Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

Іменем України

15 серпня 2019 року

м. Київ

справа № 465/3264/14-к

провадження № 51-4041км18

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду  у складі:

головуючого                                        ОСОБА_1 ,

суддів                                                    ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання         ОСОБА_4 ,

прокурора                                             ОСОБА_5 ,

потерпілої                                             ОСОБА_6 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 в інтересах засудженого ОСОБА_8 на вирок Франківського районного суду м. Львова від 31 травня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 10 листопада 2017 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за

№ 120141400240000152, за обвинуваченням

ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя м. Львова, раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 Кримінального кодексу України (далі – КК України).

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Франківського районного суду м. Львова від 31 травня

2017 року ОСОБА_8 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого

ч. 2 ст. 125 КК України, та призначено покарання у виді арешту на строк

4 місяці.

На підставі ст. 49, ч. 5 ст. 74  КК України ОСОБА_8 звільнено від призначеного покарання у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.

Згідно з вироком ОСОБА_8 визнано винуватим у тому, що він 20 лютого 2014 року в другій половині дня біля під`їзду будинку

АДРЕСА_1 під час конфлікту з колишньою дружиною ОСОБА_6 , який виник між ними на побутовому ґрунті, заподіяв останній умисні тілесні ушкодження.

Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 10 листопада 2017 року апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_8 залишено без задоволення, а вирок місцевого суду – без змін.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_7 просить скасувати судові рішення щодо ОСОБА_8 через істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність і закрити кримінальне провадження за відсутністю в діях ОСОБА_8 складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України. Захисник у скарзі оспорює фактичні обставини справи. Вважає, що суд не надав оцінки показанням свідка ОСОБА_9 , яка частково була свідком подій, натомість послався на показання свідків ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ОСОБА_12 , яким події відомі зі слів потерпілої. Стверджує, що в діях

ОСОБА_8 відсутній умисел на завдання шкоди життю та здоров`ю

ОСОБА_6 .

Позиції учасників судового провадження

Прокурор ОСОБА_5 просила касаційну скаргу захисника залишити без задоволення, а судові рішення – без змін.

Потерпіла ОСОБА_6 підтримала думку прокурора.

Іншим учасникам було належним чином повідомлено про судовий розгляд, але в судове засідання вони не з`явилися.

Мотиви Суду

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК України) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Суд касаційної інстанції не перевіряє судових рішень на предмет неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків місцевого суду фактичним обставинам кримінального провадження, натомість при перегляді судових рішень виходить із фактичних обставин, установлених судами першої та апеляційної інстанцій.

Зі змісту ст. 370 КПК України, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судового рішення, вбачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно

до статті 94 цього Кодексу.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що висновок суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_8 у заподіянні умисного легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров`я, є правильним, оскільки підтверджується детально наведеними у вироку доказами, які суд ретельно дослідив, правильно оцінив. Зокрема, таке рішення місцевий суд обґрунтував показаннями потерпілої ОСОБА_6 про обставини завдання їй тілесних ушкоджень ОСОБА_8 ; показаннями свідків

ОСОБА_10 , ОСОБА_11 про те, що на прохання потерпілої вони приїхали до неї, остання мала тілесні ушкодження, які, з її слів, завдав їй ОСОБА_8 ; показаннями свідка ОСОБА_9 , яка бачила, як чоловік штовхнув жінку,

від чого остання впала; даними висновку судово-медичної експертизи № 9/14 від 21 лютого 2014 року, відповідно до якого при обстеженні та огляді

у ОСОБА_6 виявлено легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров`я; іншими доказами.

На думку колегії суддів, зазначені докази у справі узгоджуються між собою, не містять суперечностей і не викликають сумнівів щодо їх допустимості, а тому місцевий суд правильно обґрунтував ними обвинувачення та правильно кваліфікував дії ОСОБА_8 за ч. 2 ст. 125 КК України.

Доводи у касаційній скарзі про недопустимість показань свідків ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ОСОБА_12 не можна взяти до уваги, оскільки зазначені свідки повідомили суду про факти, які сприймали особисто, а саме бачили потерпілу ОСОБА_6 з тілесними ушкодженнями, вона повідомила їм про своє побиття засудженим. Крім того, ці показання свідків узгоджуються з іншими доказами, зокрема з об`єктивними даними, що підтверджує наявність у потерпілої тілесних ушкоджень, які виникли у зазначений нею час.

Відповідно до ч. 2 ст. 17 КПК України при вирішенні питання про доведеність вини суд має застосовувати критерій доведеності винуватості поза розумним сумнівом. На думку колегії суддів, у кримінальному провадженні щодо

ОСОБА_8 цей стандарт цілком дотримано. Адже за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що були досліджені у суді першої інстанції, зроблено правильний висновок, що існує єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме  винуватість особи у вчиненні  кримінального правопорушення, щодо якого їй пред`явлено обвинувачення.

Таким чином, на думку колегії суддів, у цьому кримінальному провадженні цих вимог закону судами було дотримано, оскільки сукупність досліджених доказів не дає підстав вважати, що рішення судів суперечать нормам процесуального права щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судового рішення.

Призначене ОСОБА_8 покарання відповідає вимогам статей 65, 50 КК України і у скарзі захисника не оспорюється.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею злочину і до дня набрання вироком законної сили минуло три роки – у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачено покарання у виді обмеження або позбавлення волі.

Колегія суддів вважає, що місцевий суд зробив правильний висновок про необхідність звільнення ОСОБА_8 від призначеного покарання на підставі

ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК України у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності з огляду на наступне. Злочин, передбачений ч. 2 ст. 125 КК України, відповідно до ст. 12 КК України є злочином невеликої тяжкості, за який передбачено покарання у виді обмеження волі, його вчинено ОСОБА_8 20 лютого 2014 року, з дня вчинення минуло три роки, обставини, які порушують його перебіг, відсутні, однак обвинувачений свою вину у вчиненні злочину не визнав та не заявляв клопотань про звільнення від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності.

При перегляді кримінального провадження в апеляційному порядку суд відповідно до вимог ст. 419 КПК України ретельно перевірив доводи в апеляційній скарзі обвинуваченого ОСОБА_8 та дав на них мотивовані відповіді. Зазначив, на яких підставах апеляційну скаргу визнав необґрунтованою.

Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України.

Отже, з огляду на те, що не встановлено істотних порушень вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які були б безумовними підставами для скасування або зміни судових рішень щодо ОСОБА_8 , касаційна скарга захисника не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд

ухвалив:

Вирок Франківського районного суду м. Львова від 31 травня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 10 листопада 2017 року щодо ОСОБА_8 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 – без задоволення.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                                 ОСОБА_2                            ОСОБА_3