Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

«Прокурор, просить ухвалу апеляційного суду скасувати та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Вважає передчасними висновки суду апеляційної інстанції щодо закриття кримінального провадження щодо засудженого з тих підстав, що докази у даному кримінальному провадженні зібрано з порушенням КПК. Стверджує, що отримання доказів шляхом добровільного надання учасниками кримінального провадження чинним КПК не заборонено. Відеодиск з записом камер відеоспостереження, який у подальшому було визнано речовим доказом, було вилучено шляхом добровільної передачі потерпілим оперуповноваженому. Стверджує, що добровільна видача відеозапису потерпілим не є слідчою дією, тобто фактично досудове розслідування до внесення відомостей до ЄДРДР не відбувалось. Оперативний працівник поліції, який здійснював виїзд на місце події злочину, діяв у відповідності до вимог Закону України «Про національну поліцію». Прокурор вважає, що суд апеляційної інстанції всупереч вимогам міжнародного та національного законодавства неправильно тлумачив закон та не застосував закон про кримінальну відповідальність, який підлягав застосуванню. Прокурор не погоджується з висновками суду апеляційної інстанції щодо визнання недопустимим доказом протоколу пред’явлення особи для впізнання від 2 листопада 2017 року. Верховний Суд ухвалу апеляційного суду залишив без зміни. Як убачається зі змісту оскаржуваного судового рішення, апеляційний суд скасовуючи обвинувальний вирок суду першої інстанції щодо обвинуваченого, дійшов висновку про відсутність достатніх, належних і допустимих доказів, зібраних у порядку, передбаченому КПК, щодо причетності обвинуваченого до вчинення крадіжки грошових коштів з магазину за обставин, встановлених судом першої інстанції, і вичерпані можливості їх одержання. За матеріалами кримінального провадження відеодиск з записом з камер відеоспостереження був добровільно виданий потерпілим оперуповноваженому 1 листопада 2017 року, а відомості про вчинення крадіжки за заявою потерпілого були внесені до ЄРДР 2 листопада 2017 року, згідно витягу з кримінального провадження. У даному випадку отримання оперативним працівником відеодиску суперечить вимогам ч. 1, 2 ст. 41 КПК, оскільки оперативний працівник у порушення вимог КПК без доручення слідчого не уповноважений здійснювати процесуальні дії з власної ініціативи, тобто у непередбаченому кримінальним процесуальним законодавством порядку. Крім того, як вбачається з зазначеного протоколу огляду місця події в ході огляду було встановлено, що у приміщенні магазину ведеться відеоспостереження, однак при цьому будь-яких записів слідчим не вилучалося та йому не надавалися. Доводи прокурора про те, що в силу ст. 93 КПК сторони наділені правом на збирання та надання доказів, а, отже, потерпілий вправі був добровільно видати диск з відеозаписом з камер спостереження магазину, що відповідно не може бути наслідком визнання такого доказу недопустимим, колегія суддів вважає такими, що не ґрунтуються на вимогах закону. Правом витребувати від будь-якої особи необхідні речі, документи, відомості, тощо, наділений слідчий, а не оперативний працівник, і лише в рамках кримінального провадження. В даному кримінальному провадженні судом апеляційної інстанції встановлено, що слідчі дії оперативний працівник поліції проводив до внесення відомостей в ЄРДР. Відповідно до ч. 2 ст. 56 КПК потерпілий наділений правом під час досудового розслідування подавати докази на підтвердження своєї заяви. Виходячи зі змісту даної норми, потерпілий також вправі подавати докази, однак лише в рамках кримінального провадження під час досудового розслідування, що в даному випадку не мало місця. Не знайшли свого підтвердження й доводи касаційної скарги про те, що добровільна видача відеозапису потерпілим не є слідчою дією, тобто фактично досудове розслідування до внесення відомостей до ЄДРДР не відбувалось. Оперативний працівник поліції, який здійснював виїзд на місце події злочину, діяв у відповідності до вимог Закону України «Про національну поліцію». Так, як вбачається з матеріалів провадження, добровільна видача диску з відеозаписом з камер спостереження магазину була зафіксована оперативним працівником, що суперечить вимогам ст. 106 КПК. Таким чином, здійснення процесуальної дії по збиранню доказів та отримання такого доказу, як відеодиск з записом з камер відеоспостереження магазину, оперативним працівником відбулося поза межами кримінального провадження, тобто до внесення відомостей в ЄРДР, а також до проведення огляду місця події, який проводився слідчим 1 листопада 2017 року у період часу з 21.40 по 22.20 год., що підтверджується протоколом огляду місця події. Докази визнаються такими, що одержані незаконним шляхом, коли їх збирання й закріплення відбулося з порушенням гарантованих Конституцією України прав людини і громадянина, встановленого кримінальним процесуальним законодавством порядку або не уповноваженою на це особою чи органом, або за допомогою дій, не передбачених процесуальними нормами. Отже, умовами допустимості доказів є: одержання фактичних даних із належного процесуального джерела, одержання фактичних даних належним суб’єктом; одержання фактичних даних у належному процесуальному порядку; належне оформлення джерела фактичних даних. Суд касаційної інстанції погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що диск відеозапису з камер спостереження магазину, який покладено судом першої інстанції в основу обвинувального вироку, був отриманий від потерпілого не уповноваженою на те посадовою особою органу досудового розслідування без дотриманням вимог кримінального процесуального закону, а тому доводи сторони обвинувачення щодо їх допустимості є такими, що не ґрунтуються на вимогах закону. Колегія суддів також погоджується з висновком суду апеляційної інстанції щодо недопустимості такого доказу як протокол пред’явлення особи для впізнання від 2 листопада 2017 року за участю свідка. Відповідно до ч. 3 ст.»