Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

15 серпня 2019 року

м. Київ

справа № 320/4398/17

провадження № 51-9946км18

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати                                                                   Касаційного  кримінального суду у складі:

головуючого                                              ОСОБА_1 ,

суддів                                                            ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання               ОСОБА_4 ,

прокурора                                                   ОСОБА_5 ,

засудженого                                               ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції),

розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017080140002614, за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , раніше неодноразово судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 Кримінального кодексу України (далі — КК),

за касаційними скаргами засудженого ОСОБА_6 та захисника ОСОБА_7 на вирок Запорізького апеляційного суду від 24 жовтня 2018 року.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 7 серпня 2017 року ОСОБА_6 засуджено за ч. 2 ст. 186 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років. На підставі ст. 75 КК його звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки і покладено обов`язки, передбачені ст.76 КК.

Запорізький апеляційний суд 24 жовтня 2018 року скасував вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_6 у частині призначення покарання і ухвалив новий вирок, яким призначив йому за ч. 2 ст. 186 КК покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.

ОСОБА_8 визнано винуватим у тому, що він 31 травня 2017 року близько 23:30, перебуваючи біля кафе "Джокер" у м. Мелітополі, діючи повторно, з корисливих мотивів, із застосування насильства, що не є небезпечним для життя і здоров`я потерпілого, завдав одного удару долонею в ділянку обличчя ОСОБА_9 , внаслідок чого останній впав на асфальтне покриття. Після цього ОСОБА_6 відкрито викрав мобільний телефон із сім-картою та картою пам`яті, заподіявши потерпілому матеріальної шкоди на загальну суму 3350 грн.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_6 , посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність і невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість, просить скасувати вирок апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. У доповненні до касаційної скарги просить  змінити вирок апеляційного суду й звільнити його від відбування покарання з випробуванням.

На обґрунтування своїх доводів указує на те, що апеляційний суд:

- безпідставно скасував вирок суду першої інстанції, який був законним і обґрунтованим, не встановивши при цьому жодної нової обставини;

- не врахував належним чином, що обвинувачений повністю визнав вину та щиро розкаявся, активно сприяв розкриттю злочину, відшкодував шкоду потерпілому, є заява останнього про те, що він не має до обвинуваченого матеріальних і моральних претензій та просить суворо не карати;

- не звернув уваги на те, що обвинувачений став на шлях виправлення, офіційно працює, має стабільний дохід, повністю відшкодував заподіяну шкоду, має на меті створити сім`ю, належним чином виконував обов`язки, покладені на нього судом відповідно до ст. 76 КК;

- послався в ухвалі на відсутність "виключних обставин", що свідчили б про виправлення обвинуваченого, яких чинним законодавством не передбачено.

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_7 , посилаючись на невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість, просить змінити вирок апеляційного суду й звільнити ОСОБА_6 на підставі ст. 75 КК від відбування покарання з випробуванням.

Аргументуючи вимогу, захисник зазначає, що:

- призначене ОСОБА_6 покарання є тяжким;

- апеляційний суд не врахував належним чином даних про особу засудженого та конкретних обставин кримінального провадження, а саме того, що ОСОБА_6 повністю визнав вину та щиро розкаявся, активно сприяв розкриттю злочину, відшкодував потерпілому вартість мобільного телефону, потерпілий в суді вказував, що не має до обвинуваченого жодних претензій та просив суворо не карати останнього;

- прокурор, який подав апеляційну скаргу, у суді першої інстанції просив звільнити ОСОБА_6 на підставі ст. 75 КК від відбування покарання з випробуванням;

- суд не врахував вимог Конвенції про захист прав людини, практику Європейського суду з прав людини щодо доцільності застосування запобіжного заходу у виді тримання особи під вартою до судового розгляду.

Позиції учасників судового провадження

Від учасників судового провадження заперечень на касаційні скарги не надійшло. У судовому засіданні:

- засуджений підтримав касаційні скарги;

- прокурор вважала вирок законним та просила залишити його без зміни.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі — КПК) касаційний суд перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень у тій частині, в якій їх було оскаржено.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК, та правильність кваліфікації його дій у касаційній скарзі не оскаржуються.

Відповідно до вимог ст. 65 КК  особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний урахувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного та обставини справи, що пом`якшують і обтяжують покарання.

Як видно з вироку суду першої інстанції, звільняючи обвинуваченого ОСОБА_6 від відбування покарання з випробуванням, суд послався на наявність у нього попередніх судимостей, однак з урахуванням обставин, що пом`якшують покарання, — визнання вини, щирого каяття та активного сприяння розкриттю злочину, відсутності обставин, що обтяжують покарання, а також задовільної характеристики за місцем проживання вважав за можливе виправлення обвинуваченого без ізоляції від суспільства, застосувавши при призначенні покарання ст.75 КК.

Зі змісту ч. 1 ст. 75 КК убачається, що суд може прийняти рішення про можливість виправлення засудженого без відбування покарання та звільнення його від відбування покарання з випробуванням за наявних для того підстав лише з урахуванням тяжкості злочину, даних про особу винного та інших обставин провадження.

Беручи до уваги вищезазначені положення, з урахуванням наданих матеріалів кримінального провадження Суд дійшов висновку, що доводи в касаційних скаргах засудженого та захисника про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм закону України про кримінальну відповідальність і невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого є необґрунтованими, оскільки апеляційним судом враховано всі обставини, передбачені ст. 75 КК.

Так, апеляційний суд, розглядаючи доводи, наведені в апеляційній скарзі прокурора, про безпідставне застосування до ОСОБА_6 ст. 75 КК, дійшов висновку, що суд першої інстанції, звільняючи останнього від відбування покарання з випробуванням, не повною мірою дотримався вимог ст. 65 КК та не врахував належним чином дані про особу обвинуваченого, який неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності, судимостей з якого в установленому законом порядку не знято та не погашено, неодноразово звільнявся від відбування покарання з випробуванням, невдовзі після звільнення з місць позбавлення волі за попереднім вироком вчинив новий тяжкий корисливий злочин, що у своїй сукупності засвідчує усталеність протиправної поведінки обвинуваченого. З урахуванням зазначених даних про особу обвинуваченого апеляційний суд дійшов висновку про неможливість виправлення ОСОБА_6 без відбування покарання.

При цьому апеляційний суд установив, що суд першої інстанції цілком слушно взяв до уваги обставини, які пом`якшують покарання, у вигляді щирого каяття, що ґрунтується на повному визнанні ОСОБА_6 своєї вини, та сприяння правдивими і послідовними показаннями встановленню істини у справі, що з урахуванням позитивних відомостей щодо особи обвинуваченого, а саме працевлаштованості останнього, позитивної характеристики, відшкодування потерпілому матеріальної шкоди, стало підставою для призначення ОСОБА_6 покарання на менший строк, ніж обрав суд першої інстанції, ?— у виді мінімального строку, визначеного санкцією ч. 2 ст. 186 КК, яке відповідатиме меті призначення покарання та особі обвинуваченого. Тому доводи в касаційних скаргах щодо безпідставного призначення ОСОБА_6 судом апеляційної інстанції більш тяжкого покарання є необґрунтованими.

На думку Суду, саме з урахуванням положень статей 50, 65 КК суд апеляційної інстанції обґрунтовано призначив ОСОБА_6 покарання у найнижчій межі санкції ч. 2 ст. 186 КК, не застосовуючи при цьому положення, передбачені ст. 75 КК.

З матеріалів провадження убачається, що ОСОБА_6 раніше був п`ять разів судимий, переважно за вчинення корисливих злочинів, судимостей з нього у встановленому законом порядку не знято і не погашено, двічі звільнявся від відбування покарання з випробуванням, що свідчить про його вперте небажання стати на шлях виправлення. Тому з урахуванням цих даних про особу засудженого, тяжкості злочину, вчиненого із застосуванням насильства, та за відсутності інших обставин, які б могли істотно вплинути на висновок суду щодо можливості виправлення ОСОБА_6 без відбуття покарання, доводи у скаргах про те, що ОСОБА_6 щиро розкаявся, відшкодував шкоду, офіційно працював, а також що прокурор, який подав апеляційну скаргу, у суді першої інстанції просив звільнити обвинуваченого на підставі ст. 75 КК від відбування покарання з випробуванням, не спростовують правильності висновків суду апеляційної інстанції щодо відсутності належних підстав для звільнення ОСОБА_6 від відбування призначеного йому покарання на підставі ст. 75 КК.

Що стосується доводів у скарзі засудженого щодо посилання суду апеляційної інстанції на "виключні обставини", наявність яких як підставу для застосування ст. 75 КК законом прямо не передбачено, то зазначене, на думку Суду, в цілому не спростовує правильності висновків апеляційного суду стосовно призначеного покарання.

Отже, покарання, обране ОСОБА_6 судом апеляційної інстанції, відповідає загальним засадам призначення покарання, принципам законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, є необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження вчинення ним нових злочинів.

Посилання у скарзі захисника на вимоги Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, зокрема, на рішення "Марченко проти України" і "Хайреддінов проти України", на думку Суду, є необґрунтованими, оскільки під час вивчення матеріалів кримінального провадження встановлено, що до ОСОБА_6 запобіжний захід у виді тримання особи під вартою під час судового розглядуне застосовувався і це питання не було предметом розгляду при постановленні оскаржуваного рішення.

Таким чином, підстав для задоволення скарг не встановлено.

Керуючись статтями 369, 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд

ухвалив:

Вирок Запорізького апеляційного суду від 24 жовтня 2018 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, касаційні скарги засудженого ОСОБА_6 та захисника ОСОБА_7 – без задоволення.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_10 каровець                               ОСОБА_2                            ОСОБА_3