Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

«У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1 (ч. 1 ст. 263 КК), посилаючись на суворість призначеного йому покарання та невідповідність вироку суду нормам матеріального і процесуального права, просить скасувати вирок апеляційного суду від 04 квітня 2019 року та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Зазначає, що апеляційним судом не враховано того, що вироком суду йому було призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки, а тому відповідно до ст. 12 КК вчинений ним злочин є злочином середньої тяжкості; набої без застосування нарізної вогнепальної зброї не становлять суспільної небезпеки, а тому вчинений ним злочин не є суспільно небезпечним. Наголошує на відсутності у нього негативних характеристик та наявності обставин, які пом’якшують покарання - щире каяття та відсутність у нього будь-яких судимостей. Верховний Суд вирок апеляційного суду залишив без зміни. Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені в касаційній скарзі, колегія судів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав. Згідно з ч. 2 ст. 50 КК покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Як передбачено ст. 65 КК, суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом’якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Вказані вимоги закону під час призначення покарання ОСОБА_1 апеляційним судом дотримано. Суд апеляційної інстанції, ретельно перевіривши доводи сторони обвинувачення, дійшов умотивованого висновку про невідповідність призначеного судом першої інстанції покарання ОСОБА_1 тяжкості скоєного злочину, особі засудженого та про неможливість досягти мети покарання без ізоляції його від суспільства, визнав рішення місцевого суду про застосування ст. 75 КК неправильним, а призначене ОСОБА_1 покарання - невиправдано м’яким. Згідно з вимогами ст. 75 КК для звільнення особи від відбування покарання з випробуванням необхідно враховувати не тільки дані про особу засудженого, а й обставини, що пом’якшують покарання і свідчать про можливість його виправлення без відбування покарання, ступінь тяжкості вчиненого злочину, виходячи з особливостей та обставин його вчинення. Апеляційним судом належним чином враховано, що ОСОБА_1 вчинив умисний злочин проти громадської безпеки, який відповідно до ст. 12 КК є тяжким злочином. Твердження засудженого про не законність такого висновку суду через те, що вироком суду першої інстанції йому призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки, і тому вчинений ним злочин є злочином середньої тяжкості, є безпідставними та суперечать вимогам ст. 12 КК, оскільки класифікатором ступеня тяжкості злочинів є вид і розмір покарання, передбаченого в статтях Особливої частини КК, а не розмір призначеного особі покарання у конкретному кримінальному провадженні. Ухвалюючи вирок, апеляційний суд, крім ступеня тяжкості вчиненого злочину, форми вини, урахував конкретні обставини справи, характер (зміст) протиправних дій засудженого, який вчинив злочин проти громадської безпеки, що становить підвищену суспільну небезпеку для суспільства, конкретні обставини справи, а саме кількість вилучених боєприпасів, з якими засуджений здійснив незаконне поводження, дані про особу винного, який не працює, за місцем проживання характеризується посередньо, вчинив кримінальне правопорушення з метою особистого збагачення шляхом подальшого збуту боєприпасів невідомим особам. Обставин, що свідчать про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, судами не встановлено. Посилання засудженого на недоведеність суспільної небезпечності скоєного ним злочину через те, що набої без застосування нарізної вогнепальної зброї ніякої суспільної небезпеки не становлять, є непереконливими, оскільки склад злочину, передбачений ч. 1 ст. 263 КК, належить до формальних, а тому суспільна небезпечність незаконного поводження з бойовими припасами та вибуховими речовинами полягає у створенні сприятливих умов для вчинення злочинів із застосуванням зазначених предметів, порушенні стану загальної захищеності суспільства від загроз життю, здоров’ю, власності, породженні у суспільній свідомості відчуття незахищеності від злочинних посягань, наявності небезпеки. Більш того, ОСОБА_1 вчинив умисний тяжкий злочин у сфері незаконного обігу бойових припасів з метою подальшого їх збуту. З огляду на ці обставини у сукупності колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду про те, що застосування до засудженого інституту умовного звільнення суперечить загальним засадам призначення покарання і не забезпечить досягнення його мети. Доводи, викладені у касаційній скарзі засудженого, про те, що апеляційним судом не враховано його щирого каяття, є безпідставними та спростовуються оскарженим вироком, у якому зазначено про визнання судом цієї обставини такою, що пом’якшує покарання. Відсутність у ОСОБА_1 будь-яких судимостей та негативних характеристик була врахована апеляційним судом під час призначення йому покарання. За наявності цих обставин засудженому призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки, тобто в мінімальних межах санкції ч. 1 ст. 263 КК. Таке рішення, на думку колегії суддів, належним чином вмотивовано, є справедливим, а покарання, призначене ОСОБА_1 – необхідним і достатнім для його виправлення та запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами. Постанова від 28.08.2019 Справа № 303/1168/18 Провадження № 51-3011км19 Колегія суддів Третьої судової палати У касаційній скарзі захисник, не оспорюючи доведеність винуватості ОСОБА_1 (ч. 3 ст.»