- ст. 242 КАС
- ст. 341 КАС
- ст. 328 КАС
- ст. 2 КАС
- ст. 350 КАС
- ст. 6 КАС
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Показати мотиви повністю
Крім того стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Другого апеляційного адміністративного суду від 27 березня 2019 року, якою скасовано рішення Сумського окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2018 року, відповідає, а викладені у касаційній скарзі доводи скаржника є неприйнятними з огляду на наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з положеннями частини третьої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Повноваження відповідача у спірних правовідносинах регулюється, зокрема, законами України "Про місцеве самоврядування в Україні", "Про рекламу", "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності".
Відповідно до статті 1 Закону України "Про рекламу" зовнішня реклама - це реклама, що розміщується на спеціальних тимчасових і стаціонарних конструкціях - рекламоносіях, розташованих на відкритій місцевості, а також на зовнішніх поверхнях будинків, споруд, на елементах вуличного обладнання, над проїжджою частиною вулиць і доріг.
Частиною першою статті 16 Закону України "Про рекламу" визначено, що розміщення зовнішньої реклами у населених пунктах проводиться на підставі дозволів, що надаються виконавчими органами сільських, селищних, міських рад, а поза межами населених пунктів - на підставі дозволів, що надаються обласними державними адміністраціями, а на території Автономної Республіки Крим - Радою міністрів Автономної Республіки Крим, в порядку, встановленому цими органами на підставі типових правил, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Згідно з положеннями частини другої статті 4-1 Закону України "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності" порядок видачі документів дозвільного характеру або відмови в їх видачі, переоформлення, видачі дублікатів, анулювання, видача або відмова у видачі яких законами України віднесена до повноважень органів місцевого самоврядування, встановлюється їх рішенням, а у випадках, передбачених законом, - на підставі типових порядків, затверджених Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пункту 6 Типових правил розміщення зовнішньої реклами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2003 року № 2067 (далі - Типові правила), до повноважень робочого органу належить розгляд заяв розповсюджувачів зовнішньої реклами на надання дозволу, внесення змін у дозвіл, переоформлення дозволу та продовження строку його дії.
Згідно з пунктом 1.1 розділу І Положення про управління архітектури та містобудування Сумської міської ради, затвердженого рішенням Сумської міської ради від 27 квітня 2016 року № 662-МР (із змінами згідно рішення Сумської міської ради від 27 вересня 2017 року № 2536-МР; далі - Положення № 662-МР), Управління є робочим органом, на який покладено виконання функцій щодо регулювання діяльності у сфері розміщення зовнішньої реклами у місті Суми.
Відповідно до пункту 5.2 Правил розміщення зовнішньої реклами на території міста Суми, затверджених рішенням виконавчого комітету Сумської міськради від 17 грудня 2013 року № 650 та викладених у новій редакції рішення Виконавчого комітету Сумської міської ради від 12 січня 2016 року № 11, строк дії дозволу продовжується на підставі заяви, яка подається робочому органу розповсюджувачем зовнішньої реклами у довільній формі не пізніше, ніж за один місяць до закінчення строку дії дозволу. Рішення щодо продовження строку дії дозволів приймає виконавчий орган ради за поданням робочого органу.
Відповідно до статті 40 та частини першої статті 52 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виконавчі органи сільських, селищних, міських рад, крім повноважень, передбачених цим Законом, здійснюють й інші надані їм законом повноваження. Виконавчий комітет сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради може розглядати і вирішувати питання, віднесені цим Законом до відання виконавчих органів ради.
Системний аналіз наведених правових норм дає підстави дійти до висновку про те, що розміщення зовнішньої реклами у населених пунктах здійснюється на підставі дозволів, що надаються виконавчими органами сільських, селищних, міських рад, у порядку визначеному Типовими правилами та прийнятими на їх основі Правилами розміщення зовнішньої реклами у відповідному населеному пункті. У м. Суми такі Правила затверджені рішенням виконавчого комітету Сумської міськради від 17 грудня 2013 року № 650 та на момент виникнення спірних правовідносин діяли у редакції рішення Виконавчого комітету Сумської міської ради від 12 січня 2016 року № 11. Вказаними правилами встановлено, що рішення щодо продовження строку дії дозволів приймає виконавчий орган ради за поданням робочого органу. Управління архітектури та містобудування Сумської міської ради є робочим органом, тобто саме за його поданням виконавчий комітет приймає рішення про продовження дії дозволу.
Як встановлено судами попередніх інстанцій на підставі наявних у матеріалах справи доказів, ФОП ОСОБА_1 26 грудня 2017 року звернувся до Управління архітектури та містобудування Сумської міської ради із заявою про внесення у видані дозволи відомості про продовження строку їх дій на п`ять років.
Відповідно до абзацу другого пункту 3 Типових правил видача (відмова у видачі, переоформленні, видачі дубліката, анулювання) дозволу на розміщення зовнішньої реклами здійснюється відповідно до Закону України "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності".
Отже, отримання дозволу на розміщення зовнішньої реклами є дозвільною процедурою у розумінні статті 1 Закону України "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності", відтак, на дану процедуру поширюються норми зазначеного закону.
Відповідно до абзацу четвертого частини першої статті 4-1 Закону України "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності" строк видачі документів дозвільного характеру становить 10 робочих днів, якщо інше не встановлено законом.
Системний аналіз наведених правових норм з урахуванням положень пункту 5.2 Правил розміщення зовнішньої реклами на території міста Суми, дає підстави дійти до висновку про те, що виконавчий орган ради за поданням робочого органу може прийняти одне з двох рішень: про продовження строку дії дозволів або про відмову у такому продовженні. При цьому, рішення про продовження строку дії дозволу або відмову у його продовженні має бути прийнято протягом 10 робочих днів.
Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду, викладену у постанові від 18 жовтня 2018 року у справі № 813/4989/17.
Судами попередніх інстанцій встановлено на підставі наявних у матеріалах справи доказів, що рішенням Виконавчого комітету Сумської міської ради від 16 серпня 2016 року № 444 (зі змінами) встановлено тимчасовий мораторій на видачу та подовження дії дозволів на розміщення зовнішньої реклами на території міста Суми до затвердження Правил розміщення зовнішньої реклами з урахуванням Комплексної схеми розміщення рекламних засобів із зонуванням території міста Суми.
Рішенням Виконавчого комітету Сумської міської ради від 22 листопада 2017 року № 618 "Про внесення змін до рішення виконавчого комітету Сумської міської ради від 16 серпня 2016 року № 444 "Про тимчасове призупинення діяльності стосовно надання та подовження дозволів на розміщення зовнішньої реклами в місті Суми" встановлено, що дозволи на розміщення зовнішньої реклами, надані до набрання чинності даним рішенням, є дійсними до закінчення строку їх дії. Дозволи на розміщення рекламних засобів, строк дії яких не підлягає подовженню або не рекомендований для подовження, вважати такими, що є чинними до 01 квітня 2018 року.
Відповідно до частини першої статті 73 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" акти органів місцевого самоврядування прийняті в межах наданих їм повноважень, є обов`язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території.
З огляду на те, що Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні" (пункт 13 частини першої статті 30) визначено право органу місцевого самоврядування вирішувати питання про надання дозволу в порядку, встановленому законодавством, на розміщення реклами, а також враховуючи, що рішення Виконавчого комітету Сумської міської ради від 22 листопада 2017 року № 618 "Про внесення змін до рішення виконавчого комітету Сумської міської ради від 16 серпня 2016 року № 444 "Про тимчасове призупинення діяльності стосовно надання та подовження дозволів на розміщення зовнішньої реклами в місті Суми" не оскаржувались, останнє є чинним та обов`язковим до виконання.
Судами попередніх інстанцій також встановлено на підставі наявних у матеріалах справи доказів, що у відповіді Управління містобудування та архітектури, наданій на заяву ФОП ОСОБА_1 від 26 грудня 2017 року, зазначається з посиланням на вказане вище рішення Виконавчого комітету Сумської міської ради від 22 листопада 2017 року № 618, що дозволи на розміщення зовнішньої реклами № 60/13, № 61/13 вважаються чинними до 01 квітня 2018 року; дозволи на розміщення рекламних засобів № 319, № 320, № 321, № 324, № 325, № 327, № 328, № 329, № 330, № 331, № 334, № 339, № 340, № 341, № 342, № 344, № 345, № 346, № 347, № 348, № 349, № 236, № 237, № 238, № 239, № 240, № 241, № 242, № 243, № 244, № 245, № 246, № 247, № 248, № 249, № 250, № 251, № 252, № 253, № 254, № 255, № 256, № 257, № 258 дійсні до 15 квітня 2019 року, дозвіл № 3029 - до 20 серпня 2018 року, дозволи № 340л, № 341л, № 332л, № 333л, № 334л, № 335л до 23 липня 2018 року.
З огляду на це, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи скаржника з приводу незастосування судами попередніх інстанцій принципу мовчазної згоди, оскільки відповідачем надана відповідь на заяву, яка містить фактичну відмову у продовженні дії дозволів.
Стосовно посилання скаржника на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 18 жовтня 2018 року у справі № 813/4989/17, колегія суддів зазначає наступне.
У справі № 813/4989/17 Верховний Суд погодився із судами попередніх інстанцій щодо зобов`язання відповідача видати оновлені продовжені дозволи позивачу у зв`язку з тим, що у справі було встановлено відсутність підстав для відмови у продовженні дії дозволу та на підставі того, що відповідачем необґрунтовано було продовжено термін розгляду заяви позивача, хоча таке не передбачено Законом України "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності".
Відтак, встановлені у справі № 813/4989/17 обставини відрізняються від тих, що мають місце у справі, що розглядається, відтак, не відступаючи від правової позиції Верховного Суду, що міститься у постанові від 18 жовтня 2018 року у справі № 813/4989/17, висновки щодо необхідності задоволення позову не можуть бути застосовані у цій справі.
На цій підставі колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції з приводу відсутності підстав для задоволення позову, оскільки відповідь, надана на заяви позивача, є фактично відмовою у продовженні дії дозволів і така відмова ґрунтується на законних підставах, зокрема, на прийнятому у межах повноважень та чинному рішенні Виконавчого комітету Сумської міської ради, яким вирішено тимчасово зупинити продовження дії дозволів до затвердження нових правил розміщення рекламних засобів у м. Суми з урахуванням нової Схеми розміщення рекламних засобів цього міста.
Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Стаття 1 Протоколу № 1 гарантує право власності. У справі Marckx v. Belgium (заява№ 6833/74, пункти 63-64) Суд вперше зазначив, що: "... Визнаючи, що кожен має право на мирне користування своєю власністю стаття 1, по суті, гарантує право власності. Це чітке враження було залишене словами "власність" і "використання власності" (французькою мовою: "biens", "propriйtй", "usage des biens")....
Проте другий пункт статті 1 уповноважує Договірну Державу "вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів". Таким чином, цей пункт надає право Договірні Держави самим визначати "необхідності" такого закону ...Стосовно "загальних інтересів", то ця норма в деяких випадках може спонукати законодавчий орган до здійснення "контролю за користуванням майном" (...)
Європейський суд з прав людини також сформулював висновок про те, що за певних обставин "законне очікування" отримання активу також може користуватися захистом статті 1 Протоколу № 1 (Pressos Compania Naviera S.A. and Others v. Belgium, пункт 31; Gratzinger and Gratzingerova v. the Czech Republic, заява №39794/98, пункт 73).
Для того, щоб "очікування" було "законним", воно повинне бути більш конкретним, ніж звичайна надія і бути заснованим на нормі права або правовому акті (Kopecky v. Slovakia, заява № 44912/98, пункти 49-50; Centro Europa 7 S.R.L. and di Stefano v. Italy, заява № 38433/09 пункт 173; Saghinadze and Others v. Georgia, заява № 18768/05, пункт 103; Ceni v. Italy, заява № 25376/06, пункт 39; Belane Nagy v. Hungary, заява № 53080/13, пункт 75).
Відтак, у справі, що розглядається, право позивача на безумовне продовження дії дозволів на розміщення рекламних засобів не може вважатися "законним очікуванням", оскільки національний закон чітко встановлює право органу місцевого самоврядування визначати (у тому числі змінювати) правила розміщення зовнішньої реклами, та приймати рішення про відмову у продовженні дії дозволу за наявності визначених законодавством підстав, у тому числі, якщо розміщення таких рекламних засобів не відповідає новим правилам та схемам розміщення рекламних засобів у відповідному населеному пункті.
Даний висновок узгоджується з правовою позицією, що міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 18 липня 2019 року у справі № 826/4757/18.
Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Постанови, на які посилаються мотиви
- Справа № 813/4989/1718 жовтня 2018
- Справа № 826/4757/1818 липня 2019текст є у нас
Усього посилань: 2