Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

іменем України

25 липня 2019 року

м. Київ

справа №  484/1615/18

провадження № 51- 10620 км 18

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого                                  ОСОБА_1 ,

суддів                                               ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю секретаря

судового засідання                        ОСОБА_4 ,

прокурора                                       ОСОБА_5 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги потерпілої ОСОБА_6 , засудженого ОСОБА_7 та захисника ОСОБА_8 на  вирок Миколаївського апеляційного суду від 28 листопада 2018 рокуу кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 1207150000000792, щодо

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , такого, що не має судимості,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі – КК).

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Первомайський міськрайонний суд Миколаївської області вироком від 13 червня 2018 року визнав винуватим і засудив ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки.

На підставі ст. 75 КК ОСОБА_7 звільнено від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки і покладено на нього виконання обов`язків, передбачених ч. 1 ст. 76 цього ж Кодексу.

Миколаївський апеляційний суд вироком від 28 листопада 2018 року скасував вирок суду першої інстанції в частині призначеного ОСОБА_7 покарання та ухвалив новий вирок, яким призначив за ч. 2 ст. 286 КК покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки. В решті вирок місцевого суду залишив без змін.

За вироком суду ОСОБА_7 визнано винним і засуджено за те, що він, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, за детально викладених у вироку обставин, приблизно о 07 год. 30 хв. 24 вересня 2017 року, керуючи технічно несправним автомобілем ВАЗ 21083 р. н. НОМЕР_1 , разом із пасажиром ОСОБА_9 проїжджав відрізок автодороги Первомайськ-Новоукраїнка-Благодатне (03км+500м – 09км+300м) неподалік с. Богославка Первомайського району Миколаївської області з боку с. Бандурка у напрямку с. Софіївка, де всупереч вимогам п.п. 2.3 "б", 10.1, 12.6 "г" Правил дорожнього руху виїхав на зустрічну смугу та допустив зіткнення з автомобілем MAN TGA 26.430 р. н. НОМЕР_2 з причепом FSK KOLN р. н. НОМЕР_3 під керуванням ОСОБА_10 .

В результаті цієї дорожньо-транспортної пригоди пасажир ОСОБА_9 помер від отриманих тілесних ушкоджень.

Вимоги касаційних скарг і узагальнені доводи осіб, які  їх подали

У касаційних скаргах потерпіла ОСОБА_6 , засуджений ОСОБА_7 та захисник ОСОБА_8 кожен окремо, посилаючись на невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, ставлять вимогу про скасування вироку апеляційного суду і призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції. Вважають, що цей суд повною мірою не врахував даних про особу ОСОБА_7 , безпідставно зазначив, що потерпіла ОСОБА_6 наполягала на призначенні реального покарання і засуджений не відшкодував їй завданих збитків.

Крім цього, захисник ОСОБА_8 посилається на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, оскільки вважає, що суд апеляційної інстанції вийшов за межі апеляційної скарги прокурора, чим погіршив становище засудженого.

Позиції інших учасників судового провадження

У судовому засіданні прокурор заперечував проти задоволення касаційних скарг.

Мотиви Суду

Відповідно до ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення у межах касаційної скарги.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні злочину, за який його засуджено, кваліфікація діяння за ч. 2 ст. 286 КК у касаційних скаргах сумніву не піддаються.

Згідно зі статтями 50, 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації це покарання за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, що його пом`якшують та обтяжують.

Як випливає зі змісту ст. 75 КК, застосування закріплених у ній правил допустиме лише за наявності обґрунтованих підстав для висновку, що виходячи з тяжкості злочину, даних про особу винного та інших обставин кримінального провадження виправлення засудженого є можливим без ізоляції від суспільства.

У цій справі, як видно з її матеріалів, не встановлено обставин, які б давали підстави вважати, що покарання ОСОБА_7 призначено з порушенням визначених у законі загальних засад.

Так, апеляційний суд разом зі ступенем тяжкості злочину врахував особливу сукупність обставин цієї справи: характер винних дій засудженого, котрий у стані алкогольного сп`яніння керував несправним автомобілем, при цьому допустив грубі порушення Правил дорожнього руху та експлуатації транспортного засобу, і незворотні наслідки діяння (смерть людини).

З огляду на зазначені обставини, що не оспорюються в касаційних скаргах, апеляційний суд дійшов мотивованого висновку про суспільну небезпечність ОСОБА_7 та неможливість його виправлення без ізоляції від суспільства, а отже, і про відсутність правових підстав для застосування ст. 75 КК.

Водночас не залишились без оцінки суду й інші дані про особу засудженого, котрий раніше не судимий, характеризується позитивно, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, має на утриманні трьох малолітніх дітей, а також обставина, яка пом`якшує покарання, - щире каяття.

Саме з огляду на вказані обставини апеляційний суд призначив ОСОБА_7 основне покарання в мінімальному розмірі санкції ч. 2 ст. 286 КК.

Правових підстав вважати таке покарання явно несправедливим через суворість не вбачається навіть з урахуванням позиції потерпілої ОСОБА_6 .

На переконання колегії суддів, покарання, яке призначивОСОБА_7 апеляційний суд, відповідає вимогам статей 50, 65 КК, принципам індивідуалізації, справедливості та співмірності, є необхідним і достатнім для виправлення винного та попередження нових злочинів.

Крім цього, з матеріалів кримінального провадження видно, що вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_7 переглядався за апеляційною скаргою прокурора, в якій останній зазначав про неправильне та безпідставне застосування положень ст. 75 КК, у зв`язку з чим просив скасувати цей вирок та ухвалити новий, яким призначити ОСОБА_7 реальне покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.

Враховуючи викладене, доводи в касаційній скарзі захисника ОСОБА_8 про те, що суд апеляційної інстанції під час перегляду вироку місцевого суду щодо ОСОБА_7 вийшов за межі апеляційної скарги прокурора, не можна визнати обґрунтованими.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були би підставою для зміни чи скасування оскарженого вироку апеляційного суду, у справі не встановлено.

Касаційні скарги потерпілої, засудженого та його захисника не містять переконливих доводів на обґрунтування надмірної суворості призначеного ОСОБА_7 покарання, скасування вироку апеляційного суду та призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції, а також наявності підстав для застосування до призначеного йому покарання положень ст. 75 КК, а тому ці скарги задоволенню не підлягають.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 437, 438, 441, 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Вирок Миколаївського апеляційного суду від 28 листопада 2018 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційні скарги потерпілої ОСОБА_6 , засудженого ОСОБА_7 та захисника ОСОБА_8 - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                                    ОСОБА_2                          ОСОБА_3