Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

«Засуджений просить вирок районного суду та ухвалу апеляційного суду змінити, перекваліфікувати його дії з ч. 2 ст. 185 КК на ч. 1 ст. 185 КК та пом’якшити покарання. Зазначає про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, звертає увагу на те, що суди першої та апеляційної інстанцій не взяли до уваги обставини, що, на його думку, пом’якшують покарання. Стверджує, що судимість за вироком суду від 4 листопада 2008 року була погашена, тому кваліфікуюча обставина – повторність, при кваліфікації його дій судом застосована помилково. Верховний Суд судові рішення залишив без зміни. Як встановлено судом, засуджений був засуджений 4 листопада 2008 року вироком районного за ч. 1 ст. 289, ч. 2 ст. 186, ст. 70 КК до 4-х років позбавлення волі та звільнений 13 жовтня 2011 року за Законом України «Про амністію у 2011 році» від 8 липня 2011 року. Відповідно до класифікації злочинів, передбаченої ст. 12 КК, кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 186 КК, відноситься до тяжких злочинів. Частиною 8 ст. 89 КК передбачено, що особи, засуджені до позбавлення волі або основного покарання у виді штрафу за тяжкий злочин, якщо вони протягом шести років з дня відбуття покарання (основного та додаткового) не вчинять нового злочину визнаються такими, що не мають судимості, тобто строк погашення судимості за тяжкий злочин складає 6 (шість) років. 24 грудня 2012 року вироком районного суду засудженого за ч. 2 ст. 185 КК було засуджено до 3-х років позбавлення волі та звільнено 29 грудня 2014 року по відбуттю строку покарання. На підставі ч. 5 ст. 90 КК, особа, що відбула покарання, до закінчення строку погашення судимості знову вчинить злочин, перебіг строку погашення судимості переривається і обчислюється заново. Частина 1 ст. 88 КК передбачає, що особа визнається такою, що має судимість, з дня набрання законної сили обвинувальним вироком і до погашення або зняття судимості. Засуджений у період строку погашення судимості, тобто в період з 13 жовтня 2011 року, вчинив новий злочин, за який вироком районного суду від 24 грудня 2012 року за ч. 2 ст. 185 КК був позбавлений волі до 3-х років та звільнений 29 грудня 2014 року, то перебіг строку погашення судимості переривався і обчислювався заново. Після застосування акту амністії та на момент вчинення нового злочину засуджений продовжував бути особою, що має судимість, строки погашення якої згідно зі ст. 89 КК не закінчились. Таким чином, судами першої інстанції та апеляційної інстанції вірно зазначено, що саме з 29 грудня 2014 року почав обраховуватись строк погашення судимості. Відповідно до примітки ст. 185 КК злочин визнається вчиненим повторно, якщо особа раніше вчиняла будь-який із злочинів, передбачених статтями 185, 186, 189-191 або статтями 187, 262 КК. Кримінальне правопорушення, згідно вироку районного суду від 22 січня 2019 року, засудженим було вчинене 1 жовтня 2018 року, тобто до спливу строку погашення судимості. За таких обставин дії засудженого за ч. 2 ст. 185 КК як таємне викрадення чужого майна, вчинене повторно, кваліфіковані судом правильно. Апеляційний суд, переглянувши вирок місцевого суду, належним чином провів перевірку судового рішення відповідно до вимог ст. 404 КПК та загальних засад призначення покарання. Колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про можливість виправлення засудженого лише в умовах відбування покарання у виді позбавлення волі. Судом при призначенні покарання засудженому враховано особу винного, тяжкість вчиненого злочину та той факт, що обвинувачений частково визнав вину, раніше притягувався до кримінальної відповідальності за злочини проти власності, належних висновків для себе не зробив, на шлях виправлення не став, натомість знову вчинив крадіжку. Обставини, які пом’якшують покарання, були належним чином враховані судом при призначенні покарання засудженому. На думку колегії, призначене засудженому покарання за ч. 2 ст. 185 КК у виді позбавлення волі на строк 2 роки відповідає вимогам ст. 50, ст. 65 КК, є необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.»