Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

іменем України

20 серпня 2019 року

м. Київ

справа № 466/6538/15-к

провадження №  51-23км19

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду  у складі:

головуючого                       ОСОБА_1 ,

суддів                                  ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

при секретарі                     ОСОБА_4 ,

за участю прокурора       ОСОБА_5 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого                        ОСОБА_6 на вирок Шевченківського районного суду м. Львова від 11 жовтня 2017 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 15 листопада 2018 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015140090001414, за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця і жителя АДРЕСА_1 , громадянина України,  такого, що не має судимості,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 296 Кримінального кодексу України (далі – КК).

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Шевченківського районного суду м. Львова від 11 жовтня 2017 року ОСОБА_6 засуджено за ч. 4 ст. 296 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки, а на підставі ст. 75 КК його звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки та покладено обов`язки, передбачені пунктами 1, 2 ч. 1 і п. 2 ч. 3 ст. 76 КК.

Цим же вироком засудженоОСОБА_7 за ч. 4 ст. 296 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки, а на підставі ст. 75 КК його звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки та покладено обов`язки, передбачені пунктами 1, 2 ч. 1 і п. 2 ч. 3 ст. 76 КК.

Постановлено стягнути в солідарному порядку з ОСОБА_6 і ОСОБА_7 : у рахунок відшкодування моральної шкоди та витрат на правову допомогу відповідно на користь  ОСОБА_8 – 11 000 грн та 3700 грн; на користь ОСОБА_9 –                              10 000 грн та 2000 грн, а також у рахунок відшкодування моральної шкоди на користь ОСОБА_10 – 10 000 грн.

Згідно з вироком ОСОБА_6 у групі з ОСОБА_7 25 квітня 2015 року о 23:00 на сходовому майданчику третього поверху багатоквартирного будинку № 6 на                            вул. Скиданій у м. Львові вчинили грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалося особливою зухвалістю із застосуванням предметів, заздалегідь заготовлених для нанесення тілесних ушкоджень. Реалізуючи спільний умисел, ОСОБА_6 безпричинно дерев`яною битою завдав ОСОБА_9 численних ударів по спині й кінцівках, чим заподіяв потерпілому легких тілесних ушкоджень у вигляді синців, а ОСОБА_7 розпилив сльозогінний газ із газового балончика "Терен-4" в обличчя ОСОБА_9 і               ОСОБА_8 , чим заподіяв кожному з потерпілих легких тілесних ушкоджень у вигляді хімічного опіку кон`юнктиви і рогівки обох очей 1 ступеня. Коли ж потерпілим удалося втекти від хуліганів до квартири ОСОБА_10 , ОСОБА_6 і ОСОБА_7 перешкоджали зачиненню дверей, і останній продовжував розпилювати газ усередину квартири спочатку через незачинені двері, а потім через вікно, яке виходить з квартири на балкон загального користування.

Львівський апеляційний суд ухвалою від 15 листопада 2018 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_6 і ОСОБА_7 залишив без змін.

Судові рішення щодо ОСОБА_7 у касаційному порядку не оскаржуються.

Вимоги касаційної скарги та узгоджені доводи особи, яка її подала

Засуджений ОСОБА_6 у своїй касаційній скарзі просить скасувати вирок Шевченківського районного суду м. Львова від 11 жовтня 2017 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 15 листопада 2018 року щодо нього і закрити кримінальне провадження у зв`язку з відсутністю в його діях складу злочину. Стверджує, що досудове і судове слідство було проведено однобічно, неповно, з істотними порушеннями норм кримінального процесуального закону, а висновки суду про те, що він у групі осіб із застосуванням предметів, заздалегідь заготовлених для нанесення тілесних ушкоджень, учинив хуліганські дії, не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження, що вплинуло на правильність застосування закону України про кримінальну відповідальність і вирішення цивільних позовів потерпілих. Вказує, що в його діях відсутній хуліганський мотив як обов`язкова ознака злочину, передбаченого ст. 296 КК. Наголошує, що конфлікт між ним і потерпілими відбувся на ґрунті особистих неприязних стосунків і його дії не супроводжувалися грубим порушенням громадського порядку, а застосування дерев`яної бити і газового балончика, які не є предметами, заздалегідь заготовленими для нанесення тілесних ушкоджень, пов`язане із захистом законних інтересів сім`ї ОСОБА_11 від протиправних дій потерпілих ОСОБА_8 , ОСОБА_9 і ОСОБА_10 , з якими у ОСОБА_11 тривалий час існують неприязні відносини. Коли 25 квітня 2015 року на сходовому майданчику виник черговий конфлікт між сусідами, в ході якого                      ОСОБА_8 , ОСОБА_9 і ОСОБА_10 побили членів родини ОСОБА_12 і ОСОБА_13 , про що телефоном йому повідомила дружина                   ОСОБА_14 , він із ОСОБА_7 прибув на місце події виключно з метою припинення неправомірних дій потерпілих, а битою і балончиком, які він узяв для самооборони, скористався лише тоді, коли ОСОБА_10 напав на нього із ножем. Звертає увагу на те, що самі потерпілі у заявах до поліції  просили притягнути його до кримінальної відповідальності за ч. 2 ст. 125 КК, проте орган досудового слідства безпідставно перекваліфікував його дії на ч. 4 ст. 296 КК. Зазначає, що суд в основу вироку поклав неправдиві й суперечливі показання потерпілих, при цьому не дав належної оцінки показанням самих засуджених, показанням свідків обвинувачення ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_14 , показанням працівників правоохоронних органів, які прибули на виклик на місце події, висновкам судово-медичних експертиз про виявлення тілесних ушкоджень у ОСОБА_17 і ОСОБА_18 .

Позиції учасників судового провадження

Прокурор ОСОБА_5 вважала касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 необґрунтованою, просила залишити судові рішення щодо нього без зміни, а касаційну скаргу – без задоволення.

Мотиви Суду

Згідно із ч. 2 ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції згідно зі ст. 438 КПК є істотне порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Відповідно до ст. 412 КПК істотними є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення. При цьому судове рішення у будь-якому разі підлягає скасуванню, якщо судове провадження здійснено з порушеннями, зазначеними в ч. 2 вказаної статті.

Зі змісту ст. 370 КПК, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судового рішення, убачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведено належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Статтею 23 КПК передбачено, що суд досліджує докази безпосередньо. Ця засада кримінального судочинства має значення для повного з`ясування обставин кримінального провадження та його об`єктивного вирішення. Безпосередність сприйняття доказів дає змогу суду належним чином дослідити і перевірити їх (як кожний доказ окремо, так і у взаємозв`язку з іншими доказами), здійснити їх оцінку за критеріями, визначеними у ч. 1 ст. 94 КПК, і сформувати повне й об`єктивне уявлення щодо обставин конкретного кримінального провадження та постановити відповідне процесуальне рішення.

Верховний Суд звертає увагу, що суд апеляційної інстанції фактично виступає останньою інстанцією, яка надає можливість сторонам перевірити повноту судового розгляду та правильність встановлення фактичних обставин кримінального провадження судом першої інстанції (ч. 1 ст. 409 КПК), і це покладає на апеляційний суд певний обов`язок щодо дослідження й оцінки доказів, але з урахуванням особливостей, передбачених ст. 404 КПК. Водночас у певних випадках дослідження доказів апеляційним судом може бути визнано додатковою гарантією забезпечення права на справедливий суд (ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Відповідно до ч. 2 ст. 419 КПК при залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

Апеляційний суд під час розгляду справи в апеляційній інстанції зазначених вимог закону не дотримався.

Як убачається з матеріалів справи, засуджені ОСОБА_6 і ОСОБА_7 в апеляційній скарзі стверджували про неправильне застосування судом першої інстанції закону України про кримінальну відповідальність. Зазначали, що в їхніх діях відсутня основна ознака суб`єктивної сторони хуліганства – мотив явної неповаги до суспільства. Звертали увагу на те, що їхнім діям передував конфлікт близьких ОСОБА_6 – родини ОСОБА_11 із сусідами. На міжквартирний майданчик засуджені прибули на прохання дружини ОСОБА_6 – ОСОБА_14 припинити протиправні дії сусідів ОСОБА_8 , ОСОБА_9 і ОСОБА_10 , які вчинили черговий конфлікт з її батьками і побили рідних. Засуджені вказували, що суд першої інстанції не дав належної оцінки зібраним у справі доказам у їхній сукупності, зокрема показанням самих обвинувачених, свідків, а також даним висновків експертиз, що призвело до безпідставного засудження ОСОБА_6 і ОСОБА_7 за злочин, який вони не вчиняли. Також в апеляційній скарзі засуджені посилалися на безпідставність позовних вимог потерпілих, а отже, на неправильне вирішення цивільних позовів у справі. Крім того, ОСОБА_6 звернувся до апеляційного суду з клопотанням про долучення до матеріалів кримінального провадження та дослідження доказів, які не були досліджені судом першої інстанції, та які у своїй сукупності свідчать про тривалі неприязні відносини між сім`єю ОСОБА_11 , членом якої він є, і потерпілими, а саме: заяви ОСОБА_16 до Львівської місцевої прокуратури на дії слідчого про закриття кримінального провадження про вчинення ОСОБА_8 і ОСОБА_9 кримінального правопорушення щодо членів родини ОСОБА_11 , висновків судово-медичних експертиз  № 1020, № 1025, № 1019, № 1041, № 26 про виявлення тілесних ушкоджень у ОСОБА_16 , ОСОБА_6 (до одруження – ОСОБА_19 ), ОСОБА_15 , ОСОБА_14 , а також диску з відеозаписом подій конфліктів, які мали місце 25 квітня і 4 липня 2015 року (а. с.  100–119, т. 3).

Проте суд апеляційної інстанції, детально виклавши в ухвалі доводи, наведені в апеляційній скарзі ОСОБА_6 і ОСОБА_7 , не проаналізував їх і не надав в ухвалі вичерпної та конкретної відповіді на жоден з них. Зі змісту ухвали вбачається, що суд апеляційної інстанції перерахував усі докази, на які послався суд першої інстанції у вироку, а на доводи в апеляційній скарзі обмежився однією узагальнюючою відповіддю про правильність встановлення судом фактичних обставин справи, обґрунтованість висновку суду щодо наявності в діях ОСОБА_6 і ОСОБА_7 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 296 КК, а також правильність вирішення цивільних позовів потерпілих.

Таким чином, з огляду на невідповідність рішення апеляційного суду вимогам статей 370, 419, 23 КПК його не можна визнати законним і обґрунтованим.

Тому ухвала суду апеляційної інстанції щодо ОСОБА_6 , а також щодо ОСОБА_7 у порядку, передбаченому ст. 433 КПК, оскільки згідно з обвинуваченням дії обох засуджених були взаємопов`язаними, підлягає скасуванню із призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції.

Під час нового розгляду апеляційний суд повинен належним чином перевірити доводи, наведені в апеляційній скарзі засуджених ОСОБА_6 і ОСОБА_7 , дати на них вичерпні відповіді та постановити рішення, яке буде відповідати вимогам закону.

При постановленні рішення суду апеляційної інстанції належить взяти до уваги висновки, які містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від  3 липня 2019 року № 13-28кс19, згідно з якими обов`язковою ознакою суб`єктивної сторони хуліганства є мотив явної неповаги до суспільства. Домінування у свідомості винного такого внутрішнього спонукання і відсутність особистого мотиву посягання на потерпілого є головним критерієм відмежування хуліганства як злочину проти громадського порядку та моральності від злочинів проти особи.

Ураховуючи викладене, керуючись статтями 376, 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 задовольнити частково.

Ухвалу Львівського апеляційного суду від 15 листопада 2018 року щодо ОСОБА_6 і щодо ОСОБА_7 у порядку ст. 433 КПК скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Постанова Верховного Суду є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                                  ОСОБА_2                              ОСОБА_3