Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

01 серпня 2019 року

м. Київ

справа № 242/3846/14-к

провадження № 51-408 км 19

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати

Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого судді                               ОСОБА_1 ,

суддів                                              ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря

судового засідання              ОСОБА_4 ,

прокурора                             ОСОБА_5 ,

захисника                                     ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції),

розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за касаційною скаргою прокурора на ухвалу Донецького апеляційного суду від 24 жовтня 2018 року стосовно

ОСОБА_7 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 ,

уродженця р/сп ім. Деликова Сарпінського

району Калмикії, який мешкає за адресою:

АДРЕСА_1 ,

обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 191 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Селидівського міського суду Донецької області від 30 червня 2016 року, залишеним без зміни ухвалою Донецького апеляційного суду від 24 жовтня 2018 року, ОСОБА_7 визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні та виправдано через недоведеність вчинення ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 191 КК України.

Органом досудового розслідування ОСОБА_7 обвинувачувався у тому, що він у грудня 2012 року, будучи службовою особою – директором ТОВ "Крам-металсервіс", за попередньою змовою з особою, матеріали стосовно якої виділені в окреме провадження, зловживаючи свої службовим становищем, шляхом складання та використання фіктивних документів, а саме – договору № 16/12 від 20 грудня 2012 року між ДП "Шахта імені Д.С. Коротченка" та ТОВ "Крам-металсервіс" на поставку електродвигуна ВР 32 КВт 1500 зв/хв, вартістю 36 613 грн 23 коп, який не було поставлено, незаконно заволодів вищезазначеною сумою коштів.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор, не погоджуючись із ухвалою суду апеляційної інстанції через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, просить її скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Свої вимоги прокурор мотивує тим, що суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, безпідставно визнав ОСОБА_7 невинуватим у вчиненні інкримінованого злочину, оскільки матеріали провадження містять достатньо доказів винуватості останнього, які, на думку прокурора, не були належним чином досліджені та оцінені. Також прокурор стверджує про необґрунтовану відмову судом апеляційної інстанції у задоволенні клопотання про повторне дослідження доказів і усунення допущених судом першої інстанції суперечностей. Вказує на те, що суд апеляційної інстанції викладених в апеляційній скарзі доводів прокурора не перевірив і не спростував, свого рішення належним чином не мотивував, що призвело до постановлення ухвали, яка не відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор підтримав касаційну скаргу, просив її задовольнити, скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції та призначити новий розгляд у суду апеляційної інстанції.

Захисник заперечував проти задоволення касаційної скарги, просив залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення – без зміни.

Мотиви Суду

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визначати доведеними обставини, що були встановлені в оскаржуваному судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Частиною 2 ст. 419 КПК України визначено, що при залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

Прокурор у поданій касаційній скарзі зазначає про те, що суд апеляційної інстанції, не навівши достатніх аргументів, безпідставно погодився з висновками суду першої інстанції про виправдання ОСОБА_7 за ч. 3 ст. 191 КК України.

Проте Суд із такими доводами не погоджується з огляду на таке.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 373 КПК України встановлено, що виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що: 1) вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; 2) кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим; 3) в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення. Виправдувальний вирок також ухвалюється при встановленні судом підстав для закриття кримінального провадження, передбачених пунктами 1 та 2 ч. 1 ст. 284 цього Кодексу.

За змістом ч. 3 ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях.

Положенням ст. 17 КПК України визначено, що особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.

Обвинувальний вирок може бути постановлений судом лише в тому випадку, коли вина обвинуваченої особи доведена поза розумним сумнівом.

Тобто, дотримуючись засади змагальності, та виконуючи, свій професійний обов`язок, передбачений ст. 92 КПК України, обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме – винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред`явлено обвинувачення.

Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розуміння пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був учинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, суд першої інстанції, ухвалюючи вирок, урахував:

- показання обвинуваченого ОСОБА_7 про те, що він, працюючи на посаді директора ТОВ "Крам-металсервіс", дійсно заключив із ДП "Шахта імені Д.С. Коротченко" договір на поставку електродвигуна та крюка, перевезення якого здійснив водій ПП ОСОБА_8 , а після отримання відповідних документів із шахти перерахував кошти підприємству "Украпромторг", де придав дане обладнання, ніякого фіктивного договору не укладав, у попередню змову з Мегельбеєм не вступав;

- показання свідка ОСОБА_9 про те, що електродвигун було поставлено на шахту, який був узятий на баланс із присвоєнням інвентаризаційного номеру;

- показання свідка ОСОБА_10 про те, що ОСОБА_7 орендував у неї автомобіль на поставку обладнання, водієм якого був ОСОБА_11 , який на той час працював у неї на підприємстві;

- договір поставки № 16/12 від 20 грудня 2012 року, укладений між ДП "Шахта імені Д.С. Коротченко" та ТОВ "Крам-металсервіс", накладну № 13, рахунок-фактура № 20/12-1 від 20 грудня 2012 року, реєстр платіжних доручень, податкову накладу, копії платіжних доручень.

Суд першої інстанції з дотриманням вимог статей 85, 86, 94 КПК України зробив ґрунтовний аналіз указаних доказів та дійшов правомірного висновку про те, що сторона обвинувачення не довела поза розумним сумнівом винуватість ОСОБА_7 в заволодінні чужим майном, шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, вчиненого за попередньою змовою групою осіб.

Колегія суддів уважає, що суд першої інстанції належним чином умотивував свої висновки та ухвалив вирок, який відповідає вимогам статей 370, 373 КПК України.

Суд апеляційної інстанції, дотримуючись вимог статей 404, 405, 407, 412-414 КПК України, переглянув вирок суду першої інстанції стосовно ОСОБА_7 за апеляційною скаргою сторони обвинувачення, ретельно перевірив зазначені в ній доводи, проаналізував їх, дав на них достатньо переконливі відповіді, зазначивши в ухвалі підстави, через які визнав їх необґрунтованими.

При цьому суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про те, що сторона обвинувачення не довела поза розумним сумнівом винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого злочину.

Посилання прокурора у касаційній скарзі на те, що суд апеляційної інстанції безпідставно відмовив у повторному допиті свідків, на думку Суду, не заслуговують на увагу, оскільки, згідно зі звукозаписом судового засідання, сторона обвинувачення належним чином не обґрунтувала своє клопотання та не довела наявність підстав для повторного дослідження доказів з огляду на вимоги ст. 404 КПК України.

Ухвала суду апеляційної інстанції відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Тих істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які передбачені ст. 412 КПК України та які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, в тому числі й тих, на які вказував прокурор у скарзі, Судом не встановлено.

Керуючись статтями 441, 442 КПК України, Суд

постановив:

Касаційну скаргу прокурора залишити без задоволення, а ухвалу Донецького апеляційного суду від 24 жовтня 2018 року стосовно ОСОБА_7 – без зміни.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                            ОСОБА_2                                      ОСОБА_3