і не завдало короткочасного розладу здоров’я чи втрати працездатності, однак в момент спричинення було небезпечним для життя і здоров’я, з чим погоджується і колегія суддів. Разом з тим, колегія суддів не може погодитися з висновками апеляційного суду щодо відсутності в діях засуджених ознаки «проникнення у приміщення» враховуючи наступне. Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постанові від 18 квітня 2018 року у кримінальному провадженні №569/1111/16-к (провадження №13-14кс18) при вирішенні питання про застосування кваліфікуючої ознаки «проникнення у житло, інше приміщення чи сховище» в складі кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 187 КК, вирішальне значення мають режим доступу до приміщення (вільний/обмежений) під час вчинення розбою та наявність у особи умислу на незаконне входження (потрапляння) до приміщення або незаконне перебування в ньому з метою заволодіння чужим майном. Дії особи, яка шляхом вільного доступу до певного приміщення вчиняє дії, спрямовані на заволодіння чужим майном, що зберігається в місці з обмеженим доступом (наприклад, службові приміщення, відокремлені секції магазину з обмеженим доступом, касові апарати, сейфи тощо) мають бути кваліфіковані як поєднані з проникненням у інше приміщення чи сховище. Місцевим судом встановлено, що засуджені, маючи на меті заволодіти чужим майном, шляхом вільного доступу потрапили до офісу «Швидко Гроші», на території якого знаходилося відокремлене меблями приміщення, обмежене у доступі для сторонніх осіб, окрім працівників офісу, де і знаходилися матеріальні цінності. Таким чином, засуджені неправомірно проникли туди, де за звичайних обставин на законних підставах вони не могли перебувати.»