Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

іменем України

20 серпня 2019 року

м. Київ

справа № 234/14190/17

провадження № 51-7567км18

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого                                               ОСОБА_1 ,

суддів                                                            ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання               ОСОБА_4 ,

прокурора                                                    ОСОБА_5 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргузахисника ОСОБА_6 на вирок Апеляційного суду Донецької області від 12 квітня 2018 року щодо ОСОБА_7 у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017050390001620, за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 , раніше несудимого,

у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 122, ч. 1 ст. 309 Кримінального кодексу України (далі – КК).

Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Краматорського міського суду Донецької області від 27 грудня 2017 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 1 ст. 122 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк два роки; за ч. 1 ст. 309 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк один рік, а на підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк два роки.

На підставі ст. 75 КК ОСОБА_7 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю два роки та покладенням на нього обов`язків, передбачених ст. 76 цього Кодексу, а саме: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання.

Ухвалено стягнути з ОСОБА_7 на користь Фінансового управління Краматорської міської ради 4851 грн 73 коп.

Цим вироком вирішено питання щодо речових доказів.

Апеляційний суд Донецької області скасував вирок місцевого суду щодо ОСОБА_7 в частині призначеного покарання та ухвалив 12 квітня 2018 року свій вирок, яким призначив ОСОБА_7 покарання: за ч. 1 ст.  122 КК у виді двох років обмеження волі; за ч. 1 ст. 309 КК у виді одного року обмеження волі, а на підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно призначив йому покарання у виді обмеження волі на строк два роки. Ухвалив відбування покарання ОСОБА_7 обчислювати з дня його прибуття та постановки на облік у виправному центрі. В решті вирок місцевого суду залишив без змін.

Згідно з вироком ОСОБА_7 визнано винуватим у тому, що він 6 червня 2017  року приблизно о 10-ій годині 30 хвилин на вулиці поблизу кафе "Арома Кава", яке розташоване за адресою: вул. Василя Стуса, 49а, м. Краматорськ, Донецька область, під час конфлікту на ґрунті тривалих неприязних відносин умисно завдав ОСОБА_8 один удар у голову металевим предметом, який був прив`язаний на шнурок, заподіявши йому середньої тяжкості тілесні ушкодження.

Крім того, 18 червня 2017 року приблизно о 11-ій годині ОСОБА_7 , знаходячись поблизу футбольного поля парку "Ювілейний" в м. Краматорську Донецької області, незаконно придбав наркотичний засіб без мети збуту, зірвавши кущ дикорослої рослини коноплі, який переніс до місця свого проживання за адресою: АДРЕСА_1 , де його зберігав.

20 червня 2017 року ОСОБА_7 перетер висушені листя коноплі, пропустив через сито та пересипав у пластиковий стакан ємністю 100 мл, тим самим виготовив наркотичний засіб.

18 липня 2017 року під час обшуку за місцем проживання ОСОБА_7 за вказаною вище адресою було виявлено та вилучено пластиковий стакан з особливо небезпечним наркотичним засобом – канабісом вагою 7,49 г, маса якого в перерахунку на суху речовину становить 6,73 г, який він незаконно придбав, виготовив та зберігав без мети збуту.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 , посилаючись на невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок суворості, просить вирок апеляційного суду щодо ОСОБА_7 змінити, звільнити його від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК. Вважає, що апеляційний суд безпідставно не врахував обставин, що пом`якшують покарання, а саме те, що ОСОБА_7 щиро розкаявся і вибачився перед потерпілим, його вік, відсутність судимостей та обставин, що обтяжують покарання.

Позиції інших учасників судового провадження

Прокурор ОСОБА_5 вважав касаційну скаргу захисника необґрунтованою, просив вирок апеляційного суду залишити без зміни.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, доводи прокурора ОСОБА_5 , перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Відповідно до ч. 1 ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 122, ч. 1 ст. 309КК, та кваліфікація його дій у касаційній скарзі захисником не оспорюються та не заперечуються.

Доводи касаційної скарги захисника ОСОБА_6 про невідповідність призначеного ОСОБА_7 покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок незастосування апеляційним судом положень ст.  75 КК є безпідставними.

Вказані доводи за своїм змістом стосуються питання призначення покарання і пов`язані із суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями).

Статтями 50і 65 КК передбачено, що особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Визначені у ст. 65 КК загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності – призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість застосування чи незастосування ст. 75 КК, за змістом якої рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може прийняти лише у випадку, якщо призначено покарання певного виду і розміру, враховано тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, і всі ці дані у сукупності спонукають до висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.

Переглядаючи в апеляційному порядку вирок місцевого суду щодо ОСОБА_7 , зокрема, за апеляційними скаргами прокурора та потерпілого ОСОБА_8 , в яких порушувалося питання про скасування в частині призначеного покарання вироку місцевого суду в зв`язку з невідповідністю призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м`якості та неправильним звільненням обвинуваченого від відбування покарання на підставі ст. 75 КК і ухвалення нового вироку, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що призначене ОСОБА_7 покарання із застосуванням положень ст. 75 КК не може бути визнане необхідним і достатнім для виправлення останнього та попередження скоєння ним нових кримінальних правопорушень.

З огляду на викладене, апеляційний суд, дотримуючись вимог ст. 420 КПК, скасував вирок суду першої інстанції в частині призначеного ОСОБА_7 покарання в зв`язку з неправильним його звільненням від відбування покарання, та призначив йому покарання в межах ч. 1 ст. 122, ч. 1 ст. 309 КК без застосування ст. ст. 75, 76 КК.

Призначаючи ОСОБА_7 покарання, апеляційний суд врахував ступінь тяжкості вчинених ним злочинів, які згідно зі ст. 12 КК віднесено до злочинів середньої тяжкості та скоєні в сфері незаконного обігу наркотичних засобів, а також проти життя та здоров`я особи, дані про особу винного, який за місцем проживання характеризувався негативно, суспільно корисною працею не займається.

Крім того, правильним є врахування апеляційним судом при призначенні покарання без застосування положень ст. 75 КК висновку, викладеного в досудовій доповіді органу пробації, в якому зазначено, що беручи до уваги інформацію, що характеризує особистість обвинуваченого та його спосіб життя, а також ймовірність вчинення повторного правопорушення, виправлення ОСОБА_7 без позбавлення або обмеження волі може становити небезпеку для суспільства.

Доводи касаційної скарги захисника ОСОБА_6 про те, що апеляційний суд мав би врахувати щире каяття ОСОБА_7 як обставину, що пом`якшує покарання, є безпідставними.

Щире каяття – це певний психічний стан винної особи, коли вона засуджує свою поведінку, прагне усунути заподіяну шкоду та приймає рішення більше не вчиняти злочинів, що об`єктивно підтверджується визнанням особою своєї вини, розкриттям всіх відомих їй обставин вчиненого діяння, вчиненням інших дій, спрямованих на сприяння розкриттю злочину, або відшкодування завданих збитків чи усунення заподіяної шкоди.

Натомість в ході судового розгляду ОСОБА_7 не визнавав вину в умисному заподіянні ОСОБА_8 середньої тяжкості тілесних ушкоджень і не виявляв бажання виправити ситуацію, що склалася, та відшкодувати заподіяну потерпілому шкоду.

За таких обставин висновок суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для звільнення ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням є обґрунтованим.

Призначене апеляційним судом ОСОБА_7 покарання ґрунтується на положеннях ст. ст. 50і 65 КК, відповідає принципам справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання, є необхідним для його виправлення та попередження нових злочинів, а тому, на думку колегії суддів, вважати, що це покарання за своїм розміром є явно несправедливим через суворість, підстав немає.

Вирок апеляційного суду належним чином мотивовано та відповідає вимогам ст. ст. 370 і 420 КПК.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були б безумовною підставою для скасування судового рішення, не встановлено.

Тому касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 необхідно залишити без задоволення.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441–442 КПК України, Суд

у х в а л и в:

Вирок Апеляційного суду Донецької області від 12 квітня 2018 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 – без задоволення.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.

С у д д і:

ОСОБА_1                                          ОСОБА_2                                        ОСОБА_3