Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

«У касаційній скарзі засуджений (ОСОБА_1 ч. 1 ст. 115, ч. 3 ст. 185 КК) просить судові рішення скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції, з тих підстав, що суд не взяв до уваги докази, що призвело до незаконного його засудження за умисне вбивство. Верховний Суд судові рішення скасував і призначив новий розгляд у суді першої інстанції. Мотивування, обґрунтування висновків суду, передбачає не простий виклад (і тим більше – перерахування) доказів, а й їх аналіз. Не можна визнати мотивованим вирок, в якому зміст доказів не розкрито, у якому залишилися не спростованими докази, що суперечать обвинуваченню або не приведені переконливі мотиви на спростування будь-якого доказу. Аналізовані докази необхідно викладати таким чином, щоб був ясний їх логічний зв'язок з фактом злочину. За наявності суперечливих доказів у вироку має бути пояснено, чому суд приймає одні з цих доказів і відкидає інші, тобто необхідно вказати, які конкретні обставини були підставою для визнання судом одних доказів достовірними, а інших такими, які не заслуговують довіри. Вирок місцевого суду щодо ОСОБИ_1 оскаржується з підстав відсутності у вироку аналізу доказів, на основі яких суд дійшов висновку про винуватість засудженого у вчиненні умисного вбивства ОСОБИ_2. Як встановлено колегією суддів, вирок суду містить лише посилання на протокол огляду місця події та трупу ОСОБИ_2, як зазначив суд, дані якого узгоджуються з висновками судово-медичної експертизи, в ході якої встановлена причина смерті ОСОБИ_2, та даними, що закріплені протоколом слідчого експерименту за участю обвинуваченого, в ході якого останній показав механізм нанесення ударів. Суд, як видно з тексту вироку, проаналізував лише частково докази на підтвердження винуватості у вчиненні умисного вбивства за ч. 1 ст. 115 КК, та навів аналіз доказів, наданих органами досудового розслідування щодо кваліфікації дій ОСОБИ_1 за ч. 3 ст. 185 КК – крадіжка майна потерпілого. Згідно аудіозапису судового засідання у суді першої інстанції досліджено письмові докази, надані стороною обвинувачення, проте аналізу піддано вказані докази у вироку лише частково. Суд не ухвалював рішення про часткове дослідження доказів на підставі ст. 349 КПК, відповідно до якої спрощений порядок дослідження доказів можливий лише у порядку, передбаченому цією статтею КПК, відповідно до якої суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. Умовою спрощеного порядку дослідження доказів є правильність розуміння учасниками судового провадження змісту обставин, які не оспорюються, добровільність їх позиції. Згідно з аудіозаписом судового засідання, який міститься на технічному носії фіксації кримінального провадження в суді першої інстанції, ОСОБА_1, підтвердив свою причетність до вчинення умисного вбивства ОСОБИ_2, при цьому відмовився від давання показань на підставі ст. 63 КУ. Відповідно до практики ЄСПЛ відмова від права, гарантованого Конвенцією, у межах, в яких це дозволяється, повинна надаватися у недвозначний спосіб та супроводжуватися мінімальними гарантіями, співмірними її значущості, вона не повинна суперечити жодному важливому суспільному інтересу (п. 29 Рішення «Ростовцев проти України» від 25 жовтня 2017 року). За таких обставин суду належить дати аналіз усіх наданих у кримінальному провадженні доказів, тобто всіх фактичних даних, які містяться в показаннях свідків, потерпілих, підсудного, у висновках експерта та інших джерелах доказів, які підтверджують чи спростовують обвинувачення, не обмежуючись лише зазначенням прізвища свідка, потерпілого або назви проведеної експертизи. Суд першої інстанції не навів обґрунтованих мотивів, з яких не взяв до уваги докази: висновок експерта №328-КР/17 від 3 листопада 2017 року, висновок експерта №40-КР/18 від 30 січня 2018 року та висновок експерта №37-КР/18 від 30 січня 2018 року, частково – протокол слідчого експерименту від 25 січня 2018 року, що призвело до однобічності в аналізі письмових доказів, та, як наслідок, можливого неправильного застосування кримінального закону, про що стверджує в касаційній скарзі засуджений. В порушення вимог кримінального процесуального закону судом першої інстанції не дано у вироку оцінку всім доказам, не наведено обґрунтованих мотивів, з яких відкинуто ці докази та підстав для висновку винуватості ОСОБА_1 у пред'явленому обвинуваченні. В основу вироку можуть бути покладені лише достовірні докази, досліджені у судовому засіданні. Суд повинен дати остаточну оцінку доказам щодо їх належності, допустимості, достовірності та достатності при вирішенні питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку. Прийшовши до висновку про наявність умислу на вбивство потерпілого без урахування доказів щодо тілесних ушкоджень наявних у засудженого, доказів про відповідність даних, отриманих від засудженого при проведенні слідчого експерименту про спосіб спричинення йому тілесних ушкоджень потерпілим даним, отриманим при судово-медичній експертизі засудженого, суд у своєму рішенні мав надати аналіз доказам на підтвердження цього висновку, тобто яким чином встановлені ним обставини справи доводять наявність умислу саме такого характеру, який є необхідним елементом складу злочину, і виключають можливу відсутність умислу або інший характер умислу. Зазначене кореспондується з правовою позицією Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 688/788/15-к. Суд першої інстанції вимог кримінального процесуального закону не дотримався, не провів належного аналізу обставин кримінального провадження та не дав оцінки кожному доказу за критеріями ст. 94 КПК, а сукупності доказів - з точки зору достатності та взаємозв’язку для прийняття відповідного процесуального рішення. З огляду на зазначене, колегія суддів дійшла висновку, що вирок суду першої інстанції не відповідає вимогам КПК про наявність у діях засудженого складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст.»